√рош≥ ≥ кредит > ƒержавний кредит та його роль у формуванн≥ ф≥нансових ресурс≥в

ƒержавний кредит та його роль у формуванн≥ ф≥нансових ресурс≥в

ƒержава дл¤ ф≥нансуванн¤ своњх потреб може моб≥л≥зовувати ф≥нансов≥ ресурси у форм≥ державного кредиту. ” цьому раз≥ вона Ї позичальником, а населенн¤ ≥ п≥дприЇмницьк≥ структури, тобто ф≥зичн≥ ≥ юридичн≥ особи, Ц кредитодавц¤ми. ƒержавний кредит маЇ строк поверненн¤ ≥ ц≥ну в форм≥ процента. ƒержавний кредит буваЇ внутр≥шн≥м ≥ зовн≥шн≥м. ” сфер≥ м≥жнародних економ≥чних в≥дносин держава виступаЇ в рол≥ ¤к кредитора, так ≥ позичальника.

ƒержавний кредит в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д банк≥вського. ¬≥н, ¤к правило, використовуЇтьс¤ дл¤ покритт¤ деф≥циту державного бюджету, ≥ джерелом його поверненн¤ та сплати процент≥в Ї доходи бюджету, а не прибутки в≥д виг≥дних обс¤г≥в кредиту.

«а своЇю економ≥чною сутн≥стю державний кредит Ц це форма вторинного перерозпод≥лу валового внутр≥шнього продук≠ту. …ого джерелом Ї в≥льн≥ кошти населенн¤, п≥дприЇмств ≥ орган≥зац≥й. ¬икористанн¤ державного кредиту Ї ц≥лком вип≠равданою формою моб≥л≥зац≥њ кошт≥в у розпор¤дженн¤ держа≠ви. ѓхн¤ доц≥льн≥сть при покритт≥ деф≥циту бюджету зумовле≠на тим, що це маЇ значно менш≥ негативн≥ насл≥дки дл¤ ф≥нансового становища держави, н≥ж покритт¤ деф≥циту за до≠помогою грошовоњ ем≥с≥њ.

≤снуванн¤ державного кредиту призводить до по¤ви дер≠жавного боргу. —ума його складаЇтьс¤ з ус≥х випущених ≥ не≠погашених боргових зобов'¤зань держави ¤к внутр≥шн≥х, так ≥ зовн≥шн≥х, включаючи гарант≥њ за кредитами, що надаютьс¤ ≥ноземним позичальникам, м≥сцевим органам влади, держав≠ним п≥дприЇмствам.

ƒержавний борг маЇ економ≥чно обірунтован≥ меж≥. ¬ели≠чина боргу характеризуЇ становище економ≥ки та ф≥нанс≥в держави, ефективн≥сть функц≥онуванн¤ њњ ур¤дових структур. ќск≥льки джерелом покритт¤ державного боргу Ї доходи бюд≠жету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу Ц це вз¤т≥ авансом у населенн¤ податки. ѕроте такий висновок не зовс≥м переконливий.

—ама система борг≥в держави зародилас¤ ще у середн≥ в≥ки ≥ нин≥ значно поширилас¤. ¬≥дпов≥дно сама проблема держав≠ноњ заборгованост≥ привертала увагу ¤к науковц≥в, так ≥ пред≠ставник≥в ур¤дових структур.

ќтримуючи кредити, держава маЇ змогу використовувати додатков≥ можливост≥ дл¤ свого економ≥чного й соц≥ального розвитку, але в б≥льшост≥ наукових праць XVIII ≥ XIX стол≥ть державний борг розгл¤давс¤ ¤к ¤вище негативне. “ак, ј. —м≥т наголошував у своњх прац¤х, що зростанн¤ державного боргу може спричинити банкрутство держави ¤к позичальника. …ого висновки ірунтувалис¤ на тому, що державне споживан≠н¤ не Ї продуктивним ≥ не створюЇ нових ц≥нностей, а тому залучен≥ державою кошти Ї витратами дл¤ економ≥ки

ƒосить категорично щодо державних запозичень вислов≠лювавс¤ ≥нший в≥домий вчений ћальтус. ¬≥н зазначав, що ве≠ликий державний борг Ц це ракова пухлина, ¤ка роздираЇ житт¤ народу ≥ його добробут. ÷≥Їњ ж думки дотримувавс¤ в≥≠домий вчений ∆.-Ѕ. —ей, ¤кий пор≥внював державний борг ≥з новою зброЇю, страшн≥шою за порох, зброЇю, ¤кою держава повинна користуватис¤ лише в крайньому раз≥.

÷≥ висловлюванн¤ вчених мали значний вплив на д≥¤ль≠н≥сть ур¤д≥в багатьох Ївропейських крањн у питанн¤х щодо визначенн¤ обс¤г≥в державних запозичень ≥ "њхнього викорис≠танн¤. ¬одночас досв≥д розвитку св≥товоњ економ≥ки п≥дтвер≠див, що розм≥ри державних запозичень не завжди призвод¤ть до банкрутства держави або до њњ зубож≥нн¤. ѕроте були непо≠одинок≥ випадки, коли державн≥ запозиченн¤ спри¤ли еконо≠м≥чному розвитков≥ держав. ÷е змусило перегл¤нути теоретич≠н≥ постулати щодо державного кредиту. «'¤вилис¤ науков≥ досл≥дженн¤, в ¤ких державний кредит визначавс¤ ¤к важли≠вий ≥нститут новоњ епохи людського розвитку.

«вичайно, крайн≥ позиц≥њ щодо державного кредиту, тобто повне його несприйн¤тт¤ або необірунтоване схваленн¤, не можуть бути прийн¤тними. ўодо цього конче необх≥дними Ї глибокий анал≥з ≥ детальн≥ досл≥дженн¤. Ѕатьк≥вщиною дер≠жавного кредиту вважаЇтьс¤ јнгл≥¤. –озкв≥т економ≥ки јнгл≥њ, незважаючи на зростанн¤ державного боргу, став прикладом, ¤кого почали насл≥дувати ус≥ держави св≥ту.

Ќасамперед на¤вн≥сть державного боргу не даЇ у¤вленн¤ щодо реального ф≥нансового становища держави. ƒержавний борг Ц це складне ¤вище, зумовлене низкою фактор≥в, ¤ке в умовах кожноњ держави може мати свою специф≥ку. якщо нестачу кошт≥в у бюджет≥ держава покриваЇ за рахунок отри≠маних позик, то це не можна вважати нормальним ¤вищем. ÷е св≥дченн¤ нездорового ф≥нансового становища, при ¤кому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в к≥нце≠вому п≥дсумку Ц розраховуватис¤ за боргами за рахунок зб≥ль≠шенн¤ податк≥в.

Ќин≥шн≥ зах≥дн≥ вчен≥ переконан≥, що покритт¤ деф≥циту за рахунок державних запозичень не Ї виправданим. ¬одночас б≥льш≥сть дотримуЇтьс¤ думки, що розм≥р державного боргу не можна обмежувати, тому що на в≥дм≥ну в≥д приватних госпо≠дарств ≥ корпорац≥й, ¤к≥ можуть збанкрутувати, ур¤д не може стати банкрутом. ќдностайною Ї думка, що в кожн≥й держав≥ розм≥р державного боргу необх≥дно пов'¤зувати з обс¤гами ¬¬ѕ, створеного економ≥кою.

Ќа сьогодн≥ майже кожна держава маЇ певний розм≥р за≠боргованост≥. –≥зниц¤ лише в тому, що пор¤д ≥з зб≥льшенн¤м боргу не кожна держава знаходить шл¤хи дл¤ його своЇчасно≠го поверненн¤.

 рањни, що розвиваютьс¤, вир≥зн¤ютьс¤ стр≥мкими темпа≠ми зростанн¤ заборгованост≥. “ак, њхн¤ заборгован≥сть ≥з 1970 р. до середини 1990-х рок≥в зросла майже в 20 раз≥в. «а даними експерт≥в ќрган≥зац≥њ економ≥чного сп≥вроб≥тництва та розвитку, в≥дбуваЇтьс¤ зростанн¤ зовн≥шньоњ заборгованост≥ у св≥т≥. Ќа початок 1996 р. найб≥льший розм≥р зовн≥шнього боргу мала ћексика (125 млрд. дол.) ≥  итай (111 млрд. дол.). «начн≥ розм≥ри зовн≥шнього державного боргу мають також Ѕразил≥¤, –ос≥¤, ≤ндонез≥¤, ≤ран, ”горщина.

ќдн≥Їю з головних характеристик становища борговоњ за≠лежност≥ крањни Ї сп≥вв≥дношенн¤ суми зовн≥шнього держав≠ного боргу до ¬¬ѕ. ћ≥жнародний банк реконструкц≥њ та роз≠витку критичним р≥внем цього показника вважаЇ 80 Ц 100%. «а даними ћ¬‘, у 1995 роц≥ сумарний борг щодо ¬¬ѕ стано≠вив у —Ўј Ц 69%, у Ќ≥меччин≥ Ц 56%, у ‘ранц≥њ Ц 51,9%, у ¬еликобритан≥њ Ц 46,6%, у япон≥њ Ц 87%, в ≤тал≥њ Ц 126,7%.

¬се сказане вище даЇ п≥дстави д≥йти висновку, що пробле≠ма пол¤гаЇ насамперед не в розм≥рах державних запозичень, а в њхньому використанн≥. Ќа нашу думку, заслуговують на увагу науков≥ висновки про те, що розм≥р р≥чних державних запозичень завжди повинен дор≥внювати обс¤гов≥ кап≥тальних вкладень в економ≥ку. «алученн¤ додаткових кошт≥в з≥ св≥то≠вого ринку позикових кап≥тал≥в маЇ стимулювати економ≥чне зростанн¤ держави. „асто кошти, що вид≥л¤ютьс¤ м≥жнарод≠ними кредитними ≥нститутами, видаютьс¤ п≥д певн≥ умови. ¬иконанн¤ цих умов може призвести до формуванн¤ незахищеного внутр≥шнього ринку, зростанн¤ соц≥ального напру≠женн¤ та ≥нших негативних ¤вищ. “ому в под≥бних випадках пр≥оритетними повинн≥ бути економ≥чн≥ ≥нтереси держави. ” б≥льшост≥ крањн св≥ту величина державного боргу регулюЇть≠с¤ законодавче.

¬нутр≥шн≥й державний кредит може мати товарну ≥ гро≠шову форму. “оварну форму використовують при розлад≠нанн≥ грошовоњ системи. ¬ цей пер≥од державний кредит виступаЇ, ¤к правило, в грошов≥й форм≥, а саме: державн≥ позики, вклади населенн¤ в ощадних банках, використанн¤ державного кредитного фонду, грошов≥ лотерењ.

Ќайпоширен≥шою формою державного кредиту Ї пози≠ки. «а допомогою њх моб≥л≥зуютьс¤ тимчасово в≥льн≥ кошти юридичних ≥ ф≥зичних ос≥б дл¤ ф≥нансуванн¤ потреб держа≠ви. ƒержава випускаЇ ≥ розповсюджуЇ ц≥нн≥ папери, ¤к пра≠вило, обл≥гац≥њ. ¬они мають ном≥нальну варт≥сть, за ¤кою продаютьс¤ ≥ гас¤тьс¤. ¬иход¤чи з ном≥нальноњ вартост≥ об≠л≥гац≥й, виплачуютьс¤ проценти.

ƒержавн≥ позики можуть випускатис¤ центральним ур¤≠дом ≥ м≥сцевими органами ≥ розповсюджуватись т≥льки се≠ред населенн¤ або т≥льки серед юридичних ос≥б. «алежно в≥д способу виплати доходу позики под≥л¤ють на процентн≥, виграшн≥, процентно-виграшн≥, безпроцентн≥, безпрограшн≥.

«а виграшними позиками власники обл≥гац≥й одержують твердий доход у форм≥ процента в≥д ном≥нальноњ вартост≥ обл≥гац≥њ. ѕри виграшних позиках весь доход власники об≠л≥гац≥й одержують у форм≥ виграшу. ƒоход виплачуЇтьс¤ не за вс≥ма обл≥гац≥¤ми, а лише за тими, на ¤к≥ випав виграш. Ѕезпрограшн≥ позики випускаютьс¤ з умовою, що прот¤гом строку д≥њ позики виграшними будуть вс≥ обл≥гац≥њ. Ѕезпро≠центн≥ займи не передбачають виплату доходу, але гаранту≠ють одержанн¤ товару, на ¤кий не задовольн¤Їтьс¤ попит на ринку. ¬арт≥сть кожноњ випущеноњ обл≥гац≥њ дор≥внюЇ ц≥н≥ товару (легкового автомоб≥л¤, телев≥зора, холодильника тощо).

ћ≥сцев≥ органи влади можуть проводити ц≥льов≥ позики на буд≥вництво дор≥г або ≥нш≥ заходи, в ¤ких зац≥кавлене населенн¤ цього рег≥ону. «а строками погашенн¤ позики под≥л¤ють на коротко - (до 5 рок≥в) ≥ довгостроков≥ (понад « рок≥в).

«а методами розм≥щенн¤ розр≥зн¤ють позики добров≥льн≥ та примусов≥. ќбл≥гац≥њ добров≥льних позик в≥льно прода≠ютьс¤ ≥ купуютьс¤ банк≥вськими установами. ƒержавн≥ по≠зики можуть бути обл≥гац≥йними ≥ безобл≥гац≥йними. Ѕезобл≥гац≥йн≥ позики оформл¤ютьс¤ п≥дписними зобов'¤зан≠н¤ми.

ƒругою формою державного кредиту Ї передаванн¤ ощад≠ними установами частини або вс≥Їњ суми кошт≥в населенн¤, ¤к≥ розм≥щен≥ в ощадному банку чи в ≥нших ощадних уста≠новах держави, дл¤ покритт¤ своњх витрат. “аке передаван≠н¤ може зд≥йснюватис¤ шл¤хом випуску б≥лет≥в державноњ скарбниц≥, сертиф≥кат≥в або оформленн¤ безобл≥гац≥йних позик.

—ьогодн≥ найпоширен≥шою формою державного кредиту Ї використанн¤ державою кошт≥в позикового фонду. ƒер≠жава моб≥л≥зуЇ через кредитн≥ установи частину кредитних ресурс≥в на покритт¤ своњх витрат. ÷¤ форма державного кредиту економ≥чно не виправдана ≥ зумовлюЇ ≥нфл¤ц≥йн≥ процеси.

1	2	3

Ќазва: ƒержавний кредит та його роль у формуванн≥ ф≥нансових ресурс≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (4364 прочитано)