јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > Ќаша √алактика

Ќаша √алактика

√алактика јндромеди разом з нашою √алактикою ≥ ще к≥лькома сус≥дн≥ми галактиками меншоњ маси утво≠рюють так звану ћ≥сцеву групу. ƒе¤к≥ з-пом≥ж зор¤них систем ц≥Їњ групи, зокрема ¬елика й ћала ћагелланов≥ ’мари, Ї супутниками нашоњ √алактики. –азом з нею вони обертаютьс¤ навколо загального центра мас.

ўе одне скупченн¤ галактик розташоване в суз≥р'њ ƒ≥ви. ¬оно Ї центром ще б≥льш г≥гантськоњ, н≥ж ћ≥сцева група, системи зор¤них остров≥в Ч Ќадскупченн¤ галак≠тик, до складу ¤кого входить ≥ ћ≥сцева група з нашою √алактикою.

—учасним засобам астроном≥чних досл≥джень доступ≠на величезна д≥л¤нка простору рад≥усом близько 10Ч 12 млрд. св≥тлових рок≥в.

Ќа ц≥й д≥л¤нц≥ розташован≥ м≥ль¤рди галактик, њх сукупн≥сть зветьс¤ ћетагалактикою.

«а своњм зовн≥шн≥м вигл¤дом галактики под≥л¤ютьс¤ на три основн≥ типи: ел≥птичн≥, сп≥ральн≥ й неправильноњ форми.

Ќаша √алактика належить до сп≥ральних. ј так≥ √алактики становл¤ть близько 50 % зор¤них остров≥в. ÷¤ обставина полегшуЇ застосуванн¤ методу пор≥вн¤нн¤.

¬сесв≥т. ќстанн≥ми роками в науков≥й ≥ науково-по≠пул¤рн≥й л≥тератур≥ можна зустр≥ти вирази типу Ђв≥к ¬сесв≥туї, Ђпочаток ¬сесв≥ту в час≥ї, Ђрад≥ус ¬сесв≥туї тощо.

як на перший погл¤д, под≥бн≥ вислови суперечать нашим у¤вленн¤м про в≥чн≥сть матер≥њ, закону збереженн¤ матер≥њ ≥ руху. ќднак суперечн≥сть ц¤ у¤вна. ¬она пов'¤зана ≥з зм≥ною зм≥сту пон¤тт¤ Ђ¬сесв≥тї, ¤ка сталас¤ останн≥ми роками в результат≥ розвитку астро≠ном≥чних у¤влень ≥ ф≥лософськоњ думки. якщо ран≥ше пон¤тт¤ Ђ¬сесв≥тї вважалос¤ тотожним пон¤ттю Ђма≠тер≥альний св≥тї, то тепер виникла потреба в њх розме≠жуванн≥, ¤ка пов'¤зана не т≥льки з поглибленн¤м наших знань про косм≥чн≥ ¤вища, а й з розум≥нн¤м того, що процес наукового п≥знанн¤ Ї процесом суб'Їкт-об'Їктноњ взаЇмод≥њ.

ћатер≥¤ неск≥нченно розмањта. ћатер≥альний св≥т Ч це незл≥ченна к≥льк≥сть об'Їкт≥в, ¤вищ, под≥й, процес≥в, зв'¤зк≥в ≥ в≥дношень. ќхопити њх ус≥ без вин¤тку, тобто п≥знати всю матер≥ю в≥дразу, наука неспроможна хоча б з т≥Їњ очевидноњ причини, що момент, коли людина почала вивчати навколишн≥й св≥т, в≥ддалений в≥д сьогод≠н≥шнього дн¤ на к≥нцевий пром≥жок часу. “ому наука на будь-¤кому р≥вн≥ свого розвитку здатна охопити ≥ фактично охоплюЇ лише певне коло ¤вищ, процес≥в, зв'¤зк≥в ≥ в≥дношень.

” процес≥ своЇњ практичноњ д≥¤льност≥ людина вид≥≠л¤Ї з неск≥нченного розмањтт¤ матер≥ального св≥ту ск≥н≠ченну к≥льк≥сть об'Їкт≥в, ¤вищ, в≥дношень, зв'¤зк≥в, взаЇмод≥й: будуЇ наукову картину св≥ту.  артину, ¤ка розвиваЇтьс¤ в м≥ру нагромадженн¤ знань, в≥дбиваючи дедал≥ глибш≥ законом≥рност≥ св≥тобудови. “аким чином, наукова картина св≥ту Ч це к≥нцевий Ђзр≥зї неск≥нченно р≥зноман≥тноњ об'Їктивноњ реальност≥.

Ђякщо ¬сесв≥т, що вивчаЇтьс¤ нами сьогодн≥, виник 20 м≥ль¤рд≥в рок≥в тому, то з ф≥лософськоњ точки зору важливим Ї визнанн¤ об'Їктивного характеру цього процесу ¤к косм≥чного етапу саморозвитку матер≥њ. —права конкретноњ науки Ч ф≥зики зрозум≥ти й описа≠ти цей процес. ћожливим .Ї мислити й ≥снуванн¤ бага≠тьох ¬сесв≥т≥в ≥з складною тополог≥Їю. “ому доц≥льно в≥др≥зн¤ти терм≥н ¬сесв≥т природодосл≥дника, ¤ким позначаютьс¤ наш≥ в≥домост≥ про ¬сесв≥т, нагромаджен≥ на даний момент часу, в≥д ф≥лософського пон¤тт¤ матер≥≠ального св≥ту. ÷е пон¤тт¤ включаЇ у себе в приховано≠му вигл¤д≥ вс≥ майбутн≥ дос¤гненн¤ у вченн≥ про ¬сесв≥т природодосл≥дникаї '.

ќтже, сукупн≥сть в≥домостей про св≥тобудову, нагро≠маджених наукою на даний момент часу, доц≥льно по≠значити терм≥ном Ђ¬сесв≥т природодосл≥дникаї на в≥дм≥≠ну в≥д ф≥лософського пон¤тт¤ Ђматер≥альний св≥тї, що включаЇ у себе в прихованому вигл¤д≥ вс≥ майбутн≥ дос¤гненн¤ у вченн≥ про Ђ¬сесв≥т природодосл≥дникаї.

Ђ¬сесв≥т природодосл≥дникаї Ї результатом складноњ суб'Їкт-об'Їктноњ взаЇмод≥њ. ¬≥н в≥дображаЇ реальн≥ вла≠стивост≥ матер≥њ, але ставити питанн¤ про те, ¤кими Ї ц≥ властивост≥ поза п≥знавальним процесом, що його зд≥йт онюе людство, безглуздо.

Ђ—п≥р про д≥йсн≥сть чи нед≥йсн≥сть мисленн¤, ¤ке ≥золюЇтьс¤ в≥д практики, Ї чисто схоластичне питан≠н¤ї,Ч п≥дкреслював  . ћаркс. ™диний спос≥б баченн¤ д≥йсност≥ Ч њњ баченн¤ через призму практики.

“аким чином, людство в процес≥ своЇњ практичноњ д≥¤льност≥ реал≥зуЇ св≥й Ђ¬сесв≥т природодосл≥дникаї, вид≥л¤ючи з неск≥нченноњ багатоман≥тност≥ матер≥њ т≥ њњ властивост≥ й законом≥рност≥, ¤к≥ мають най≠б≥льш важливе значенн¤ дл¤ практики, дл¤ самого ≥снуванн¤ людського сусп≥льства, дл¤ його подальшого розвитку.

“еор≥¤ розширюваного ¬сесв≥ту. ќсновне завданн¤ одного з найважлив≥ших розд≥л≥в сучасноњ астроф≥зи≠ки Ч космолог≥њ пол¤гаЇ в тому, щоб вивчити структуру

простору ¬сесв≥ту у великих масштабах ≥ законом≥рно≠ст≥ його еволюц≥њ в час≥.

” 1922 р. рад¤нський математик ќ. ќ. ‘р≥дман, ана≠л≥зуючи р≥вн¤нн¤ загальноњ теор≥њ в≥дносност≥ ј. ≈йн≠штейна, що описують повед≥нку ¬сесв≥ту, д≥йшов неспо≠д≥ваного висновку про те, що ¬сесв≥т не може перебувати в стац≥онарному стан≥: в≥н маЇ або розшир¤тис¤, або стискатис¤, або пульсувати.

¬ подальшому висновки ‘р≥дмана д≥стали п≥дтвер≠дженн¤ в астроном≥чних спостереженн¤х, ¤к≥ ви¤вили у спектрах галактик червоне зм≥щенн¤ спектральних л≥н≥й, що в≥дпов≥даЇ взаЇмному в≥ддаленню цих зор¤них систем.

ќск≥льки вс≥ скупченн¤ галактик в≥д нас в≥ддал¤ють≠с¤, мимовол≥ складаЇтьс¤ враженн¤, що наша √алактика знаходитьс¤ в центр≥ розширенн¤, в нерухом≥й централь≠н≥й точц≥ ¬сесв≥ту, що розширюЇтьс¤. ÷¤ обставина була використана де¤кими захисниками рел≥г≥њ, що намага≠лис¤ за њњ допомогою знову обгрунтувати наше виключ≠не становище в св≥тобудов≥.

Ќасправд≥ ж ми маЇмо справу з черговою астроно≠м≥чною ≥люз≥Їю. –озширенн¤ ¬сесв≥ту в≥дбуваЇтьс¤ та≠ким чином, що в ньому немаЇ Ђпереважноњї нерухомоњ точки. як≥ б два скупченн¤ галактик ми не вибрали, в≥д≠стань м≥ж ними з плином часу зростатиме. ј це озна≠чаЇ, що на котр≥й би з галактик не опинивс¤ спостер≥гач, в≥н побачить таку саму картину розб≥ганн¤ зор¤них остров≥в, ¤ку бачимо й ми.

ќтже, ми живемо в нестац≥онарному ¬сесв≥т≥, ¤кий розширюЇтьс¤, ¤кий зм≥нюЇтьс¤ з часом ≥ минуле ¤кого Ї нетотожним його сучасному стану, а сучасне Ч май≠бутньому.

ѕовертаючи подумки картину руху галактик назад, учен≥ д≥йшли висновку, що навколишн¤ сукупн≥сть зор¤них систем Ч ћетагалактика виникла внасл≥док ви≠бухового розширенн¤ надщ≥льноњ гар¤чоњ плазми з температурою в сотн≥ м≥льйон≥в кельв≥н≥в ≥ величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 пор¤док вище в≥д густини атомного ¤дра.

“о був не звичайний вибух, ¤кий починаЇтьс¤ з пев≠ного центра ≥ поступово охоплюЇ все б≥льш≥ й б≥льш≥ д≥л¤нки простору, а вибух, ¤кий ставс¤ одночасно скр≥зь, заповнивши в≥д самого початку весь прост≥р, причому кожна частинка матер≥њ помчала геть в≥д ≥ншоњ частин≠ки. —талас¤ ц¤ под≥¤ близько 15Ч20 млрд. рок≥в тому.

” подальшому в середовищ≥, ¤ке розширювалось, в≥д≠бувалис¤ складн≥ ф≥зичн≥ процеси, в результат≥ яких сформувалис¤ найр≥зноман≥тн≥ш≥ косм≥чн≥ об'Їкти, що Ї Ђнаселенн¤мї сучасного ¬сесв≥ту й визначають його структуру.

ћетодичн≥ м≥ркуванн¤. ” зв'¤зку з теор≥Їю розширю≠ваного ¬сесв≥ту, законом≥рно постаЇ фундаментальне питанн¤: що ¤вл¤ла собою Ђперв≥снаї речовина нашого ¬сесв≥ту ≥ ¤ким чином вона сформувалас¤?

≤снуюч≥ ф≥зичн≥ теор≥њ поки що не дають вичерпноњ в≥дпов≥д≥ на це запитанн¤. —итуац≥Їю, ¤ка утворилас¤, негайно скористалис¤ богослови. —уть рел≥г≥йних ≥нтер≠претац≥й теор≥њ розширюваного ¬сесв≥ту пол¤гаЇ в тому, що оск≥льки по¤снити виникненн¤ початкових умов розширенн¤ неможливо за ≥снуючих ф≥зичних теор≥й, цей процес маЇ божественну природу. ¬ дещо спрощено≠му вигл¤д≥ розм≥рковуванн¤ рел≥г≥йних теоретик≥в зво≠дилис¤ приблизно ось до чого. Ѕог створив початковий надщ≥льний згусток ≥ вдихнув у нього рух. ј оск≥льки зг≥дно з сучасними астроном≥чними даними процес утво≠ренн¤ нових косм≥чних об'Їкт≥в в≥дбуваЇтьс¤ ≥ в нашу епоху, то божественне творенн¤ триваЇ.

≤ншими словами, початковий вибух, ¤кий зумовив утворенн¤ ћетагалактики, ототожнюЇтьс¤ з актом бо≠жественного творенн¤ ¬сесв≥ту.

 атолицьк≥ теологи говор¤ть приблизно так: Ђ“а об≠ставина, що ¬сесв≥т перебуваЇ в стан≥ безперервноњ еволюц≥њ, що в ньому безнастанно виникають нов≥ струк≠тури, незаперечне ≥ неспростовно св≥дчить про творенн¤, ¤ке триваЇ, про те, що все у св≥т≥ перебуваЇ в стан≥ безперервного винаходу вищою надприродною силою Ч богомї.

÷е ¤скравий приклад того, ¤к рел≥г≥йн≥ теоретики зовс≥м дов≥льно трактують результати наукових досл≥≠джень, прагнучи що б там не було пристосувати њх до рел≥г≥њ ≥ не беручи до уваги д≥йсний стан речей. Ќасправ≠д≥ ж теор≥¤ розширюваного ¬сесв≥ту не даЇ дл¤ рел≥г≥й≠них ≥нтерпретац≥й жодних п≥дстав. ќдним з головних завдань сучасноњ астроф≥зики саме ≥ в вивченн¤ еволю≠ц≥њ матер≥њ у ¬сесв≥т≥, њњ перетворень, переход≥в з одного ¤к≥сного стану в ≥нший. ≤ багато що за останн≥ роки вдалос¤ з'¤сувати. якщо ж не вс≥ проблеми, пов'¤зан≥ з формуванн¤м тих чи ≥нших косм≥чних об'Їкт≥в, уже розв'¤зан≥, то вони, безперечно, будуть розв'¤зан≥ в май≠бутньому.

“ак, учен≥ ще не можуть з достатньою впевнен≥стю ≥ повнотою в≥дпов≥сти на запитанн¤, ¤к ≥ з чого сфор≠мувалас¤ початкова надщ≥льна речовина. ќднак ≥ в ме≠жах наших сучасних знань ц¤ речовина розгл¤даЇтьс¤ не ¤к щось перв≥сне, що виникло саме по соб≥, а ¤к одна з фаз неск≥нченного процесу саморозвитку матер≥њ. ўо ж до конкретних у¤влень про ф≥зичну природу Ђперв≥с≠ногої стану нашого ¬сесв≥ту, то вони лише ф≥ксують ту межу, до ¤коњ допустимо поширювати в минуле су≠часну систему ф≥зичного знанн¤.

” той самий час матер≥альна фаза, що Ђпередувалаї перв≥сному стану, обов'¤зково ≥снувала.

“ут доречно нагадати висловлюванн¤ ‘. ≈нгельса щодо перв≥сноњ туманност≥, з ¤коњ, зг≥дно з г≥потезою ≤.  анта, утворилас¤ —он¤чна система:

1	2

Ќазва: Ќаша √алактика
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (1862 прочитано)