Державне регулювання > Розпад імперської тоталітарної системи. Проголошення декларації про державний суверенітет України, події в серпні 1991 року

Розпад імперської тоталітарної системи. Проголошення декларації про державний суверенітет України, події в серпні 1991 року

Ми здобули незалежність внаслідок розвалу наддержави, спричиненого особливостями її конституційної побудови. Йдеться про декларативну рівноправність Російської Федерації з національними республіками і про надане кожній союзній республіці «право на вихід» з СРСР. Такі особливості конституцій пояснювалися необхідністю запобігти виникненню масового визвольного руху серед народів національних окраїн або протистояти такому руху. Кравчукк тільки конституційна реформа М.Горбачова позбавила КПРС статусу державної партії, декларативні права, включно з «правом на вихід», стали реальними. Відтак можна твердити, що незалежність України є до певної міри наслідком зусиль покоління, яке створювало УНР у 1917—1918 рр. За умов, що склалися у 1991 році, незалежність була здобута простим волевиявленням громадян на Всеукраїнському референдумі.

Кравчук же відбувався розпад імперської тоталітарної системи?

Остаточний варіант договору про Союз суверенних держав мав обговорюватись у Ново-Огарьові наприкінці червня 1991 року. Кравчук туди вже не поїхав. Горбачова було поінформовано, що Україна, згідно з рішенням парламенту, визначиться зі своїм ставленням до угоди не раніше середини вересня. 16 серпня кінцевий текст нового Союзного договору, погоджений 29 червня, нарешті був надрукований у пресі. Але за кілька днів до цього, на прохання Президента СРСР, ми знову з ним зустрілися. Михайло Сергійович зробив останню спробу мене переконати. Кравчук не піддавався. Тоді Горбачов нагадав мені, що Станіслав Гуренко і ЦК КПУ рішуче виступають за підписання договору. Проте Кравчук твердо вирішив наполягати на своєму: «Кравчук знаю, що ЦК «за». А Кравчук проти. Договір підписує Кравчук, а не ЦК. А Кравчук його підписувати не буду». Ця розмова відбулася за кілька днів до путчу…

Але й після краху ГКЧП Союз усе ще мав непогані шанси зберегтися. Горбачов, трохи заспокоївшись після фороських хвилювань, почав рішуче діяти. Тільки за збереження Союзу (у будь-якому вигляді) у нього залишалася можливість не опинитися поза великою політикою. Ціною неймовірних зусиль Михайлу Сергійовичу вдалося вмовити практично всіх керівників республік, які брали участь у «ново-огарьовскому» процесі, зібратися ще раз. На грудень Президент запланував парафування нового Союзного договору. Єдиним, хто відмовився від обговорення подальшої долі СРСР, виявилася Україна. Кравчук заздалегідь попередив Горбачова, що не братиме участь у цьому процесі, оскільки республіка готується до набагато важливішої події — всеукраїнського референдуму.

Але Горбачов не залишав спроб змусити українське керівництво змінити точку зору. 23 жовтня до депутатів Верховної Ради звернулися зі спеціальним посланням Президент СРСР і вісім керівників союзних республік. Горбачов, Єльцин, Назарбаєв, Шушкевич та інші автори листа закликали Україну приєднатися до нового Союзного договору, наголошуючи, що Союзу без нашої республіки вони собі уявити не можуть. Звернення стало предметом обговорення на Президії Верховної Ради. Наше рішення було однозначним: допоки не відбудеться всеукраїнський референдум, жодних угод Україна не підписуватиме. У засобах масової інформації українське керівництво виклало свою позицію: ми готові до діалогу з незалежними республіками, але нам нема про що домовлятися з центром, який уже нікого не репрезентує. До того ж наша країна не збирається обмежувати свою зовнішньополітичну діяльність співпрацею лише з новими суверенними державами. Ще Кравчук зауважив: якщо на референдумі народ підтримає незалежність, потреба у підписанні нового Союзного договору для України відпаде.

Позиція України дуже не сподобалася Горбачову. Тим більше, що вона фактично зірвала запланований процес. Після відмови нашої країни керівники республік теж не поспішали парафувати союзну угоду (на останню «союзну» зустріч Україна делегувала Івана Плюща та Костянтина Масика, що мали статус спостерігачів), але погодились хоча б віддати текст договору на обговорення парламентами республік. Президент країни (якої на той момент уже фактично не існувало) все ще сподівався, що йому до снаги зібрати всіх до купи. А оскільки Україна виявилася найноровливішою, то саме її він почав методично «обробляти». Періодично телефонував мені і вперто переконував: наша країна без Союзу неминуче загине. Постійно твердив, що Україні не під силу побудувати власну економіку, адже остаточний розвал колишнього СРСР обов’язково призведе до розриву економічних зв’язків. Були у нього й інші аргументи: «Що ви будете з ядерною зброєю робити? Кнопка ж усе одно в Москві!» Але особливо «давив» Михайло Сергійович на те, що народ України буцімто палко прагне залишитися у федерації братніх народів: «Не робіть дурниць, Леоніде Макаровичу! Ваш референдум неодмінно провалиться — у березні ж 70% проголосували за Союз. Кравчук настрої в Україні знаю…» Останню фразу він повторював постійно.

Окрім того Горбачов інтенсивно «обробляв» громадську думку, кожного разу наголошуючи, що Україна обов’язково увійде до нового Союзу: «Україна неодмінно братиме участь. Кравчук не уявляю собі Союзного договору без України…» Звертаючись до керівників інших республік, він закликав: «Витягнімо Україну, відшукаймо необхідні засоби…» Наприкінці листопада, у телефонній розмові з Джорджем Бушем, Горбачов рішуче заявив, що проголошення незалежності України не означає її виходу з Союзу. І запевнив, що «бунтівна» республіка неодмінно приєднається до нової Союзної угоди. 3 грудня він повторив цю тезу під час телефонної розмови з Гельмутом Колем. Хоча тоді вже були оприлюднені історичні підсумки всеукраїнського референдуму.

Одночасно з референдумом мали відбутися перші в історії України загальнонародні вибори глави держави. Ідея запровадити в Україні інститут президентства виникла наприкінці весни — на початку літа 1991-го. Цікаво, що її підтримували як комуністи, так і представники Народної Ради. Останні вважали введення інституту президентства важливим кроком у напрямі незалежності. 26 червня побачила світ відповідна постанова Верховної Ради, а 5 липня був прийнятий Закон «Про Президента УРСР». Коли відбувалося його обговорення, Кравчук був у відрядженні, на посаді головуючого мене заміняв Іван Плющ. На жаль, деякі положення закону не були зі мною погоджені. Зокрема, Кравчук пропонував інший термін проведення виборів: мені здавалося доречним провести їх восени. Але це не було для мене надзвичайно принциповим, тому Кравчук не став сперечатися: проголосували, то й проголосували.

Серпневі події у Москві трохи відвернули увагу республіканського політикуму від майбутнього передвиборного марафону, але після краху заколотників це питання набуло іншого звучання. Напередодні ухвалення Акта про державну незалежність представники депутатського корпусу радилися, коли краще проводити референдум з цього питання. Кравчук вважав, що було б доречним, якби народ отримав змогу одночасно голосувати за незалежність і обирати президента. До того ж це б суттєво заощадило бюджетні кошти.

Себто перемога ідеї державотворення на грудневому референдумі здавалася практично неминучою. Але чи вдасться «перебити» 70% березневого, «союзного» референдуму? Звичайно Кравчук сподівався, що тих, хто скаже незалежності «так» виявиться більше, ніж прихильників збереження «оновленої федерації», на яких так любив посилатися Михайло Сергійович. Кравчуккби мої очікування справдилися, глава України отримав би додатковий козир у складній грі з Горбачовим. Важко передати те хвилювання, з яким Кравчук чекав першого дня зими 91-го. 26 листопада Президія Верховної Ради ухвалила текст звернення до народу України, де було відверто сказано: «Не підтримати незалежність означає підтримати залежність…» Ми були переконані, що ці слова знайдуть відгук у серці кожного.

Підсумки референдуму перевершили найоптимістичніші сподівання: 90,32 % громадян, що взяли участь у ньому, підтримали Акт проголошення незалежності. У 19 областях та у місті Києва за створення держави висловилися понад 90%. Президент Сполучених Штатів Буш, зателефонувавши мені, назвав ці результати приголомшливими. Горбачову Кравчук подзвонив сам. Незадовго перед тим ми сперечалися з Михайлом Сергійовичем стосовно можливих підсумків референдуму. Кравчук розраховував, що за незалежність висловиться не менше 80%. Президент СРСР називав мене мрійником. Коли мрія здійснилася, Горбачов, на думку Кравчука, мав право почути про це одним з перших. Але Михайло Сергійович навмисно уникнув обговорення цієї теми. Він лише досить стримано привітав мене з перемогою на президентських виборах.

Кравчук тоді отримав підтримку 61,59% виборців, набагато випередивши В’ячеслава Чорновола, який посів друге місце (23,27%). Але головною перемогою для мене, звичайно, стали підсумки референдуму.

Відтепер Кравчук мав повне право діяти за планом, який обговорили з Єльциним та Шушкевичем ще, здається, у листопаді. Борис Миколайович довгий час сподівався на підписання нової союзної угоди на конфедеративних засадах, але дуже добре розумів, що без України ніякого договору не буде. Тому позиція нашої республіки (що відмовилася обговорювати будь-які питання, пов’язані з майбутнім Союзом до проведення грудневого референдуму) його відверто непокоїла. Він не приховував своєї стурбованості й неодноразово наголошував: рішення Росії щодо приєднання до Союзу багато в чому залежатиме від рішення України. З його слів, Горбачов висловив готовність урахувати зауваження нашої республіки до тексту договору, але спочатку під цим текстом має з’явитися мій підпис.

Такий варіант здавався мені звичайною пасткою. До того ж Кравчук не вірив, що Горбачов (який після серпневих подій практично втратив реальний політичний вплив) здатен виступити у ролі інтегратора. Тим більше, що процеси роз’єднання всередині практично неіснуючого СРСР набували неконтрольованого характеру. І мені, і Єльцину було добре відомо про переговори щодо можливості створення так званого тюркського союзу. Керівники середньоазійских республік (не афішуючи цього факту) вже вели відповідні консультації.

1	2	3	4

Назва: Розпад імперської тоталітарної системи. Проголошення декларації про державний суверенітет України, події в серпні 1991 року
Дата публікації: 2005-01-28 (1854 прочитано)