јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > ”ран - сьома планета —он¤чноњ системи

”ран - сьома планета —он¤чноњ системи

”–јЌ, сьома в≥д —онц¤ велика планета —он¤чноњ системи, належитьдо планет-г≥гант≥в.

–ух, розм≥ри, маса

”ран рухаЇтьс¤ навколо —онц¤ по ел≥птичн≥й орб≥т≥, велика п≥вв≥сь котроњ (середн¤ гел≥оцентрична в≥дстань) у 19,182 б≥льше, н≥ж у «емл≥, ≥ складаЇ 2871 млн. км. ≈ксцентриситет орб≥ти дор≥внюЇ 0,047, тобто орб≥та досить близька до круговоњ. ѕлощина орб≥ти нахилена до екл≥птики п≥д кутом 0,8∞ . ќдин оборот навколо —онц¤ ”ран здийснюЇ за 84,01 земного року. ѕер≥од власного обертанн¤ ”рану складаЇ приблизно 17 горин. ≤снуючий розкид при визначенн≥ значень цього пер≥оду обумовлений дек≥лькома причинами, ≥з ¤ких основними Ї дв≥: газов≥ поверхн≥ планети не обертаЇтьс¤ ¤к Їдине ц≥ле ≥, кр≥м того, на поверхн≥ ”рану не ви¤влено пом≥тних локальних неоднор≥дностей, що допомогли б уточнити тривал≥сть доби на планет≥.

ќбертанн¤ ”рану волод≥Ї низкою в≥дм≥нних рис: в≥сь обертанн¤ майже перпендикул¤рна (98 ) до площини орб≥ти, а напр¤мок обертанн¤ протилежна напр¤мку обертанн¤ навколо —онц¤, тобто обернене (≥з вс≥х ≥нших великих планет обернений напр¤мок обертанн¤ спостер≥гаЇтьс¤ т≥льки у ¬енери).

”ран в≥днос¤ть до числа планет-г≥гант≥в: його екватор≥альний рад≥ус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7Ј1025 кг) - у 14,6 разу б≥льше, н≥ж у «емл≥. ѕри цьому середн¤ густина ”рану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина «емл≥. ¬≥дносно мала густина типова дл¤ планет-г≥гант≥в: у процес≥ формуванн¤ з газово-пилевого протопланетноњ хмари найб≥льше легк≥ компоненти (у першу чергу, водень ≥ гел≥й) стали дл¤ них основним Ђбуд≥вельним матер≥аломї, тод≥ ¤к планети земноњ групи включають пом≥тну частку б≥льш важких елемент≥в.

—клад ≥ внутр≥шн¤ будова

ѕод≥бно ≥ншим планетам-г≥гантам, атмосфера ”ран в основному складаЇтьс¤ з водню, гел≥ю ≥ метану, хоча њхн≥ в≥дносн≥ внески дек≥лька нижче в пор≥вн¤нн≥ з ёп≥тером ≥ —атурном.

“еоретична модель будови ”рану така: його поверхневий прошарок ¤вл¤Ї собою газор≥дку оболонку, п≥д ¤ким знаходитьс¤ крижана (сум≥ш вод¤ного й ам≥ачного льоду) мант≥¤, а ще глибше - ¤дро з твердих пор≥д. ћаса мант≥њ ≥ ¤дра складаЇ приблизно 85-90% в≥д ус≥Їњ маси ”рану. «она твердоњ речовини простираЇтьс¤ до 3/4 рад≥уса планети.

“емпература в центр≥ ”ран близька до 10000 — при тиску 7-8 млн. атмосфер (одна атмосфера приблизно в≥дпов≥даЇ одному бару). Ќа меж≥ ¤дра тиск приблизно на два пор¤дки нижче (б≥л¤ 100 к≥лобар).

≈фективна температура, обумовлена по тепловому випром≥нюванню з поверхн≥ планети, складаЇ б≥л¤55 —.

—упутники ”ран

ѕод≥бно Ќептуну ≥ —атурну, ”ран маЇ велике число супутник≥в (до 1997 в≥крито 15) ≥ систему к≥лець. Ќайб≥льш≥ розм≥ри (у к≥лометрах) ≥ маса (у частках маси ”рану) характерн≥ дл¤ перших п'¤тьох (в≥дкритих ≥з «емл≥) супутник≥в. ÷е ћ≥ранда (127 км, 10-7), јр≥ель (565 км, 1,1Ј 10-5), ”мбр≥ель (555 км, 1,1Ј 10-5), “итан≥¤ (800 км, 3,2Ј 10-5) ≥ ќберон (815 км, 3,4Ј 10-5). ќстанн≥ два супутники, в≥дпов≥дно до теоретичних оц≥нок, в≥дчувають диференц≥ац≥ю, тобто перерозпод≥л р≥зноман≥тних елемент≥в по глибин≥, у результат≥ чого в≥дбулос¤ утворенн¤ сил≥катного ¤дра, мант≥њ з льоду (вод¤ного й ам≥ачного) ≥ крижаноњ кори. “еплота , що вид≥л¤Їтьс¤ при диференц≥ац≥њ , призводить до пом≥тного роз≥гр≥ванн¤ надр, що може викликати нав≥ть њхнЇ розплавлюванн¤. ≤нш≥ 10 супутник≥в ”рану ( ордел≥¤, ќфел≥¤, Ѕианка,  ресида, ƒездемона, ƒжульЇта, ѕорц≥¤, –озалвнда, Ѕелвнда, ѕек) були в≥дкрит≥ з борта косм≥чного апарата Ђ¬о¤джер-2ї у 1985-86.

≤стор≥¤ в≥дкритт¤ ”рану

ѕрот¤гом багатьох стор≥ч астрономи «емл≥ знали т≥льки п'¤ть Ђблукаючих з≥рокї - планет. 1781 був ознаменований в≥дкритт¤м ще одн≥Їњ планети, названоњ ”раном. ÷е в≥дбулос¤, коли англ≥йський астроном ”. √ершель приступив до реал≥зац≥њ гранд≥озноњ програми: упор¤дкуванню повного систематичного огл¤ду зор¤ного неба.

13 березн¤ поблизу одн≥Їњ з з≥рок суз≥р'¤ Ѕлизнюк≥в √ершель зауважив зац≥кавлений об'Їкт, що ¤вно не був з≥ркою: його видим≥ розм≥ри зм≥нювалис¤ в залежност≥ в≥д зб≥льшенн¤ телескопа, а головне, зм≥нювалос¤ його положенн¤ на небозвод≥. √ершель спочатку вир≥шив, що в≥дчинив нову комету (його допов≥дь на зас≥данн≥  оролевського товариства 26 кв≥тн¤ 1781 так ≥ називавс¤ - Ђѕов≥домленн¤ про кометуї), але в≥д кометноњ г≥потези незабаром прийшлос¤ в≥дмовитис¤. Ќа под¤ку √еоргу III, що назначили √ершел¤ корол≥вським астрономом, останн≥й запропонував назвати планету Ђ√еорг≥Їва з≥ркаї, проте, щоб не порушувати традиц≥йного зв'¤зку з м≥фолог≥Їю, було прийн¤те назва Ђ”ранї.

ѕерш≥ нечисленн≥ спостереженн¤ ще не дозвол¤ли достатньо точно визначити параметри орб≥ти новоњ планети, але, по-перше, число цих спостережень (зокрема, у –ос≥њ, ‘ранц≥њ ≥ Ќ≥меччини) швидко зб≥льшувалос¤, ≥ по-друге, уважне досл≥дженн¤ каталог≥в минулих спостережень дозволило переконатис¤, що планета неодноразово ф≥ксувалас¤ ≥ колись, але приймалас¤ за з≥рку, що також пом≥тно зб≥льшувало число даних.

ѕрот¤гом 30 рок≥в п≥сл¤ в≥дкритт¤ ”ран гострота ≥нтересу до нього пер≥одично падала, але т≥льки на час. —права в тому, що п≥двищенн¤ точност≥ спостережень ви¤вило загадков≥ аномал≥њ в рус≥ планети: воно то Ђв≥дставалої в≥д розрахункового, то починало Ђвипереджатиї його. “еоретичне по¤сненн¤ цих аномал≥й призвело до нових в≥дкритт≥в - ви¤вленню зауранових планет.

1

Ќазва: ”ран - сьома планета —он¤чноњ системи
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (750 прочитано)