Економічні теми > Економіка України в період між першою та другою Світовими війнами

В 20-х роках була проведена партійна дискусія про те, якими шляхами йти, щоб досягти рівня світового економічного розвитку, в якій перемогла лінія Сталіна, його соратників - прихильників авторитарних форм управління. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого були п’ятирічки.

Основними джерелами індустріалізації були:

націоналізація промисловості;

збiльшення прямих i непрямих податкiв;

використання трудового ентузiазму трудiвникiв i примусової працi полiтв’язнiв;

колективiзацiя сiльського господарства;

конфiскацiя церковного та монастирського майна;

прибутки вiд зовнішньої торгiвлi;

колонiальний визиск поневолених народiв.

Вже перший п’ятирічний план, який передбачав: - реконструкцiю та будiвництво в Українi промислових пiдприємств був несприятливим для неї. В країнi прискореними темпами розвивалися лише тi галузi, що забезпечували паливом та металом промисловість Росiї. Наступнi п’ятирiчки не внесли суттєвих змiн. На вiдмiну вiд розвинених країн свiту, iндустрiалiзацiя здiйснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки споживання промислової продукцiї населенням обмежувалося. Курс на iндустрiалiзацiю був слабо пiдготовлений. Бракувало коштiв, обладнання, квалiфiкованих кадрiв. Але завдяки ентузiазму простих людей з’явилися 35 промислових гiгантiв вартiстю 100 млн.крб. з них 12 - на Українi: Запорiжсталь, Криворiжсталь, Азовсталь, Днiпроалюмiнiйбуд, Краматорський машинобудiвний завод, ХТЗ.

Реконструйованi Луганський паровозобудiвний, 4 металургiйнi -Макiївський, Днiпродзержинський, Днiпропетровський, Комунарський, Штерiвська ДРЕС, Зуївська ДРЕС, потужнiстю вiдповiдно 157, 150 тисяч КВТ.

Пiдсумки iндустрiалiзацiї.

Питома вага важкої промисловостi в промисловому виробництвi збiльшилася з 68,7% в 1928 роцi до 92,5% у 1938 роцi, а по чисельностi робiтникiв з 43,2% до 83%. Україна зайняла II мiсце в Європi пiсля Нiмеччини по виплавцi чавуну, четверте мiсце в свiтi по видобутку вугiлля. По виробництву машин йшла попереду Францiї, Iталiї наздоганяла Англiю.

В 1927 роцi ХV з’їздом бiльшовицької партiї було взято курс на колективiзацiю сiльського господарства. В груднi 1929 року було запропоновано провести "суцiльну колективiзацiю" i встановленi ii термiни: в Центрально-Чорноземних областях i районах Степової України вона повинна була завершитись до осенi 1931 р. на Лiвобережнiй Українi - до весни 1932 року, а в iнших районах до 1933 року. Але українськi партiйнi вождi зменшили термiни колективiзацiї на 1-1,5 року.

Селяни не бажали вiддавати свою власнiсть у колгоспи i вiдповiдали антиколгоспними виступами, якi жорстоко придушувалися.

У 1928-1932 роках на Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби. В ходi колективiзацiї сталінізм розпочав наступ на заможних селян (куркулiв). На 1.06.1930 року було розкуркулена 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8% їхньої загальної кiлькостi. Було конфiсковано i передано в колгоспи худоби, реманенту, будiвель на суму 90 - 95 млн. крб. Всього за роки колективiзацiї було з України експропрiйовано майже 200 тис. селянських господарств, що становило 1,5 млн. осiб, 800 тисяч заслали на Пiвнiч i в Сибiр, де українцi масово помирали або жили в нелюдських умовах. На їхнiх кiстках виникли Кузбас, Караганда, Печора, Колима.

1932-1933 рр. - голодомор, причиною якого була спроба заставити непокiрнi села i селян пiти в колгоспи. Iснували i об’єктивні причини голоду - посуха 1932 - 1933 рр., а також реорганiзацiя с/г виробництва, що призвело до зменшення продукцiї. Члени Мiжнародної комiсiї i розслiдування голоду в Українi, яка працювала в 1988-1990рр. визнали, що харчiв в Українi вистачало, врожай зерна 1932 р. перевищував врожай 1931 року, але держава систематично конфiсковувала бiльшу їх частину. В 1932 роцi Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна на 44%. За вказiвкою Молотова, коли хлiба не було, забирали сухарi, картоплю, сало, солiння, тобто всi запаси їжi :

селянам заборонялося продавати хлiб;

їм не дозволялося найматися самостiйно на роботу на промисловi пiдприємства;

шляхи, якi вели до мiста були блокованi.

Загалом же, за пiдрахунками дослiдникiв вiд голоду 1932-1933 рокiв на Українi загинуло майже 10 млн. чоловiк.

4. Пiсля розпаду Австро-Угорської iмперiї i поразки нацiонально - визвольної боротьби захiдноукраїнськi землi були подiленi мiж Польщею, Румунiєю та Чехословаччиною i продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту джерелом сировини й дешевої робочої сили для iноземних держав. Польський уряд подiлив свою країну на двi територiї Польщу "А" i Польщу "Б". До першої входили польськi, а до другої - захiдноукраїнськi землi. 80% металообробної, електротехнiчної, текстильної, хiмiчної, паперової промисловостi зосереджувалось у Польщi - А, а промислове будiвництво у Польщi - Б свiдомо гальмувалося. В галицьких землях 85% пiдприємств були дрiбними, продуктивнi сили розвивалися вiдповiдно до iнтересiв польської економiки. Переважали тi галузi, що давали високi прибутки без значних капiталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова. 80% населення краю займалося с/г виробництвом.

Тут вже в першi повоєннi роки було створено широку мережу споживчих, закупівельно - збутових, кредитних, виробничих кооперативiв.

Вiдсталими районами Румунiї були Буковина i деякi повiти Бессарабiї. Промисловiсть залишалася напiвкустарною. Найбільшу питому вагу в економіці становила харчова промисловість. Слабо розвивалася промисловість Закарпаття, в якому в 1926 році налічувалося всього 92 підприємства, які були напівкустарними, дрібними. Гальмувався розвиток сільського господарства, мав місце масовий селянський рух за кордон.

Отже, як і в попередній період, у міжвоєнний час Україна залишалася територіально роз’єднаною, а її економіка розвивалася за принципами, які мало узгоджувалися з українськими інтересами.

1	2

Назва: Економіка України в період між першою та другою Світовими війнами
Дата публікації: 2005-02-17 (2199 прочитано)