∆урнал≥стика > ѕочатки бароковоњ асим≥л¤ц≥њ украњнськоњ публ≥цистики

ѕочатки бароковоњ асим≥л¤ц≥њ украњнськоњ публ≥цистики

Ћюбл≥нська ун≥¤ 1569 року спричинила паморочливий прот¤г на запр≥лих украњнських теренах, аби в≥дчути осв≥жаючий подих сучасност≥, прилучитис¤ до благ Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, само≥дентиф≥куватись ¤к повноц≥нна нац≥¤.

«агострена криза у ¬еликому кн¤з≥вств≥ Ћитовському з половини ’VI ст. с¤гнула критичноњ меж≥ у зв'¤зку з пол≥тичними заз≥ханн¤ми ћосковського царства. ќкупувавши с≥верськ≥ земл≥ з „ерн≥говом ≥ —тародубом, ћосква вт¤гуЇ кн¤з≥вство у виснажливу в≥йну. ѕол¤ки готов≥ були надати допомогу, але запросили високу ц≥ну. √оловною умовою вони висунули пол≥тичне об'Їднанн¤. ѕ≥дн¤те пол¤ками питанн¤ про остаточне злитт¤ п≥дтримала маса середнього й др≥бного украњнсько-литовського панства, спод≥ваючись реально отримати (саме дл¤ себе, а не дл¤ д≥тей ≥ внук≥в) п≥льги ≥ прив≥лењ, ¤кими вже користувалас¤ вс¤ польська шл¤хта. «абезпечена аристократ≥¤ ¬еликого кн¤з≥вства побоювалас¤ втратити своЇ високе пан≥вне становище та накликати католицьку експанс≥ю. ўе жахлив≥ша перспектива московського чи оттоманського ¤рма зн≥мала з роздум≥в проблему суверенност≥ й схилила ≥сторичну долю ”крањни в б≥к –≥ч≥ ѕосполитоњ. „и не вперше украњнц≥ опинилис¤ в ранз≥ недержавноњ нац≥њ, а в≥дтак - етн≥чноњ сп≥льноти.

¬≥тер з ™вропи розв≥¤в пелену застою, реформував соц≥ально-пол≥тичний статус украњнських земель, прин≥с до них побудники ринковоњ економ≥ки. ƒуховну дом≥нанту нового способу житт¤ став визначати всеЇвропейський культурний стиль Ѕароко. ѕол≥тичн≥ умови, зумовлен≥, з одного боку, протекторатством, що автоматично провокувало ¤вище асим≥л¤ц≥њ украњнц≥в пан≥вною нац≥Їю, а з другого - в≥дсутн≥стю тотал≥таризму, сусп≥льного страху, що лег≥м≥тивно спри¤ло консол≥дац≥њ украњнства, дозволили в межах одн≥Їњ держави сп≥в≥снуванню к≥лькох нац≥ональних культур ≥з продуктивним взаЇмовпливом [1].

"–озтовст≥ла" в≥д украњнських земель ѕольща зайн¤ла в ™вроп≥ найб≥льше м≥сц¤. «≥н≥ц≥йований королем —иг≥змундом јвгустом (¤кому, до реч≥, у своњх публ≥цистичних посланн¤х давав заочн≥ уроки демократ≥њ знаменитий перемишл¤нський гуман≥ст —тан≥слав ќр≥ховський-–оксолан) сп≥льний сейм зр≥вн¤в православну шл¤хту з католицькою, дозволивши њй займати вс≥ державн≥ посади до сенатора включно. ќсобливо поважно ставивс¤ король до ¬олин≥, де сид≥ли впливов≥ украњнськ≥ магнати, в≥рн≥ше до м≥сцевих чорнозем≥в. ¬олинськ≥ земл≥ зр≥внювались у правах з коронними, отримавши прив≥лењ на незалежне самовр¤дуванн¤. ” чергу до корол¤ за дармовими над≥лами вишикувалас¤ польська шл¤хта з надвисл¤нських суглинк≥в. Ќакотилас¤ перша хвил¤ колон≥зац≥њ, своЇр≥дний волинський  лондайк.

Ќащадки уд≥льних кн¤з≥в ≥ бо¤рства, близько 100 династ≥йних украњнських родин сходили з пол≥тичноњ арени, з≥ щемом у серц≥ дозвол¤ючи себе засватати безродн≥й компан≥њ нувориш≥в ≥ створюючи шл¤хт≥ загальний ≥м≥дж титулованост≥.

¬они зовс≥м не бажали втрачати закорен≥лий статус автономност≥ своњх неозорих земельних латифунд≥й, в ¤ких представл¤ли останню ≥нстанц≥ю, прагнули зберегти аморфну структуру ¬еликого кн¤з≥вства й продовжувати сид≥ти на родових гн≥здах, н≥кого не допускаючи до"золотих ¤Їць". “ака "самост≥йн≥сть" ”крањни на тл≥ масового безправ'¤ й зубож≥нн¤ п≥д корогвою аскетичного православ'¤ њх ц≥лком влаштовувала. “ому магнати спочатку лобб≥ювали пол≥тичну ун≥ю й лише п≥д тиском шл¤хти с≥ли за ст≥л переговор≥в. ¬≥дчувши корол≥вську ло¤льн≥сть щодо права власност≥, вони не вимагали особливих прив≥лењв, а хапались за своњ "в≥льн≥ економ≥чн≥ зони" й заради повновладного пануванн¤ готов≥ були п≥ти на зраду д≥д≥вськоњ в≥ри й власноњ нац≥њ. —тара украњнська ел≥та все б≥льше в≥дривалась в≥д народу, самочинно зн≥маючи з себе в≥дпов≥дальн≥сть за його долю, п≥зн≥ш≥ "домашн≥" в≥йни зробили це провалл¤ нездоланним. –усич≥ осирот≥ли й озлобились.

–озпорошена суверенн≥сть полегшувала польський вплив. ™зуњтська ≥деолог≥¤ формувала громадську думку про украњнц≥в ¤к про темних пров≥нц≥йних ≥нов≥рц≥в, неук≥в ≥ нев≥глас≥в [2]. “а й своњ книжники били у дзвони на сполох. јвтор "ѕерестороги" розпачливо з≥тхаЇ, що кн¤ж≥ роди лоску наробили, монастир≥в намурували, церкви золотом-ср≥блом оздобили, а "що було найпотребн≥йшоЇ, школ посполитих, не фундувалали". «а тим нащадки благочестивих кн¤жат руських, наукам не навчен≥, спокушен≥ св≥тськими красотами, вз¤ли велику охоту до пануванн¤. “ак "за нев≥домостю й глупством" зат¤гуЇ наш≥ земл≥ "грубость поганська¤". ƒ≥Ївоњ нац≥ональноњ пол≥тики аристократ≥¤ виробити не спромоглас¤, згасала њњ одержим≥сть п≥д напором "тепер≥шнього в≥ку". ѕовторювалас¤ ситуац≥¤, пов'¤зана з вибором в≥ри. “а цього разу нового ¬олодимира не знайшлос¤.

” "“ренос≥" (1610), шедевр≥ барокового стилю, за куп≥влю ¤кого король наклав кару варт≥стю п'¤ть тис¤ч злотих, ћелет≥й —мотрицький уможливлюЇ насильницьку передачу в≥ленських церков ун≥атам лише через т¤жку втрату останнього стовпа православ'¤ кн¤з¤  ост¤нтина ќстрозького, д≥м ¤кого св≥тив "блиском св≥тлост≥ старожитноњ в≥ри своЇњ", ¤к сонце пом≥ж з≥рками. ј дал≥ "знаменитий син знаменитого батька" (ћ.¬озн¤к) сер≥Їю риторичних запитань нав≥шуЇ знатн≥ руськ≥ роди, сапф≥ри ≥ д≥аманти, на низку зради - "кн¤жата —луцьк≥, «аславськ≥, «баразьк≥, ¬ишневецьк≥, —ангушки, „арторийськ≥, ѕронськ≥, –ужинськ≥, —оломирецьк≥, √оловчинськ≥,  рошинськ≥, ћасальськ≥, √орськ≥, —околинськ≥, Ћукомськ≥, ѕузини..." ÷е так перегукуЇтьс¤ з однотипними р¤дами саркастичних неолог≥зм≥в ≤.¬ишенського у внутр≥шньому д≥алоз≥ з читачем: "ще ти кровоњд, м'¤соњд, волоњд, худобоњд, зв≥роњд, свиноњд, куроњд, гускоњд, птахоњд, ситоњд, ласоњд, маслоњд, пирогоњд..."

¬≥ра становила основу тогочасного св≥тогл¤ду, ментальну ознаку нац≥њ на шл¤ху до самоствердженн¤ [3]. —аме тому реформац≥йний рух не охопив широких верств украњнського сусп≥льства, ¤к≥ по своњй консервативн≥й сут≥ в православн≥й в≥р≥ та стар≥й церкв≥ вбачали в≥дм≥нну рису своЇњ народност≥. "–уська в≥ра" волею-неволею стала клейнодом нац≥њ в боротьб≥ за м≥сце в ™вроп≥. ѕеребуваючи в глибок≥й криз≥, украњнська церква не могла г≥дно виконати ту ≥сторичну м≥с≥ю, ¤ка випала на њњ долю п≥сл¤ втрати власноњ державност≥: живити духовну традиц≥ю, осв≥ту, письменство, тим самим збер≥гаючи й консол≥дуючи сп≥льноту.

” цю критичну мить на громад¤нську арену виходить соц≥альна верства, що дос≥ перебувала на другор¤дних рол¤х, - м≥щанство. ¬оно "нац≥онал≥зувало" ≥деолог≥ю й очолило оновленн¤ сусп≥льного житт¤. —воЇю активн≥стю йому вдалос¤ переконати громаду "преградиша черленими щити" в≥д навали пап≥ст≥в. ќрган≥зован≥ у своЇр≥дний православний церковний орден, братчики кинулись р¤тувати в≥ру й украњнство, асим≥люючи з католицизму Їзуњтську опорну силу на користь традиц≥йн≥й старожитност≥ [4].

”крањнська православна церква з в≥дновленн¤м митрополичоњ кафедри в  иЇв≥ формуЇ власну доктрину, що набуваЇ характер пол≥тичноњ альтернативи з одного боку державн≥й рел≥г≥њ, католицькому прозел≥тизму, з ≥ншого - мес≥анськ≥й ≥дењ "третього –иму" сх≥дних однов≥рц≥в. « безд≥¤льного стану "н≥моњ й скривдженоњ" вона переходить до ц≥лого комплексу р≥шучих заход≥в: сакрал≥зац≥њ столиц≥, њњ монастир≥в, св¤щенних рел≥кв≥й, попул¤ризац≥њ культу старокињвських подвижник≥в, пропаганди ≥дењ украњнського патр≥архату.

≤деологи  иЇво-ѕечерськоњ лаври, в≥дчувши нагальну потребу в друкован≥м слов≥ - нос≥њ соц≥альноњ ≥нформац≥њ, заснували потужну друкарню. јрх≥мандрит ™лисей ѕлетенецький, "перший сподвижник книжноњ справи в  иЇв≥ при його в≥дродженн≥" (ћ.ћаксимович), "ценою сребла" брат≥њ викупив у галицьких Ѕалабан≥в "пилом припалу" —тр¤тинську друкарню, а заразом переманив до печерськоњ обител≥ вчених земл¤к≥в - …ова Ѕорецького, майбутнього митрополита, «ахар≥ю  опистенського,свого наступника, "головних труженик≥в" ѕамву Ѕеринду та “арас≥¤ «емку.  ињвське друкарство на в≥дм≥ну в≥д галицького та волинського не було пон≥вечене замороззю," тому й буйно розцв≥ло воно в≥дразу ≥ ¤сно засв≥тило на ц≥лу ”крањну" [5].

ѕередмови до печерських першодрук≥в стали творчою лаборатор≥Їю опануванн¤ бароковим л≥тературним стилем. "ѕрвейшую жит своих руко¤т" справою печерц≥ згодили видруковати вперше на ”крањн≥ сол≥дний ≥ розк≥шний "јнфолог≥он"(" нигу п≥снословлен≥й церковних"), але њњ наб≥р зат¤гнувс¤. “ому вир≥шили швиденько "предпослати книгу малу аки предитечу" шк≥льний "„асослов"(1616). ” передмов≥ до первенц¤ кињвського друку ™. ѕлетенецький з≥знаЇтьс¤, що на цей неспод≥ваний крок в≥н "умолен бив правов≥рними, ¤ко да исплонитс¤ требован≥Ї, Їже в училищех в православном град≥  ≥Їв≥, и в проч≥их". Ќ≥би упереджуючи докори зловт≥шник≥в у неориг≥нальност≥, "¤ко уже не Їдиною, и не от Їдино¤ “ипограф≥и произиде книга с≥¤", розвиваЇ думку на побутовому р≥вн≥: добрий товар завжди купуЇтьс¤ на торжищ≥, реч≥ частого користуванн¤ завжди користуютьс¤ попитом; так ≥ молитва Ї "д≥ло всегдашнеЇ", њњ н≥коли не буваЇ забагато; от ≥ починаЇмо друкарську справу з молитовника, щоб угодити церквам православним.

 олективна передмова до врешт≥ виданого "јнфолог≥она"(1619) м≥стить ц≥нн≥ факти про те, ¤к постала ѕечерська друкарн¤. ¬они св≥дчать, що ѕлетенецький д≥йсно купив —тр¤тинськ≥ верстати, ¤к≥ в≥дразу пустив в оборот, що р≥шенн¤ про першу книжку приймалось "купно с всими, иже о ’рист≥ брат≥¤ми". „енц≥ в≥тали винах≥д книгодруку ¤к "божествноЇ промишлен≥Ї, Їже вс¤ к спасен≥ю человеческому стро¤щеЇ". –укописне слово мало обмежений ≥нформац≥йний прост≥р ≥ було недоступне "многорачительному и люботрудному", особливо "ленивому уму".

1	2	3

Ќазва: ѕочатки бароковоњ асим≥л¤ц≥њ украњнськоњ публ≥цистики
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (869 прочитано)