≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > ≤сторична спадщина √уго √роц≥¤

ќдним з елемент≥в примусу, ¤к в≥домо, Ї покаранн¤ за вчинен≥ людиною злочини. √роц≥й висловлюЇ в ц≥Їњ галуз≥ нов≥, прогресивн≥ дл¤ свого часу тезиси. «окрема, це твердженн¤ про в≥дпов≥дн≥сть м≥ри покаранн¤ т¤жкост≥ вчиненого злочину. "Ќ≥хто не маЇ бути покараний понад свою винуват≥сть", - говорить √роц≥й. як бачимо, тут зач≥паЇтьс¤ ≥ питанн¤ на¤вност≥ вини. √роц≥й ставить питанн¤ про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть виключно за винн≥ д≥њ. √роц≥й також переконаний, що покаранн¤ не повинно бути метою ≥снуванн¤ права, це Ї лише м≥ра проф≥лактики проти злочин≥в. ѕри ви¤вленн≥ ц≥лей покаранн¤, сл≥д зважати на три аспекти: користь злочинц¤, користь потерп≥лого ≥ користь всього сусп≥льства.  ористь дл¤ злочинц¤ пол¤гаЇ у т≥м, що покаранн¤ спри¤Ї його виправленню ≥ позбавл¤Ї порок дл¤ нього будь-¤коњ "привабливост≥".  ористю дл¤ потреп≥лого ≥ сусп≥льства в ц≥лому Ї гарант≥¤ неповторенн¤ аналог≥чних злочин≥в з боку т≥Їњ ж особи або ≥нших ос≥б.

“акож √роц≥й ставить соб≥ таке питанн¤: ¤к же визнаютьс¤ ц≥ принципи, що вкоренилис¤ в природ≥ людин≥? “обто, ≥ншими словами, ¤к≥ правила можна ≥ потр≥бно вважати природним правом? ƒаючи в≥дпов≥дь на це питанн¤, √роц≥й пише, що належн≥сть чогось до природного права доводитьс¤ або "з перших начал" (a priori), або з "випливаючих зв≥дси насл≥дк≥в" (a postreiori). ѕерше доведенн¤ складаЇтьс¤ за √роц≥Їм у ви¤вл¤нн≥ за допомогою т≥льки лог≥чних м≥ркувань в≥дпов≥дност≥ цього правила повед≥нки до людськоњ природи. ƒоведенн¤ же "в≥д насл≥дк≥в" пол¤гаЇ у ви¤вленн≥ досл≥дним шл¤хом того, що визнаЇтьс¤ природним правом. «агальнопоширений насл≥док, ¤к зауважуЇтьс¤ у прац≥, передбачаЇ загальну причину, а такою причиною "загального переконанн¤" може бути т≥льки "загальний сенс".

√роц≥й вважаЇ, що т≥льки перший з наведених шл¤х≥в ви¤вленн¤ природного права даЇ можлив≥сть дос¤гти найкращих результат≥в, адже користуючись доведенн¤м "в≥д насл≥дк≥в" можна зробити виснавки, що мають не абсолютну, а лише певну в≥рог≥дн≥сть. ќднак √роц≥й не зневажаЇ ≥ такий спос≥б доказу.

як приклад, можна навести дек≥лька правил повед≥нки, котр≥, ¤к стверждуе √роц≥й, випливають з природного права: утриманн¤ в≥д чужого майна, поверненн¤ чужоњ реч≥ та отриманоњ з нењ вигоди, дотриманн¤ об≥ц¤нок, в≥дшкодуванн¤ збитк≥в за на¤вност≥ вини у особи, що спричинила њх, зд≥йсненн¤ заслуженого покаранн¤.

¬≥д природного права √роц≥й в≥др≥зн¤в право волевстановлене. ¬оно "зм≥нюЇтьс¤ в час≥ ≥ р≥зне у р≥зних м≥сц¤х". «а джерелом походженн¤, вчений под≥л¤в його на право божественне (встановлене волею бога) ≥ право людське (встановлене людьми).

√роц≥й проголошуЇ бога творцем закон≥в божих, котр≥ викладен≥ у св¤щенному писанн≥. «акон божий був трич≥ даний люд¤м: одразу по створенн≥ людини, пот≥м дл¤ спас≥нн¤ людини п≥сл¤ потопу ≥ востаннЇ - через ’риста, заради остаточного очищенн¤ людського роду.

Ћюдське ж право, за √роц≥Їм, маЇ своњ п≥дрозд≥ли. ƒо нього входить право внутр≥шньодержавне, що встановлюЇтьс¤ цив≥льною владою. « цього лог≥чне постаЇ питанн¤ про те, що собою ¤вл¤Ї держава. √роц≥й даЇ вельми ірунтовну в≥дпов≥дь. ¬иникненн¤ держави в≥н по¤снюЇ т≥Їю ж природною схильн≥стю людини до сп≥лкуванн¤. Ћюди перв≥сно обТЇдналис¤ у державу, переконавшись на досв≥д≥ в неспроможност≥ окремих розд≥лених с≥мей протисто¤нню насильству. √роц≥й п≥дкреслюЇ, що люди вчинили це "не за божим вел≥нн¤м, а добров≥льно". “аким чином, в≥н дотримуЇтьс¤ так званоњ догов≥рноњ теор≥њ походженн¤ держави, котра стала типовою дл¤ буржуазних природно-правових концепц≥й. ” згод≥ з ц≥Їю теор≥Їю, √роц≥й так визначаЇ державу: "ƒержаваЕ Ї досконалий союз в≥льних людей, укладений задл¤ дотриманн¤ права ≥ загальноњ корист≥".

ќднак, пор¤д ≥з цим √роц≥й висловлюЇ думку про ≥снуванн¤ верховноњ влади, ¤ка приводить до д≥њ весь державний орган≥зм, ¤ка не знаходитьс¤ п≥д чињмось контролем, окр≥м самого нос≥¤ ц≥Їњ влади. ÷¤ влада зайн¤та дос¤гненн¤м загальнодержавного ≥нтересу, тобто дос¤гненн¤м народного блага, проте не завжди в прийн¤тний дл¤ народу спос≥б. ¬ свою чергу, народ, за √роц≥Їм, повинен п≥дкор¤тис¤ влад≥, ≥ не маЇ права на ви¤вленн¤ в будь-¤к≥й спос≥б невдоволенн¤ нею. Ќарод-де добров≥льно в≥ддаЇтьс¤ п≥д владу володар¤, ≥ не маЇ права виходу з-п≥д нењ в подальшому. “аким чином, √роц≥й заперечуЇ тезис про верховенство народу. ¬ цьому його твердженн≥ в≥дбиваЇтьс¤ побоюванн¤ революц≥йних виступ≥в народних мас, характерне дл¤ тих буржуазних к≥л, представником ¤ких в≥н був.

÷≥каво простежити, ¤к повТ¤зуЇ √роц≥й природне право ≥з внутр≥шньодержавним. Ќеобх≥дн≥сть виконанн¤ вимог внутр≥шньодержавного права обумовлена сусп≥льним договором. јле обовТ¤зок виконанн¤ самого договору випливаЇ з природного права, ¤ке наказуЇ дотримуватись даних об≥ц¤нок. «в≥дси виходить, що "природа може бути ¤к би прародителькою внутр≥шньодержавного права".

ƒругий елемент людського права - це право, обовТ¤зкову силу ¤кому надаЇ вол¤ ус≥х народ≥в або багатьох з них. …ого √роц≥й називаЇ правом народ≥в. «в≥дки ж походить, за √роц≥Їм, цей вид права? ¬≥дпов≥дь на це м≥ститьс¤ також у твор≥ "ѕро право в≥йни ≥ миру". «г≥дно з ним, права в галуз≥ м≥жнародних в≥дносин створюютьс¤ за взаЇмною згодою держав ≥з м≥ркувань корист≥. “аким чином, тут ми стикаЇмось з таким самим мотивом, ¤к ≥ при встановленн≥ внутр≥шньодержавного права.

¬важаючи, що право народ≥в набуваЇ сили з угоди держав, √роц≥й разом з тим в ¤кост≥ його джерел називаЇ саму природу, закони бож≥ ≥ людську мораль.

—еред ≥нститут≥в, безпосередньо впроваджених правом народ≥в, √роц≥й називаЇ ≥нститут посольства. ¬≥н присв¤тив посольськ≥й справ≥ довол≥ велику частину в своњй прац≥. √уго √роц≥й закр≥пив за послами основн≥ права, ¤кими вони волод≥ють ≥ нин≥. ÷е Ц дипломатична недоторканн≥сть, екстеритор≥альн≥сть посл≥в ≥ право бути прийн¤тим тим сувереном, до ¤кого посланц¤ було в≥др¤джено.

ƒотриманн¤ права народ≥в Ї не менш необх≥дним, н≥ж дотриманн¤ внутр≥шньодержавних закон≥в. Ќеможливо погодитис¤, пише √роц≥й, з тими, хто вважаЇ, що п≥дчас в≥йни припин¤Їтьс¤ д≥¤ будь-¤кого права.

¬изначаючи в≥йну ¤к "стан боротьби силою", √роц≥й стверджуЇ, що п≥д таке визначенн¤ п≥дпадають ≥ "приватн≥", ≥ "публ≥чн≥" в≥йни.

ѕриватн≥ в≥йни - це так≥, котр≥ ведутьс¤ особами, не над≥леними цив≥льною владою. ѕубл≥чн≥ ж в≥йни Ї такими, що ведутьс¤ органами цив≥льноњ влади.

јле в трактат≥ "ѕро право в≥йни ≥ миру" йдетьс¤ головним чином про публ≥чн≥ в≥йни. √роц≥й не виражаЇ думки про недозволенн≥сть ус¤коњ в≥йни, в≥н навпаки визнаЇ цей процес ¤к природний. ” √роц≥¤ ми зустр≥чаЇмо розд≥ленн¤ в≥йн на справедлив≥ ≥ несправедлив≥.

—праведливою визнаЇтьс¤ в≥йна, що Ї в≥дпов≥ддю на правопорушенн¤. Ќаприклад, √роц≥й вважаЇ оправданими воЇнн≥ д≥њ, вживан≥ народом з метою самооборони ≥ захисту свого надбанн¤. “ак≥ в≥йни, ¤к вважаЇ вчений, не суперечать природному праву, адже передбачлив≥сть ≥ п≥клуванн¤ про самих себе не суперечать природ≥ сусп≥льства.

ƒо несправедливих в≥йн √роц≥й в≥дносить насамперед в≥йни загарбницьк≥. ¬≥н вважаЇ неправом≥рними напади, що зд≥йснюютьс¤ одними державами проти ≥нших ≥з его≥стичних м≥ркувань власноњ корист≥, заради оволод≥нн¤ чужими родючими земл¤ми та ≥ншими багатствами, з метою п≥дкоренн¤ ≥ обертанн¤ на раб≥в ≥ншоплеменних народ≥в всупереч њхньоњ вол≥. Ќе можна вважати проавом≥рними ≥ в≥йськов≥ д≥њ ≥ в де¤ких ≥нших випадках, коли, наприклад, до них звертаЇтьс¤ ¤кась держава через Унепевне побоюванн¤Ф зростаючоњ могутност≥ сус≥д≥в, котр≥ н≥чим не виказують своњх агресивних нам≥р≥в.

якщо причини розвФ¤занн¤ в≥йни не Ї поважними, тод≥, ¤к зазначено в трактат≥, нав≥ть, ¤кщо в≥йна була розпочата Ув урочистому пор¤дкуФ, ус≥ повФ¤зан≥ з нею д≥њ Унесправедлив≥ за внутр≥шн≥м сенсомФ. ѕризв≥дники несправедливоњ в≥йни в≥дпов≥дн≥ за њњ насл≥дки.

–озгл¤нувши питанн¤ про т≥ обставини, за ¤ких держава починаЇ справедливу в≥йну, √роц≥й зупин¤Їтьс¤ на припустимих способах веденн¤ такоњ в≥йни. ¬≥н наводить своњ думки з приводу того, що дозволене по в≥дношенню до супротивника.

√роц≥й намагаЇтьс¤ помТ¤кшити жорсток≥сть в≥йн. ¬≥н радить уникати у в≥йн≥ вбивств, коли дл¤ цього Ї принаймн≥ найменша можлив≥сть. ¬≥н пропонуЇ ви¤вл¤ти милосерд¤ до тих, хто виступаЇ на боц≥ ворога випадково або примусово. ўо стосуЇтьс¤ людей, не винних н≥ в чому, то њх √роц≥й радить не т≥льки не вбивати, але й вс≥л¤ко запоб≥гати створенню таких умов, за ¤ких њхнЇ житт¤ було б в небезпец≥. ѕ≥дчас в≥йни треба щадити д≥тей, ж≥нок та старих, а також рел≥г≥йних служител≥в, науковц≥в, мирних землероб≥в, торговц≥в ≥ ≥нших. —л≥д гуманно ставитис¤ до полонених, вбивство ¤ких Ї ганебною справою.

“акож √роц≥й висловлюЇтьс¤ ≥ за встановленн¤ ц≥лоњ низки обмежень щодо знищенн¤ ≥ загарбанн¤ п≥д час в≥йни майна, що належить ворожому народу, одержанн¤ влади над переможеними.

ѕри висв≥тленн≥ проблем в≥йни ≥ миру √роц≥й торкаЇтьс¤ питанн¤ про договори, що укладаютьс¤ державами, ≥ про об≥ц¤нки, що даютьс¤ одним одному. √роц≥й в≥дстоюЇ св¤т≥сть таких договор≥в ≥ об≥ц¤нок, сумл≥нн≥сть у взаЇминах ворожих стор≥н ≥ за додержанн¤ дос¤гнутих ними домовленостей.

–оздуми √уго √роц≥¤ про те, що дозволено ≥ чого не сл≥д робити п≥д час в≥йни, ц≥каво поЇднан≥ з ц≥кавими зауваженн¤ми про позиц≥ю, ¤коњ сл≥д додержуватись нейтральним крањнам. ќбовТ¤зок цих крањн пол¤гаЇ в утриманн≥ в≥д спри¤нн¤ тому, хто веде несправедливу в≥йну. ¬ сумн≥вних випадках нейтральним державам рекомендовано надавати р≥вних послуг (окр≥м в≥йськовоњ допомоги) обом сторонам.

1	2	3

Ќазва: ≤сторична спадщина √уго √роц≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1342 прочитано)