≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > Ћицар≥ середньов≥чч¤

Ћицар≥ середньов≥чч¤

Ќавколо лицар≥в, ¤ких одн≥ називають безстрашними воњнами, в≥дданими васалами, захисниками слабких, шл¤хетними слугами прекрасних дам, галантними кавалерами, а ≥нш≥ Ч хитливими в боњ, що порушують своЇ слово, жад≥бними граб≥жниками, жорстокими гнобител¤ми, дикими івалт≥вниками, чванливими нев≥гласами, верт≥лас¤ в сутност≥ ≥стор≥¤ Ївропейського середньов≥чч¤, тому що вони в т≥ часи були Їдиною реальною силою. —илою, що потр≥бна була ус≥м: корол¤м проти сус≥д≥в ≥ непок≥рливих васал≥в, сел¤н, церкви; церкви Ч проти ≥нов≥рц≥в, корол≥в, сел¤н, город¤н; владикам подр≥бн≥ше Ч проти сус≥д≥в, корол¤, сел¤н;

сел¤нам Ч проти лицар≥в сус≥дн≥х владик.

√ород¤нам, щоправда, лицар≥ були не потр≥бн≥, але вони завжди використовували њхн≥й в≥йськовий досв≥д. јдже лицар Ч це насамперед профес≥йний воњн. јле не просто воњн. Ћицар, рейтер, шевальЇ ≥ т.д. на вс≥х мовах значить вершник. јле не просто вершник, а вершник у шолом≥, панцир≥, ≥з щитом, списом ≥ мечем. ”се це спор¤дженн¤ було дуже дорогим: ще наприк≥нц≥ ’ в., коли розрахунок в≥вс¤ не на грош≥, а на худобу, комплект озброЇнн¤, тод≥ ще не наст≥льки р¤сного ≥ складного, разом з конем коштував 45 чи кор≥в 15 кобилиць. ј це величина чи череди табуна ц≥лого села.

јле мало вз¤ти в руки зброю Ч нею треба вм≥ти в≥дм≥нно користуватис¤. ƒл¤ цього необх≥дн≥ невпинн≥ стомлююч≥ тренуванн¤ ≥з самого юного в≥ку. Ќедарма хлопчик≥в з лицарських родин з дитинства привчали носити збру¤ Ч в≥дом≥ повн≥ комплекти дл¤ 6Ч8-л≥тн≥х д≥тей. ќтже, важкоозброЇний вершник повинний бути багатою людиною, що розташовуЇ часом. ¬елик≥ власники могли м≥стити при двор≥ лише дуже невелике число таких воњн≥в. ј де вз¤ти ≥нших? јдже м≥цний сел¤нин, ¤кщо ≥ маЇ 45 кор≥в, то не в≥ддасть њх за купу зал≥за ≥ красивого, але не придатного дл¤ господарства кон¤. ¬их≥д знайшовс¤: король зобов'¤зував др≥бних землевласник≥в працювати визначений час на великого, постачати його потр≥бною к≥льк≥стю продукт≥в ≥ рем≥сничих вироб≥в, а той повинний був бути гот≥в визначена к≥льк≥сть дн≥в у роц≥ служити королю в ¤кост≥ важкоозброЇного вершника.

Ќа под≥бних в≥дносинах у ™вроп≥ вишикувалас¤ складна феодальна система. » к XI-XII ст. важкоозброЇн≥ вершники перетворилис¤ в касту лицар≥в. ƒоступ у цей прив≥лейований стан ставав усе б≥льш важким, заснованим уже на родовитост≥, що п≥дтверджувалас¤ грамотами ≥ гербами. ўе б: кому хочетьс¤ т≥снитис¤ ≥ допускати до жирного шматка сторонн≥х. ј шматок був жирним, ≥ чим дал≥, тим б≥льше.

«а кл¤тву в≥рност≥ сеньйору лицар одержував землю з працюючими на нього сел¤нами, право суду над ними, право збору ≥ присвоЇнн¤ податк≥в, право полюванн¤, право першоњ ноч≥ ≥ т.д. ¬≥н м≥г њздити до двор≥в владик, розважатис¤ ц≥лими дн¤ми, пропивати, програвати в м≥стах грош≥, з≥бран≥ з мужик≥в. ќбов'¤зки його зводилис¤ до того, щоб п≥д час воЇнних д≥й служити на своњх харчах сеньйору б≥л¤ м≥с¤ц¤ в роц≥, а звичайно ≥ того менше. «а УпонаднормовуФ службу йшла велика платн¤. ¬≥йськовий видобуток Ч трофењ, викуп за полонених, сам≥ полонен≥ Ч теж д≥ставалас¤ лицарю. ћожна було в позаслужбовий час ≥ попрацювати Ул≥воручФ Ч найн¤тис¤ до стороннього чи сеньйора до м≥ського маг≥страту. ѕоступово лицар≥ стали усе б≥льше ≥ б≥льше манк≥рувати своњми обов'¤зками. ≤нод≥ за умовами ленного договору лицар повинний був служити та к≥льк≥сть часу, на ¤ке в нього вистачить продовольства. ≤ от такий хоробрий чолов≥к був з окостом, додавав ус≥ зусилл¤, щоб з'њсти його за три дн≥, ≥ њхав у св≥й замок.

Ќу а ¤к лицар≥ воювали? ѕо-р≥зному. ѕор≥внювати њх з кимсь дуже важко, тому що вони в ™вроп≥ були у в≥йськовому в≥дношенн≥ надан≥ самим соб≥. «розум≥ло, у бо¤х брала участь ≥ п≥хоту Ч кожен лицар приводив ≥з собою слуг, збройних списами ≥ сокирами, та й велик≥ власники наймали велик≥ загони лучник≥в ≥ арбалетчик≥в. јле до XIV в. результат бою завжди визначали де¤к≥ господи-лицар≥, численн≥ ж слуги-п≥хотинц≥ були дл¤ пан≥в хоч ≥ необх≥дним, але лише п≥дмогою. Ћицар≥ њх у розрахунок узагал≥ не приймали. “а й що могла зробити юрба ненавчених сел¤н проти закованого в збрую профес≥йного б≥йц¤ на могутньому кон≥? Ћицар≥ нехтували власну ж п≥хоту. √ор¤ нетерп≥нн¤м убитис¤ з г≥дним супротивником, тобто лицарем же, вони топтали кон¤ми , що заважали њм своњх же п≥ших воњн≥в. « такою же байдуж≥стю лицар≥ в≥дносилис¤ ≥ до вершник≥в без збруњ, лише з мечами ≥ легкими списами. ¬ одн≥й з битв, коли на группу лицар≥в налет≥в заг≥н легких вершник≥в, вони нав≥ть не зрушилис¤ з м≥сц¤, а просто перекололи своњми довгими списами коней супротивника ≥ т≥льки тод≥ поскакали на г≥дного ворога Ч лицар≥в.

ќт отут-те ≥ в≥дбувавс¤ д≥йсний б≥й: два закованих у зал≥зо вершника, закритих щитами, виставивши вперед довг≥ списи, збивалис¤ з нальоту, ≥ в≥д страшного таранного удару, посиленого вагою збруњ ≥ вагою кон¤ в сполученн≥ з≥ швидк≥стю руху, ворог ≥з тр≥снутим щитом ≥ розпоротою чи кольчугою просто приголомшений вил≥тав ≥з с≥дла. якщо ж збру¤ витримували, а списи ламалис¤, починалос¤ рубанн¤ на мечах. ÷е було аж н≥¤к не витончене фехтуванн¤: удари були р≥дкими, але страшними. ѕро њхню силу говор¤ть останки воњн≥в, що загинули в бо¤х середньов≥чч¤, Ч розрубан≥ черепи, перерубан≥ гом≥лков≥ к≥сти. ќт заради такого бою ≥ жили лицар≥. ” такий б≥й вони кидалис¤ очерт¤ голову, забувши про обережн≥сть, про елементарний лад, порушуючи накази командуючих. ’оча ¤к≥ там накази Ч лицар¤м лише пропонували тримати лад, њх просили.

ѕри найменш≥й ознац≥ перемоги лицар кидалас¤ грабувати таб≥р ворога, забуваючи про всьому, Ч ≥ заради цього теж жили лицар≥. Ќедарма де¤к≥ корол≥, заборон¤ючи б≥йц¤м ламати бойовий пор¤док при настанн≥ ≥ х≥д битви через граб≥ж, будували перед боЇм шибениц≥ дл¤ нестриманих васал≥в. Ѕ≥й м≥г бути досить довгим. јдже в≥н розпадавс¤ звичайно на неск≥нченну к≥льк≥сть двобоњв, коли супротивники ган¤лис¤ друг за другом.

Ћицарська честь розум≥лас¤ дуже своЇр≥дно. —татут тампл≥Їр≥в дозвол¤в лицарю нападати на супротивника попереду ≥ позаду, праворуч ≥ л≥воруч, скр≥зь, де можна нанести йому втрата. јле ¤кщо супротивнику вдавалос¤ змусити в≥дступити хоч дек≥лькох лицар≥в, њхн≥ соратники, пом≥тивши це, ¤к правило, вдар¤лис¤ в пан≥чну втечу, що не в силах була зупинити жоден полководець (¤к, ут≥м, ≥ керувати боЇм п≥сл¤ початку атаки). —к≥льки корол≥в позбавилис¤ перемоги т≥льки тому, що передчасно втрачали голову в≥д страху!

Ќ≥¤коњ в≥йськовоњ дисципл≥ни в лицар≥в не було ≥ бути не могло. “ому що лицар Ч ≥ндив≥дуальний боЇць, прив≥лейований воњн з бол≥сно гострим почутт¤м власного достоњнства. ¬≥н профес≥онал в≥д народженн¤ й у в≥йськов≥й справ≥ дор≥внюЇ кожному з≥ свого стану аж до корол¤. ” боњ в≥н залежить т≥льки сам в≥д себе ≥ вид≥литис¤, бути першим може, т≥льки показавши свою хоробр≥сть, добротн≥сть своЇњ збруњ ≥ жвав≥сть кон¤. ≤ в≥н показував це вс≥ма силами. “ак хто ж отут м≥г щось йому вказати, наказати? Ћицар сам знаЇ вс≥, ≥ будь-¤кий наказ дл¤ нього Ч утрата чест≥. “ака самосв≥дом≥сть лицар¤ бути гарно в≥домо полководц¤м, державним д≥¤чам Ч св≥тським ≥ церковноњ. Ѕачачи, що незламн≥ вершники терпл¤ть поразки через свою гар¤чн≥сть ≥ свав≥лл¤, вил≥таючи в атаку розр≥зненими групами, ≥ знаючи, що важка к≥ннота непереможна, коли навалюЇтьс¤ вс≥Їю масою, державна ≥ церковна адм≥н≥страц≥њ вживали заход≥в, щоб навести хоч ¤кийсь пор¤док. јдже до того ж лицар≥в було мале. Ќаприклад, у вс≥й јнгл≥њ в 70-х рр. XIII в. нараховувалос¤ 2750 лицар≥в. ” бо¤х брало участь звичайно к≥лька дес¤тк≥в лицар≥в, ≥ лише у великих бо¤х вони обчислювалис¤ сотн¤ми, р≥дко перевалюючи за тис¤чу. «розум≥ло, що ц¤ м≥зерна к≥льк≥сть повноц≥нних б≥йц≥в не можна бути розтрачувати, розпорошувати по др≥б'¤зках. ≤ тод≥ з к≥нц¤ XI в., п≥д час хрестових поход≥в, стал≥ виникати духовно-лицарськ≥ ордена (див.ст. УЋицарськ≥ орденаФ) з≥ строгими статутами, що регламентують бойов≥ д≥њ.

јле самий м≥цний пор¤док був, зрозум≥ло, у бандах загонах лицар≥в-найманц≥в, ¤к≥ розвелис¤ в XII-XIV ст., що пропонували своњ послуги кому завгодно ≥ грабували ус≥х п≥др¤д у мирний час. —аме дл¤ боротьби з цими бандами ≥ були створен≥ в XIV в. французькими корол¤ми вперше в середньов≥чн≥й ™вроп≥ регул¤рн≥ арм≥њ Ч маленьк≥, що складалис¤ з р≥зних полог≥в в≥йськ, де воњни служили за плату пост≥йно. “реба сказати, що вс¤ строг≥сть лицарських в≥йськових розпор¤дк≥в висихала в тих розд≥лах, що трактували бойов≥ д≥њ. “обто строг≥сть була, але вимоги були самими загальними: не залишати ≥ не ламати лад, оборон¤тис¤ при невдач≥, а не в≥дразу б≥гти. Ќе починати до перемоги грабувати таб≥р супротивника. ќтже, ¤к же воювала лицарська к≥ннота? ўоб зберегти лад до вир≥шального моменту сутички, вона п≥дходила до супротивнику кроком, була Упок≥йна ≥ незворушна, п≥д'њжджала не квапл¤чи, ¤к ¤кби хто-небудь њхав верхи, посадивши пере собою на с≥дло нареченуФ, ¤к писав один середньов≥чний автор. ≤ т≥льки п≥д'њхавши до ворога зовс≥м близько, лицар≥ кидали коней у б≥льш швидкий алюр. ѕов≥льне зближенн¤ мало ще ≥ той зм≥ст, що заощаджувало сили кон¤ дл¤ вир≥шального кидка ≥ сутички. ћабуть, самою зручною побудовою був здавна придуманий дл¤ важкоњ к≥нноти УклинФ, Укабан¤ча головаФ, чи Усвин¤Ф, ¤к називали його рос≥йськ≥ дружинники, що любили, до реч≥, ц¤ побудова н≥трохи не менше своњх зах≥дних УколегФ.

У абан¤ча головаФ мала вид колони, злегка звуженоњ попереду. ƒавно в≥домо, що к≥нноту водити в колонах дуже виг≥дно, тому що в цьому випадку найкраще збер≥гаЇтьс¤ сила њњ масованого, таранного удару. ÷е не ст≥льки бойове, ск≥льки пох≥дна побудова Ч коли УклинФ вр≥заЇтьс¤ в р¤ди супротивника, воњни, що њдуть у задн≥х р¤дах, негайно Урозливаютьс¤Ф у сторони, щоб кожен вершник не топтав передн≥х, але в повну м≥ру ви¤вив своњ бойов≥ ¤кост≥, так само ¤к ≥ ¤кост≥ кон¤ ≥ зброњ. ” УклинаФ була ≥ ще одна перевага: фронт побудови була вузька.

1	2

Ќазва: Ћицар≥ середньов≥чч¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (920 прочитано)