≤стор≥¤ економ≥чних вчень > «агальна теор≥¤ зайн¤тост≥  ейнса

«агальна теор≥¤ зайн¤тост≥  ейнса

 ейнс≥анство Ч одна з пров≥дних теч≥й сучасноњ економ≥чноњ думки. —вою назву отримала в≥д автора основних њњ концепц≥й Ч ƒжона ћейнарда  ейнса (1883 Ч 1946), англ≥йського економ≥ста, державного й пол≥тичного д≥¤ча.

” своњх наукових творах в≥н розгл¤даЇ широке коло проблем, зо≠крема, проблеми теор≥њ ймов≥рност≥, монетарноњ економ≥ки, насл≥дки мирноњ угоди, укладеноњ п≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни. ѕроте його головною працею Ї Ђ«агальна теор≥¤ зайн¤тост≥, процента ≥ гро≠шейї (1936 p.), про ¤ку ƒж. √елбрейт у св≥й час писав, що Ђвона Ї абсолютно незрозум≥лою, погано написаною та передчасно опуб≠л≥кованоюї.

ќднак ≥дењ ц≥Їњ книжки були ≥з захопленн¤м сприйн¤т≥ в колах великоњ буржуаз≥њ.  нижку назвали Ђб≥бл≥Їю кейнс≥анстваї. «ах≥дн≥ економ≥сти нав≥ть проголосили Ђкейнс≥анську революц≥юї, ¤ка на≠решт≥ переможе марксизм. ј американський ≥сторик економ≥чноњ думки —ел≥гмен поставив книжку  ейнса пор¤д з ЂЅагатством наро≠д≥вї —м≥та та Ђ ап≥таломї  . ћаркса.

”ченн¤  ейнса стало своЇр≥дною реакц≥Їю на неокласичну шко≠лу й маржинал≥зм, ¤к≥ панували в економ≥чн≥й науц≥ до нього ≥ до ¤ких колись належав ≥ в≥н сам ¤к учень ј. ћаршалла ≥ кембр≥джськоњ школи. ≈коном≥чна криза 1929Ч1933 pp. р≥зко зм≥нила погл¤≠ди  ейнса, в≥н р≥шуче й безогл¤дно пориваЇ з погл¤дами ј. ћаршалла, його ≥де¤ми фритредерства й висловлюЇ думку про те, що кап≥тал≥зм доби в≥льноњ конкуренц≥њ вичерпав своњ можли≠вост≥ та п≥шов у непам'¤ть.

ѕопередниками  ейнса, ¤к≥ розробл¤ли т≥ чи ≥нш≥ функц≥ональн≥ зв'¤зки процесу в≥дтворенн¤ ≥ положенн¤ ¤ких в≥н розвиваЇ дал≥, можна вважати так звану стокгольмську школу Ч Ѕ. ”мена, ≈. Ћ≥ндал¤; ‘.  ана у ¬еликобритан≥њ та ј.’анта у Ќ≥меччин≥. ќднак т≥льки  ейнс ч≥тко сформулював новий напр¤м економ≥чноњ те≠ор≥њ Ч теор≥ю державного регулюванн¤ економ≥ки.

Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших буржуазних економ≥ст≥в, ¤к≥ зосереджували свою увагу на д≥¤льност≥ окремих господарських одиниць,  ейнс значно розширив рамки досл≥дженн¤, робл¤чи спробу розгл¤нути нац≥ональне кап≥тал≥стичне господарство в ц≥лому, оперувати пере≠важно агрегатними категор≥¤ми Ч споживанн¤, нагромадженн¤, заощадженн¤, ≥нвестиц≥њ, зайн¤т≥сть, тобто величинами, котр≥ визна≠чають р≥вень та темпи зростанн¤ нац≥онального доходу. “а голов≠ним у метод≥ досл≥дженн¤  ейнса було те, що, анал≥зуючи сукупн≥ народногосподарськ≥ величини, в≥н прагнув встановити причинно-насл≥дков≥ зв'¤зки, залежност≥ та пропорц≥њ м≥ж ними. ÷е поклало початок такому напр¤мку економ≥чноњ науки, ¤кий сьогодн≥ називають макроеконом≥чним. Ђ ейнс, мабуть, повинен пос≥сти пост≥йне м≥сце в ≥стор≥њ економ≥чноњ думки ¤к перша особа, котра розробила повн≥стю обірунтовану теор≥ю того, що ми називаЇмо зараз макроеконом≥коюї .

” докейнс≥анськ≥й пол≥теконом≥њ панував м≥кроеконом≥чний п≥д≠х≥д, тобто анал≥з економ≥ки з погл¤ду окремих економ≥чних оди≠ниць. ”мови процв≥танн¤ окремоњ ф≥рми ототожнювалис¤ з умовами процв≥танн¤ нац≥њ в ц≥лому, примноженн¤ њњ нац≥онального багатст≠ва, “ому у центр≥ анал≥зу була окрема ф≥рма, проблеми м≥н≥м≥зац≥њ њњ витрат та максим≥зац≥њ прибутку ¤к джерела нагромадженн¤ ка≠п≥талу. √оловна в≥дм≥нн≥сть м≥ж макро- та м≥кроеконом≥чним п≥д≠ходами пол¤гаЇ не в т≥м, що перший ≥гноруЇ ≥нтереси окремих ф≥рм, а другий Ч нац≥ональну економ≥ку. ¬≥дм≥нн≥сть зв'¤зана з тим, ¤кому фактору Ч ≥нтересам окремоњ ф≥рми чи загальним умовам в≥дтворенн¤ Ч надаЇтьс¤ вир≥шального значенн¤ дл¤ економ≥чно≠го зростанн¤ крањни.  ейнс в≥ддав перевагу загальноеконом≥чним факторам.

 ейнс≥анська теор≥¤ зайн¤тост≥ дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д класичного п≥дходу, за ¤ким ≥снуЇ р≥вноважна ц≥на дл¤ будь-¤кого виду товару, у т≥м числ≥ товару робоча сила: ¤кщо починаЇ бракува≠ти або створюЇтьс¤ надлишок будь-¤ких товар≥в, то достатньо в≥д≠пов≥дно п≥двищити або знизити ц≥ни на них, дл¤ того щоб знову на≠стала р≥вновага.

Ќа в≥дм≥ну в≥д неокласик≥в,  ейнс поставив безроб≥тт¤ в залеж≠н≥сть не в≥д зароб≥тноњ плати, а в≥д браку Ђефективного попитуї. ѕри цьому в≥н не спростовуЇ повн≥стю неокласичноњ теор≥њ, погоджуючись з тим, що за умов р≥вноваги, коли вс≥ трудов≥ ресурси залучено у виробництво, зароб≥тна плата визначаЇтьс¤ Ђграничною складн≥стю прац≥ї.  ейнс не заперечуЇ, що зароб≥тна плата ЂперебуваЇ у ц≥лком визначен≥й (обернен≥й) корел¤ц≥њ з обс¤гом зайн¤тост≥ї . ѕроте обс¤г зайн¤тост≥  ейнс узалежнюЇ не в≥д руху зароб≥тноњ плати, а в≥д р≥вн¤ виробництва Ђнац≥онального доходуї, тобто в≥д сукупного ефектив≠ного попиту на споживч≥ та кап≥тальн≥ блага. ќстанн≥й же маЇ тенде≠нц≥ю до в≥дставанн¤, до невр≥вноваженост≥, що робить повну зайн¤≠т≥сть за умов кап≥тал≥зму ¤вищем вин¤тковим.

„имало попрацював  ейнс, щоб довести помилков≥сть викорис≠танн¤ зароб≥тноњ плати ¤к засобу л≥куванн¤ безроб≥тт¤. —тосовно економ≥чних насл≥дк≥в скороченн¤ зароб≥тноњ плати  ейнс м≥ркував так: по-перше, попит на працю ≥ р≥вень зайн¤тост≥ визначаютьс¤ ре≠альною, а не ном≥нальною зароб≥тною платою, ¤к учили економ≥сти-класики; по-друге, зниженн¤ ном≥нальноњ зароб≥тноњ плати завжди супроводжуЇтьс¤ екв≥валентним зниженн¤м реальноњ, оск≥льки ц≥ни за умов конкуренц≥њ визначаютьс¤ пр¤мими граничними витратами, котр≥ в короткостроковому пер≥од≥ складаютьс¤ виключно з трудо≠вих витрат; по-третЇ, оск≥льки реальне споживанн¤ Ї функц≥Їю са≠мого т≥льки реального доходу ≥ реальна схильн≥сть до споживанн¤ у прац≥вник≥в менша за одиницю, вони п≥сл¤ зниженн¤ зароб≥тноњ плати витрачатимуть на споживанн¤ менше н≥ж ран≥ше; по-чет≠верте, хоча трудов≥ витрати й ц≥ни знизилис¤, наступне зниженн¤ ставки процента буде нездатним стимулювати ≥нвестиц≥њ, в≥дтак зниженн¤ зароб≥тноњ плати призведе т≥льки до зниженн¤ сукупного попиту, а безроб≥тт¤ або зб≥льшитьс¤, або, у л≥пшому випадку, за≠лишитьс¤ на тому самому р≥вн≥. ќсь чому, стверджуЇ  ейнс, змен≠шенн¤ зароб≥тноњ плати, нав≥ть ¤кщо це можна зробити, не здатне зменшити безроб≥тт¤. ѕрактично така ситуац≥¤ неможлива, оск≥льки прац≥вники не будуть жертвувати власною зароб≥тною платою зара≠ди працевлаштуванн¤ ¤когось нев≥домого безроб≥тного. ЂЌайрозум≠н≥ша пол≥тика, Ч пише  ейнс, Ч пол¤гаЇ, зрештою, у п≥дтримуван≠н≥ ст≥йкого загального р≥вн¤ грошовоњ зароб≥тноњ платиї' .

”бивчий висновок кейнс≥анськоњ теор≥њ пол¤гаЇ в т≥м, що за кап≥≠тал≥зму не ≥снуЇ жодного механ≥зму, ¤кий гарантував би повну за≠йн¤т≥сть.  ейнс стверджуЇ, що економ≥ка може бути збалансованою, тобто може дос¤гти р≥вноваги сукупного обс¤гу виробництва за ви≠сокого р≥вн¤ безроб≥тт¤ та ≥нфл¤ц≥њ.  ейнс визнаЇ, що безроб≥тт¤ Ч орган≥чно притаманне кап≥тал≥зму ¤вище, ¤ке Ђнеминуче супрово≠джуЇ сучасний кап≥тал≥стичний ≥ндив≥дуал≥змї2 та зумовлюЇтьс¤ ор≠ган≥чними вадами системи в≥льноњ конкуренц≥њ.

ѕовна зайн¤т≥сть (скор≥ше, випадкова, ан≥ж законом≥рна) не за≠безпечуЇтьс¤ автоматично. Ђ≈фективний попит, що поЇднуЇтьс¤ з повною зайн¤т≥стю, Ч це поодинокий випадок, що настаЇ т≥льки тод≥, коли схильн≥сть до споживанн¤ ≥ спонуканн¤ ≥нвестувати пере≠бувають у певному в≥дношенн≥ одне до одного... “аке може ≥снувати лише за умови, ¤кщо випадково або навмисно поточн≥ ≥нвестиц≥њ зу≠мовлюють попит, що дор≥внюЇ надлишков≥ сукупноњ ц≥ни пропози≠ц≥њ продукц≥њ над тим, що сусп≥льство бажаЇ витрачати на спожи≠ванн¤, коли в ньому пануЇ повна зайн¤т≥стьї.

” своњй книз≥ Ђ«агальна теор≥¤ зайн¤тост≥, процента та грошейї  ейнс в≥дкинув класичну к≥льк≥сну теор≥ю попиту на грош≥, в≥ддав≠ши перевагу власним теоретичним побудовам, в ¤ких головну роль в≥д≥граЇ пон¤тт¤ норми процента. ¬≥н розгл¤дав грош≥ ¤к один з ти≠п≥в багатства ≥ стверджував, що та частина портфел≥в актив≥в, ¤ку економ≥чн≥ агенти бажають збер≥гати у вигл¤д≥ грошей, залежить в≥д того, наск≥льки високо вони оц≥нюють вищезгадану властив≥сть л≥к≠в≥дност≥. “ому й кейнс≥анську теор≥ю попиту на грош≥ називають теор≥Їю Ђпереваги л≥кв≥дност≥ї. Ћ≥кв≥дн≥сть у  ейнсаЧ це можли≠в≥сть продати за одиницю часу за максимальною ц≥ною будь-¤ке майно. ≈коном≥чн≥ агенти, купуючи активи, в≥ддають перевагу б≥льш л≥кв≥дним, тому що побоюютьс¤ значних ф≥нансових втрат за зниженн¤ д≥ловоњ активност≥.

”же було названо три причини, ¤к≥, на думку  ейнса, спонука≠ють людей збер≥гати хоча б частину њхнього багатства у вигл¤д≥ л≥к≠в≥дних грошових актив≥в, таких ¤к гот≥вка, поточн≥ рахунки до запи≠танн¤, а не у вигл¤д≥ актив≥в менш л≥кв≥дних, але таких, що дають дох≥д (наприклад обл≥гац≥њ). ≤ саме цей спекул¤тивний мотив формуЇ зворотний зв'¤зок м≥ж величиною попиту на грош≥ та нормою пози≠чкового процента: попит на грош≥ поступово зростаЇ з пад≥нн¤м норми позичкового процента на ринку ц≥нних папер≥в.

“аким чином,  ейнс розгл¤даЇ попит на грош≥ ¤к функц≥ю двох зм≥нних величин. «а ≥нших однакових умов зб≥льшенн¤ ном≥нально≠го доходу породжуЇ зб≥льшенн¤ попиту на грош≥, що зумовлено ≥с≠нуванн¤м трансакц≥йного мотиву та мотиву обережност≥. «ниженн¤ норми позичкового процента також зб≥льшуЇ попит на грош≥ через спекул¤тивн≥ мотиви.

 ейнс був прихильником на¤вност≥ великоњ к≥лькост≥ грошей в об≥гу, що, на його думку, мало впливати на зниженн¤ процентноњ ставки. ÷е, у свою чергу, стимулювало б зменшенн¤ Ђобережност≥ л≥кв≥дност≥ї та зростанн¤ ≥нвестиц≥й. Ќа думку  ейнса, високий процент Ї перешкодою дл¤ перетворенн¤ грошових ресурс≥в на ≥н≠вестиц≥њ, тобто в≥н захищав необх≥дн≥сть максимального зниженн¤ р≥вн¤ процента ¤к засобу заохоченн¤ використанн¤ нагромаджень на виробнич≥ ц≥л≥.

¬икористана л≥тература

—елигмеч Ѕ. ќсновные течени¤ современной экономической мысли. Ч ћ., 1998. Ч —.494. 341

ќсадча¤ ». —овременное кейнсианство. Ч ћ., 1991. Ч—. 18.

 ейнс ƒ. ќбща¤ теори¤ зан¤тости, процента и денег. Ч ћ., 1996. Ч —. 16.

1	2

Ќазва: «агальна теор≥¤ зайн¤тост≥  ейнса
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1793 прочитано)