Історія України > Історія УПА
На фронтах УПА ... Червоні партизани, що ще частинно не розбиті, посилили грабунок і вбивство. Доходить до того, що в неділю біля церкви роззувають людей. Моральний стан большевицьких партизанів жалюгідний. Розпуста, нездисциплінованість, взаємні бійки - ось чим визначаються їхні відділи. “До зброї”, вересень 1943 р. Із бойових фронтів Української Повстанчої Армії ... У деяких околицях цих теренів [Полісся та північна Волинь] появляються більшовицькі партизани. Боротьби з німцями вони не ведуть, хоч величають себе оборонцями народу перед німецьким окупантами. Тиняються по лісах, а коли не вистачає їм харчів, роблять злодійські наскоки на села, де під той час немає повстанців, і не гірше від німців знущаються з мирного населення: села палять, грабують худобу, викопують заховане селянами майно, виривають майже всю городину, зрубують овочеві дерева, розкопують руками могили, що їх народ висипав борцям за волю України, ламають на них хрести. Буває й таке, що селяни, взявши здалека повстанський загін за більшовицький, тікають з жахом у ліс, і тільки рідна пісня, що з нею повстанці вступають в село, цей жах розвіює. Переконавшись, що не червоні, а повстанці зайшли в село, селяни вертаються і зі сльозами радости на очах вітають повстанців, розповідаючи їм про свої турботи. Червоні часто-густо влаштовують пропагандивні мітинги, під час яких вдаються до звичайнісінького обману та брехні. Наприклад, показують населенню закривавлену сокиру, якою, начебто, повстанці убивали невинних людей, навіть немовлят. Тим часом, перебіжчики з червоної партизанки розповідають, що сокиру вони самі занурюють у кров ними ж забитих людей та ще й регочуться з того, що де-хто справді повірить, наче б це зробили повстанці. ... На Житомирщині й Звягельщині УПА веде постійно бої з німцями та червоними бандитами. Населення боїться червоних і має до цього підстави: червоні, вірвавшись у село, негайно проводять мобілізацію. Хто ж не хоче іти з ними, того розстрілюють, грабують, лаються, палять хати, де вісять образи, зрізують придорожні фігури, бувають випадки, що палять церкви (Красилівка). З німцями не воюють. Партизани, полонені повстанцями, розповідають, що п’ять місяців вони і в очі не бачили німців. Коли німці палять села, їхні командири забороняють партизанам стріляти на німців, обгрунтовуючи це, що як німці нападуть на них, то не буде де ховатись. Знову ж другий командир червоної банди сказав, що добре було б, якби всі села німці попалили. Так-то більшовицькі кати борються за народ. Великою відвагою більшовицькі банди теж не грішать. Ось, нариклад, недавно скинули їм з літака в одній місцевості політрука. Його захопили повстанці. Він, видно, дуже перелякався під час свого льоту і при зустрічі з повстанцями, бо довелося йому довго приводити до порядку свою білизну. Населення в усьому співдіє з УПА. Сільська самооборона ставить успішно опір більшовицьким і німецьким бандам. “До зброї”, жовтень 1943 р. ... У Берестейщині і Кобринщині грабіжницькі відділи червоних намагаються переводити мобілізацію, починаючи з 1905 р. народження, але населення втікає перед ними, а самооборона й повстанчі загони розбивають їх при кожній нагоді. Те саме в Сарненщині й Столинещині. Матеріяльний і моральний стан більшовицьких “отрядів” дуже незавидний. Голі, босі, голодні. Пиячать, грабують кожний на власну руку, б’ються між собою. Командний склад – парашутисти, прислані з Москви, а бійці – це різношерстна наволоч та кримінальні злочинці. Ці банди поставили перед собою одну ціль – це грабунок і розбій. На Поліссі йдуть постійні бої повстанців з цими так званими “партизанами”. У Коростенському, Андрушівському, Фастівському районах загони УПА розбили кілька більшовицьких відділів, здобули зброю, підводи з награбованим майном, багато амуніції. В боях червоні втратили кількасот убитими й раненими. З українськими повстанчими загонами червоні не люблять зустрічатися, бояться. Була окрема інструкція у них, де сказано, що при зустрічі з українськими повстанцями “стреляй і удірай”. “До зброї”, листопад 1943 р. 3.3. Стосунки з Польщею. Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет з радянськми партизанскими загонами було розiрвано - Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почлись частi бої з партизанскими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв'язатись з польским пiдпiлям з метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини й налагодити контакт мiж УПА й Армiєю Крайовою. Але полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян i нiмцiв задушити нацiональновивозльний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну - пiдвела УПА до факту про 3-й вiдкритий фронт - польский. Особливо трагічним було те, що найбільше страждало цивільне населення. За польськими джерелами, на Волині за 1943-44 роки українці, переважно загони СБ ОУН, вирізали 60-80 тисяч польських жителів. Українці стверджують, що різанина їх нього народу розпочалася раніше, у 1942 р., коли поляки знищили кілька тисяч українських селян і продовжувалася у 1944-45 серед української меншості на землях, що раніше входили до Польської держави. На Волині При кінці липня ц.р. до с. Береззя, Сенкевичівського рфйону, приїхали на пацифікацію ляхи автом і двома хурами та німак бричкою. Наші повстанці розбили їх, здобувши авто, бричку й хури. На підмогу, опісля, приїхало 50 німців. Бій розгорівся наново. Вбито 30 німців, 7 ранено. Німаки закривавили ціле поле. Здобуто багато зброї та амуніції. Двом полякам удалося втекти з поля бою, один із них кричав на фільварку: “Тільки нас двох втекло. Їх там не було багато, але, що б’ють, то б’ють” До Тайрук, Здолбунівського району, приїжджали ляхи, щоб забрати збіжжя. Відділ УПА не допустив до цього та розігнав їх, при чому вбито кілька ляхів. Мадяри й ляхи виїхали з Мізоча до с. Ступно, де, як дикуни, напали на церкву, ограбили її і всередині знищили. Пізніше запалили по дорозі кілька хат; вертаючись через Стару Мощаницю, зустрілися з відділом УПА. У бою втратили 40 вбитими і 16 раненими. “До зброї”, вересень 1943 р.
3.4. Радянська окупація. У 1943, зразу ж після перемоги під Курськом радянське командування розпочало контрнаступ, головне завдання якого полягало у відвоюванні Лівобережної України. Трохи менш ніж за рік це вдалося. У липні 1944 р., радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій, серед яких були близько 10 тисяч бійців галицької дивізії. Близько 2 тисяч з них уникли полону і пізніше багато з них приєдналися до УПА. Після цієї перемоги радянські війська швидко зайняли Галичину, Львів, Перемишль. До жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була захоплена радянськими військами. Більшовики сповнені рішучості швидко насадити національно настроєним українцям радянську владу. Мобілізовано всіх чоловіків вд 18 до 50 років і послано на фронт. Негайно почалися репресії проти греко-католицької церкви. Сталін розпочав велику пропагандистську кампанію. Західну Україну заполонили понад 30 тис. партійних працівників і 3,5 тисяч спеціально підготованих пропагандистів. Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з надто переважаючими силами. Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних. Проте коли стало ясно, що переможцем на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть у союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні уявлення значною мірою спонукали провід ОУН-УПА продовжувати боротьбу з більшовиками. Після того, як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям “ненадійних елементів” та припинити репресії проти церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії і тих, хто співпрацював з радянським режимом. У сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивсятва їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські пропагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як нацистських головорізів. Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби, в деяких операціях проти УПА брали участь багатотисячні формування радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. За радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів, ликвідувала кілька тисяч радянських активістів, а більшовики знищили за цей час 36 “банд” УПА чисельністю 4300 чоловік. Бротьба була запеклою. Поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть, аби не потрапити у полон. Б’ємо загарбників Ціла Україна перебуває нині під тяжкою більшовицькою окупацією. Самооборонні відділи і відділи УПА ведуть безнастанну збройну боротьбу з більшовицькими окупантами. Кожного дня по всіх закутинах нашої землі відбуваються численні бої наших збройних сил з червоними грабіжниками й катами. Подаємо короткі замітки про бої повстанців, які обороняють наше населення перед ворожими нападами і облавами, винищують нашого ворога, посилюють нас здобутою від нього зброєю та приносять славу нашій невгнутій УПА.
Назва: Історія УПА
Дата публікації: 2005-02-21 (3367 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
