≤стор≥¤ ”крањни > Ќаступник Ѕогдана ’мельницького Ч ≤ван ¬иговський

Ќаступник Ѕогдана ’мельницького Ч ≤ван ¬иговський

“≥льки два роки Ч 1657Ч1659 Ч гетьманував ≤ван ¬иговський, але за цей короткий час устиг прибрати багато нищ≥вних визначень своЇњ особи та д≥¤льност≥, лайливих, чорних еп≥тет≥в Ч ≥ в≥д сучасник≥в (особливо у цьому вправл¤лис¤ цар та його ур¤довц≥), ≥ в≥д нащадк≥в Ч украњнських рад¤нських ≥сторик≥в, дл¤ ¤ких при згадуванн≥ ≥мен≥ ≤вана ¬иговського ритуально обов'¤зковими були так≥ деф≥н≥ц≥њ Ч Ђп≥длий зрадникї, Ђставленик ≥ прислужник шл¤хетськоњ ѕольщ≥, польських пан≥вї тощо.

ј насправд≥ це був щирий патр≥от ”крањни, один ≥з найвизначн≥ших украњнських д≥¤ч≥в середини XVII ст., пол≥тик, дипломат, профес≥йний, високоњ квал≥ф≥кац≥њ державний ≥ адм≥н≥стративний кер≥вник, воЇначальник. ¬≥н повстав проти пануванн¤ ћосков≥њ в ”крањн≥ й в≥дстоював незалежн≥сть ”крањнськоњ держави.

¬ажко й пов≥льно в≥дбуваЇтьс¤ нав≥ть у наш≥й, вже незалежн≥й ”крањн≥ зм≥на науковоњ парадигми щодо оц≥нки ≥сторичноњ рол≥ гетьмана ≤вана ¬иговського. Ќа противагу цьому дл¤ ≥сторик≥в украњнськоњ д≥аспори у справедлив≥й, в≥дпов≥дн≥й ≥сторичн≥й ≥стин≥ характеристиц≥ ≤вана ¬иговського н≥коли не було проблем.

≤ван ¬иговський Ч виходець ≥з др≥бноњ украњнськоњ шл¤хти Ч народивс¤ десь на початку другого дес¤тир≥чч¤ XVII ст. …ого батько Ч ќстап ¬иговський волод≥в невеличким клаптиком земл≥ в сел≥ ¬игов≥ ќвруцького пов≥ту на п≥вн≥чн≥й  ињвщин≥. «годом в≥н перењхав до  иЇва. ќстап ¬иговський був письменною людиною, служив у кињвського митрополита ѕетра ћогили, ¤кий д≥став блискучу осв≥ту (навчавс¤ у Ћьв≥вськ≥й братськ≥й школ≥, —орбонн≥, «амойськ≥й академ≥њ). ѕросв≥тницька й л≥тературна д≥¤льн≥сть кињвського митрополита в≥д≥грала значну роль у розвитку осв≥ти, науки й культури в ”крањн≥, а також у пробудженн≥ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнського народу. ≤нтелектуальна, духовна й культурна атмосфера, що ≥снувала навколо ѕетра ћогили, не могла не вплинути через батька на формуванн¤ особистост≥ ≤вана ¬иговського.

Ѕатько в≥ддав сина вчитис¤ в  иЇво-ћогил¤нську колег≥ю, заслуга заснуванн¤ ¤коњ значною м≥рою належить ѕетру ћогил≥. ¬еликих усп≥х≥в ≤ван ¬иговський дос¤г, оволод≥ваючи латиною, що тод≥ була мовою Ївропейськоњ науки, л≥тератури, пол≥тики, дипломат≥њ, юриспруденц≥њ. ƒобре засвоЇнн¤ юнаком ¬иговським курс≥в риторики та п≥њтики, котр≥ викладалис¤ в  олег≥њ, мало насл≥дком надбанн¤ ним майстерност≥ у складанн≥ державних, судових, адм≥н≥стративно-господарчих та ≥нших документ≥в, а також в оволод≥нн≥ ораторським мистецтвом.

«ак≥нчивши  иЇво-ћогил¤нську колег≥ю, ¬иговський розпочав службову кар'Їру наприк≥нц≥ 30-х рок≥в XVII ст. —початку працював юристом у м≥ському суд≥ в Ћуцьку. ѕот≥м служив нам≥сником луцького п≥дстарости Ч зав≥дував канцел¤р≥Їю луцького земського суду. ¬же тод≥ ≤ван ¬иговський, вступивши до луцького православного братства, ви¤вив себе великим ревнителем православноњ в≥ри.

«годом ¬иговський зайн¤в значну посаду в  иЇв≥ Ч служив писарем, тобто секретарем при польському ком≥сар≥ Ўембергу, котрий за так званою ќрдинац≥Їю 1638 р., прийн¤тою сеймом –еч≥ ѕосполитоњ, був поставлений над козацтвом зам≥сть гетьмана. «г≥дно з ќрдинац≥Їю т≥льки пол¤ки могли займати посади козацькоњ генеральноњ старшини та полковник≥в. “ак був зведений до посади чигиринського сотника генеральний писар Ѕогдан ’мельницький, ≥з ¤ким познайомивс¤ ≤ван ¬иговський саме в цей пер≥од.

” 1648 р. ¬иговський був у склад≥ польського авангардного в≥йська, ¤ке в≥дправив коронний гетьман ћикола ѕотоцький п≥д проводом свого сина —тефана ѕотоцького й ком≥сара Ўемберга проти Ѕогдана ’мельницького, що п≥дн¤в прапор повстанн¤ на «апорожж≥. ” перш≥й битв≥ ¬извольноњ в≥йни украњнського народу 1648Ч1657 рок≥в Ч ∆овтоводськ≥й Ч польське в≥йсько зазнало ц≥лковитоњ, нищ≥вноњ поразки. ¬иговський потрапив у полон. “атари, союзники Ѕогдана ’мельницького, забрали в≥йськових полонених у неволю. ’мельницький, д≥знавшис¤ про лиху долю ≤вана ¬иговського, викупив його у татар.

ћинув недовгий час, ¤к ¬иговський став найближчою й найдов≥рен≥шою особою при Ѕогдан≥ ’мельницькому ≥ невдовз≥ зайн¤в найвпливов≥шу посаду серед генеральноњ старшини Ч генерального писар¤. –ада ц≥Їњ старшини, куди входили писар, обозний, два осавули та два судд≥, була й в≥йськовим штабом, ≥ своЇр≥дним каб≥нетом м≥н≥стр≥в. “ут сходилис¤ вс≥ в≥йськов≥ та цив≥льн≥ справи.

ќтже, генеральна старшина ¤вл¤ла собою вищий щабель козацького управл≥нн¤ й тримала у своњх руках усю владу в ”крањнськ≥й √етьманськ≥й держав≥, що формувалас¤ в ход≥ в≥йни 1648Ч1657 рок≥в. —таршина складалас¤ з тих р¤дових козак≥в, ¤к≥ п≥днеслис¤ нагору завд¤ки своњм талантам ≥ в≥йськовим заслугам, а також ≥з тих украњнських шл¤хтич≥в, ¤к≥ п≥дтримали повстанн¤ п≥д проводом Ѕогдана ’мельницького проти чужоземного гн≥ту й, маючи осв≥ту, ур¤довий досв≥д, необх≥дн≥ зд≥бност≥, зайн¤ли високе становище в «апорозькому ¬≥йську. —аме до останн≥х належав ≥ генеральний писар ≤ван ¬иговський.

ѕосада генерального писар¤ найт≥сн≥ше була пов'¤зана ≥з зовн≥шн≥ми в≥дносинами, дипломат≥Їю, а також з адм≥н≥страц≥Їю. ¬≥н був канцлером (так найчаст≥ше називали його ≥ноземц≥) держави й сто¤в на чол≥ √енеральноњ в≥йськовоњ канцел¤р≥њ, що була своЇр≥дним об'Їднанн¤м м≥н≥стерств внутр≥шн≥х ≥ закордонних справ. ¬иговський першим п≥дн≥с значенн¤ √енеральноњ в≥йськовоњ канцел¤р≥њ. «годом виникла традиц≥¤: генеральн≥ писар≥ завжди були фах≥вц¤ми, ¤к≥ пройшли практичну школу в адм≥н≥стративних установах ≥ вм≥ли утримувати св≥й ур¤д на високому р≥вн≥.

√енеральна канцел¤р≥¤ комплектувалас¤ в≥йськовими канцел¤ристами, ¤к≥ вважалис¤ ел≥тою серед канцел¤рист≥в численних полкових, сотенних, маг≥стратських канцел¤р≥й. ¬загал≥ канцел¤ристи складали прошарок св≥тськоњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ тих час≥в. √енеральна канцел¤р≥¤ була школою не т≥льки канцел¤рського справоведенн¤, а й адм≥н≥струванн¤ ≥ взагал≥ державного знанн¤. ѕриймали до нењ осв≥чену молодь, нер≥дко випускник≥в  ињвськоњ јкадем≥њ, ¤к≥ мали п≥дстави до того, щоб вирости на добрих ур¤довц≥в ≥ державник≥в. ƒе¤к≥ канцел¤ристи прислужилис¤ до розвитку та поглибленн¤ державного св≥тогл¤ду. ќтже, ¬иговський був причетний до вихованн¤ ц≥лого покол≥нн¤ талановитих канцел¤рист≥в.

ѕ≥д проводом гетьмана та його канцлера Ч генерального писар¤ ≤вана ¬иговського, склалас¤ школа талановитих украњнських дипломат≥в, серед ¤ких видатну роль в≥д≥грали —илу¤н ћужиловський, ≤ван √руша, ≤ван  овалевський. ” т≥й широкого розмаху м≥жнародн≥й пол≥тиц≥, активн≥й дипломатичн≥й д≥¤льност≥ Ѕогдана ’мельницького завжди разом ≥з ним д≥¤в ≤ван ¬иговський. ÷е було й п≥д час ¬извольноњ в≥йни 1648Ч1657 рок≥в, ≥ п≥сл¤ нењ, до кончини гетьмана.

” с≥чн≥ 1654 р., п≥сл¤ ѕере¤славськоњ ради, що в≥дбулас¤ 8 с≥чн¤ того року, виникла гостра кол≥з≥¤.  оли вс≥ з≥бралис¤ в церкв≥ дл¤ проведенн¤ осв¤ченн¤ та церемон≥њ прис¤ги, царськ≥ посли в≥дмовилис¤ прис¤гати в≥д ≥мен≥ цар¤, бо, мовл¤в, Ђмосковськ≥ цар≥ н≥коли не прис¤гають своњм п≥дданимї.

¬ ”крањн≥ ≥снували ≥нш≥ пор¤дки, н≥ж у самодержавн≥й ћосков≥њ, де вимагалос¤ беззастережно, ¤к мил≥сть ≥ благо сприймати кожне царське слово. Ѕо¤ри прагнули прищепити козацтву т≥ принципи, т≥ пон¤тт¤, на ¤ких тримавс¤ московський лад: цар стоњть над правом, кожен акт цар¤ Ч це ласка, пожалуванн¤, й не може бути р≥вних стосунк≥в його з людьми, ¤к≥ в≥ддаютьс¤ п≥д його владу. “ак≥ стосунки суперечили украњнськ≥й св≥домост≥, вихован≥й у зах≥дноЇвропейських, конституц≥йних традиц≥¤х. Ѕогдан ’мельницький, ≤ван ¬иговський, ≥нша козацька старшина вперше на соб≥ в≥дчули, що це означаЇ Ч абсолютистська тотал≥тарна царська держава.

’мельницький ≥з ¬иговським та ≥ншими старшинами, не задовольнившис¤ Ђцарським словомї у грамот≥ й туманними запевненн¤ми посл≥в, за¤вили, що вони бажають вести переговори з царем ≥ добитис¤ в≥д нього догов≥рних гарант≥й.  ер≥вники ”крањнськоњ держави зажадали в≥д посл≥в письмових п≥дтверджень њхн≥х словесних запевнень та об≥ц¤нок щодо обов'¤зкового зд≥йсненн¤ царем доброњ вол≥ щодо ”крањни. 12 с≥чн¤ до московських посл≥в прийшли на чол≥ з генеральним писарем ¬иговським в≥йськовий судд¤ Ѕогданович, полковник “етер¤, —ахнович та ≥нш≥ старшини. ¬они почали вимагати, щоб посли, оск≥льки вони над≥лен≥ високими повноваженн¤ми, видали лист за своЇю рукою, Ђщоб вольност¤м, ≥ правам, ≥ маЇтност¤м бути ¤к колисьї.

—таршини по¤снювали, що Ђкожному полковнику необх≥дно буде його показати, коли в≥н прийде у св≥й полкї.  оли такий лист не буде виданий, то не сл≥д послам њхати по м≥стах приймати прис¤гу, оск≥льки Ђус≥м люд¤м в м≥стах буде в сумн≥вї. Ќасправд≥ ¬иговський ≥ старшина вважали, що неможливо буде примусити украњнський народ, ¤кий внасл≥док т¤жкоњ к≥лькар≥чноњ в≥йни зв≥льнивс¤ в≥д ≥ноземного пануванн¤, прис¤гати царю нев≥домо за що й на ¤ких умовах. ÷арськ≥ посли в≥дмовилис¤ давати таке зобов'¤занн¤.

Ѕогдан ’мельницький з ≤ваном ¬иговським виробили проект умов майбутнього м≥ждержавного договору з ћосковською державою, ¤кий обговорили на старшинських нарадах у  орсун≥ й „игирин≥. 17 лютого 1654 р. до ћоскви вињхало украњнське посольство дл¤ укладанн¤ м≥ждержавного договору. ƒокладну ≥нструкц≥ю, ¤ку вони одержали в≥д гетьмана, доповнив окремо своњми увагами та рекомендац≥¤ми генеральний писар.

ћайже зразу п≥сл¤ укладанн¤ договору ћосква, ¤к уже зазначалос¤, зробила спробу, порушуючи його умови, домогтис¤ введенн¤ воЇвод в украњнськ≥ м≥ста, кр≥м того, вона прагнула забрати у своњ руки ф≥нанси ”крањни. Ѕогдан ’мельницький та ≤ван ¬иговський дл¤ протид≥њ цьому пов≥домили царський ур¤д, що з боку ѕольщ≥, Ћитви,  риму й “уреччини робл¤тьс¤ спроби, спр¤мован≥ на те, щоб роз≥рвати сп≥лку козак≥в ≥з ћосквою. ÷е мало необх≥дн≥ насл≥дки. ÷арський ур¤д обмеживс¤ утриманн¤м воЇводи з в≥йськом лише в  иЇв≥ й до часу в≥дмовивс¤ в≥д попереднього свого нам≥ру збирати податки з украњнського населенн¤.

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: Ќаступник Ѕогдана ’мельницького Ч ≤ван ¬иговський
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (4447 прочитано)