≤стор≥¤ ”крањни > ѕоходженн¤ назви У–усьФ ≥ У”крањнаФ

ѕоходженн¤ назви У–усьФ ≥ У”крањнаФ

ѕоходженн¤ назв –усь, руський остаточно не з'¤соване. « цього приводу вже понад дв≥ст≥ рок≥в ведетьс¤ жвава дискус≥¤ й ≥снуЇ широка наукова л≥тература з розмањтими, часом, пол¤рно протилежними погл¤дами на цю проблему вчених р≥зних покол≥нь. Ѕули спроби по¤снити назву –усь ¤к запозиченн¤ ≥ шукати њњ витоки то в —кандинав≥њ (у вар¤г≥в), то серед ≥раномовних народ≥в (сармат≥в). ≤нш≥ вчен≥ вважають цей етнон≥м споконв≥чно м≥сцевим ≥ його кор≥нн¤ шукають на —ередн≥й Ќаддн≥пр¤нщин≥. ќднак досл≥дженн¤ етимолог≥њ слова –усь маЇ суто наукове значенн¤. ƒл¤ становленн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ сх≥дноЇвропейських народ≥в вир≥шальне значенн¤ мало не походженн¤ цього етнон≥ма (норманське, ≥ранське, автохтонне чи ¤кесь ≥нше), а ≥стор≥¤ його вживанн¤ в сусп≥льно-пол≥тичн≥й практиц≥ р≥зних державних утворень ≥ в науков≥й л≥тератур≥ р≥зних ≥сторичних пер≥од≥в.

—лово русь мало зб≥рне значенн¤ (¤к знать, назви племен чудь, сербь, а також чернь, чел¤дь та ≥н.), а одиничне значенн¤ Ч русин (множ. русини), ¤к чудин, болгарин та ≥н. ƒе¤к≥ досл≥дники тверд¤ть, що в середин≥ ≤ тис. н. е. ≥снувало окреме сх≥днослов'¤нське плем'¤ рус≥в. јле це припущенн¤ малоймов≥рне, бо руси, ¤кби вони справд≥ були ¤к окреме плем'¤, мали б уже досить високу матер≥альну культуру, ¤ка не могла б зникнути безсл≥дно. ќднак жодних сл≥д≥в так званих рус≥в археологи дос≥ не ви¤вили. ѕро таке плем'¤ н≥чого не сказано ≥ в Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї, ¤ка перераховуЇ вс≥ основн≥ сх≥днослов'¤нськ≥ племена та њхн≥ союзи.

≈тнон≥м рус (hrus) уперше згадуЇтьс¤ в сир≥йськ≥й хрон≥ц≥ VI ст. н. е. стосовно ¤когось населенн¤ в ѕ≥вн≥чному ѕричорномор'њ (можливо, окремого племен≥), етн≥чна атрибуц≥¤ ¤кого нев≥дома. ÷≥лком в≥рог≥дно, що на —ередн≥й Ќаддн≥пр¤щин≥ цей етнон≥м мав також паралельну форму рос, в≥дображену аж донин≥ в топон≥м≥ц≥ цього реі≥ону. “ут течуть р≥чки –ось з њњ притоками –оська та –осава, ¤ка маЇ притоку –осавку, а також –осавиц¤ (–оставиц¤). «а припущен¤м де¤ких ≥сторик≥в, у давнину –оссю називалас¤ ≥ ¤кась р≥чка на „ерн≥г≥вщин≥, про ¤ку в ≤патському списку л≥топису п≥д 1187 р. сказано: Ђ” той же р≥к пустошив [хан]  ончак по [р≥ц≥] –ос≥ з половц¤ми. ј п≥сл¤ цього стали вони часто пустошити по –ос≥ в „ерн≥г≥вськ≥й волост≥ї (ЂЋ≥топис –уськийї, с. 343). Ќайв≥рог≥дн≥ше, що роси (руси) в середин≥ ≤ тис. до н. е. Ч це одне з ≥раномовних сармато-аланських племен —ередньоњ Ќаддн≥пр¤нщини, ¤ке, можливо, входило в антський плем≥нний союз. Ќазва роси Ч руси у своњй основ≥ могла мати найменуванн¤ р≥чки. √устинський л≥топис св≥дчить, що назва –усь Ч Ђот реки глаголема¤ –осьї (ѕолн. собр. русск. летоп., т. II, —ѕб, 1843, с. 236). ” процес≥ слов'¤н≥зац≥њ м≥сцевого ≥раномовного населенн¤ етнон≥м рос (рус, русь) разом з ≥ншими мовними елементами був сприйн¤тий слов'¤нами.

ѕаралельне вживанн¤ терм≥н≥в з корен¤ми рос ≥ рус засв≥дчене ≥ в давн≥х ≥сторичних документах. ” сх≥дних джерелах переважаЇ терм≥н руси, у в≥зант≥йських Ч роси, у зах≥дноЇвропейських Ч руси (але ≥нод≥ й рос, роси), a в давньоруськ≥й писемност≥ переважають назви –усь, руський, хоч зр≥дка трапл¤Їтьс¤ й росьский (Ђѕравда –осьска¤ї). ќднак, край, у ¤кому жили руси (чи роси), мав назву лише –усь.

який терм≥н давн≥ший Ч рось чи русь Ч ≥ дос≥ не встановлено. ќдн≥ фах≥вц≥ вважають давн≥шим русь (M. “ихомиров), ≥нш≥ Ч рось (Ѕ. –ибаков), але обидв≥ назви, без сумн≥ву, дуже давн≥ й с¤гають перших стол≥ть нашоњ ери.

™ п≥дстави вважати, що руссю спочатку називалис¤ антськ≥ во¤ки-дружинники, а в≥д них ц¤ назва згодом перейшла на найп≥вденн≥ший протоукрањнський союз племен Ч пол¤н у трикутнику м≥ж ƒн≥пром, ≤рпенем та –оссю (л≥тописець в≥дзначаЇ: Ђпол¤не, ¤ко нынЏ зовома¤ русьї). Ќа час утворенн¤ давньоруськоњ держави (очевидно, прот¤гом VIIIЧIX ст.) назва –усь поширилас¤ на всю —ередню Ќаддн≥пр¤нщину, точн≥ше Ч на  ињвщину, „ерн≥г≥вщину ≥ ѕере¤славщину, ¤к≥ стали ¤дром  ињвськоњ –ус≥. «годом –уссю стали вважати всю  ињвську ≥мпер≥ю.

” давньоруських джерелах терм≥н –усь маЇ подв≥йне значенн¤: –усь перв≥сна, наддн≥пр¤нська ≥ –усь Ч ус¤  ињвська держава разом з приЇднаними до нењ земл¤ми неслов'¤нських племен ≥ народ≥в.

ѕодв≥йне розум≥нн¤ назви –усь було поширене не т≥льки серед сх≥дних слов'¤н, але й за рубежем, зокрема у ¬≥зант≥њ. Ќаприклад, у творах в≥зант≥йського ≥мператора X ст.  ост¤нтина Ѕагр¤нородного йдетьс¤ про Ђдалеку –усьї ≥ протиставлювану њй Ђблизьку –усьї у перв≥сному, найдавн≥шому значенн≥ цього терм≥на Ч ¤к сх≥днослов'¤нськ≥ земл≥ над ƒн≥пром.

ќтже, –уссю споконв≥чно називали сучасну територ≥ю ”крањни, а прикметник руський вживавс¤ ¤к самоназиванн¤ украњнц≥в. ўоправда, у Ђ—лов≥ про ≤гор≥в пох≥дї засв≥дчений також етнон≥м русич≥. јле в≥н трапл¤Їтьс¤ лише в цьому твор≥ ¤к авторський неолог≥зм, ЂсвоЇр≥дна формула високого стилю староруського поетаї46 ≥ н≥коли практично б≥льше не вживавс¤.

≈тн≥чне визначенн¤ руський у розум≥нн≥ Ђукрањнськийї безперервно збер≥галос¤ прот¤гом багатьох стол≥ть. –усинами називали себе украњнц≥ у ¬еликому кн¤з≥вств≥ Ћитовському, а у льв≥вських м≥ських книгах в≥д 1599 р. нав≥ть використовуЇтьс¤ терм≥н Ђруська нац≥¤ї (Natio Ruthenica). “огочасн≥ джерела переконливо засв≥дчують, що населенн¤ ”крањни та Ѕ≥лорус≥ ч≥тко в≥докремлювало себе в≥д московит≥в. ” часи  озаччини дл¤ украњнц≥в також природною ≥ звичною була стара назва њхнього краю Ч –усь, а њх самих Ч русини. “а й ус¤ «ах≥дна ™вропа прот¤гом багатьох в≥к≥в на означенн¤ ”крањни вживала назву Ђ–усьї. ќсобливо ст≥йкою ц¤ назва ви¤вилас¤ в зах≥дному реі≥он≥ ”крањни. Ќав≥ть у XIX ст. прикметник руський (тобто Ђукрањнськийї) ще входив до назв р≥зних зах≥дноукрањнських пол≥тичних парт≥й, л≥тературних ≥ наукових угруповань, альманах≥в, окремих праць тощо. Ќаприклад: Ђ√оловна руська радаї Ч перша украњнська пол≥тична орган≥зац≥¤ в √аличин≥, що виникла у Ћьвов≥ 2 травн¤ 1848 р., просв≥тнЇ товариство Ђ√алицько-руська матиц¤ї, Ђ—обор руських ученихї (1848 р.), Ђ–уська тр≥йц¤ї (украњнськ≥ письменники ћ. Ўашкевич, ≤. ¬агилевич, я. √оловацький), чотиритомна Ђ≤стор≥¤ л≥тератури руськоњї (тобто украњнськоњ) ќ. ќгоновського та ≥н.

« етнон≥мами русь, руський пов'¤зана ≥ самоназва русин, русини, ким називали (а подекуди й дос≥ називають) себе прикарпатськ≥ й закарпатськ≥ украњнц≥. ÷ю ж назву збер≥гаЇ кор≥нне украњнське населенн¤ —ловаччини, ѕольщ≥, ёгослав≥њ, –умун≥њ, на в≥дм≥ну в≥д ем≥грант≥в-украњнц≥в.

“аким чином, етнон≥ми русь, руський, русинський Ч давн≥ й орган≥чн≥ дл¤ украњнц≥в найменуванн¤. јле через неспри¤тлив≥ пол≥тичн≥ обставини й в≥дсутн≥сть украњнськоњ державност≥ п≥сл¤ розпаду  ињвськоњ –ус≥ й занепаду √алицько-¬олинського кн¤з≥вства терм≥н –усь не став пол≥тичною атрибуц≥Їю на украњнськ≥й територ≥њ. …ого присвоњли соб≥ наш≥ п≥вн≥чно-сх≥дн≥ сус≥ди Ч рос≥¤ни.

 оли ж ≥ ¤к це сталос¤?

„ас, причини, етапи ≥ насл≥дки дл¤ украњнц≥в втрати давньоњ назви њхнього краю –усь ≥ поступове закр≥пленн¤ њњ у форм≥ –ос≥¤ за ћосковською державою глибоко ≥ всеб≥чно розкрит≥ в монограф≥њ (на жаль, малов≥дом≥й широкому читацькому загалов≥) льв≥вського досл≥дника ™. Ќаконечного Ђ”крадене ≥м'¤: „ому русини стали украњнц¤миї (Ћьв≥в, 1998, 162 с., тираж 700 прим.). « ц≥Їњ прац≥ дов≥дуЇмос¤, що присвоЇнн¤ ћосков≥Їю давнього ≥мен≥ ”крањни Ч –усь в≥дбулос¤ в XIVЧXV ст. ≥ було зумовлене насамперед великодержавницькими амб≥ц≥¤ми московських цар≥в. ѕроте ≥стотну роль у цьому в≥д≥грали й константинопольський патр≥арх та його церковна адм≥н≥страц≥¤.

як в≥домо, п≥сл¤ оф≥ц≥йного прийн¤тт¤ 988 р. кн¤зем ¬олодимиром христи¤нства в≥зант≥йського обр¤ду на –ус≥ розпочалас¤ орган≥зац≥¤ церкви та розбудова њњ ≥Їрарх≥њ. –уська православна церква п≥дл¤гала влад≥ константинопольського патр≥арха Ч глави вс≥х православних христи¤н. ¬≥н особисто висв¤чував митрополита, ¤кий з 1051 р. сто¤в на чол≥ руськоњ православноњ церкви (аж до XV ст. кињвськими митрополитами, за незначними вин¤тками, ≥ в переважн≥й б≥льшост≥ Їпископами були т≥льки греки). √лава руськоњ православноњ церкви д≥став титул Ђмитрополита  ињвського ≥ вс≥¤ –ус≥ї, ¤кий збер≥гс¤ в ”крањн≥ аж до нашого часу.  ињвському митрополитов≥ п≥дпор¤дковувалис¤ руськ≥ Їпископи, а њм, у свою чергу, Ч св¤щеники та ченц≥ (монахи). —ама ж церква називалас¤ руською, оск≥льки були ще грецька, болгарська, сербська та ≥нш≥ православн≥ церкви. “аким чином, кр≥м етн≥чного й пол≥тичного, терм≥н –усь набув ще й церковного значенн¤.

« розширенн¤м адм≥н≥стративних меж перв≥сноњ –ус≥ й утворенн¤м  ињвськоњ ≥мпер≥њ церковна юрисдикц≥¤ кињвського митрополита поширювалас¤ на вс≥ новоприЇднан≥ територ≥њ. ћаючи сильну церковну владу й м≥цн≥ позиц≥њ в сусп≥льств≥, кињвськ≥ митрополити часто дозвол¤ли соб≥ не в усьому коритис¤  онстантинополю, що викликало пост≥йне незадоволенн¤ в≥зант≥йських патр≥арх≥в. „ерез це, коли на «ал≥сс≥ утворилос¤ й зм≥цн≥ло –остово-—уздальське, а згодом ≥ ћосковське кн¤з≥вство, пол≥тика й ≥деолог≥чн≥ засади ¤ких базувалис¤ на м≥цних п≥двалинах православ'¤, правител≥ цих кн¤з≥вств здобули в константинопольських церковних ≥Їрарх≥в особливу прихильн≥сть ≥ симпат≥ю.

ѕ≥сл¤ завоюванн¤ «ал≥сс¤ монголо-татарами позиц≥њ православноњ церкви на тих земл¤х ще б≥льше зм≥цн≥ли, ≥ константинопольський патр≥арх переконавс¤, що на суздальсько-московських територ≥¤х в≥зант≥йське православ'¤ маЇ найм≥цн≥шу опору, а кињвський митрополит там буде слухн¤н≥шим. “ак виникла ≥де¤ перенесенн¤ резиденц≥њ кињвського митрополита до ¬олодимира-на- л¤зьм≥, щоб Ђпровчитиї  ињв за його часту опозиц≥ю до ¬≥зант≥њ.

” 1299 р. за наказом вселенського патр≥арха кињвський митрополит ћаксим, за походженн¤м грек, перебираЇтьс¤ на —уздальщину, в улус «олотоњ ќрди. ƒо цього прихильно поставивс¤ ≥ золотоординський хан.

1	2	3

Ќазва: ѕоходженн¤ назви У–усьФ ≥ У”крањнаФ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (3164 прочитано)