Історія, теорія держави і права > Україна в першій світовій війні
Україна в першій світовій війніСторінка: 1/3
Невдала для балканських слов'ян війна 1912-1913 рр. зміцнила
становище Австро-Угорщини. Вона створила нову державу — Алба-
нію, яка позбавила Сербію виходу до Адріятицького моря. Відносини
між слов'янами і урядом цісаря Франца-Йосифа щораз більше на-
пружувались. Дня 28 червня 1914 р. в Сараєві, столиці Боснії, забито
ерцгерцога Франца-Фердінанда, наслідника цісаря Франца-Йосифа.
Австрійський уряд обвинуватив Сербію в організації атентату і 10-го
липня вислав до уряду Сербії гострий ультиматум. Сербія звернула-
ся до Росії з проханням про підтримку. За порадою Росії Сербія дала
помірковану відповідь на ультиматум, але Австрія її не прийняла
і проголосила війну. Німеччина, союзниця Австрії, проголосила
1-го серпня того ж року війну Росії, а 3 серпня 1914 року прого-
лосила війну і Франції. Німецькі війська негайно рушили на Францію
через невтральну Бельгію. Европа поділилася на два фронти: з од-
ного боку Австро-Угорщина, Німеччина та Італія (пізніше приєдна-
лися до них Туреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія і Анг-
лія. Так почалася перша світова війна. Повторилася трагедія російсько-японської війни. Росія, хоч ви-
трачала величезні кошти на армію, вступила у війну непідготовле-
ною, без запасів набоїв та амуніції. До того ніхто у Росії, починаючи
з уряду, не вірив, що буде війна. І навпаки: Австро-Угорщина та Ні-
меччина віддавна й ретельно підготовлялися до війни. У Західній
Україні заздалегідь обмірковувалося питання — яке становище зай-
няти на випадок війни, на чийому боці? Більшість вирішувала під-
тримувати Австрію. Перший удар, як сказано, Німеччина скерувала на Францію, яка
теж не була готова до війни. Щоб врятувати її, кинуто дві російські
армії на Східню Прусію, і Німеччина примушена була стягнути вій-
ська з Франції. Російські армії зазнали страшної поразки, але Фран-
ція була врятована." У перші дні після проголошення війни по всій Російській імперії
піднявся патріотичний рух. Страйк петербурзьких робітників при-
пинився, і вони взяли участь у патріотичних маніфестаціях. Держав-
на Дума урочисто підтримала уряд, заявивши йому про свою льояльність. Українці, що не мали окремої групи у Думі, видали деклярацію
за підписом С. Петлюри, редактора «Украинской Жизни», у якій пи-
сали, що виконають чесно свій обов'язок супроти держави. Київська
газета «Рада» писала, що українці повинні боронити російську дер-
жаву." Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд
негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі
дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено дру-
кувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів зас-
лано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повер-
нувся назад з Австрії до Києва. Його заарештовано і заслано спочатку
до Симбірська, потім до Казані і нарешті — до Москви, де він пробув
до революції 1917 року. У той же час ішло переслідування українців у Галичині. На всіх
галичан поляки, австрійці й мадяри кинули обвинувачення в мос-
квофільстві. З початком війни тисячі людей запроторено до концен-
траційних таборів у Талергофі (біля ґрацу), ґнав, ґмюнді, Терезієн-
штадті. Виарештувано багато священиків, інтелігенції, селян. Полі-
тичні й громадські діячі тікали до Відня. В Галичині мадярські війсь-
ка вішали людей без суду." Становище погіршувала діяльність
москвофілів. Багато з москвофілів, що виїхали були перед війною
до Росії, на початку війни зорганізували в Києві «Карпато-Русский
Освободктельньій Комитет», який 29 липня ст.ст. 1914 р. видав відоз-
ву, закликаючи галицьких українців зустрічати російську армію
з церковними процесіями, а тих, що служать в австрійській армії —
переходити до російської." 1-го серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську
Раду з представників трьох партій — Національно-Демократичної,
Радикальної й Соціял-Демократичної. Головою її обрано д-ра Костя
Левицького, секретарем — д-ра С. Барана. Завданням Ради було охо-
роняти інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати
його під час війни. Рада створила військову організацію — Легіон
Українських Січових Стрільців для боротьби з російським військом.
До цього Легіону вступали тисячі молоді." 4-го серпня група українських еміГрантів-наддніпрянців, за іні-
ціятивою Д. Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення України — як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та
Східньої України, для пропаганди ідеї самостійности України. На австрійському фронті російська армія мала спершу блискучі
успіхи. Австрійці відступали, 3-го вересня (21 серпня ст.ст.) російські
війська вступили до Львова. Верховний головнокомандувач, великий
князь Микола Миколайович, видав маніфест, в якому висловлював
радість, що «російський народ об'єднався» і що «завершено діло Іва-
на Калити». Новопризначений генерал-губернатор Галичини, граф
О. Бобринський, відразу почав проводити на практиці ці думки: «Га-
лиция и Лемковщина, — оголосив він, — искони коренная часть еди-
ной великой Руси. . . все устройство должно бьггь основано на русс-
ких началах. Я буду вводить здесь русский язьік, закон и устройство».
Лідер «вшехпольської» партії, професор С. ґрабський, вітав прихід
російського війська до Львова — «на землю русску»." Ще раніше штаб верховного головнокомандувача видав брошуру
капітана Нарушевича для російських старшин під заголовком: «Сов-
ременная Галиция. Зтнографическое и культурно-политическое со-
стояние в связи с национально-общественньііяи настроениями». У цій
брошурі були крайньо тенденційні характеристики галицьких уста-
нов, діячів, а головно — Греко-Католицької Церкви та митрополита
Андрея Шептицького." З Бобринським приїхала російська адміністрація, яка зайняла всі
посади. Здебільшого це були люди без належної освіти, які не нада-
валися бути репрезентантами російської влади. Головням завданням
адміністрації було боротися з «мазепинцями)-. Багато посад зайняли
місцеві москвофіли. Закрито всі українські установи, бібліотеки,
школи, але польські продовжували існувати. Почали відкривати
курси російської мови для вчителів, друкувати підручники російсь-
кою мовою. З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти.
Тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад
12.000 осіб, серед них багато греко-католицьких священиків. 19 вересня 1914 року арештовано митрополита Андрея Шептиць-
кого і вивезено до манастирської тюрми у Суздалі, де пробув він до
революції 1917 року. Вивезено ректора Львівської семінарії о. Й.
Боцяна та ряд видатних осіб з греко-католицького духовенства. Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на пра-
вослав'я. До Львова приїхав архиспископ Волинський Євлогій (ґе-
оргієвський), відомий ворог унії, і з ним православне духовенство.
До вакантних парафій, настоятелі яких були заслані або виїхали до Австрії (їх було коло 200), призначали православних священиків.
Засновували православні церковно-парафіяльк). школи.'' Російське військо посувалося на захід. Після 4-ох місяців облоги,
на початку березня 1915 року піддалася фортеця Перемишль. У по-
лон взято 117.000 вояків. Російська армія заволоділа значною части-
ною Карпат і йшла на Краків. І^інцевою метою походу було заволо-
діти Угорщиною, відділити її від Австрії. Становище Росії в Галичині здавалося таким твердим, що на по-
чатку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола II, якого урочисто
там зустрічали; потім він відвідав Перемишль."" Але успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто
дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82°/о стар-
шин — забитих та поранених, і 64°/о солдатів." Загальне число втрат
було більше, ніж число кадрових старшин та солдатів, які виступили
у похід. Були частини, в яких не залишалося жадного кадрового
старшини; їх заміняли «запасні» прапорщики, які пройшли короткі
курси. Не були підготовлені й «запасні» солдати, що часто не всти-
гали пройти жадного вишколу. Трагізм становища збільшувала недо-
стача зброї — рушниць, гармат, набоїв. «Запасним» не вистачало руш-
ниць для навчання, і вони приходили на фронт, уперше беручи в ру-
ки рушницю. А бувало й так, що рушниці мали тільки ті «запасні»,
які йшли у перших рядах. Уже в перший момент війни забракло
рушниць: їх було тільки 5.000.000, а змобілізованих 6.50.000 осіб. За
рік у Росії виробляли лише 600-700 тисяч рушниць. Не вистачало
гармат та набоїв.'" Головне Артилерійське Управління перед вій-
ною заявляло, що на кожну гармату потрібно 7.000 набоїв, але Війсь-
кове Відомство заготовило тільки по 900 набоїв, себто у 8 разів менше. У грудні 1914 року вичерпано майже всі набої, і наказано було
витрачати на день на батерію лише по одному набою, себто фактично
воювати без артилерії. До цього треба додати, що ніхто не думав, що
війна буде така довга.'" В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року
почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті
— між Горлицями та Тарновом. Німецька армія вперше застосувала
так званий «гураґаннии вогонь». На російський фронт німці стягнули
200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4. На «гураганний вогонь» — 700.000 набоїв за кілька годин
— вона відповідала 5-10 пострілами з кожної гармати.
Назва: Україна в першій світовій війні
Дата публікації: 2005-02-21 (2581 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
