≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ѕон¤тт¤ правотворчост≥, њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д законотворчост≥. ѕринципи ≥ функц≥њ правотворчост≥. —тад≥њ правотворчого процесу

ѕон¤тт¤ правотворчост≥, њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д законотворчост≥. ѕринципи ≥ функц≥њ правотворчост≥. —тад≥њ правотворчого процесу

ѕравотворч≥сть Ч це правова форма д≥¤льност≥ держави за участю громад¤нського сусп≥льства (у передбачених законом випадках), пов'¤зана ≥з встановленн¤м (санкц≥онуванн¤м), зм≥≠ною, скасуванн¤м юридичних норм. ѕравотворч≥сть виражаЇть≠с¤ у формуванн≥, систематизац≥њ, прийн¤тт≥ та оприлюдненн≥ нор≠мативно-правових акт≥в.

√оловне призначенн¤ правотворчост≥ Ч встановленн¤ нових правових норм. «м≥на ≥ скасуванн¤ застар≥лих правових норм спри¤Ї затвердженню нових ≥, в≥дтак, вони вход¤ть до його складу ¤к допом≥жн≥ про¤ви правотворчост≥.

ќзнаки правотворчост≥:

1) зд≥йснюЇтьс¤ державою безпосередньо або з њњ попереднього дозволу, а також громад¤нським сусп≥льством (народом) ≥ його

суб'Їктами;

2) пол¤гаЇ у створенн≥ нових норм права або в зм≥н≥ чи ска≠суванн≥ чинних норм;

3) набуваЇ завершенн¤ в письмовому акт≥-документ≥, ¤кий називаЇтьс¤ нормативно-правовим актом;

4) в≥дбуваЇтьс¤ в≥дпов≥дно до правового регламенту, тобто процедури, ¤ка встановлюЇтьс¤ правовими нормами;

5) маЇ конкретно-ц≥льову ≥ орган≥зац≥йну спр¤мован≥сть.

ѕравотворч≥сть не можна зводити до законотворчост≥.

«аконотворч≥сть Ї виключною монопол≥Їю представницьких вищих орган≥в держави (в ”крањн≥ Ч ¬ерховноњ –ади) або народу (громад¤нського сусп≥льства) у передбачених законом випадках. «аконотворч≥сть Ч важлива складова частина правотворчост≥. ¤ка зак≥нчуЇтьс¤ прийн¤тт¤м закон≥в. –езультат правотворчос≠т≥ Ч вс≥ нормативно-правов≥ акти: закони, укази, розпор¤джен≠н¤, р≥шенн¤ та ≥н. ¬они з'¤вл¤ютьс¤ внасл≥док складноњ д≥¤ль≠ност≥ вищих державних орган≥в, орган≥в м≥сцевого самовр¤ду≠ванн¤, м≥сцевоњ державноњ адм≥н≥страц≥њ, комерц≥йних ≥ некомерц≥йних орган≥зац≥й, трудових колектив≥в.

ѕравотворч≥сть Ч один з важливих напр¤мк≥в функц≥ону≠ванн¤ громад¤нського сусп≥льства ≥ держави, одна з правових форм (Ђоболонокї) њх д≥¤льност≥, њњ сл≥д в≥др≥зн¤ти в≥д право-творенн¤.

ѕравотворенн¤ Ч вс≥ форми ≥ засоби виникненн¤, розвитку та зм≥ни права, у тому числ≥ ≥ ѕравотворч≥сть.

ѕравотворч≥сть Ч пон¤тт¤ вужче, н≥ж ѕравотворенн¤, вона Ч частина правоутворенн¤, його самост≥йна ≥ вир≥шальна стад≥¤ (вищий р≥вень). ≤н≥ц≥ативу, пропозиц≥ю про необх≥дн≥сть при≠йн¤тт¤ того чи ≥ншого закону не можна вважати правотворч≥стю, хоча з ≥н≥ц≥ативи може початис¤ ѕравотворч≥сть. ќбговорен≠н¤ проекту конституц≥њ населенн¤м Ч це не правотворч≥сть, але може призвести до нењ.

ѕравотворч≥сть починаЇтьс¤ тод≥, коли прийн¤то державне р≥шенн¤ про п≥дготовку проекту нормативно-правового акта, ска≠ж≥мо, закону. √оловною в≥дм≥нн≥стю правотворчост≥ в≥д право-творенн¤ Ї те, що творч≥сть права зд≥йснюЇтьс¤ державними органами або з њх санкц≥њ, дозволу.

ѕравотворч≥сть Ч це насамперед форма владноњ-вольовоњ д≥¤льност≥ держави, формального нормативного закр≥пленн¤ м≥ри свободи ≥ справедливост≥, ¤ка включаЇ досл≥дженн¤, узагальнен≠н¤ ≥ систематизац≥ю типових конкретних правов≥дносин, котр≥ виникають у громад¤нському сусп≥льств≥, ≥ спр¤мована на ство≠ренн¤ нормативно-правового акта.

ѕравотворенн¤ Ч форма виникненн¤ ≥ бутт¤ права в широко≠му правовому пол≥: до правотворчост≥, поруч ≥з ним, у вигл¤д≥ правотворчост≥, п≥сл¤ правотворчост≥, у процес≥ реал≥зац≥њ права. ѕравотворенн¤ в≥дбуваЇтьс¤ ≥ поза правотворчост≥ державою, у рамках громад¤нського сусп≥льства Ч у правосв≥домост≥, конкрет≠них правов≥дносинах, правом≥рн≥й повед≥нц≥, правових теор≥¤х, судо≠вих прецедентах ≥ т. ≥н. ѕравотворенн¤ живить ѕравотворч≥сть новими правовими ≥де¤ми, правилами повед≥нки, конкретними р≥шенн¤ми, угодами, котр≥ досл≥джуютьс¤, узагальнюютьс¤, систематизуютьс¤ державою, а по тому формулюютьс¤ в нормах права, зовн≥шньо виражених у нормативно-правових актах. ћожна вид≥лити так≥ р≥вн≥ ѕравотворенн¤:

1) гносеолог≥чний Ч в≥дбиваЇ процес виникненн¤ ≥ розвитку права у форм≥ правосв≥домост≥;

2) матер≥альний Ч виражаЇ формуванн¤ права у вигл¤д≥ кон≠кретних правов≥дносин, правом≥рноњ повед≥нки;

3) ≥нституц≥йний Ч в≥дбиваЇ ≥снуванн¤ права ¤к системи пра≠вових норм.

ќстанн≥й р≥вень ѕравотворенн¤ Ї р≥внем правотворчост≥.

ѕринципи ≥ функц≥њ правотворчост≥

¬ид≥л¤ють дв≥ фупи принцип≥в правотворчост≥: загальн≥ ≥ спец≥альн≥. «агальн≥ принципи правотворчост≥ Ч незаперечн≥ ос≠новн≥ вимоги, що виражають њњ сутн≥сть:

7. √уман≥зм, тобто формуванн¤ нормативно-правових акт≥в на засадах загальнолюдських ц≥нностей, м≥жнародних стандар≠т≥в прав людини, створенн¤ умов ≥ механ≥зм≥в њхнього вт≥ленн¤ в житт¤ сусп≥льства ≥ держави;

2. ƒемократизм, тобто вираженн¤ в ньому вол≥ народу, без≠посередн¤ або через представник≥в участь народу в розробц≥ та прийн¤тт≥ нормативно-правових акт≥в;

3. √ласн≥сть Ч в≥дкрите дл¤ громадськост≥, в≥льне ≥ д≥лове обговоренн¤ проект≥в нормативно-правових акт≥в, ≥нформуван≠н¤ про них населенн¤;

4. «аконн≥сть Ч прийн¤тт¤ нормативно-правових акт≥в за≠конним шл¤хом, в≥дпов≥дно до конституц≥йне закр≥пленого про≠цесу правотворчост≥;

5. Ќауков≥сть Ч ефективне використанн¤ дос¤гнень юриди≠чноњ та ≥нших наук при упор¤дкуванн≥ проект≥в нормативних акт≥в; проведенн¤ њхньоњ незалежноњ науковоњ експертизи;

6. —истемн≥сть Ч суворий обл≥к системи права, системи за≠конодавства, узгодженн¤ з ≥ншими нормативно-правовими ак≠тами.

ƒо спец≥альних принцип≥в правотворчост≥ можна в≥днести:

Х оперативн≥сть Ч незвол≥канн¤ з п≥дготовкою проект≥в нор≠мативних акт≥в;

Х поЇднанн¤ динам≥зму ≥ стаб≥льност≥ Ч створенн¤ стаб≥льно≠го нормативного акта ≥ одночасно можлив≥сть вносити до нього доповненн¤ ≥ зм≥ни;

Х планов≥сть Ч за функц≥ональним призначенн¤м акт≥в ≥ стро≠ками њх прийн¤тт¤;

Х старанн≥сть ≥ скрупульозн≥сть п≥дготовки нормативних акт≥в Ч в≥дсутн≥сть скоростиглих ≥ непродуманих проект≥в;

Х профес≥онал≥зм Ч залученн¤ до розробки нормативних ак≠т≥в квал≥ф≥кованих спец≥ал≥ст≥в ≥з в≥дпов≥дних галузей нау≠ки, вчених-юрист≥в ≥ юрист≥в-практик≥в, ¤к≥ мають необ≠х≥дн≥ знанн¤ ≥ досв≥д;

Х техн≥ко-юридична досконал≥сть Ч упор¤дкуванн¤ норматив≠но-правових акт≥в з урахуванн¤м правил, способ≥в, прийо≠м≥в юридичноњ техн≥ки, ¤к≥ Ї обов'¤зковими дл¤ правотворчих орган≥в;

Х урахуванн¤ м≥сцевого досв≥ду Ч особливо в процес≥ прий≠н¤тт¤ нормативних акт≥в м≥сцевого значенн¤.

‘ункц≥њ правотворчост≥ Ч напр¤мки д≥¤льност≥, пов'¤заноњ з≥ встановленн¤м, зм≥ною або скасуванн¤м правових норм, ство≠ренн¤м ≥ розвитком законодавства.

ќсновн≥ функц≥њ правотворчост≥:

1. ‘ункц≥¤ первинного регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин (роз≠робка ≥ прийн¤тт¤ нових правових норм) д≥Ї в тих випадках, коли сусп≥льн≥ в≥дносини ран≥ше не регулювалис¤ ≥ вперше ви≠никла необх≥дн≥сть у њх регулюванн≥. Ќаприклад, лише з розви≠тком косм≥чних досл≥джень з'¤вл¤Їтьс¤ косм≥чне право; ≥з пере≠ходом ”крањни на шл¤х розвитку ринкових в≥дносин виникла необх≥дн≥сть у створенн≥ нових закон≥в: про б≥ржу, приватиза≠ц≥ю та ≥н.;

2. ‘ункц≥¤ в≥дновленн¤ правового матер≥алу (скасуванн¤, зм≥≠на або доповненн¤ до чинних норм) припускаЇ зам≥ну тих зако≠н≥в, що застар≥ли, не в≥дпов≥дають потребам сусп≥льного розви≠тку. ѕри цьому важливо не займатис¤ в≥дновленн¤м заради в≥д≠новленн¤, оск≥льки стаб≥льн≥сть Ї кращою, н≥ж зм≥ни, тим б≥льше зм≥ни без особливоњ необх≥дност≥.  оли ж сусп≥льн≥ потреби зм≥≠нюютьс¤, сусп≥льство потребуЇ такого законодавства, ¤ке адек≠ватно в≥дбивало б ц≥ потреби. “од≥ настаЇ необх≥дн≥сть у ство≠ренн≥ нових кодекс≥в, закон≥в, внос¤тьс¤ зм≥ни ≥ доповненн¤ до в≥дпов≥дних законодавчих акт≥в;

3. ‘ункц≥¤ заповненн¤ прогалин у прав≥, тобто усуненн¤ пов≠ноњ або частковоњ в≥дсутност≥ в чинних нормативних актах необ≠х≥дних юридичних норм.

«розум≥ло, можна використовувати аналог≥ю закону, тобто вир≥шенн¤ справи або окремого питанн¤ на п≥дстав≥ закону, ¤кий регулюЇ под≥бн≥ в≥дносини; або аналог≥ю права, тобто вир≥шенн¤ справи або окремого юридичного питанн¤ на п≥дстав≥ загальних начал ≥ значенн¤ законодавства (див. І Ђѕрогалини у прав≥ї).

ѕроте аналог≥¤ не заповнюЇ прогалину. «аповнити прогалину можна лише шл¤хом правотворчост≥.

як в≥дшукуЇтьс¤ прогалина? ѕ≥д час застосуванн¤ норм праваЧу суд≥ тощо. ƒл¤ знаходженн¤ прогалин узагальнюЇтьс¤ судова ≥ адм≥н≥стративна практика. ¬ироблене за допомогою ана≠лог≥њ вир≥шенн¤ юридичноњ справи не повинно суперечити роз≠пор¤дженн¤м чинного законодавства. ¬оно може стати п≥д≠ставою дл¤ удосконаленн¤ законодавства;

4. ‘ункц≥¤ упор¤дкуванн¤ нормативно-правового матер≥алу (ко≠диф≥кац≥йна або систематизац≥йна ѕравотворч≥сть). ќрган≥зац≥й≠ною формою ц≥Їњ функц≥њ Ї кодификац≥¤ законодавства, що припускаЇ обгрунтоване його в≥дновленн¤.

—тад≥њ правотворчого процесу

Ќе сл≥д ототожнювати правотворчий ≥ законодавчий проце≠си. «аконодавчий процес Ч важлива складова частина правотворчого процесу, ¤ка маЇ складний характер.

ѕравотворчий процес Ч система взаЇмозалежних процедур (стад≥й) при ухваленн≥, зм≥н≥ ¤к закон≥в, так ≥ п≥дзаконних акт≥в. —тад≥њ правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розби≠т≥ на р¤д етап≥в.

 ожний вид нормативно-правових акт≥в пов'¤заний ≥з компе≠тенц≥Їю державних орган≥в певного р≥вн¤, атому п≥дготовка, роз≠гл¤д ≥ ухваленн¤ кожного виду акт≥в в ≥Їрарх≥њ акт≥в мають специ≠ф≥чн≥ ознаки. —туп≥нь складност≥ правотворчого процесу визна≠чаЇтьс¤ тим, ¤к≥ нормативно-правов≥ акти ухвалюютьс¤ Ч закони ¬ерховноњ –ади, укази ѕрезидента ”крањни, постанови  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в, р≥шенн¤ орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ та ≥н.

1	2	3

Ќазва: ѕон¤тт¤ правотворчост≥, њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д законотворчост≥. ѕринципи ≥ функц≥њ правотворчост≥. —тад≥њ правотворчого процесу
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2592 прочитано)