≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ѕон¤тт¤ романо-германського типу правовоњ системи. —истема права та њњ структура. Ќормативно-правовий акт (закон) у систем≥ джерела права

” 1990 p. в≥дбулос¤ об'Їднанн¤ ‘–Ќ (кап≥тал≥стичноњ крањни) ≥ Ќƒ– (соц≥ал≥стичноњ крањни). Ќайважлив≥шим етапом цього процесу став догов≥р про економ≥чний, валютний ≥ соц≥альний союз ‘–Ќ ≥ Ќƒ–, що набрав чинност≥ з 1 липн¤ 1990 p. ¬≥дпов≥≠дно до цього договору все законодавство Ќƒ– в економ≥чн≥й ≥ соц≥альн≥й сферах анулювалос¤. «ам≥сть нього на територ≥њ Ќƒ– вводилис¤ закони ‘–Ќ. ќб'Їднанн¤ Ќ≥меччини в≥дбулос¤ 3 лис≠топада 1990 p. на основ≥ другого державного договору Ч про ме≠хан≥зм входженн¤ Ќƒ– у ‘–Ќ. Ќа територ≥ю Ќƒ– поступово поширилис¤ вс≥ закони ‘–Ќ, сформувалас¤ њх загальна правова система.

«араз демократичн≥ традиц≥њ романо-германського права по≠повнилис¤ ≥де¤ми створенн¤ ЂЇвропейського будинкуї, ™вросоюзу. ѕопул¤рними стали ≥дењ правовоњ ≥нтеграц≥њ крањн, пози≠тивне значенн¤ ¤ких безперечно. ќсновами ≥нтеграц≥њ виступа≠ють ¤к загальн≥ принципи, Ђдухї римського права, так ≥ норми англ≥йського прецедентного права. “ретЇ тис¤чол≥тт¤, в ¤ке всту≠пив св≥т, стане новим етапом розвитку романс-германського типу правовоњ системи, ознаменованим зближенн¤м, гармон≥зац≥Їю та ун≥ф≥кац≥Їю законодавчих комплекс≥в континентально-Ївро пейських крањн ≥ побудовою загальноЇвропейськоњ правовоњ системи. ѕочаток цього уже призначений уведенн¤м загальноЇвро≠пейськоњ валюти.

—истема права та њњ структура

—истема права континентальних крањн ™вропи маЇ свою структуру, що складаЇтьс¤, ¤к ≥ в римському прав≥, ≥з двох п≥д≠систем Ч публ≥чноњ ≥ приватноњ. ” п≥дсистем≥ публ≥чного права дом≥нують ≥мперативн≥ (категоричн≥) норми, ¤к≥ не можуть зм≥≠нювати учасники правов≥дносин. ” п≥дсистем≥ приватного пра≠ва переважають диспозитивн≥ норми, ≥ т≥льки в т≥й частин≥, в ¤к≥й вони не зм≥нен≥ учасниками в≥дносин.

¬с≥ норми права мають ч≥тку Ђприв'¤зкуї до конкретних га≠лузей та ≥нститут≥в права, що Ї результатом впливу юридичноњ доктрини, ¤ка акцентуЇ увагу на необх≥дност≥ врахуванн¤ пред≠мета ≥ методу правового регулюванн¤. √алуз≥ права визнаютьс¤ найб≥льш значним структурним елементом системи права.

” б≥льшост≥ крањн континентальноњ ™вропи класиф≥кац≥¤ га≠лузей права под≥бна з н≥мецькою (Ўвейцар≥¤, ≤спан≥¤, јвстр≥¤). ” де¤ких крањнах (≤тал≥¤, Ѕельг≥¤, Ќ≥дерланди) ще превалюЇ французька схема класиф≥кац≥њ. ” зв'¤зку з цим Ќ≥дерланди, наприклад, називають Ђюридичною донькою ‘ранц≥њї.

–≥зн≥ галуз≥ права в окремих крањнах мають неоднаковий сту≠п≥нь розробленост≥ ≥ кодификац≥њ. «начна частина приватного права кодиф≥кована, чого не можна сказати про публ≥чне право. ќсобливо це стосуЇтьс¤ адм≥н≥стративного права. ¬оно було роз≠роблено у ‘ранц≥њ, п≥сл¤ чого введено ≥ншими Ївропейськими крањнами. ѕравда, адм≥н≥стративне право в ц≥лому не кодиф≥кувалос¤ нав≥ть у ‘ранц≥њ. “≥льки частина в≥дносин, що регулю≠ютьс¤ адм≥н≥стративним правом, ув≥йшла в створен≥ з≥бранн¤ законодавчих ≥ п≥дзаконних нормативних акт≥в. ” де¤ких крањ≠нах (‘–Ќ, јвстр≥њ, Ѕельг≥њ, ≤тал≥њ, Ўвейцар≥њ) творц¤ми адм≥н≥≠стративного права були адм≥н≥стративн≥ суди, ¤к≥ вир≥шували спори з адм≥н≥стративно-правових питань, що, природно, впли≠нуло на своЇр≥дн≥сть формуванн¤ ц≥Їњ галуз≥ права в зазначених крањнах.

јбстрактний характер юридичного мисленн¤ юрист≥в кон≠тинентальноњ ™вропи (на в≥дм≥ну в≥д конкретного, Ђпрецедентногої мисленн¤ загального права) дозволив в≥дпрацювати ≥ сис≠тематизувати ≥нститути права.

Ќормативно-правовий акт (закон) у систем≥ джерела права

¬ Їдин≥й ≥Їрарх≥чно побудован≥й систем≥ джерела писаного права головне м≥сце пос≥даЇ нормативно-правовий акт (закон). ¬≥н маЇ пр≥оритет щодо звичаю, узагальненн¤ судовоњ практики, внутр≥шньодержавних договор≥в. «акони регулюють приватну ≥ публ≥чну сфери сусп≥льних в≥дносин: найб≥льш важлив≥ питанн¤ сусп≥льного устрою, права ≥ свободи громад¤н, структуру ≥ орга≠н≥зац≥ю державноњ влади, закр≥плюють правове становище ф≥зич≠них ≥ юридичних ос≥б, в≥дносини м≥ж ними.

¬иди закон≥в:

Х конституц≥йн≥. ѕисан≥ конституц≥њ мають вищу юридичну силу ≥ складають основу правовоњ системи Ч  онституц≥¤ ‘–Ќ 1949 p.,  онституц≥¤ ≤тал≥њ 1947 p..  онституц≥¤ ‘ранц≥њ 1958 p. та ≥н.;

Х звичайн≥ (поточн≥) Ч кодекси, спец≥альн≥ закони, зведен≥ тексти норм.

Ќе кожна крањна континентальноњ ™вропи маЇ у своЇму роз≠пор¤дженн≥ спец≥альн≥ правов≥ акти про юридичн≥ джерела (фо≠рми) права (так зван≥ закони про закони). Ќаприклад, в ≤тал≥њ керуютьс¤ Ђ«агальними положенн¤ми про «аконї 1942 р., у ¤ких наведен≥ перел≥к ≥ характеристика джерел права ≥ процедур за≠стосуванн¤ закон≥в. ” загальному вид≥ вказ≥вки про норматив≠но-правов≥ акти, що д≥ють у держав≥, м≥ст¤тьс¤ в конституц≥¤х.

¬≥дпов≥дно до  онституц≥њ ‘ранц≥њ, закони под≥л¤ютьс¤ на орган≥чн≥, ф≥нансов≥, програмн≥. ќрган≥чн≥ закони визначають пор¤док д≥¤льност≥ парламенту, к≥льк≥сть член≥в кожноњ ≥з його палат, умови ≥ пор¤док њх обранн¤, уточнюють ≥ доповнюють положенн¤  онституц≥њ ≥  онституц≥йноњ ради та ≥н. ‘≥нансов≥ закони визначають прибутки ≥ витрати держави. ѕрограмн≥ за≠кони закр≥плюють ц≥л≥ економ≥чноњ ≥ соц≥альноњ д≥¤льност≥ дер≠жави.

—л≥д зазначити, що основна (законодавча) функц≥¤ парламен≠ту ‘ранц≥њ обмежена: значна частина питань в сфер≥ законодав≠ства в≥днесена до в≥данн¤ ур¤ду.

¬ ≤спан≥њ, в≥дпов≥дно до њњ  онституц≥њ закони под≥лен≥ на орган≥чн≥ ≥ звичайн≥. ќрган≥чн≥ закони мають велику юридичну силу. ¬они визначають розвиток основних прав ≥ свобод, закр≥≠плюють статути автономних сп≥втовариств, що належать до за≠гального виборчого права, та ≥н.

¬ажливе м≥сце серед звичайних закон≥в пос≥дають кодекси. ¬становлено судовий контроль за конституц≥йн≥стю поточ≠них закон≥в.

¬ерховенство конституц≥йних закон≥в забезпечуЇтьс¤ спец≥аль≠ними конституц≥йними судами або верховними судовими органами. ” ‘–Ќ це ‘едеральний конституц≥йний суд, в ≤тал≥њ та ≤спан≥њ Ч  онституц≥йний, суд у ‘ранц≥њ встановлений под≥л обов'¤зк≥в м≥ж двома органами Ч  онституц≥йною радою, до обов'¤зк≥в ¤коњ входить стежити за конституц≥йн≥стю акт≥в, що виход¤ть ≥з пар≠ламенту, ≥ ƒержавною радою, що зд≥йснюЇ контроль над конституц≥йн≥стю акт≥в виконавчоњ влади (розгл¤д справ по скаргах про перевищенн¤ влади).

як у конституц≥¤х, так ≥ в ≥нших законах континентальних крањн перевагу в систем≥ прав ≥ обов'¤зк≥в людини в≥ддано правам.

«агальн≥ норми м≥жнародного права мають перевагу перед внутр≥шньодержавними законами.

ƒелегована правотворч≥сть

” систем≥ джерела права ≥стотно зросло значенн¤ п≥дзаконних нормативних акт≥в, акт≥в ур¤довоњ влади. ÷е ордонансы, декрети, регламенти, р≥шенн¤, постанови, циркул¤ри, ≥нструк≠ц≥њ, пов≥домленн¤ та ≥н. «начна частина з них з'¤вл¤Їтьс¤ на св≥т у результат≥ делегованоњ правотворчост≥. ѕарламент у межах сво≠Їњ компетенц≥њ ≥ в≥дпов≥дно до конституц≥њ делегуЇ повноважен≠н¤ ур¤ду ≥ його структурним п≥дрозд≥лам. «наченн¤ правових акт≥в, що Ї результатом делегованоњ правотворчост≥, визначаЇть≠с¤ повноваженн¤ми орган≥в, що њх видали.

ќсобливе м≥сце серед акт≥в делегованоњ правотворчост≥ ‘ранц≥њ пос≥дають ордонанси. ѓх можна назвати актами делегованого за≠конодавства. ¬ ≥Їрарх≥њ акт≥в ур¤ду вони мають вищу юридичну силу, зм≥нюютьс¤ або скасовуютьс¤ лише законом. ¬ ≤спан≥њ за≠кони, видан≥ ур¤дом у результат≥ делегуванн¤ з боку парламен≠ту, називаютьс¤ Ђ законами, що уповноважуютьї. ƒл¤ них уста≠новлен≥ конституц≥йн≥ обмеженн¤: а) не зм≥нювати вже ≥снуюч≥ закони, що уповноважують; б) не видавати норми, що мають зворотну д≥ю. ”р¤д ≤спан≥њ може Ђу надзвичайних ≥ терм≥нов≥ш випадкахї видавати декрети-закони, ¤к≥ повинн≥ бути розгл¤ну 11 парламентом (√енеральними  ортесами) у 30-денний строк.

ƒе¤к≥ п≥дзаконн≥ акти приймаютьс¤ за власною ≥н≥ц≥ативою виконавчо-розпор¤дчими органами. «а юридичною силою вони поступаютьс¤ законам. ѕроте за своЇю к≥льк≥стю (особливо н тих крањнах, де немаЇ жорсткого контролю над њх прийн¤тт¤м) вони пос≥дають значне м≥сце в регулюванн≥ в≥дносин:

1	2	3

Ќазва: ѕон¤тт¤ романо-германського типу правовоњ системи. —истема права та њњ структура. Ќормативно-правовий акт (закон) у систем≥ джерела права
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2321 прочитано)