Історія, теорія держави і права > Розвиток української державності. Етапи її становлення

Розвиток української державності. Етапи її становлення

План

Початок Київської Русі.

Державотворчі процеси на Запорозькій Січі. Конституція Пилипа Орлика.

Утворення УНР. Українська революція.

Україна у складі СРСР.

Історичні передумови утворення української держави наприкінці ХХ ст.

1. Становлення держави східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним результатом внутрішньої еволюції їхнього суспільства.

“Справжній засновник держави слов’ян – Олег” (за М.Карамзіним)

За свідченням арабських авторів у VIII-ІХ ст. існували 3 осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом); Славія (Новгородська земля); Артанія (Ростово-Суздальська земля, або за твердженням професора Й.Винокура – південна Волинь і Поділля);

Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською Землею з центром у Києві. Воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зросла Древньоруська держава;

За літописним повідомленням Нестора Київ було засновано у V ст. Розпочалося правління династії Києвічів;

В ІХ ст. – князювання в Києві нащадків Кия, Аскольда та Діра;

В 882 р. Новгородський князь Олег вбиває Акольда та Діра. Відбувається зміна династій. До управління приходить династія Рюриковичів;

Київська Русь в своєму розвитку пройшла кілька етапів і залишила помітний слід у світовій історії та державотворчій традиції народів Східної Європи.

І-й етап

Початок князювання Рюриковичів: Олега (882-912 рр.); Ігоря (912-945 рр.); Ольги (945-969 рр.); Святослава (869-972 рр.)

Основні напрямки політики:

зовнішньої

- активне розширення державних кордонів:

а) приєднання – древлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів – Олегом;

б) вятичів, ятвягів, ясів, косогів – Святославом;

в) походи з метою досягнення вигідних торгових угод з Візантією;витіснення хозарів.

внутрішньої

- централізація управління державою:

а) придушення автономістських виступів підкорених народів;

б) упорядкування збору данини;

в) адміністративна реформа;

г) підтримка нових форм феодальної експлуатації (відробітки, грошова рента).

ІІ-й етап

Розквіт і піднесення (кінець Х – середина ХІ ст.). Час князювання Володимира (978-1015 рр.); Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Русь стала найбільшою державою Європи.

Основні напрямки політики:

зовнішньої

Зміцнення кордонів держави:

а) повернення Червенських міст;

б) захист від набігів ятвягів, печенігів, волзьких булгар;

в) будівництво укріплених ліній;

г) допомога Візантійському імператору в придушені повстання;

д) активізація міжнародних контактів, домінування дипломатії над зброєю. Ярослав тесть Європи.

внутрішньої

Посилення влади київського князя:

а) боротьба з сепаратизмом княжінь;

б) адміністративна реформа. Заміна місцевих князів своїми ставлениками та синами;

в) військова реформа. Слав’янізація дружин;

г) судова реформа. “Руська правда” Я.Мудрого;

д) карбування власної монети;

е) створення системи освіти.

988 р. - Найголовніша реформа цього періоду – введення Володимиром християнства. Цим актом:

Руська земля була поставлена в один ряд з усіма цивілізованими країнами Європи; зміцнювався її авторитет і міжнародні зв’язки;

Влада великого князя освячувалася єдиним богом, одною вірою, що відповідало ідеї єдиної держави;

Люди звільнялися від страху перед силами природи, ставали на шлях самовдосконалення, запроваджуючи високі норми християнської моралі;

Широко відкривалася можливості використання давньої візантійської культури в усіх ділянках суспільного життя Русі (праві, освіті, будівництві, мистецтві і т.д.)

Русь досягла зеніту своєї могутності і світового визнання. Це була монархія очолювана великим князем.

В своїй діяльності князь спирався на княжу раду, що складалася з княжих мужів – знатних бояр. Вони становили старшу дружину і виконували роль центрального апарату управління (воєводи, удільні князі, посадники, тисяцькі, волостителі і т.д.). Значну роль відігравала молодша дружина – професійні воїни – найближчі слуги князя.

Помітне місце в управлінні державами справами займало віче. Одні історики вважають віче демократичним органом влади за участю міських низів. Інші – вважають, що вічем літописці називають зібрання лише “лучших мужів”.

Місцевий апарат управління був представлений соцькими, десяцькими, тіунами, вірниками і т.д.

За рішенням князя або віче збиралися полки із вільних мешканців міста і села.

ІІІ-й етап

Політична роздрібненість. Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць (кінець ХІ початок – XIV ст.)

Нагадуємо основні показники нового процесу

Одночасно з розквітом і зростанням авторитету Київської Русі все більше проявляються ознаки її ослаблення, децентралізації. Свідчення цього є:

зменшення влади Великого князя;

зростання сили удільних князів;

виникнення дуумвірату і триумвірату в управлінні державою;

князівські з’їзди (снеми);

посилення експансії половців;

князівські міжусобиці.

З часом, після смерті В.Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцнили на стільки, що частина з них (Володимирський, Чернігівський та інші) стали носити титул “великий князь”, вести самостійну політику і незалежне від Києва життя.

2. В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. «Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітника­ми Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською;конституцією в сучасному її розумінні.

«Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значни впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було харак­терно для західної традиції, і відрізнялися від ідей схід­ного патримоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 парагра­фів, де сформульовані головні принципи побудови дер­жави. У преамбулі схематично викладено історію Вій­ська Запорозького — всього малоросійського народу.

3. Забезпечити втілення цієї підвалини національного розвитку була покликана Центральна Рада, утворена українською національною демократією 4 березня 1917 р. В її створені брали участь майже всі демократично налаштовані сили України: інженери, вчителі, кооператори, науковці, студенти, робітники, православне духовенство.

Саме на основі програмних документів цих партій були визначені головні напрямки діяльності Центральної Ради в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Обраний головою Центральної Ради історик М.С.Грушевський цілеспрямовано відстоював національно-територіальну автономію, як базовий принцип державотворення. Його позицію підтримали 1500 делегатів Всеукраїнського національного Конгресу, який проходив 5-7 квітня в м. Києві. В рішеннях Конгресу наголошувалось: “…тільки національно-територіальна автономія України в змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”.

Враховуючи такі думки українського населення Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду з проханням схвалення автономістського курсу. З цією метою у травні 1917 року до Петрограду виїхала представницька делегація на чолі з В.Винниченком, М.Ковалевським, С.Єфремовим – керівниками найвпливовіших українських партій. Але Тимчасовий уряд відкинув прохання українців, що загострило українсько-російські відносини.

Підтримавши політичний курс Центральної Ради та ввівши до її складу своїх представників, національний Конгрес, військовий селянський і робітничий з’їзд перетворили її з партійного клубу в законний (легітимний) представницький орган, який виражав інтереси всіх верств населення України.

Справа ускладнювалася тим, що в самій Україні знаходилися сили, які виступали проти територіально-національної автономії. До них належали:

Частина етнічних росіян, що проживали в Україні;

Зрусифіковані верстви українського населення;

Панівні прошарки та чиновництво;

Частина православного духівництва;

Значна частина євреїв.

Після тримісячних марних спроб порозумітися з Тимчасовим урядом Центральна Рада в червні 1917 р. видала І Універсал – програмний документ в якому закликана всіх українців в час вседержавного безладдя самоорганізуватися і приступили до негайного закладення підвалин автономного ладу.

Документ підбивав підсумок обговорення проблем самовизначення України на Першому селянському з’їзді, Четвертих зборах УЦР, Робітничому з’їзді, Першому і Другому військових.

Універсал в стислій формі викладав вимоги Української Центральної Ради до Тимчасового уряду. Наголос робився на вирішенні земельного питання, самостійному порядкуванні на своїй землі. Центральна Рада проголосила себе виразником всенародної волі і брала на себе за це тягар відповідальності.

1	2

Назва: Розвиток української державності. Етапи її становлення
Дата публікації: 2005-02-21 (1567 прочитано)