ультура > √енезис культури, специф≥ка культурних знань

√енезис культури, специф≥ка культурних знань

ѕон¤тт¤ "культура" складне ≥ багатогранне. „има≠ло ф≥лософ≥в та ≥нших досл≥дник≥в давн≥х ≥ нов≥тн≥х час≥в ц≥кавились цим питанн¤м. —аме слово "культура" латин≠ського походженн¤ ≥ означаЇ "оброб≥ток", "догл¤д".

¬перше це пон¤тт¤ вжив видатний римський мислитель, оратор ≥ державний д≥¤ч ÷ицерон (106Ч43рр. до н.е.). ” культур≥ в≥н вбачав, з одного боку, д≥¤льн≥сть по перетво≠ренню природи на благо людини, а з ≥ншого, Ч зас≥б удос≠коналенн¤ духовних сил людини, њњ розуму.

ѕ≥зн≥ше слово "культура" все част≥ше починаЇ вжива≠тис¤ ¤к синон≥м осв≥ченост≥, вихованост≥ людини, ≥ в цьо≠му розум≥нн≥ воно ув≥йшло по сут≥ у вс≥ Ївропейськ≥ мови. ” середн≥ в≥ки пон¤тт¤ "культура" асоц≥юЇтьс¤ з м≥ським укладом житт¤, а п≥зн≥ше, в епоху ¬≥дродженн¤, з доско≠нал≥стю людини. Ќарешт≥, у XVII ст. слово "культура" на≠буваЇ самост≥йного наукового значенн¤.

Ќ≥мецький ф≥лософ XVII ст. ….–ейдер в≥дстоював ≥дею ≥сторичного прогресу людства, пов'¤зуючи його з розвит≠ком культур. ¬≥н п≥дкреслював, що творенн¤ ≥ засвоЇнн¤ набутоњ людством культури Ї необх≥дною умовою станов≠ленн¤ людини, њњ "другим народженн¤м".

”крањнський ф≥лософ √. —коворода вперше поставив пи≠танн¤ про культуру ¤к окремий, незалежний в≥д природи, символ≥чний св≥т, у ¤кому вищ≥ ц≥нност≥ людського бутт¤, все св¤те ≥ божественне, розкриваютьс¤ ≥ побутують у сим≠вол≥чн≥й форм≥.

—ьогодн≥ не ≥снуЇ загальноприйн¤того визначенн¤ куль≠тури. ” св≥тов≥й л≥тератур≥ можна знайти б≥льш ¤к 500 визначень пон¤тт¤ "культура".

√овор¤чи про походженн¤, або ≥ншими словами про генезис культури, варто сказати, що в сусп≥льств≥ традиц≥йно розр≥зн¤ють два основн≥ напр¤мки культу≠ри Ч матер≥альний ≥ духовний, Ч в≥дпов≥дно до двох голов≠них сфер людськоњ д≥¤льност≥ Ч матер≥альноњ ≥ духовноњ. ћатер≥альна культура охоплюЇ всю сферу виробничоњ д≥¤ль≠ност≥ людства та њњ результати: ¤к знар¤дд¤ прац≥, житло, предмети повс¤кденного побуту, од¤г, буд≥вельн≥ споруди, засоби зв'¤зку, пам'¤тники ≥ монументи тощо. ƒуховна культура стосуЇтьс¤ област≥ св≥домост≥, п≥знанн¤, морал≥, вихованн¤, осв≥ти, науки, мистецтва, л≥тератури та ≥нших стор≥н духовноњ д≥¤льност≥ людини. —юди також належать рел≥г≥¤ ≥ м≥фолог≥¤, св≥тогл¤дн≥, пол≥тичн≥, моральн≥ та ≥нш≥ у¤вленн¤ людей. ћ≥ж матер≥альною ≥ духовною культурою ≥снуЇ т≥сна орган≥чна Їдн≥сть.

Ѕудь-¤ка абсолютизац≥¤ чи недооц≥нка матер≥альноњ або духовноњ сторони культури надзвичайно зб≥днюЇ њњ ¤к ба≠гатогранне ≥ ц≥л≥сне ¤вище.

—пециф≥ка культурних знань пол¤гаЇ, в першу чергу, в тому, що њх структура представл¤Ї собою ц≥лий макросв≥т.  ультурн≥ знанн¤ охоплюють осв≥ту, науку, мистецтво, л≥тературу, м≥фолог≥ю, мораль, пол≥тику, право, рел≥г≥ю. ѕри цьому вс≥ њх елемен≠ти взаЇмод≥ють м≥ж собою, утворюючи Їдину систему та≠кого складного ¤вища, ¤к культура.

“акож визначаЇтьс¤ певна типолог≥¤ культурних знань в≥дпов≥≠дно до њњ нос≥њв. «алежно в≥д цього необх≥дно вид≥лити св≥то≠ву ≥ нац≥ональну культури. —в≥това культура Ч це синтез кращих дос¤гнень ус≥х нац≥ональних культур р≥зних народ≥в, що насел¤ють нашу планету.

«нанн¤ нац≥ональноњ культури уособлюють надбанн¤ культур р≥зних соц≥альних верств ≥ прошарк≥в населенн¤ кожного окремого сусп≥льства. —воЇр≥дн≥сть нац≥ональноњ культури, њњ неповторн≥сть ≥ ориг≥нальн≥сть ви¤вл¤ютьс¤ ¤к у духовн≥й (мова, л≥тература, музика, живопис, рел≥г≥¤), так ≥ в матер≥альн≥й (традиц≥њ виробництва, прац≥, веденн¤ гос≠подарства) сферах житт¤ ≥ д≥¤льност≥ народу. “ак, зокре≠ма, вид≥л¤ють нац≥ональн≥ культури Ч украњнську, рос≥йсь≠ку, французьку та ≥н.

 ожен народ, створюючи власну нац≥ональну культуру, тим самим робить внесок у св≥тову культуру, зд≥йснюючи за њњ допомогою зв'¤зок з навколишньою природою та ≥нши≠ми народами. ¬ результат≥ такого сп≥лкуванн¤ в≥дбуваЇть≠с¤ взаЇмне культурне збагаченн¤. ≤ ¤к насл≥док Ч р≥зн≥ куль≠тури розвиваютьс¤, ускладнюютьс¤, стають набагато р≥зно≠ман≥тн≥шими.

«нанн¤ св≥товоњ культури Ч феномен глобальний. Ќац≥ональна культура Ї частково ≥ джерелом св≥товоњ культури, одночасно вит≥каючи з нењ. Ѕез глобальноњ культури не може бути ре≠г≥ональноњ, самобутньоњ нац≥ональноњ ≥ навпаки. —в≥тов≥й культур≥ властивий ≥нтегрувальний процес. Ќац≥ональн≥ ж мають диференц≥йований характер.

” в≥дпов≥дност≥ з нос≥¤ми вид≥л¤ють також культуру со≠ц≥альних суб'Їкт≥в (м≥ську, с≥льську, профес≥йну, молод≥жну).

”продовж розвитку людства виокремились певн≥ куль≠турн≥ епохи: антична культура, культура середньов≥чна, культура доби ¬≥дродженн¤; окрем≥ форми культури: пол≥≠тична, соц≥альна, правова, економ≥чна, еколог≥чна, ф≥зич≠на, моральна ≥ т.д.

 ультурн≥ знанн¤ потр≥бно культивувати, бо вона дл¤ кожного народу Ї джерелом ст≥йкост≥ ≥ добра, фактором нац≥о≠нальноњ г≥дност≥, водночас вт≥люючи ≥сторичний досв≥д самого народу, його творчий потенц≥ал, служить п≥д≠ірунт¤м дл¤ духовного розвитку наступних покол≥нь. ѕро≠грес сусп≥льства поЇднуЇтьс¤ ≥ супроводжуЇтьс¤ також куль≠турним прогресом.

ќдн≥Їю з найважлив≥ших функц≥й культурних знань Ї передача соц≥ального досв≥ду. “ому њњ називають ≥нфор≠мац≥йною.  ультура виступаЇ Їдиним механ≥змом пе≠редач≥ соц≥ального досв≥ду в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤, в≥д епохи до епохи, в≥д одн≥Їњ крањни до ≥ншоњ. јдже, кр≥м куль≠тури, сусп≥льство не маЇ ≥накших способ≥в передач≥ досв≥ду, нагромадженого попередниками. —аме через це культуру не випадково вважають соц≥альною пам'¤ттю людства, а розрив культурних звТ¤зки м≥ж покол≥нн¤ми призводить до њњ втрати (феномен "манкуртизму") з ус≥ма негативними на≠сл≥дками.

≤ншою пров≥дною функц≥Їю культурних знань Ї п≥знавальна. ¬она т≥сно пов'¤зана з першою ≥ випливаЇ з нењ.  ультура, ¤ка концентруЇ в соб≥ кращий соц≥альний досв≥д багатьох людських покол≥нь, набуваЇ здатност≥ створювати спри¤т≠лив≥ умови дл¤ його п≥знанн¤ ≥ засвоЇнн¤.

ћожна стверджувати, що сусп≥льство ≥нтелектуальне наст≥льки, наск≥льки воно використовуЇ багатющ≥ знан≠н¤, ¤к≥ м≥ст¤тьс¤ в культурному генофонд≥ людства. ¬с≥ типи сусп≥льств суттЇво р≥зн¤тьс¤ м≥ж собою саме за ц≥Їю ознакою. ќдн≥ з них демонструють надзвичайну здатн≥сть через культуру ув≥брати все краще, нагромаджене людь≠ми, ≥ поставити соб≥ на службу. “ак≥ сусп≥льства (наприк≠лад, в япон≥њ) демонструють величезний динам≥зм у бага≠тьох галуз¤х науки, техн≥ки, виробництва. ≤нш≥ Ч не здатн≥ використати п≥знавальноњ функц≥њ культури ≥ все ще "ви≠наход¤ть велосипед", залишаючись на досить низькому щабл≥ розвитку.

–егул¤тивна функц≥¤ культури пов'¤зана, перш за все, з визначенн¤м (регул¤ц≥Їю) р≥зних стор≥н, вид≥в сус≠п≥льноњ ≥ особистоњ д≥¤льност≥ людей. ” прац≥, побут≥, м≥жособист≥сних в≥дносинах культура так або ж так впливаЇ на повед≥нку людей та њхн≥ вчинки, на виб≥р тих чи ≥нших матер≥альних ≥ духовних ц≥нностей. –егул¤тивна функц≥¤ культури спираЇтьс¤ на так≥ нормативн≥ системи, ¤к мо≠раль ≥ право.

÷≥нн≥сна функц≥¤ в≥добра≠жаЇ важливий ¤к≥сний стан культурних знань людини, сусп≥льства.. —аме система ц≥нно≠стей формуЇ у людини певн≥ ц≥нн≥сн≥ потреби ≥ ор≥Їнтац≥ю. «а характером ≥ ¤к≥стю цих потреб ≥ духовних ор≥Їнтир≥в особи робл¤ть висновки про р≥вень њњ культури. ћоральн≥ й ≥нтелектуальн≥ потреби ≥ запити виступають основним критер≥Їм в≥дпов≥дноњ оц≥нки серед людей.

ќтже, ¤к бачимо, генезис культури досить складний ≥ повТ¤заний з ≥сторичним розвитком сусп≥льства. ќдночасно, Ї досить специф≥чними ≥ культурн≥ знанн¤, ¤к≥ торкаютьс¤ багатьох напр¤мк≥в розвитку сусп≥льства. ќднак без культурних знань не можна говорити про цив≥л≥зовану людину, сусп≥льство, не мислимий прогрес майбутнього людства.

¬икористана л≥тература:

”крањнська та заруб≥жна культура. Ц  ., 2000.

ќсобливост≥ культурних здобутк≥в. Ц ’арк≥в, 1998.

1

Ќазва: √енезис культури, специф≥ка культурних знань
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1906 прочитано)