ультура >  онцепц≥¤ гри в ф≥лософ≥њ культури

 онцепц≥¤ гри в ф≥лософ≥њ культури

√овор¤чи про концепц≥ю гри у ф≥лософ≥њ культури, ще давно було пом≥чено, що перв≥сн≥ зображенн¤ поступово ставали менш реал≥стичними, б≥льш умовними. јле дл¤ гри саме ≥ характерне створенн¤ людиною в умовному простор≥ ≥ час≥ пор¤дку, що визначаЇтьс¤ самою ж людиною. Ћюдина, ¤ка граЇ, виражаЇ себе в умовно незалежному, в≥льному стан≥, у стан≥ незац≥кавленост≥ стосовно всього, що не зв'¤зано з грою. ¬≥дсутн≥сть зовн≥шньоњ, сторонньоњ мети, коли метою стаЇ сама д≥¤льн≥сть, р≥днить мистецтво ≥ гру. ” книз≥ "–анок мистецтва" академ≥к ј.ѕ. ќкладников писав, що в перв≥сних художник≥в була т≥льки потреба в матер≥ал≥зованому вираженн≥ внутр≥шн≥х переживань, почутт≥в ≥ ≥дей, творчоњ фантаз≥њ.

Ќе виключено, що перв≥сн≥ художники, що проникали в потаЇн≥ м≥сц¤ печер, робили це не дл¤ маг≥њ, а щоб уникнути св≥дк≥в своЇњ творчост≥, що могло здаватис¤ з боку порожн≥м, незрозум≥лим ≥ через це, може бути, шк≥дливим зан¤тт¤м. ƒе¤к≥ вчен≥ зв'¤зують ≥з грою не т≥льки мистецтво, але ≥ всю перв≥сну культуру, бачать у њњ джерелах гру. “акий п≥дх≥д характерний дл¤ ф≥лософськоњ герменевтики. ћ. √адамер, розгл¤дав ≥стор≥ю ≥ культуру ¤к свого роду гру в стих≥њ мови.

ўе б≥льш показов≥ в цьому в≥дношенн≥ погл¤ди голландського ≥сторика культури ≤. ’ойз≥нга (≥нод≥ пишетьс¤ ’ейз≥нга). ” своњй книз≥ "Ћюдин граючий. —проба визначенн¤ ≥грового елемента в культур≥" (1938) в≥н ун≥версал≥зував пон¤тт¤ гри, до ¤коњ зв≥в усе р≥зноман≥тт¤ людськоњ д≥¤льност≥ ≥ розгл¤дав њњ ¤к основне джерело ≥ вищий про¤в людськоњ культури. „им ближче культура до архетип≥в, тобто чим б≥льш вона перв≥сна, тим б≥льше вона гра; але в≥ддал¤ючись в≥д своњх джерел, под≥бно тому ¤к людина в≥ддал¤Їтьс¤ в≥д свого дитинства, культура втрачаЇ ≥гровий початок.

«вичайно, будь-¤ка теор≥¤, у ¤к≥й походженн¤ мистецтва, так само ¤к ≥ культури, зводитьс¤ до трудовоњ чи ≥гровоњ д≥¤льност≥, до маг≥њ, не безперечна. ѕриродно, що створенн¤ будь-¤коњ культурноњ ц≥нност≥ - це прац¤. јле х≥ба гра - не прац¤? ўо може бути серйозн≥ше дл¤ дитини, чим гра? јле ≥ прац¤ ц≥лком дорослоњ людини, коли в≥н сам по соб≥ доставл¤Ї йому рад≥сть ≥ задоволенн¤, мало чим в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д гри. Ќарешт≥, х≥ба культура ≥ мистецтво не робл¤ть маг≥чного впливу, усел¤ючи нам думки ≥ чи почутт¤ буд¤чи бажанн¤, що без них у нас би просто не виникли?

” питанн≥ про походженн¤ мистецтва важливо зрозум≥ти не ст≥льки причину, ск≥льки мети, що пересл≥дував перв≥сний художник, створюючи зображенн¤. ясно, що вони могли бути р≥зними, що самого зображенн¤ пот≥м використовувалис¤ з р≥зними ц≥л¤ми. јле ¤кщо художник, ¤к писав ј.ѕ. ќкладников, задовольн¤в свою потребу в матер≥ал≥зованому вираженн≥ внутр≥шн≥х переживань, що дл¤ нього були ≥деальн≥, то метою його творчост≥ служило зображенн¤ ≥деалу. якщо дл¤ культури в ц≥лому характерно пост≥йна розб≥жн≥сть ц≥лей ≥ ≥деал≥в, то в початков≥й стад≥њ культури цей зб≥г усе-таки в≥дбувалос¤ в силу синкретичного характеру перв≥сноњ культурноњ д≥¤льност≥.

«наменита книга, культуролог≥чний бестселер найб≥льшого н≥дерландського мислител¤ ≥ л≥тератора першоњ половини ’’ в. …охана ’ейз≥нга "Homo ludens" побачила св≥тло в ’аарлеме в 1938 р.; через два роки, незважаючи на палахкотливу в ™вроп≥ другу св≥тову в≥йну, була переведена на угорський, шведський ≥ португальську мови, а в наступне дес¤тил≥тт¤ вийшла на англ≥йському, французькому ≥ ф≥нському. Ўирокий рос≥йськомовний читач зм≥г познайомитис¤ з нею т≥льки в 1992-м(1), багато п≥зн≥ше, н≥ж прочитав романи “омаса чи ћанна нав≥ть "√ру в б≥сер" √. √ессе, написан≥ одночасно чи п≥д впливом ≥дей ’ейз≥нга. ћи грали в ≥нш≥ ≥гри.

”т≥м, те ж можна сказати ≥ про ≥ншу класичну працю ’ейз≥нга: "ќс≥нь —ередньов≥чч¤" (1919 р.) чекала рос≥йського перекладу майже 80 рок≥в. Ћише в друг≥й половин≥ 90-х московське видавництво "ѕрогрес" приступило до серйозного тритомного виданн¤ його добутк≥в.

ѕрац≥ ’ейз≥нга, давним-давно прочитан≥ в усьому св≥т≥, багаторазово оскаржен≥, що породили величезну б≥бл≥отеку, що стали, нарешт≥, класикою.

"Homo ludens" - ймов≥рно, найважлив≥ший, у вс¤кому раз≥, з п≥зн≥х головних добутк≥в ’ейз≥нга. ѕор¤д з "ќс≥нню —ередньов≥чч¤" ≥ "≈размом" воно ¤вл¤Ї собою ≥сторичний, культуролог≥чний ≥ ф≥лософський триптих знань ≥ представлень мислител¤ нашого стор≥чч¤ про шл¤хи людськоњ культури в≥д античност≥ до сучасност≥.

"Homo ludens", у ¤комусь ступен≥ ¤вл¤Ї собою своЇр≥дну малу енциклопед≥ю знань, що ¤к би оточуЇ, що об≥граЇ основну ≥дею - "г≥потезу - зухвалу, доведену до крайност≥, - про природу генезису людськоњ культури, соц≥альноњ людини ¤к "людини, ¤ка граЇ".

ћаЇ сенс процитувати ≥ самого ’ейз≥нга, що випереджаЇ працю трохи незвичайним "ѕередмовою-введенн¤м", у ¤кому автор одночасно коротко представл¤Ї свою ≥дею ≥ в≥дсилаЇ читач≥в до описаного мною ≥сторико-культурноњ ситуац≥њ, що формувала молодого вченого: " оли ми, люди, ви¤вилис¤ не наст≥льки розумними, ¤к нањвно всел¤в нам св≥тлий XVIII стол≥тт¤ у своЇму шануванн≥ –озуму, дл¤ ≥менуванн¤ нашого виду поруч з Homo sapiens поставили ще Homo faber, людина-творець. ƒругий терм≥н був менш удалий, н≥ж перший, тому що faberi, творц≥, суть ≥ де¤к≥ тварини. ўо справедливо дл¤ творенн¤, справедливо ≥ дл¤ гри: багато тварин любл¤ть грати. ”се-таки мен≥ представл¤Їтьс¤, що Homo ludens, людина граючий, виражаЇ таку ж ≥стотну функц≥ю, ¤к людина що творить, ≥ повинний зайн¤ти своЇ м≥сце поруч з Homo faber.

ќдна стара думка говорить, що, ¤кщо проанал≥зувати будь-¤ку людську д≥¤льн≥сть до самих меж нашого п≥знанн¤, вона покажетьс¤ не б≥льш н≥ж грою.

≈нциклопедист по природ≥, ’ейз≥нга ≥ книгу свою будуЇ по енциклопедичному принцип≥, нанизуючи на шнурок ≥дењ вс≥ можлив≥ бусини ≥сторичного, культуролог≥чного ≥ ф≥лософського знанн¤. ѕочинаючи з розпов≥д≥ про саму природу гри ¤к ¤вища культури ≥ њњ значень в особистому ≥ соц≥альному житт≥ людини, учений проводить читача через розд≥ли, присв¤чен≥ вираженню гри в мов≥ ≥ змаганн≥, системах правосудд¤, пол≥тики, в≥йни, поез≥њ, ф≥лософ≥њ ≥ мистецтва, через ≥гровий принцип ≥сторико-культурного творенн¤ р≥зних сусп≥льних формац≥й, аж до анал≥зу ≥грового елемента в культур≥ нашого стор≥чч¤.

¬≥д стародавност≥ п≥дход¤чи до наших дн≥в, починаючи в≥д м≥фу ≥ зак≥нчуючи технократичною цив≥л≥зац≥Їю, ступаючи по темах, ¤к по ступ≥н¤х ≥сторико-культурних сход≥в, ’ейз≥нг представл¤Ї нам гру ≥ граюче людство у вс≥х ≥постас¤х.

¬арто т≥льки привести дек≥лька цитат з р≥зних розд≥л≥в книги, щоб легко в цьому переконатис¤. ќт VII глава "√ра ≥ поез≥¤": "” м≥ру того ¤к з м≥фу зникаЇ елемент в≥ри, усе сильн≥ше звучить ≥гровий тон, що Ї присутн≥м у ньому ≥з самого початку. ”же √омер не був в≥руючим..." ≤ дал≥, роз≥бравши в пор≥вн¤нн≥ з античними еп≥чн≥ добутки Ївропейського середньов≥чч¤: "ѕ≥дстава далека под≥бност≥ поетичного вираженн¤, що йде, в ус≥ в≥дом≥ нам пер≥оди ≥стор≥њ людського сусп≥льства, очевидно, значною м≥рою варто бачити в т≥м, що це самовираженн¤ формотворного слова коренитьс¤ у функц≥њ, що старше ≥ першочергов≥ше всього культурного житт¤. ÷¤ функц≥¤ Ї гра".

ѕриходимо, таким чином, до мотив≥в, до архетип≥в, до споконв≥чного. "Ќеважко пом≥тити, що вс≥ ц≥ мотиви повертають нас пр¤мо в сферу гри-агона. ƒруга група мотив≥в <...> ірунтуЇтьс¤ на т≥м, що особист≥сть геро¤ залишаЇтьс¤ невп≥знаноњ <...> » знову ми ви¤вл¤Їмос¤ у волод≥нн¤х св¤щенноњ древньоњ гри..." . ” вс¤коњ гри Ї своњ правила. "як суперництво в розгадуванн≥ загадок (найдавн≥ший з можливих л≥тературний мотив. - ¬.–.) породжуЇ мудр≥сть, так поетична гра народжуЇ на св≥тло прекрасне слово. ≤ над тим ≥ над ≥ншим пануЇ система правил гри, що визначаЇ пон¤тт¤ мистецтва ≥ символи, будь те св¤щенн≥ чи чисто поетичн≥ <...> ѕоетом може бути той, хто вм≥Ї говорити мовою мистецтва. ¬≥д звичайноњ поетична мова тим ≥ в≥др≥зн¤Їтьс¤, що вона навмисне користаЇтьс¤ особливими образами, що не кожному зрозум≥л≥. ”с¤ка мова виражаЇ себе в образах <...> “е, що поетична мова робить з образами, Ї гра. ¬она розташовуЇ њх у стил≥стичному пор¤дку, вона вкладаЇ в них таЇмниц≥, так що кожен образ, граючи, в≥дпов≥даЇ на ¤ку-небудь загадку" (—. 154).

≤нший приклад - юстиц≥¤. ” середн≥ стол≥тт¤ серйозний позов часто дозвол¤вс¤ двобоЇм: хто переможе - той правий, на сторон≥ того божественне правосудд¤. "÷ей звичай устиг перетворитис¤ в розповсюджену по усьому св≥т≥ красиву забаву, у марнолюбний церемон≥ал <...> Ќавр¤д чи можна в≥докремити Їдиноборство, що зам≥н¤Ї битву, в≥д судового двобою, ¤ким улагоджують конфл≥кти <...> —удовий двоб≥й, нав≥ть тод≥, коли в≥н веде до траг≥чного результату, ≥з самого початку ви¤вл¤Ї схильн≥сть виставл¤ти напоказ своњ формальн≥ сторони ≥ тим акцентувати ≥гров≥ риси <...> якщо ≥гровий елемент у сильному ступен≥ на¤вн≥ судовому двобою <...> те р≥вною м≥рою це в≥дноситьс¤ ≥ до звичайноњ дуел≥, що донин≥ ≥снуЇ в де¤ких Ївропейських народ≥в. ѕриватна дуель мстить за зганьблену честь. ќбоЇ пон¤тт¤ - ≥ зганьбленоњ чест≥, ≥ необх≥дност≥ помсти за нењ - незалежно в≥д њх неослабного психолог≥чного ≥ соц≥ального значенн¤ в ц≥лому особливо доречн≥ в архањчн≥й сфер≥ культури <...> ” своњй сутност≥ дуель Ї ритуальна ≥грова форма, що регламентуЇ неспод≥ване убивство в припадку гн≥ву через спален≥лу сварки" (—. 110 - 112).

„итаючий ц≥ р¤дки, здаЇтьс¤, просто зобов'¤заний згадати VI главу "ќнЇг≥на", а всл≥д ≥ епохальну лермонтовську "—мерть поета". "ƒол≥ зд≥йснивс¤ вирок!" - звучить, звичайно, зовс≥м усерйоз, але от попереднЇ йому "√рою щаст¤ скривджених полог≥в" у контекст≥ "Homo ludens" сприймаЇтьс¤ вже зовс≥м ≥накше. ќднак повернемос¤ до незак≥нченого цитуванн¤.

1	2

Ќазва:  онцепц≥¤ гри в ф≥лософ≥њ культури
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1249 прочитано)