ультура >  ультура ≥ природа

 ультура ≥ природа

ѕлан

ѕон¤тт¤ культури.

ѕерш≥ взаЇмозвТ¤зки культури ≥ природи.

 ультура ≥ природа в сьогоденн≥

1. ѕон¤тт¤ "культура" складне ≥ багатогранне. „има≠ло ф≥лософ≥в та ≥нших досл≥дник≥в давн≥х ≥ нов≥тн≥х час≥в ц≥кавились цим питанн¤м. —аме слово "культура" латин≠ського походженн¤ ≥ означаЇ "оброб≥ток", "догл¤д".

¬перше це пон¤тт¤ вжив видатний римський мислитель, оратор ≥ державний д≥¤ч ÷ицерон (106Ч43рр. до н.е.). ” культур≥ в≥н вбачав, з одного боку, д≥¤льн≥сть по перетво≠ренню природи на благо людини, а з ≥ншого, Ч зас≥б удос≠коналенн¤ духовних сил людини, њњ розуму.

ѕ≥зн≥ше слово "культура" все част≥ше починаЇ вжива≠тис¤ ¤к синон≥м осв≥ченост≥, вихованост≥ людини, ≥ в цьо≠му розум≥нн≥ воно ув≥йшло по сут≥ у вс≥ Ївропейськ≥ мови. ” середн≥ в≥ки пон¤тт¤ "культура" асоц≥юЇтьс¤ з м≥ським укладом житт¤, а п≥зн≥ше, в епоху ¬≥дродженн¤, з доско≠нал≥стю людини. Ќарешт≥, у XVII ст. слово "культура" на≠буваЇ самост≥йного наукового значенн¤.

2.  ожен народ, створюючи власну нац≥ональну культуру, тим самим робить внесок у св≥тову культуру, зд≥йснюючи за њњ допомогою зв'¤зок з навколишньою природою та ≥нши≠ми народами.

” своњй багатогранних про¤вах культура так чи ≥накше торкаЇтьс¤ природи, њњ в≥дображенн¤, њњ розум≥нн¤.

—еред ранн≥х форм рел≥г≥њ ≥снував атотем≥зм (в≥д слова "ототем", що означаЇ "його р≥д") Ч фатальна в≥ра в надприродний зв'¤зок м≥ж людськими родами ≥ тваринами. ¬они були типовими дл¤ перв≥снообщинного ладу ≥ входили до скла≠ду т≥Їњ культури, ¤ка в≥дпов≥дала дан≥й стад≥њ розвитку.

” —тародавньому ™гипт≥, ¤к ≥ в усьому стародавньому св≥т≥, обожнювали сили природи. ѕ≥сл¤ розливу Ќ≥лу зм≥на засухи розкв≥том рослинност≥ сприймалас¤ ¤к воскрес≥нн¤ бога рослинного св≥ту ќс≥р≥са.

” античн≥ часи погл¤д на людину ¤к на ун≥кальне ¤вище природи, повага до особистост≥ громад¤нина пол≥са зумовили таку характерну рису античноњ культури, ¤к антропоморф≥зм, Ч перенесенн¤ властивих людин≥ рис на природу ≥ нав≥ть на бог≥в. ќстанн≥х греки, а п≥зн≥ше ≥ римл¤ни у¤вл¤ли у виг≠л¤д≥ людей Ч безсмертних, прекрасних ≥ в≥чно молодих. ќдв≥чне прагненн¤ до гармон≥йного розвитку людини, Їдн≥сть ф≥зичноњ ≥ духовноњ краси знаходилис¤ в центр≥ античноњ ф≥лософ≥њ, мистецтва, м≥фолог≥њ. ¬се це зумовило неперес≥чне значенн¤ античноњ доби дл¤ людства, його культурного поступу.

«начною Ї роль рел≥г≥њ в розвитку мистецтва, науки, морал≥ слов'¤н. ” сх≥днослов'¤нськ≥й рел≥г≥њ ¤скраво в≥дбит≥ дв≥ риси, найб≥льш характерн≥ дл¤ землеробських племен раннього середньов≥чч¤: обожнюванн¤ сил природи в р≥зно≠ман≥тних формах та культ роду.

” ¤зичницьких в≥руванн¤х своЇр≥дно поЇднувалис¤ на≠родна фантаз≥¤ та знанн¤ людини про св≥т, в≥ковий досв≥д покол≥нь, що закарбувавс¤ у правилах етики, естетики, морал≥. ” народн≥й поетичн≥й творчост≥ вищ≥ сили Ч боги Ч мали людську подобу, але були над≥лен≥ надлюдськими силою ≥ вм≥нн¤м, можливост¤ми й розумом. ѕор¤д з по≠зитивними живуть героњ негативн≥. ¬они доповнюють пер≠ших, в≥дт≥н¤ючи њхн≥ найкращ≥ риси.

ѕантеон ¤зичницьких бог≥в формуЇтьс¤ на ірунт≥ мате≠р≥ал≥стичних у¤влень. “ак, на першому м≥сц≥ сто¤в ¬седер≠житель, узагальнюючий Ѕог, в≥н же батько природи ≥ ¬ла≠дика св≥ту, волею ¤кого тримаЇтьс¤ дол¤ всього ≥ вс≥х. ƒал≥ йдуть бог св≥тла —варог та його син, особливо шанований на –ус≥, ƒажбог, ’оре чи —онце. ÷е зумовлено тим, що сон≠це було життЇдайною силою всього сущого на «емл≥.

ќсобливо вшанованим був бог грому, блискавок ѕерун, ≥м'¤ його в переклад≥ з≥ старослов'¤нськоњ означаЇ "гр≥м", з грецькоњ Ч "вогонь". ¬ирази "ѕерун убив", "ѕерунова стр≥ла" св≥дчили про його необмежену силу. ƒв≥ сили йшли поруч з людиною Ч Ѕ≥лобог ≥ „орнобог, що уособлювали добро ≥ зло. ќдин був народжений св≥тлом, ≥нший Ч п≥тьмою; перший будував, другий руйнував.

√либоку шану складали ж≥ночим божествам. —лов'¤нськ≥ богин≥, починаючи в≥д ћатер≥-«емл≥, були вельми попу≠л¤рн≥ у в≥руванн¤х ≥ в≥дображали материнську перш≥сть усього, що живе на «емл≥. ѕор¤д з чолов≥чим Ћадом-∆ивом завжди сто¤ло ж≥ноче Ћада-∆ива, зображенн¤ њњ було символом житт¤: немовл¤, повний колос, дивокв≥тка, ви≠ноград або ¤блуко.

ќсновний пантеон супроводила ц≥ла низка малих бо≠жеств: Ћель, ƒиван≥¤, русал≥њ, домов≥, вод¤ники, л≥совики та ≥н. ” кожного з них люди шукали небесноњ мудрост≥, зверталис¤ за щаст¤м, ворожили, приносили жертви, кож≠ний був покровителем певного виду д≥¤льност≥, роду, с≥м'њ.

ѕор¤д з в≥руванн¤м в ≥стот обожнювалис¤ вс≥л¤к≥ духи ≥ сили природи: сонце, м≥с¤ць, з≥рки, пов≥тр¤, в≥тер. ќднак особлива увага прид≥л¤лась деревам: кожне символ≥зувало той чи ≥нший р≥д, плем'¤ ≥ св¤то обер≥галос¤. ѕерше м≥сце займав дуб, особливо старий Ч символ мудрост≥; ¤сен присв¤чувавс¤ ѕеруну; клен ≥ липа Ч символи подружж¤; береза Ч символ чистоти. ћабуть, з цих давн≥х час≥в веде в≥дл≥к поетичне народне св¤то "«еленоњ нед≥л≥", коли прак≠тично кожну украњнську оселю прикрашають зеленню ¤к символом житт¤, чистоти, сили духу, Їднанн¤ з природою.

—в¤щенними вважали також птах≥в ≥ тварин. «окрема, зозул¤ сприймалас¤ ¤к пров≥сниц¤ майбутнього; голуб Ч символ коханн¤; ласт≥вка Ч дол¤ людини; сова Ч символ смерт≥ ≥ п≥тьми. —еред тварин св¤щенними були в≥л ≥ к≥нь, а серед комах Ч бджола ≥ "сонечко". јсоц≥ативний р¤д зро≠зум≥лий люд¤м ≥ сьогодн≥.

3. Ќайб≥льш т≥сно можна простежити взаЇмостосунки сучасноњ культури ≥ природи у так≥й культурн≥й теч≥њ ¤к натурал≥зм.

Ќатурал≥зм (в≥д французькоњ та латинськоњ Ч при≠рода) склавс¤ в останн≥й третин≥ XIX ст. ¬≥н прагнув до об'Їктивного, точного ≥ безпосереднього зображенн¤ реаль≠ност≥, людського характеру. ќсоблива увага зверталас¤ на навколишнЇ середовище, що в б≥льшост≥ випадк≥в розум≥≠лось ¤к безпосереднЇ побутове оточенн¤ людини.

Ќатурал≥зм зародивс¤ ≥ програмне оформивс¤ передус≥м у ‘ранц≥њ. ¬елику роль у формуванн≥ натурал≥зму в≥д≥грали дос¤гненн¤ природничих наук, зокрема в галуз≥ ф≥з≥олог≥њ.

” ф≥лософсько-естетичному в≥дношенн≥ натурал≥зм ірун≠тувавс¤ на позитив≥зм≥ ќ.  онта (1798Ч1857), його заснов≠ника, та позитив≥стськ≥й естетиц≥ французького ф≥лософа, ≥сторика, мистецтвознавц¤ ≤ппол≥та “ена (1828Ч1893), ¤кий вв≥в до естетики принцип "природного детерм≥н≥зму". —ама ж теор≥¤ натурал≥зму була розроблена видатним французь≠ким письменником ≈м≥лем «ол¤ (1840Ч1902) у прац¤х "≈кспериментальний роман", "–оман≥сти-натурал≥сти" та ≥н. «ол¤ зробив талановиту спробу застосувати принципи ц≥Їњ теор≥њ у своњй л≥тературн≥й творчост≥.

¬середин≥ 70-х рок≥в навколо нього склалас¤ ц≥ла натурал≥стична школа Ч √≥де ћопассан (1850Ч1893), ≈дмон √онкур (1822Ч1896), јльфонс ƒоде (1840Ч1897), ¤ка про≥снувала до к≥нц¤ 80-х рок≥в. ” 90-т≥ роки натурал≥зм втрачаЇ теоретичну ч≥тк≥сть ≥ збер≥гаЇтьс¤ ¤к загальна назва р≥зних, проте Їдиних за походженн¤м культурних ¤вищ.

Ќатурал≥сти ставили перед собою завданн¤ вивчати людину ≥ сусп≥льство под≥бно до природознавц¤. ѕредметом спостереженн¤ проголошувалас¤ "вс¤ людина", про ¤ку натурал≥сти мали нам≥р розпов≥сти "всю правду". ’удожн≥й тв≥р розгл¤давс¤ ¤к "людський документ", а основним естетичним критер≥Їм вважалас¤ повнота зд≥йсненого в твор≥ п≥знавального акту. ѕереваж≠ний ≥нтерес до побуту, до ф≥з≥олог≥чних засад псих≥ки, не≠дов≥ра до будь-¤кого роду ≥дей, ¤к насл≥док, вели до обме≠женн¤ можливостей натурал≥стичноњ л≥тератури. ќдночасно вторгненн¤ на книжков≥ стор≥нки життЇвоњ правди зумо≠вило глибокий художн≥й вплив кращих твор≥в натурал≥зму. ѕроте натурал≥зм м≥стив у соб≥ суттЇв≥ естетичн≥ супереч≠ност≥, мав своњ вразлив≥ м≥сц¤.

¬икористана л≥тература:

«аруб≥жна та украњнська культура. Ц  ., 2000.

≤стор≥¤ культури. Ц ’арк≥в, 1999.

1

Ќазва:  ультура ≥ природа
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1749 прочитано)