ультура >  ультурний процес за рад¤нськоњ влади

Ќав≥ть Ћ.“роцький визнавав, що "н≥де репрес≥њ, чист≠ки, приниженн¤ ≥ взагал≥ вс¤кого роду бюрократичне хул≥≠ганство не набрали таких страх≥тливих розм≥р≥в, ¤к в ”к≠рањн≥, у боротьб≥ з могутн≥ми прихованими прагненн¤ми украњнських мас до б≥льшоњ свободи й незалежност≥".

–епресивний орган планував знищити ц≥л≥ верстви на≠селенн¤, ¤к, зокрема, св¤щеник≥в, колишн≥х учасник≥в ан≠тиб≥льшовицьких в≥йськ, тих, хто бував за кордоном чи мав там родич≥в, ≥мм≥грант≥в з √аличини; нав≥ть прост≥ гро≠мад¤ни гинули у ди¤вольському б≥льшовицькому полум'њ у величезн≥й к≥лькост≥.

ƒо к≥нц¤ 30-х рок≥в те обмежене самовр¤дуванн¤, ¤ке мали украњнц≥, з≥йшло майже нан≥вець.

—тал≥н ≥ його оточенн¤ справили на пол≥тичне ≥ куль≠турне житт¤ ”крањни вплив, ¤кий важко ос¤гнути. Ќайт¤жч≥ втрати в≥д стал≥нських репрес≥й зазнали ≥нтел≥генц≥¤ ≥ се≠л¤нство Ч дв≥ верстви, що становили соц≥альну базу ук≠рањнського нац≥онального в≥дродженн¤. ¬ результат≥ рух за самоутвердженн¤ украњнц≥в, що, здавалос¤, набирав сили у 20-х роках, утратив незл≥ченну к≥льк≥сть приб≥чник≥в. ÷ей удар особливо в≥дчувавс¤ у середовищ≥ двох покол≥нь ук≠рањнськоњ ≥нтел≥генц≥њ Ч тих, хто активно д≥¤в до революц≥њ, й тих, хто вийшов на передн≥й план у 20-т≥ роки. —аме ц≥ покол≥нн¤ мали в≥д≥грати визначальну роль у процес≥ буд≥в≠ництва нац≥њ, й саме вони були винищен≥ стал≥нщиною. «некровлююч≥ насл≥дки страшних втрат 30-х рок≥в допо≠магають зрозум≥ти ту в≥дносну квол≥сть пол≥тичноњ вол≥ та культурний занепад, що њх ви¤вл¤тимуть у наступн≥ роки рад¤нськ≥ украњнц≥.

 ультурне житт¤ в рад¤нськ≥й ”крањн≥ в 20Ч30-х роках було ц≥лком обумовлене жорсткою системою ≥ режимом пол≥тичноњ влади, що склалас¤ в —–—– унасл≥док "велико≠го перелому" к≥нц¤ 20-х рок≥в. ¬оно мало суперечливий характер, соц≥ал≥стичн≥ дос¤гненн¤ ≥сторичного значенн¤ захлиналис¤ в хвил¤х пол≥тичного терору проти культури та њњ творц≥в, врешт≥ Ч проти власного народу.

“ак, незважаючи на жорстокий утиск тотал≥тарно-бюро≠кратичноњ системи, стал≥н≥зму, в культурному житт≥ респуб≠л≥ки ще певний час збер≥галас¤ ≥нерц≥¤ позитивних про≠цес≥в, започаткованих у попередн≥ роки.

6. ”крањнська культура в пер≥од правл≥нн¤ ’рущова

1961 р. ’рущов почав нову хвилю дестал≥н≥зац≥њ, кульм≥нац≥Їю ¤коњ стало винесенн¤ труни диктатора з кремл≥вського мавзолею.  ритика —тал≥на завжди була дл¤ украњнц≥в доброю новиною, њхню впевнен≥сть у соб≥ посилювали й ≥нш≥ под≥њ. «авд¤ки надзвичайно великому врожаю, ¤кий того року з≥брали в республ≥ц≥, парт≥йн≥ кер≥вники ”крањни опинилис¤ у виг≥дному становищ≥ ≥ могли вимагати в≥д  ремл¤ дальших поступок. ” травн≥ 1961 р., намагаючись згладити напружен≥сть, що виникла м≥ж ним та украњнц¤ми через проблеми с≥льськогосподарського виробництва, ’рущов зд≥йснив широко розрекламовану в прес≥ подорож на могилу “араса Ўевченка. “им часом набирала сили Ђв≥длигаї в культурному житт≥: за кордоном був
опубл≥кований роман Ѕ. ѕастернака Ђƒоктор ∆ивагої, ¤кий утверджуЇ загальнолюдськ≥, а не суто рад¤нськ≥ ц≥нност≥ (хоч його автора згодом було за це покарано), а в рад¤нськ≥й пер≥одиц≥ з'¤вл¤Їтьс¤ пов≥сть ќ. —олжен≥цина Ђќдин день ≤вана ƒенисовичаї, ¤ка в суворих подробиц¤х описуЇ житт¤ в'¤зн≥в стал≥нських концентрац≥йних табор≥в. «давалос¤, ц≥ факти вказували на можлив≥сть дальшоњ л≥берал≥зац≥њ в л≥тератур≥ та культур≥ попри сердите бурчанн¤, що дол≥тало з  ремл¤.

Ќа ”крањн≥ культурна ел≥та й насамперед письменники в умовах дестал≥н≥зац≥њ вдалис¤ до нових спроб розширити меж≥ творчого самовираженн¤. … знову вони писали про втрати, що њх завдав украњнськ≥й культур≥ —тал≥н. ѕисьменники старшого покол≥нн¤ продовжували вимагати реаб≥л≥тац≥њ своњх репресованих колег. “ак, ќлександр  орн≥йчук закликав опубл≥кувати ЂЅ≥бл≥отеку великих 20-хї дл¤ попул¤ризац≥њ твор≥в Ѕлакитного,  ул≥ша,  урбаса та ≥нших жертв чисток. ≤нш≥ прагнули добитис¤аналог≥чного дл¤ тих, хто в 40-х роках став жертвами  агановича. ≤ вс≥ таврували наступ русиф≥кац≥њ, що продовжувавс¤.

јле особливо визначною под≥Їю стала по¤ва нового покол≥нн¤ письменник≥в, критик≥в ≥ поет≥в, таких ¤к ¬асиль —имоненко, Ћ≥на  остенко, ™вген —верстюк, ≤ван ƒзюба, ≤ван ƒрач, ћикола ¬≥нграновський ≥ ƒмитро ѕавличко, котр≥ вимагали виправити Ђпомилкиї, ¤ких у минулому припустивс¤ —тал≥н, ≥ надати гарант≥њ того, що культурний розвиток народу не душитимуть у майбутньому. Ќа њхн≥й погл¤д, найкраще вт≥лити цю мету можна лише Ђшл¤хом поверненн¤ до правдиї. « нетерп≥нн¤м спостер≥гаючи за непосл≥довн≥стю дестал≥н≥зац≥њ, вони вимагали припинити втручанн¤ парт≥њ в справи л≥тератури й мистецтва, визнати право експериментувати з р≥зноман≥тними стил¤ми, забезпечити центральну роль украњнськоњ мови в осв≥тн≥й ≥ культурн≥й д≥¤льност≥ в республ≥ц≥. Ќа початку 60-х рок≥в представники цього нового покол≥нн¤ в л≥тератур≥, ¤ке стали називати Ђшестидес¤тникамиї, не лише в≥дкидали втручанн¤ парт≥йних чиновник≥в, а й викривали лицем≥рство, опортун≥зм ≥ надм≥рну обережн≥сть своњх старших колег. ” своЇму бунтарств≥, спр¤мованому одночасно й проти контролю парт≥њ, й проти позиц≥њ старших, ц≥ талановит≥ молод≥ люди, зв≥сно, переходили за встановлен≥ ’рущовим рамки л≥берал≥зац≥њ. ƒо того жнова л≥тературна когорта користувалас¤ значною й дедал≥ ширшою п≥дтримкою, особливо серед молодоњ ≥нтел≥генц≥њ.

7. ≈поха шестидес¤тник≥в

” 60Ч70-х роках у –ад¤нському —оюз≥ виникло прим≥тне ¤вище, коли пол≥тику ур¤ду стала в≥дкрито критикувати невелика, але дедал≥ б≥льша к≥льк≥сть людей, ¤ких звичайно називали дисидентами й ¤к≥ вимагали ширших громад¤нських, рел≥г≥йних ≥ нац≥ональних прав. як п≥сл¤ дес¤тил≥ть терору, в атмосфер≥ жорсткого контролю й при вс≥х на¤вних засобах ≥деолог≥чноњ обробки м≥г зародитис¤ цей г≥дний подиву виклик режимов≥? ƒисидентство великою м≥рою виросло з дестал≥н≥зац≥њ, з послабленн¤ Ђпарал≥чу страхуї, що њх розпочав ’рущов. …ого обмежен≥ викритт¤страх≥тливих злочин≥в стал≥нськоњ доби викликали розчаруванн¤ та скептицизм в≥дносно й ≥нших стор≥н режиму. “ому спроба ЅрежнЇва обмежити л≥берал≥зац≥ю викликала протести й опозиц≥ю, особливо серед ≥нтел≥генц≥њ.

ƒисидентський рух плинув у —–—– трьома потоками, що часто зливалис¤. «авд¤ки легшому доступу до зах≥дних журнал≥ст≥в найб≥льш в≥домим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складавс¤ з представник≥в рос≥йськоњ ≥нтел≥генц≥њ, серед пров≥дник≥в ¤коњ були так≥ св≥точ≥, ¤к письменник ќлександр —олжен≥цин та ф≥зик-¤дерник јндр≥й —ахаров. ≤ншою формою Ђантигромадськоњ повед≥нкиї був рел≥г≥йний актив≥зм. Ќа ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших нерос≥йських республ≥ках, дисидентство викристал≥зовувалос¤ у змаганн¤х за нац≥ональн≥ й громад¤нськ≥ права, а також за рел≥г≥йну свободу.

—початку осередок украњнських дисидент≥в складали Ђшестидес¤тникиї Ч нове пл≥дне покол≥нн¤ письменник≥в, що здобувало соб≥ визнанн¤. ƒо нього належали Ћ≥на  остенко, ¬асиль —имоненко, ≤ван ƒрач, ≤ван —в≥тличний, ™вген —верстюк, ћикола ¬≥нграновський, јлла √орська та ≤ван ƒзюба. ѕ≥зн≥ше до них приЇдналис¤ ¬асиль —тус, ћихайло ќсадчий, ≤гор та ≤рина  алинц≥, ≤ван √ель та брати √орин≥. ¬ражаючою рисою ц≥Їњ групи було те, що њњ члени ¤вл¤ли собою зразковий продукт рад¤нськоњ системи осв≥ти й швидко робили соб≥ багатооб≥ц¤ючу кар'Їру. ƒе¤к≥ були переконаними комун≥стами. ’оча дисиденти д≥¤ли переважно в  иЇв≥ та Ћьвов≥, вони походили з р≥зних частин ”крањни. Ѕ≥льш≥сть складали сх≥дн≥ украњнц≥, проте багато з них мали т≥ чи ≥нш≥ зв'¤зки ≥з «ах≥дною ”крањною, де свого часу навчалис¤ чи працювали. ≤нша варта уваги риса пол¤гала в тому, що чимало ≥нтел≥гент≥в були в своњх с≥м'¤х першими, хто залишив село й приЇднавс¤ до лав м≥ськоњ ≥нтел≥генц≥њ. «в≥дси й той нањвний ≥деал≥зм та складна аргументац≥¤, часто притаманн≥ њхн≥м за¤вам. «агалом вони становили дуже аморфний ≥ неорган≥зований конгломерат людей. Ќа ”крањн≥ нал≥чувалос¤ не б≥льше тис¤ч≥ активних дисидент≥в. ѕроте њх п≥дтримувало й сп≥вчувало њм, напевне, багато тис¤ч.

ѕроти чого ж виступали украњнськ≥ дисиденти ≥ ¤ких ц≥лей прагнули дос¤гти? як ≥ в кожн≥й груп≥ ≥нтелектуал≥в, тут ≥снувала велика р≥зноман≥тн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть у погл¤дах. ≤ван ƒзюба, л≥тературний критик ≥ один з найвидатн≥ших дисидент≥в, однаково прагнув здобути ¤к громад¤нськ≥ свободи, так ≥ нац≥ональн≥ права. ¬≥н ч≥тко висловив свою мету: Ђя пропоную... одну-Їдину р≥ч: свободу Ч свободу чесного публ≥чного обговоренн¤ нац≥онального питанн¤, свободу нац≥онального вибору, свободу нац≥онального самоп≥знанн¤ ≥ саморозвитку. јле спочатку ≥ насамперед маЇ бути свобода на дискус≥ю ≥ незгодуї. Ќац≥онал-комун≥ста ƒзюбу непокоњла велика розб≥жн≥сть м≥ж рад¤нською теор≥Їю та д≥йсн≥стю, особливо в галуз≥ нац≥ональних прав, тому в≥н закликав власт≥ усунути њњ дл¤ блага ¤к рад¤нськоњ системи, так ≥ украњнського народу. Ќа в≥дм≥ну в≥д нього ≥сторик ¬алентин ћороз продовжував ≥нтелектуальн≥ традиц≥њ украњнського ≥нтегрального нац≥онал≥зму, в≥дкрито виражаючи свою в≥дразу до рад¤нськоњ системи та над≥ю на њњ крах. ѕроте взагал≥ украњнськ≥ дисиденти закликали до проведенн¤ в —–—– реформ, а не до революц≥њ чи в≥докремленн¤, й виступали проти нац≥ональних репрес≥й на ”крањн≥ та за громад¤нськ≥ права в —–—–.

Cписок використаноњ л≥тератури

”крањнська та заруб≥жна культура. ѕ≥дручник. Ц  ., 2000.

—убтельний ќ. ≤стор≥¤ ”крањни. Ц  ., 1996.

”крањнознавство. ¬ 4-х книгах. Ц  ., 1994-1996.

1	2	3

Ќазва:  ультурний процес за рад¤нськоњ влади
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2941 прочитано)