ультура > ќсобливост≥ украњнського барокко

ќсобливост≥ украњнського барокко

 ордонний (за походженн¤м) статус украњнськоњ цив≥л≥зац≥њ маЇ не т≥льки (≥ мабуть не ст≥льки) геопол≥тичний смисл межуванн¤ з ѕолем, а й б≥льш серйозне ≥сторичне навантаженн¤, ¤ке долаЇ асоц≥ац≥ю з чимось пров≥нц≥альним. Ќавпаки, ц¤ "кордонн≥сть" виражаЇ њњ здатн≥сть ≥снуванн¤ на кордонах р≥зних культур, њњ здатн≥сть збагачуватись ними та протисто¤ти ним.

 ожна нац≥¤ розвивалась на перехрест≥ багатьох вплив≥в р≥зних рег≥ональних форм св≥товоњ культури. јле на ”крањн≥ ми маЇмо р≥дк≥сну ситуац≥ю накладанн¤ р≥зних цив≥л≥зац≥й: античноњ та в≥зант≥йськоњ, сх≥днотюркськоњ та близькосх≥дноњ (в њх мусульманському та хазарсько-≥удейському вар≥антах), зах≥дноЇвропейськоњ та сx≥днословС¤нськоњ; б≥льш того -"крейсуванн¤" ранн≥х форм украњнськоњ культури м≥ж ними за власним курсом. “ому кордонн≥сть украњнськоњ культури призводить в решт≥ решт до свого роду принципу пал≥мпсесту, коли кр≥зь новий текст проступають стар≥ л≥тери, що були стерт≥ часом. ÷≥й пал≥мпсестност≥ чи ненайб≥льше в≥дпов≥даЇ культурний напр¤м барокко, з його новим типом св≥домост≥, що одержала пл≥дний та орган≥чний розвиток на терен≥ украњнськоњ цив≥л≥зац≥њ.

Ѕарокко виникаЇ в ™вроп≥ ¤к пром≥жна культура м≥ж епохами –енесансу та ѕросв≥тництва. ¬оно було першим синтетичним ≥ тому ун≥версальним напр¤мком новоЇвропейськоњ культури, ¤кий ви¤вивс¤ у вс≥х њњ формах та рег≥онах.

Ќа ”крањн≥ барокко за¤вл¤Ї про себе могутн≥м акордом золотих бань кињвських собор≥в, що були збудован≥ чи перебудован≥ у цьому стил≥; контрапунктом план≥в у панорам≥ монастрир≥в „ерн≥гова, Ќовгород-—≥верського, ѕолтави; експресивною пластикою Ћьв≥вськоњ скульптури; потужним декоративним потенц≥алом украѓнськоњ гравюри, високою метаф≥зикою поез≥њ; збуреною промовною патетикою полем≥ст≥в; багатоман≥тн≥стю пол≥фон≥чноњ проробки матер≥алу у партесн≥й музиц≥ та смисловою бездонн≥стю символ≥ко-алегоричного ментал≥тету л≥тератури киЇво-могил¤нц≥в; драматичним живописом, авантюрною бентежн≥стю козацькоњ душ≥. ѕроте, культура барокко не була ≥дейно однотипною. ¬иникаючи на п≥вдн≥ ≈вропи, (в ≤тал≥њ ’V≤ стол≥тт¤), вона набуваЇ р≥зноман≥тн≥, ≥нод≥ д≥аметрально ор≥Їнтован≥ в духовному в≥дношенн≥, форми в р≥зних рег≥онах. ¬ католицьких крањнах зах≥дноњ ™вропи (≤тал≥њ, ‘ранц≥њ, ≤спан≥њ, ѕортугал≥њ) вона повТ¤зуЇтьс¤ з  онтрреформац≥Їю, "другою хвилею" схоластики та з придворним, аристократичним мистецтвом, з його схильн≥стю до маньЇризму та Ївфумен≥чноњ символ≥ки. ” протестантських крањнах та словТ¤нському св≥т≥ культура барокко, пор¤д з так званим "високим стилем" ви¤вл¤Ї певн≥ демократичн≥ тенденц≥њ, ≥сторично спираЇтьс¤ на лютеранську общину чи православн≥ братства, живитьс¤ духом патр≥отичних нац≥ональних рух≥в, осп≥вуЇ новий тип геро¤, що в≥дпов≥даЇ всестановост≥ цих рух≥в, розпочинаЇ фольклоризац≥ю мистецьких жанр≥в та входить в епоху десакрал≥зац≥њ культури.

як синтетичний напр¤м барокко переосмислюЇ п≥д кутом зору катакл≥зм≥в новоЇвропейськоњ ≥стор≥њ певн≥ духовн≥ звершенн¤ п≥знього —ередньов≥чч¤, –енесансу та –еформац≥њ. ѕри цьому в≥д —ередньов≥чч¤ беретьс¤ духовн≥сть символ≥чного баченн¤ св≥ту, в≥д –ененансу - гуман≥зм (≥нод≥ в траг≥чному витлумаченн≥) та в≥дновленн¤ античност≥, в≥д –еформац≥њ - патетична антитетичн≥сть, динам≥ка. —пециф≥кою украњнського барокко була б в цьому в≥дношенн≥ та обставина, що т¤ж≥нн¤ до античност≥ та м≥фолог≥чних образ≥в ≥ середньов≥чноњ символ≥ки переломлюютьс¤ в ньому через в≥дновленн¤ традиц≥й  ињвськоњ –ус≥; а певн≥ ≥дењ –еформац≥њ засвоюютьс¤ в контекст≥ ≥деал≥в нац≥онально-визвольноњ боротьби з њњ героњкою та демократизмом. ÷≥ демократичн≥ тенденц≥њ ≥ повТ¤зують на ”крањн≥ певн≥ риси барокко (зокрема його декоративн≥сть) з особливост¤ми народного мистецтва, а не визирунков≥стю раф≥нованого, перес≥чного смаку придворного житт¤.

Ќе випадково на ”крањн≥ барочна арх≥тектура розвиваЇтьс¤ не т≥льки за рахунок нового буд≥вництва, а й через наданн¤ давньоруським храмам епохи  ињвськоњ –ус≥ рис нового художнього напр¤му (¤к це, наприклад, мало м≥сце при реставрац≥њ —оф≥њ, ћихайл≥вського монастир¤, ансамблю Ћаври в  иЇв≥, чи ”спенського собору в „ерн≥гов≥). Ќав≥ть при буд≥вництв≥ нових барочних храм≥в використовуютьс¤ традиц≥њ  ињвськоњ –ус≥, ¤к це мало м≥сце при будов≥ ѕреображенського собору ћгарського монастир¤. ўо ж до в≥дновленн¤ образ≥в та традиц≥й античност≥, то воно йде не т≥льки в≥д подиху Ївропейськоњ культури Ќового часу, а й в≥д античних ц≥нностей культури  ињвськоњ –ус≥. “ому так орган≥чно сприймались у св≥й час античн≥ маски у притвор≥ Ѕого¤вленського собору  иЇва, та поЇднанн¤ персонаж≥в античноњ м≥фолог≥њ з хвалою ’ристу та Ѕогородиц≥ в поез≥њ —.ѕочаського,  .“ранкв≥лл≥она-—тавровецького,  .—аковича, √.  ониського та ≥нш.

¬≥дпов≥даЇ своЇму часу ≥ зображенн¤ 12-ти подвиг≥в √еракла в скульптурах, що прикрашають ратушу у Ѕучач≥. ≤ нав≥ть пор≥вн¤нн¤ √.—ковородою поганських капищ з христи¤нськими храмами, а ≈п≥кура - з ’ристом не стали викликом барокковому ментал≥тетов≥.

јле при ус≥й толерантност≥ барокко до попередн≥х напр¤м≥в розвитку культури, при ус≥й його пол≥стил≥стичност≥, здатност≥ до обТЇднанн¤ р≥зних культурних епох, воно мало ≥ специф≥чн≥, притаманн≥ лише йому риси. ќстанн≥ були повТ¤зан≥ з заглибленим баченн¤м дисгармон≥йност≥ та складност≥ св≥ту, в≥дкритт¤м катастроф≥чност≥ та парадоксальност≥ бутт¤, його нездоланноњ конфл≥ктност≥, з драматичною метаф≥зикою людського житт¤ ¤к арени д≥њ антагон≥стичних сил, художн≥м засвоЇнн¤м динам≥зму всього ≥снуючого. Ѕарокко долаЇ статуарн≥сть середньов≥чноњ ≥кони та культ рац≥онал≥зованоњ симетр≥њ в мистецтв≥ –енесансу.
якщо –енесанс призводить до монопол≥њ пр¤моњ л≥н≥њ та зр≥вноваженн¤ ус≥х елемент≥в художнього твору за рахунок жорсткого пропорц≥юванн¤ та нагл¤дноњ симетричност≥, то культура барокко т¤ж≥Ї до збуреного св≥тозображенн¤, до граничноњ динам≥зац≥њ реальност≥, що моделюЇтьс¤ через риси неспокою, плинност≥, антитетичност≥.

’удожн¤ семантика конфл≥кту, контрасту, боротьби протилежностей доводитьс¤ в культур≥ барокко до стильовоњ ман≥фестац≥њ. ƒл¤ нЇњ нормою Ї не гармон≥¤, а њњ з≥ставленн¤ з дисгармон≥Їю, не сакральне ¤к таке, а його опозиц≥¤ профан≥чному, не просто плинне, а його антитетичн≥сть в≥чному, не смерть, а њњ боротьба з житт¤м. Ѕ≥льш того, антитетичн≥сть в барокко узагальнюЇтьс¤ до боротьби св≥т≥в - бутт¤ та антисв≥ту пекла, небесноњ сфери та безодн≥. ’арактерною в цьому в≥дношенн≥ Ї тематика твор≥в, що належать украњнському л≥тературному барокко, типу "—лово о збуренню пекла" чи "Ѕрань архистратига ћихаила со —атаною..." (що њњ написав √. —коворода).

јнтитетичн≥сть в барокко, зокрема на ”крањн≥, маЇ символ≥чне значенн¤ ≥ подаЇтьс¤ з цього боку здеб≥льше через драматург≥ю св≥тло-т≥ньових контраст≥в. ј останн¤ передаЇ спрагу фаворського св≥тла - одного з символ≥чних образ≥в ’риста.

ƒинам≥зац≥¤ д≥йсност≥ в њњ конфл≥ктност≥ та плинност≥ досить адекватно вт≥люЇтьс¤ принципом концертност≥ у музиц≥ ¤к боротьби р≥зних ≥нструментальних стих≥й. —аме цьому принципу ≥ в≥дпов≥даЇ розвиток на ”крањн≥ в епоху барокко партесного концерту (ћ. ƒ≥лецький та ≥нш.), з притаманною йому естетикою протиставлень та суперництва р≥зних парт≥й, тембр≥в, мажорно-м≥норних контраст≥в, тональних план≥в взагал≥.

≤ хоч така стил≥стика Ї розробкою природних рис мистецтв, що заснован≥ на художн≥х феноменах часу, вона в культур≥ барокко набуваЇ загального значенн¤ дл¤ ус≥х род≥в художньоњ творчост≥, нав≥ть просторовоњ фундац≥њ. “ак в украњнському зображальному мистецтв≥ другоњ половини ’V≤≤ та початку ’V≤≤≤ стол≥ть виникаЇ значна школа гравюри (0. та Ћ.“арасевич≥, ƒ. √ал¤товський, ≤.ўирський, ≤.ћ≥гура, √.Ћевицький та ≥нш.), котра робить предметом зображенн¤ драматизовану д≥йсн≥сть. ¬ н≥й збурюютьс¤ вим≥ри верху, низу, неба, земл≥ за рахунок динам≥зац≥њ примхливих образ≥в хмар, р≥чок, крон дерев, що обдуваютьс¤ в≥тром.

≈фекти м≥нливого багатоман≥тт¤ св≥ту використовуютьс¤ ≥ в барокков≥й архитектур≥ ”крањни. ¬ н≥й посилюЇтьс¤ використанн¤ позолоти, що в≥дзеркалюЇ к≥нематику бутт¤, створюЇтьс¤ така пол≥фон≥¤ золотих бань собор≥в, ¤ка дозвол¤Ї виразно, на блискучому фон≥ розкрити драматург≥ю б≥гу хмар, примарн≥сть туманних пл¤м, хвильов≥ накати зав≥рюхи та круж≥нн¤ сн≥гу, майор≥нн¤ сон¤чних блик≥в чи мерехт≥нн¤ дощу.

÷е к≥нематичне в≥дчутт¤ св≥ту знаходить св≥й вираз ≥ в барокков≥й поез≥њ, де архетип≥чного значенн¤ набуваЇ образ житт¤ ¤к мор¤, безодн≥, корабл¤ в бурхливому океан≥, а бутт¤ розгл¤даЇтьс¤ ¤к пот≥к. ¬≥дпов≥дно такому баченню в м≥стобуд≥вництв≥ ”крањни в≥дбуваЇтьс¤ в≥зуал≥зац≥¤ динам≥чних ефект≥в через введенн¤ в архитектурн≥ композиц≥њ перспективи спливаючоњ води, р≥чки ¤к архетипу плинност≥. “ак панорама √еорг≥њвськоњ церкви ¬идубич≥в, ¬≥йськово-ћик≥льського собору та Ћаврських дзв≥нниць  иЇва будуЇтьс¤ з врахуванн¤м присутност≥ ƒн≥пра; в композиц≥ю “роњцького монастир¤ ≥ перспективу церкви  атерини в „ерн≥гов≥ та в ландшафтний контекст ”спенського собору Ќовгорода-—≥верського входить ƒесна, а —пасо-ѕреображенська церква у ¬еликих —орочинц¤х узгоджуЇтьс¤ з заплавами р≥чки ѕсел. —в≥й вклад в динам≥зац≥ю св≥тобаченн¤ вносить ≥ нова купольна система в украњнському барокко, що характеризуЇтьс¤ переходом в≥д шлемовидного контуру верх≥вок собор≥в до наданн¤ њм схожост≥ з абрисом полумТ¤ св≥чки.

3 погл¤ду рол≥ динам≥ки та динам≥чних ефект≥в мистецтво барокко в певному розум≥нн≥ зближуЇтьс¤ з музикою. ¬ ньому зростаЇ значенн¤ ритму ≥ нав≥ть специф≥чноњ виразност≥ хвилепод≥бноњ ритмики, в поез≥њ посилюЇтьс¤ використанн¤ потоку сп≥взвучив та дисонанс≥в, неспод≥ваних поворот≥в у виклад≥ теми; в просторових родах мистецтв художньо засвоюЇтьс¤ контраст, накладанн¤ р≥зних план≥в та стан≥в, ситуац≥й, коли "образ входить в образ" (Ѕ.ѕастернак). ¬еликого значенн¤ набуваЇ чинник тектон≥чноњ напруги в архитектурних спорудах.

1	2	3	4

Ќазва: ќсобливост≥ украњнського барокко
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (5263 прочитано)