ультура > –озвиток Ївропейськоњ прози на меж≥ 19-20 стол≥ть

–озвиток Ївропейськоњ прози на меж≥ 19-20 стол≥ть

’арактеризуючи Ївропейську л≥тературу та культуру другоњ половини 19 стол≥тт¤, необх≥дно проанал≥зувати так≥ напр¤мки ¤к натурал≥зм та символ≥зм.

Ќатурал≥зм в л≥тератур≥ склавс¤ в останн≥й третин≥ ’≤’ стол≥тт¤. ¬≥н прагнув до обТЇктивного, точного ≥ безпосереднього зображенн¤ реальност≥. Ќатурал≥зм зародивс¤ ≥ програмно оформивс¤ передус≥м у ‘ранц≥њ. ¬елику роль у формуванн≥ натурал≥зму в≥д≥грали дос¤гненн¤ природничих наук, зокрема ф≥з≥олог≥њ. ” ф≥лософсько-естетичному в≥дношенн≥ натурал≥зм ірунтуЇтьс¤ на позитив≥зм≥ ќ. онта та естетиц≥ французького ф≥лософа мистецтвознавц¤ ≤.“ена, ¤кий вв≥в в естетику принцип Уприродного детерм≥н≥змуФ. —ама ж теор≥¤ натурал≥зму була розроблена французьким письменником ≈.«ол¤ в прац¤х У≈кспериментальний романФ, У–оман≥сти-натурал≥стиФ та ≥нш≥. ¬ середин≥ 70-х рок≥в навколо нього склалас¤ ц≥ла натурал≥стична школа (√≥ де ћопасан, ≈.√онкур, ј ƒоде), ¤ка про≥снувала до к≥нц¤ 80-х рок≥в.

Ќа в≥дм≥ну в≥д реал≥зму, проникнутого духом соц≥альност≥, натурал≥зм зводив людську сутн≥сть ≥ сенс ≥снуванн¤ лише до б≥олог≥чних мотив≥в, по¤снював формуванн¤ характеру ≥ дол≥ безпосередньо впливом побутового оточенн¤ людини. Ќатурал≥стична естетика не п≥дн≥малас¤ вище Управди фактуФ, зосереджуючись на одиничному, частковому, ≥ндив≥дуальному, в≥дмовл¤ючись в≥д тип≥зац≥њ чи ¤коњсь ≥ншоњ форми художнього узагальненн¤, задов≥льн¤ючись зображенн¤м ¤вища ¤к такого.

«начною под≥Їю в розвитку Ївропейськоњ прози було виникненн¤ в друг≥й половин≥ ’≤’ ст. естетики символ≥зму. як л≥тературна теч≥¤ символ≥зм зароджуЇтьс¤ у ‘ранц≥њ 60-70-х рок≥в у творчост≥ таких в≥домих поет≥в ¤к Ў.Ѕодлер, ѕ.¬ерлен, ј.–ембо, —.ћалларме. ѕ≥зн≥ше символ≥зм проникаЇ в театральне мистецтво, живопис, музику. —имвол≥змом захоплювались бельг≥йський драматург ≥ поет ћ.ћетерл≥нк, н≥мецький письменник √.√ауптман, англ≥йський ќ.”айльд та ≥нш≥.

–еал≥зму ≥ натурал≥зму в мистецтв≥, позитив≥зму ≥ матер≥ал≥зму в ф≥лософ≥њ вони протиставили свою поетику та естетику, в ¤ких акцентувалась ≥де¤ таЇмничост≥ св≥ту, конфл≥кту м≥ж реальним та ≥деальним. —имвол≥сти звертались до духовного, рел≥г≥йного св≥ту людини, вважали головним у художн≥й творчост≥ ≥нтуњтивне, безсв≥доме. Ќайчаст≥ше вони звертались до ≥дей романтик≥в ≥ м≥стик≥в, до ф≥лософських вчень ѕлатона,  анта, Ўопенгауера, Ќ≥цше,  ТЇркегора. ¬иход¤чи з ≥дењ, що будь ¤ке мистецтво символ≥чне, основною проблемою художньоњ творчост≥ вони вважали проблему символу, ¤кий, за њх думкою, поЇднуЇ земне, емп≥ричне, тимчасове, з глибинами духу ≥ душ≥, з в≥чним та абсолютним.

Ћ≥тература ’’ ст. Ц одне з найскладн≥ших ¤вищ в ≥стор≥њ св≥товоњ культури. ѕо-перше, це по¤снюЇтьс¤ великою к≥льк≥стю соц≥альних потр¤с≥нь, страшних св≥тових в≥йн, революц≥й, ¤к≥ витиснули духовн≥ ц≥нност≥ на перифер≥ю людськоњ св≥домост≥ ≥ дали поштовх розвитку прим≥тивних нац≥онал-шов≥н≥стських ≥дей, посиленн¤ культу тотального руйнуванн¤ старого. ѕо друге, в≥дбуваютьс¤ суттЇв≥ зм≥ни в галуз≥ економ≥ки та засоб≥в виробництва. ѕоглиблюЇтьс¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥¤, руйнуЇтьс¤ традиц≥йний с≥льський устр≥й житт¤. ћаси людей в≥дчужуютьс¤ в≥д звичного природного середовища, перењжджають до м≥ст, що призводить до урбан≥зац≥њ культури. ѕо-третЇ, поступове перетворенн¤ сусп≥льства на комплекс р≥зних обТЇднань та угрупувань веде до процесу загальноњ ≥нституц≥онал≥зац≥њ, результатом ¤коњ Ї позбавленн¤ людини власного У¤Ф, втрати ≥ндив≥дуальност≥.

¬ проз≥ ’’ ст. виразно ви¤вилис¤ дв≥ тенденц≥њ. « одного боку, пом≥тною Ї криза духовност≥, ¤ка характеризуЇтьс¤ передус≥м в≥дчуженн¤м мас в≥д культурних надбань нац≥њ та людства, вит≥сненн¤м духовних ц≥нностей на перифер≥ю людськоњ св≥домост≥, пануванн¤м стереотип≥в масовоњ псевдокультури. « ≥ншого боку, посилюЇтьс¤ протилежний процес, повТ¤заний ≥з прагненн¤м частини сусп≥льства повернутис¤ до лона культури, зробити своЇ бутт¤ д≥йсно духовним. ¬ океан≥ пароксизм≥в безкультурТ¤ нашого стол≥тт¤ - кровопролитних св≥тових та рег≥ональних в≥йн, ¤дерноњ загрози, нац≥онально-етн≥чних та рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, пол≥тичного тотал≥таризму, руйнуванн¤ та знищенн¤ природи, зростаючоњ егоњзац≥њ ≥ндив≥д≥в - багато хто починаЇ сприймати культуру ¤к землю об≥товану, ¤к панацею, Їдину р¤т≥вну силу, спроможну розвТ¤зати проблеми сучасного людства.

ўодо першоњ тенденц≥њ можна зазначити, що духовна криза р≥зко загострилас¤ п≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни. ¬ духовному в≥дношенн≥ насл≥дки ц≥Їњ в≥йни були, мабуть, б≥льш руйн≥вними, н≥ж в матер≥альному. ’ристи¤нськ≥ ц≥нност≥, ¤к≥ прот¤гом тис¤чол≥тт¤ були духовною п≥двалиною Ївропейськоњ культури, зазнали серйозного тиску з боку прим≥тивних нац≥онал-шов≥н≥стичних ≥дей та емоц≥й. –уйн≥вниками духовних засад культури були й революц≥њ, зокрема в рос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. « одного боку, революц≥њ переборювали занепал≥ форми житт¤, з ≥ншого - вони були повТ¤зан≥ з пробудженн¤м й посиленн¤м культу тотального руйнуванн¤ старого.

 ульм≥нац≥¤ Уздичав≥нн¤Ф людства - це друга св≥това в≥йна, винайденн¤ та використанн¤ ¤дерноњ зброњ та ≥нших засоб≥в масового знищенн¤ людей, м≥жетн≥чн≥ в≥йни к≥нц¤ ’’ ст. јнтикультурн≥ насл≥дки другоњ св≥товоњ в≥йни та ¤дерного протисто¤нн¤ великих держав були посилен≥ новою ситуац≥Їю в галуз≥ економ≥ки та засоб≥в виробництва. ¬ повоЇнну добу поглиблюЇтьс¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ виробництва, швидкими темпами руйнуЇтьс¤ традиц≥йний с≥льський устр≥й житт¤. ћаси людей в≥дчуджуютьс¤ в≥д звичного природного середовища, перем≥щуютьс¤ в м≥сто, що призвело до зростанн¤ марг≥нальних к≥л населенн¤ та поширенн¤ урбан≥зованоњ космопол≥тичноњ культури.

ƒосл≥дники зазначають, що людина втрачаЇ свою ≥ндив≥дуальн≥сть, а разом з нею ≥ потребу в духовному самовдосконаленн≥ за допомогою культури. ¬насл≥док досконалоњ системи розпод≥лу прац≥, коли в≥дточуЇтьс¤ лише ¤кась одна виробничо-профес≥йна функц≥¤, ≥ндив≥д стаЇ деталлю машини, а культура - ≥ндустр≥Їю розваг.

≤ндустр≥ал≥зац≥¤ культури стала одн≥Їю з законом≥рностей нашого стол≥тт¤. Ќасл≥дки цього процесу Ї суперечливими в духовному в≥дношенн≥: з одного боку, розвинута техн≥ка репродукуванн¤ та тиражуванн¤ робить мистецтво доступним дл¤ широкоњ аудитор≥њ, з ≥ншого - загальнодоступн≥сть твор≥в мистецтва перетворюЇ њх на предмет побуту, знец≥нюЇ. ѕолегшен≥сть та спрощен≥сть сприйн¤тт¤ робить непотр≥бною внутр≥шню п≥дготовку до сп≥лкуванн¤ з мистецтвом, а це р≥зко знижуЇ його позитивний вплив на розвиток особистост≥.

÷е лише де¤к≥ негативн≥ процеси, ¤к≥ характеризують стан культури ’’ ст. јле на тл≥ кризових ¤вищ вже вимальовуЇтьс¤ ≥нша тенденц≥¤, ¤ка, на думку багатьох ф≥лософ≥в та культуролог≥в, повинна стати пров≥дною в ’’≤ ст., - це поверненн¤ людства до УлонаФ культури, його духовне оздоровленн¤. ”св≥домленн¤ того, що людство може вр¤туватис¤ в≥д самознищенн¤ лише шл¤хом зверненн¤ до культури, њњ тис¤чол≥тньоњ мудрост≥ та краси, охоплюЇ вже широк≥ кола громадськост≥.

ќдн≥Їю з характерних рис л≥тературного житт¤ XX ст. Ї виникненн¤ та поширенн¤ модерн≥зму. ¬≥н виникаЇ ¤к своЇр≥дна св≥тогл¤дна та худож≠ньо-естетична реакц≥¤ на поглибленн¤/духовноњ кризи сусп≥льства. ѕри цьому модерн≥зм заперечуЇ можливост≥ попередньоњ культури протисто¤ти руйн≥вним силам. «в≥дси р≥зкий, а ≥нод≥ й войовничий антитрадиц≥онал≥зм< модерн≥зму, що ≥нод≥ набуваЇ бунт≥вних та екстравагантних форм ви¤вленн¤ у вигл¤д≥ авангардизму.

ћодерн≥зм (в≥д фр. - нов≥тн≥й, сучасний) - загальне позначенн¤ на≠пр¤м≥в мистецтва та л≥тератури к≥нц¤ XIX-XX ст. (куб≥зм, футуризм, експ≠рес≥он≥зм, сюрреал≥зм тощо), ¤к≥ характеризуютьс¤ розривом з традиц≥¤ми реал≥зму.

ѕричини виникненн¤ модерн≥зму:

1) як реакц≥¤ на сусп≥льн≥ проблеми. Ќа рубеж≥ ’≤’-’’ ст. особливо п≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни загострилась духовна криза. —в≥й внесок в руй≠нуванн¤ духовних засад культури внесли й революц≥њ. ѕочалас¤ ≥нтенсивна атењзац≥¤ св≥домост≥ значноњ частини людства. ”творивс¤ духовний вакуум, ¤кий потребував свого заповненн¤.

2) ѕричина криЇтьс¤ у суто художн≥х субстанц≥¤х. –еал≥зм дещо Упри≠њвс¤Ф читачев≥. ќт письменники-модерн≥сти ≥ шукали нових, не набридлих публ≥ц≥ зм≥сту ≥ форм художн≥х твор≥в.

3) ќсобист≥сн≥. «гадаймо л≥тературних велетн≥в-реал≥ст≥в XIX ст.:Cтендаль, Ѕальзак, ƒ≥ккенс, ‘лобер, «ол¤, ƒостоЇвський, “олстой. ƒосить т¤жко не вийшовши за меж≥ реал≥зму створити щось УконкурентноспроможнеФ, водночас з ними чи п≥сл¤ них. ћолод≥ л≥тератори стали тору≠вати своњ, нов≥ "модерн≥" шл¤хи в л≥тератур≥.

ќтже, по¤ва модерн≥зму зумовлена ¤к соц≥ально-пол≥тичними, так ≥ су≠то художн≥ми (≥ нав≥ть особист≥сними) причинами.

‘≥лософсько-св≥тогл¤дними п≥двалинами модерн≥зму були ≥дењ јртура Ўопенгауера, ‘р≥др≥ха Ќ≥цше, јнр≥ Ѕергсона, «иімунда ‘рейда,  арла √устава ёнга ≥ т.д.

ѓх роздуми про трагед≥ю та крах традиц≥йного гуман≥зму, ≥сторичний тупик, у ¤кому опинилос¤ людство, складний та суперечливий характер сп≥лкуванн¤ людини з навколишн≥м св≥том, њњ в≥дчужен≥сть в≥д св≥ту приму≠сили людство багато в чому перегл¤нути своњ погл¤ди на св≥т ≥ м≥сце люди≠ни в цьому св≥т≥.

ќсновн≥ представники модерн≥зму в л≥тератур≥ Ц ‘. афка, ƒжойс,  амю, в театр≥ ≤онеско, —артр, Ѕеккет.

¬ажливим напр¤мком Ївропейськоњ прози ’’ стол≥тт¤ займаЇ сюрреал≥зм (франц. - надреал≥зм) - теч≥¤, що пос≥даЇ одне з най≠пом≥тн≥ших м≥сць у складн≥й культурн≥й пал≥тр≥ XX ст. ѕерше ¤дро сюрреа≠л≥ст≥в утворювали молод≥ паризьк≥ письменники - јндре Ѕретон, Ћуњ јрагон, ѕоль ≈люар, ∆ак ѕревер, та ≥н., ¤к≥ групувались навколо журналу "Ћ≥те≠ратура", що почав виходити з 1919 р. “ворча та. теоретична платформа сюрреал≥зму вперше була визначена у 1924 р. як випливало з≥ зм≥сту першого та наступних ман≥фест≥в та декларац≥й новоњ теч≥њ, њњ представники вир≥шили зам≥нити реальний, наочний св≥т м≥стичним св≥том п≥дсв≥домого. —новид≥нн¤, галюцинац≥њ та божев≥лл¤ визнавались Їдиним джерелом натхненн¤.

1

Ќазва: –озвиток Ївропейськоњ прози на меж≥ 19-20 стол≥ть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1050 прочитано)