Культура > Сучасні взаємо впливи російської і української культур

Сучасні взаємо впливи російської і української культур

Загальником усіх публікацій часів "розвинутого соціалізму" були твердження про взаємовплив i взаємозбагачення культур радянських народiв. Хоча за бiльш прискiпливого погляду брак конкретних фактiв поширення не лише росiйської культури на iсторичне поле культури iнших народiв, але й зворотного процесу, був бiльш нiж наочним.

Постiйне захоплення росiйською культурою нових просторiв за рахунок звуження зони неросiйських культур i складало реальний змiст «взаємозбагачення» i «взаємовпливiв». Вiдповiдно культури народiв СРСР все бiльш набували ознак регiональностi i резервацiйностi в межах т. зв. «союзної держави». Помпезнi заходи на кшталт днiв, декад нацiональних культур, огляди і фестивалi та iншi фольклорнi подiї не могли змiнити загального враження, що про рiвноправне i рiвновартiсне спiвiснування цих культур з росiйською годi й говорити. Наявнiсть панiвної нації вимагала такого ж статусу й для її культури.

Унезалежнення колишнiх радянських республiк призупинило безмежну експансiю росiйської культури самим фактом державного iснування неросiйських народiв й iнiцiювало їхнi спроби вiдвоювати свiй культурний простiр.

Найважче цей процес вiдбувається в Українi через вiдсутнiсть потужних фiльтрiв нацiонально-культурної традицiї, що зазнала величезних втрат i деструкції за 337 рокiв iншоетнiчного панування, через катастрофiчне звуження сфери української мови ( над усе в мiстiх Центру, Пiвдня i Сходу Украiни), через вiдсутнiсть нацiонального iнформацiйного простору i реального державнoго протекцiонiзму в царинi культури.

Однак i зараз не бракує на всiх рiвнях нескiнченних розмов про взаємовпливи украiнської i росiйської культури всупереч фактам. У вiдносинах між двома культурами немає головного, що могло б виправдати цi розмови, а саме – немає взаємностi.

Цi вiдносини, як i ранiше, мають суто однобiчний характер, без дiалогу, без обмiну. На сьогоднi замiсть складної полiфонiї двох культур, замiсть жвавого дiалогу, можна констатувати лише суцiльний монолог росiйської культури в Українi. Росiйськi мас-медiї безперешкодно формують громадську думку України, росiйськi книжки визначають характер книжкового ринку, росiйський шоубiзнес вiдкидає на узбiччя українську естраду. Мав рацiю Євген Марчук, коли стверджував, що сьогоднi русифiкацiя здiйснюється бiльш активно, нiж за часiв УРСР. Крiм росiйськомовних вузiв України, з'явилося безлiч фiлiй вузiв Росiйськоi Федерації на нашiй території, котрi також посилюють тут позицiї росiйської культури. Українська культура у власнiй домiвцi почувається вельми незатишно. Подiбний потужний тиск є сьогоднi надзвичайно небезпечним саме тому, що українська культура як функцiональна система ще не ствердилася, ще не набула структурної повноти, ще не здатна виконувати функцiї панiвної культури в державi. Названi чинники пояснюють особливу її вразливiсть i потребу у державному захистi. Однак, держава практично самоусунулася вiд такої опiки у момент, коли вона найбiльш необхiдна i є, мiж iншим, запорукою iснування самої держави, адже цивiлiзованi полiтичнi елiти розумiють, що це процес обопiльний.

У скрутнi перiоди iсторiї саме нацiональна культура через свiй вплив на уми i серця людей спонукає їх захищати державу. I цю допомогу своїй культурi не можна вiдкладати на майбутне, бо його може й не бути. Нинiшнiй перiод її розвитку є найбiльш важливим для неї самої і українського суспiльства загалом i найбiльш небезпечним i ризикованим. Це вiдзначають дослiдники, котрi вивчають цю проблему: «Задля того, аби українська культура змiцнiла i могла на рiвних умовах взаємодiяти з росiйською, необхiдним є певний захист її вiд експансії росiйської культури, певна вiдрубнiсть вiд росiйської культури, що не переходить у конфронтацiю. Цiлком природно, що росiйська культура постiйно самостверджується не тiльки всерединi Росiї, але й за її межами – адже розширення впливу росiйської культури – це запорука її внутрiшньої стабiльностi. Але українською культурою ще не вироблений механiзм реакції «проти» експансiї росїйської культури в iм'я збереження себе самої. Сьогоднiшнiй перiод для української культури – це перiод внутрiшньої нестабiльностi: захиснi механiзми, спрямованi на самозбереження i розвиток ще не виробленi» (В. Пустотiн).

Крiм того, не варто забувати, що за росiйською культурою стоїть уся потуга Росiйської Федерації, п'ять столiть державностi, колосальна iнерцiя панування. 3 огляду на це, кидати сьогоднi українську культуру у конкурентне середовище росiйської – означає прирiкати її на неминучу поразку, тим бiльше, що Росiя не вiдмовляється вiд державної пiдтримки своєї культури, над усе в країнах СНД.

Таким чином, навiть на власних теренах українська духовнiсть змушена вiдчайдушно боротися за просте iснування.

Що ж стосується культурного поля Росії, то там українська культура взагалi не представлена i залишається для росiян такою собi «tеrrа inсоgnita”, що, напевно, влаштовує їх керiвнi кола. Якщо Україна є абсолютно вiдкритою для росiйської преси, телевiзії, освiти, шоу-бiзнесу, книжок – то Росiя є абсолютно закритою саме для української інформацiї про Україну, для майже всiх проявiв української культури. Україна в Росії не має жодної можливостi розповiдати про себе. Здається, навiть за часiв видання в Москвi часопису «Украинская жизнь» (1912 – 1917) таких можливостей було дещо бiльше. Де-факто для Росiї української культури як наявної реальностi не існує через вiдсутність усiх її репрезентантiв: українських шкiл, українських телепрограм, преси.
Окремi поодинокi культурнi дiячi України, якi проникають у росiйський культурний простiр, не можуть змiнити загальну ситуацiю. Росiйська сторона активно перешкоджає ввезенню українських книжок i на митницях їх часто вилучають – це свiдчить про створення Росiєю однобiчного (зi свого боку) культурного кордону з Україною, котрий покликаний сприяти трансляції росiйського культурного продукту в Україну i утруднювати проникнення українського в Росiю.

Перетнути цей кордон без потужної, державної пiдтримки неможливо. Таким чином, йдеться про культурний рух лише в одному напрямку: вiд Росії до України. Нiякого руху у зворотному напрямку немає. Певною мiрою можна констатувати, що нинi вiдтворюється та ситуацiя, як за часiв Радянського Союзу. Себто, ситуацiя однобiчного культурного експансiонiзму. Цитований дослiдник визначив це явище так:” У роки Радянської влади мiж росiйською та українською культурою iснувала своєрiдна мембрана, котра завдяки покровительству держави допускала лише однобiчнi «вливання» росiйської культури в українську i прагнула не допустити протилежної тенденцiї. Така стратегiя була необхiдна з метою культурного, iнформацiйного об'єднання всiх територiй СРСР. То була стратегiя ставлення не лише до української, але й до всiх iнших нацiональних культур. Це не вина самої росiйської культури, але сприяння її розширенню, розширенню сфер її впливу було пiднято до рангу державної пoлiтики СРСР, i росiйська культура цей шанс не прогавила»

Сьогоднi ситуацiя ще погiршилася, бо прикрозвiсна «мембрана» багаторазово пiдсилена механiзмами ринкової економiки, однак для транснацiонального поширення росiйської культури вона стала ще бiльш сприятливою, нiж була ранiше.
Зокрема, слiд нагадати, що росiйське книгодрукування величезною мiрою iснує за рахунок українського ринку, витiсняючи з нього українську книжку. Росiйська преса також зазнала б великих збиткiв, якби не паразитувала на українському інформацiйному просторi. Те, що експансiя росiйських медiй в Українi аж нiяк не є стихiйним процесом, пiдтвердив всесвiтнiй форум росiйської преси, що вiдбувся у червнi 1999 р. в Москвi. Керiвникiв росiйськомовних газет з iнших держав вiтало найвище керiвництво росiйської держави на чолi з прем'єром С. Степашиним i майже всi провiднi росiйськi полiтики. Розвиток росiйської преси за кордоном, поширення i змiцнення впливу росiйської мови i культури за межами Росiї – все це розглядалося як справа найвищого державного значення. Редакторам була обiцяна всебiчна i постiйна пiдтримка i захист. Особлива увага придiлялася країнам СНД, де, за думкою учасникiв форуму, необхiдно за будь-яку цiну зберегти панiвнi позиції росiйськомовної і росiйської преси. Говорили, мiж iншим, й про необхiднiсть координацiї всiєї цiєї роботи з единого центру...

Це дає пiдстави стверджувати, що фактично йдеться про стратегiчну програму перетворення iнформацiйного простору країн СНД на росiйський інформацiйний простiр, з усiма наслiдками цього для неросiйських суспiльств i культур.

Привертає увагу ще один цiкавий феномен. У сучаснiй Росiї дуже моднi заклики до слов'янської єдностi, всiляких об'єднань на цiй основi, але знайомство з перiодикою свiдчить про цiлковиту вiдсутнiсть iнтересу до iсторії i культури слов'янських народiв. Така ж байдужiсть вiдчувається i вiдносно України, котра приваблює лише як об'єкт iнтеграцiйних зусиль та iнкорпорацiї у росiйське державне тiло. Український етнос, iсторiя, мова, лiтература, мистецтво, громадська і фiлософська думка як окрема культурна реальнiсть не привертає жодної уваги і зацiкавлення, за винятком хiба що часопису «Дружба народiв» через його спeцифiчну орiєентацiю.

Це пoяснюється тим, що, незважаючи на разючу змiну полiтичного статусу України її статус в росiйськiй свiдомостi помiтних змiн не зазнав. Саме тому, будь-які спроби українцiв ствердити свою Культуру i позбутися потужного пресу росiйської викликають у сусiдньому суспiльствi нерозумiння, роздратування i навiть ворожiсть. У нормальних намаганнях усамостiйнитися культурно, визначитися духовно вбачаються «чорнi», «антиросiйськi » намiри. Росiяни ще не навчилися сприймати Україну як щось окреме вiд себе i культурно-самодостатне, i всякi контакти з нею оцiнюються залежно вiд того, чи ведуть вони до вiдновлення «втраченого раю», себто до повернення її у лоно матiнки-Росії, що, звичайно, не може ни викликати остраху, неприйняття i опору з українського боку. Росiйський погляд на культурне спiлкування пов'язаний з надiями на бiльш чи менш поступове поглинання України, на повернення її культури до статусу вузько-мiсцевої, локалiзованої у надрах росiйського культурного масиву.

1	2

Назва: Сучасні взаємо впливи російської і української культур
Дата публікації: 2005-02-23 (659 прочитано)