Культура > Українська культура початку ХІV - першої половлини ХVII ст
Українцями, на думку дослідників, були професори першої в Україні медичної школи, заснованої в Замості у 1593 р., Симон Бирковський, Іоан Ірсин. Велику роль у підготовці медиків України в XVII ст. відігравала Києво-Могилянська академія. Вона не була медичною, а загальноосвітньою школою, та завдяки високому науковому рівню давала дуже добру підготовку для подальшого студіювання медицини в загальноєвропейських університетах. За далеко неповними даними колишніми учнями Киє-во-Могилянської академії були близько 740 українських лікарів, її закінчили такі видатні українські вчені-медики, як Нестор Амбодик-Максимович, Степан Андрієвський, Данило Веланський-Кавунник, Денис Волчанецький, Михайло Гамалія та ін. Після закінчення академії сотні молодих українців ішли для продовження навчання до відомих університетів Західної Європи: Лондона, Парижа, Лейдена, Галля, Кіля, Падуї, Лейпціга, Единбурга, Кракова та ін. Бідніші або менш здібні учні академії йшли до госпітальних шкіл, ме-дико-хірургічних шкіл Польщі, а пізніше — Московщини. 4. Основою освіти була книга, і українські прогресивні діячі не шкодували коштів на формування бібліотеки з творів античних та європейських письменників, філософів, просвітителів. Книга в Україні була дуже шанована, на ній виховувалися різні прошарки освічених людей. Подарувати книгу храмові вважалося справою честі. Книги перекладали з іноземних мов, переважно грецької, потім латини. За умов чужоземного поневолення, коли український народ був позбавлений власної державності, одним із найважливіших факторів розбудови національної свідомості стала рукописна книга. Центром освіти і книгописання в XIV—XVI ст. були монастирі, зокрема Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Зимненський. Книгописні майстерні функціонували по всій Україні. Професія переписувача книжок, — а цією справою займалися здебільшого ченці, — була в пошані. Несприятливі історичні умови призвели до значної втрати культурних і мистецьких цінностей, зокрема й рукописних книг. Серед книг далекої епохи назвемо "Пандекти Антіоха" (1307 р.), переписані у Володимирі-Волинсько-му; "Євангеліє" із Спаського Красносільського монастиря в Луцьку; "Київський Псалтир" (1397 р.), створений дияконом Спиридонієм, — це найвидатніша пам'ятка XIV ст., оздоблена майже 300 мініатюрами, які виконані надзвичайно майстерно. Книги, датовані XIV ст., виконувалися на пергаменті, з XVст. пергамент замінив папір. Це полегшило і характер оздоблення, і позитивно вплинуло на поширення самих книжок. До видатних пам'яток середини XVI ст. відносяться: "Служебник", "Холмське Євангеліє", "Загорівський Апостол" (1554 р.), "Пересопницьке Євангеліє", створене у 1556—1561 рр. у Пересопницькому монастирі на Волині. Поява багатьох українських рукописних книг на землях Волині — підтвердження того, що цей регіон протягом XIV—XVI ст. залишався в центрі суспільного життя. Українська література в XIV—XV ст. не мала сприятливих умов для свого розвитку; в наступні періоди на перший план виходить перекладна література, що пробуджувало патріотичні почуття у зв'язку із засиллям латинської культури. Наприкінці XV ст. в Кракові з'являються перші друковані книги, виконані кирилицею. Серед них "Октоїх" (1491 р.); "Часословець" (1491 р.); "Тріодь пісна"; "Тріодь цвітна" (1491 р.). їхній автор — механік за фахом, німець Швайпольт Фіоль (р.н. 1525). За переказами, католицький суд спалив наклади книг, а самого друкаря покарав за те, що в такий спосіб пропагував грецьку, а не латинську віру. Значний внесок у розвиток кириличного книгодрукування зробив також білоруський просвітитель і культурний діяч Франциск Скорина (1490—1540). Книги Ф.Скорини, зокрема Біблія, були в Україні надзвичайно популярні. У Львові перша друкарня існувала вже в середині XV ст. Збереглися записи, що в 1460р. львівський громадянин Степан Дропан для матеріальної підтримки подарував монастирю свою власну друкарню. У 1572 р. російський першодрукар Іван Федоров прибув до Львова і при підтримці свідомих громадян організував друкарню, в якій у 1574 р. надрукував "Апостол" і грецький "Буквар", що використовувався навіть болгарськими книжниками. У 1576 р. І. Федоров переїхав до Острога, де надрукував близько ЗО творів, а саме — Читанку Божого Слова, Буквар, "Хронологію" Андрія Римші; "Ключ Царствія небесного" Герасима Смотрицького та ін. Найціннішою серед них була Біблія (1581 р.). Пізніше І. Федоров знову повертається до Львова, де члени Львівського Ставропігійського братства викупляють заставлені у лихваря верстати Івана Федорова і зорганізовують братську друкарню. У цій друкарні було опубліковано ряд віршів і драматичних творів — "Просфонима" (1591 р.), "Лямент" на смерть Григорія Желигорського (1625 р.), "Вірші на Різдво Христове" Памва Беринди (1616 р.), "Розмишлєніє о муці Христа Спасителя" Иоаникія Волковича. Тим самим було зроблено значний внесок у розвиток різножанрової української культури. Львівська братська друкарня дала поштовх бурхливому розвиткові друкарства в Україні, переважно в Галичині і на Волині. У 1604—1606 рр. спершу в Стрятині (поблизу Рогатина), а згодом у Крилосі (поблизу Галича) діяла друкарня Федора та Гедеона Балабанів. Цікавим явищем культурного життя на західноукраїнських землях були "мандрівні" друкарні. Зокрема, у різних селах і містах випускав книжки мандрівний друкар Павло-Домжив Люткевич-Телиця: в Угорцях, коло Самбора, в с.Четвертні Луцького повіту, а далі в Луцьку і в Чорній біля Рівного. Спільник Телиці ієродиякон Сильвестр передав цю друкарню Луцькому братству. У цій друкарні у 1628 р. було видано "Лямент", єдиний примірник цієї книги зберігається у Львівському музеї українського мистецтва, а в 1646 р. було випущено "Апостол і Євангеліє на все дни недели й праздники". У Кременці діяла друкарня, що випустила в 1638 р. "Граматику" церковнослов'янської мови, автором якої був єпископ Луцький і Острозький Афанасій Пузина. Мандрівну друкарню мав Кирило Транквіліон Ставровецький. У 1639— 1667 рр. у Львові, крім братської, діяла друкарня Михайла Сльозки, яка видала 42 книги. Найціннішими серед них були твори українського письменника Іоаникія Галятовського. З 1615р. розгорнула свою діяльність друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Пле-тенецьким. За кілька років вона стала найпотужнішою в Україні, відзначалася розмаїттям тематики і високохудожнім рівнем друків. Зокрема, тут вийшли "Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного" К. Саковича, полемічна "Книга о вірі" Захарії Копистенського та церковнослов'янсько-український словник Памва Беринди (1627 р.). Отже, у першій половині XVII ст. вже працював цілий ряд друкарень, кожна з яких зробила свій внесок у розповсюдження книжкової справи та літератури в цілому. З середини XVI ст. в розвитку української культури почалося пожвавлення. Підготовка і запровадження унії народили багату полемічну літературу. В кращих творах відбилися погляди на унію, її організаторів. Це, насамперед, стосується трактатів і послань Івана Вишенського, спрямованих проти соціального і національно-культурного гніту. Відомо 16 творів полеміста. На межі XVII ст. І. Вишенський частину своїх творів об'єднав у збірку під назвою "Книжка" і мав намір видати її в Острозькій друкарні. Ці твори, писані на чужині, мають форму послань, порад, листів, адресованих народові або окремим особам. У центрі уваги І. Вишенського перебувало животрепетне для українського суспільства питання про напрям культурної орієнтації, про характер освіти для успішної протидії польсько-католицькій експансії. У плеяді полемістів виділяється автор "Апокрисиса", що виступав під псевдонімом Христо-фор Філарет. Здавна він жив на Волині, мав близькі взаємини із князем К. Острозьким і X. Радзивилом — одним із відомих керівників протестанського руху. "Апокрисис" був відповіддю на твір польського єзуїта Петра Скарги "Синод брестський" (1597 р.). У ньому Філарет обстоював у релігійній формі ідею рівності людей, незалежно від місця і становища у житті. Також він виступав проти католицизму, передусім тому, що він був опорою денаціоналізації і поневолення українського народу. 5. Архітектура і будівництво XIV—XVI ст. підпорядковувалися завданням обраної політики. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила містобудування, було введення Магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва. У церковній архітектурі ще зберігав вплив візантійсько-руський тип трьохапсидної церкви поряд з унікальним зразком церкви-ротонди. У XVI ст. набули поширення готичні або ренесансові типи будівництва церков. Оборонні зразки мали класичне завершення в замковій архітектурі з силуетами високих башт і мурів з бійницями (Луцьк, Кам'янець, Збараж). Давні замки органічно вписувалися в довколишній пейзаж і розташовувалися на вершинах гір, берегах річок та озер. У замках з княжим двором і службами, пристосованих до оборони, концентрувалося тогочасне життя. Відповідно з ними були пов'язані муровані укріплення міста й передмістя. Із середини XVI ст. форми оборонної архітектури поступаються місцем ренесансного палацового будівництва (Бережани, Межибіж).
Назва: Українська культура початку ХІV - першої половлини ХVII ст Дата публікації: 2005-02-23 (3217 прочитано) |