ультура > ’арактеристика середньов≥чноњ л≥тератури

’арактеристика середньов≥чноњ л≥тератури

ѕов≥льно розпадалас¤ п≥д ударами варвар≥в величезна –имська ≥мпер≥¤. лег≥они один за одним залишали завойован≥ земл≥, щоб захистити столицю Ч –им. але ось упав ≥ в≥н.

ј на в≥льних в≥д нин≥ просторах ™вропи виникли нов≥ держави: на земл¤х Ч ‘ранц≥¤, прирейнських германц≥в Ч Ќ≥меччина, бритт≥в Ч јнгл≥¤, та ѕ≥реннейському п≥востров≥ Ч ≤спан≥¤, на јпенн≥нах Ч ≤тал≥¤. ≤ вс≥х цих нових народ≥в були своњ мови, ≥ культура не схож≥ на античну.

“ак почавс¤ новий етап Ївропейськоњ ≥стор≥њЧ середньов≥чч¤. ¬≥н тривав в≥д пад≥нн¤ –имськоњ ≥мпер≥њ (V ст.) до настанн¤ нового часу Ч XVII ст. ¬чен≥ розд≥лили цей великий ≥сторичний етап на к≥лька пер≥од≥в, ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ ¤скраво самобутн≥м, несхожим характером. ÷е раннЇ середньов≥чч¤ ( з початку нашоњ ери до ’≤ ст.), ¬исоке середньов≥чч¤ (’≤≤ Ч початок ’≤V ст.) ≥ ¬≥дродженн¤ (’≤V Ч початок ’VII ст.)

ѕод≥бно до античноњ л≥тератури, нов≥ Ївропейськ≥ л≥тератури пройшли дописемний , а згодом докнижний етапи розвитку, ¤к≥ включали в себе м≥фолог≥ю, народн≥ еп≥чн≥ сказанн¤, нац≥ональний героњчний епос.

¬з¤ти хоча б еп≥чн≥ твори, так≥, ¤к Уѕ≥сн¤ про Ќ≥белунг≥вФ (’≤≤ ст.),Ч ≥сторична легенда про знищенн¤ гунами держави бургунд≥в (н≥белунг≥в) (436), подвиги ≥ смерть «≥гфр≥да, помсту його дружини  римх≥льди, придворний ≥ лицарський побут епохи фнодал≥зму; ≥спанська поЇма У ѕ≥сн¤ про мого —≥даФ, де осп≥вуЇтьс¤ нац≥ональний герой –одр≥го ƒ≥ас де Ѕ≥вар на пр≥звисько —≥д, що боровс¤ за визволенн¤ ≥спанського народу в≥д мавр≥в ≥ проти феодальноњ знат≥; французька поЇма Уѕ≥сн¤ про –оландаФ (бл. 1170), в ≥сторичн≥й основ≥ ¤коњ лежить легенди про завойовницьк≥ походи  арла ¬еликого ≥ загибель його полководц¤ –оланда п≥д час упокоренн¤ сарацин≥в.

ѕ≥сн≥ про д≥¤нн¤ славетних вит¤з≥в читали у супров≥д≥ музичних ≥нструмент≥в по книжц≥-кодексу або напамТ¤ть спец≥альн≥ виконавц≥, ¤ких у ‘ранц≥њ називали жонглерами, в Ќ≥меччин≥ Ч шп≥льманами, в ≤спан≥њЧ хугларами. “акож виконували л≥ричн≥ поеми на теми коханн¤. Ќазивали њх романами, бо писали вони французькою, ¤ка тод≥ називалас¤ УроманськоюФ. ѕод≥њ розгорталис¤ в казкових крањнах, лицарю доводилос¤ битис¤ з велетн¤ми ≥ чудовиськами, перемагати чаклун≥в та його чекала найвища нагородаЧ коханн¤ прекрасноњ ж≥нки. ƒо видатних роман≥в того часу можна в≥днести :Ф–омани круглого столуФ, та У“р≥стан ≥ ≤зольдаФ.

Ќе т≥льки героњчним ≥ л≥ричним епосом прославилас¤ середньов≥чна ™вропа. ≤снувала ще й л≥рична поез≥¤.  р≥м п≥сень, що сп≥вали в народ≥, ≥ п≥сень духовного зм≥сту, ¤к≥ складали ченц≥, була поширена й лицарська л≥рика. ѓњ авторами були люди двор¤нського походженн¤. Ћицар обожнюЇ свою даму ≥ готовий вершити заради нењ подвиги. думка про даму змушуЇ його дбати про духовне самовдосконаленн¤. Ќ≥чого под≥бного не знала антична любовна л≥рика

 ≥нець лицарським романам поклав всесв≥тньов≥домий тв≥р Уƒон  ≥хот Фћ≥гел¤ де —ервантеса(1547Ч-1616);використовуючи реал≥стичн≥ елементи, ген≥алний автор змалював парод≥ю на середньов≥чне лицарство, водночас правдиво в≥дтворившироку картину народного житт¤ ≤спан≥њ,а л≥таратурн≥ образи мандр≥вного УблагородногоФ лицар¤ ≥ його зброЇносц¤ —анчо ѕанси стали крилатими.

¬насл≥док розкладу феодального ладу ≥ зародженн¤ ранньокап≥тал≥стичних в≥дносин, утворенн¤ нац≥ональних централ≥зованих держав, зростанн¤ торг≥вл≥ у звТ¤зку з великими географ≥чними в≥дкритт¤ми наступила епоха ¬≥дродженн¤, або францюзькою мовою –енесансЧ ¤к перех≥дний пер≥од в ≥стор≥њ культури «ах≥дноњ ≥ ÷ентральноњ ™вропи м≥ж —ерЇдньов≥чч¤м ≥ Ќовим часом (’≤V- XVIст.); ¤к в≥дмова в≥д феодально-церковноњ сприйн¤тт¤, переосмисленн¤ м≥сц¤ ≥ рол≥ людини на земл≥.

1

Ќазва: ’арактеристика середньов≥чноњ л≥тератури
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (920 прочитано)