Ћ≥тература св≥това > ≈рнест ’ем≥нгуей

≈рнест ’ем≥нгуей

≈рнест ћ≥ллер ’ем≥нгуей народивс¤ 21 липн¤ 1899 р. в м≥стечку ќук-ѕарк на середньому «аход≥ —Ўј. ¬≥н був другим ≥з шести д≥тей л≥кар¤  ларенса ≈дмунда ’ем≥нгуе¤ та його дружини √рейс ≈рнест≥н≥ ’олл. Ѕатько захоплювавс¤ природою, полюванн¤м, риб≠ною ловлею. ћати Ч музикою, њх син успадкував в≥д матер≥ любов до мистецтва, артистизм, почутт¤ ритму (воно п≥зн≥ше стало одн≥Їю з особливостей його прози), ¤к≥ своЇр≥дно поЇднувалис¤ з любов'ю до природи, мисливства та спорту. ¬≥н отримував насолоду, слухаю≠чи музику, захоплювавс¤ живописом, багато читав ≥ не у¤вл¤в соб≥ житт¤ без рибалки, полюванн¤, без л≥с≥в, г≥р ≥ мор¤.

” школ≥ йому все давалос¤ легко. ”любленець учител≥в, в≥н диву≠вав њх своњми нестандартними творами. ёнак захоплювавс¤ л≥тера≠турою, дуже багато читав. « англ≥йських автор≥в йому найб≥льше подобалис¤ „осер, Ўексп≥р, —т≥венсон,  ≥пл≥нг, з американських-ћарк “вен. ” школ≥ в≥н набув перших навик≥в роботи журнал≥ста: був репортером ≥ редактором шк≥льноњ газети, опубл≥кував понад «ќ статей, зам≥ток, фейлетон≥в, друкувавс¤ в шк≥льному л≥тературно≠му журнал≥. ” перших л≥тературних спробах ’ем≥нгуе¤ в≥дчувавс¤ вплив ƒжека Ћондона та ќ“енр≥. ≈рнест зак≥нчив школу 1917 р. ≥, попри бажанн¤ батьк≥в, в≥дмовивс¤ продовжувати навчанн¤ дал≥. ¬≥н збайдуж≥в до науки ≥ книг, його вабило до себе житт¤, повне пригод ≥ небезпек, ¤ке ≥ стало його "ун≥верситетами". ’ем≥нгуей хот≥в навчитис¤ писати про все, що бачив, про що дов≥давс¤, тому почав працювати в газет≥. ÷¤ прац¤ була доброю школою дл¤ по≠чатк≥вц¤.

’ем≥нгуей знайшов соб≥ строгого вчител¤, редактора ѕ≥та ¬елл≥н≠гтона, ¤кий висував ч≥тк≥ вимоги до репортер≥в. ¬они були сформу≠льован≥ у "—та запов≥д¤х газет¤ра". Ќаведемо де¤к≥ з них, щоб зро≠зум≥ти, що вони багато в чому зб≥гаютьс¤ з принципами роботи ’е≠м≥нгуе¤, з його розум≥нн¤м творчост≥. "ѕиши короткими реченн¤≠ми... ѕерший абзац маЇ бути коротким. ћова - сильною. —твер≠джуй, а не заперечуй. ”никай прикметник≥в, особливо гучних, типу "надзвичайний", "чудовий", "гранд≥озний", "величний . ќтже, кон≠кретн≥сть опис≥в, простота ≥ лакон≥зм - це перш≥ уроки майстер≠ност≥. ѕ≥зн≥ше ’ем≥нгуей називав ц≥ правила найл≥пшими ≥ так ви≠значив њх роль: "∆одна людина, котра в≥дчуваЇ ≥ хоче писати прав≠диво, ¤кий би не мала талант, не може добре писати, в≥дкинувши њх". ” газет≥ письменник не лише засвоював секрети л≥тературноњ майстерност≥, а й вињжджав на м≥сц¤ злочин≥в ≥ таким чином п≥зна≠вав "дно" житт¤ (цей матер≥ал письменник використав в опов≥≠данн≥ "”бивц≥").

 оли јмерика вступила в першу св≥тову в≥йну, ’ем≥нгуей рвавс¤ на фронт, але через поганий з≥р (око було ушкоджене п≥д час за≠н¤ть боксом) йому в≥дмовили. “од≥ юнак попросив зарахувати його до „ервоного ’реста, ≥ в≥н ¤к вод≥й медичноњ машини отримав при≠значенн¤ в ™вропу. “ам в≥н, прагнучи бути ближче до фронту, опи≠нивс¤ в ≤тал≥њ, де своЇю машиною њздив на передову. ѕ≥д час одного з таких вињзд≥в в≥н був дек≥лька раз≥в важко поранений в ноги. «ав≠д¤ки мистецтву л≥кар≥в ’ем≥нгуей одужав, але п≥сл¤ поверненн¤ до≠дому перебував у пригн≥ченому стан≥. Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в та р≥дн≥ схильн≥ вважати, що ц¤ депрес≥¤ була насл≥дком в≥йни ≥ пораненн¤. ¬они назавжди травмували св≥дом≥сть письменника, в≥н не спав но≠чами, згадуючи в≥йну, багато говорив про њњ жорсток≥ безглузд¤. «а участь у в≥йн≥, за мужн≥сть ≥ в≥двагу в≥н був нагороджений в≥йсько≠вим хрестом та ср≥бною медаллю (найвищою нагородою ≤тал≥њ дл¤ ≥ноземц≥в).

як кореспондент газети у  анад≥ та ѕариж≥ ’ем≥нгуей висв≥тлю≠вав м≥жнародн≥ конференц≥њ в √енуњ (1922), в –апалло (1923), писав про окупац≥ю –уру, про ≥тал≥йських фашист≥в. ¬≥н одним з перших засудив ≥тал≥йський фашизм, викрив демагог≥ю ћуссол≥н≥, висв≥тлю≠вав трагед≥њ греко-турецькоњ в≥йни (1922-1923), очевидцем ¤коњ був, ≥ пол≥тико-дипломатичний механ≥зм њњ виникненн¤.

«годом ’ем≥нгуей, зважившись врешт≥ стати письменником, по≠кинув роботу журнал≥ста. ўе в јмериц≥ 1920 р. в≥н познайомивс¤ з письменником Ўервудом јндерсоном, ¤кий дав йому перед вињз≠дом у ѕариж листа з рекомендац≥Їю до √ертруди —тайн. ’ем≥нгуей знайомитьс¤ з письменницею, входить до њњ л≥тературного естетсь≠кого гуртка, ¤кий складавс¤ з найвидатн≥ших модерн≥ст≥в того часу, зокрема ƒжеймса ƒжойса, ≈зри ѕаунда, “омаса —тернза ≈л≥ста. ¬≥н вчитьс¤ у них, але засвоюЇ лише те, що сп≥взвучне йому самому. «окрема, в≥н бере до уваги вимоги √ертруди —тайн писати стисл≥≠ше, зображати, а не описувати, наголошувати на зм≥стовому по≠втор≥. –екомендац≥йний лист јндерсона в≥дкрив перед ’ем≥нгуеЇм можлив≥сть користуватис¤ найл≥пшими приватними б≥бл≥отеками. ¬≥н багато читаЇ “експ≥ра, —тендал¤, Ѕальзака, „ехова, “олстого, ƒостоЇвського, ¤ких вважаЇ своњми справжн≥ми л≥тературними вчи≠тел¤ми. ’ем≥нгуей вчивс¤ писати не т≥льки у письменник≥в, а й у художник≥в. ѕрекрасн≥ музењ ‘ранц≥њ та ≤спан≥њ в≥дкривали перед ним цю можлив≥сть. Ќайближчим його л≥тературному хистов≥ був ѕоль —езанн. ’ем≥нгуей говорив, що з жипопису в≥н "запозичував принципи зображенн¤ св≥ту".

”же першими своњми публ≥кац≥¤ми ’ем≥нгуей за¤вив про себе ¤к про ориг≥нального митц¤. «б≥рка опов≥дань "¬ наш час", опубл≥≠кована 1925 р., Ї своЇр≥дним циклом новел, об'Їднаних одним ге≠роЇм - Ќ≥ком јдамсом, що ув≥брав у себе багато рис самого авто≠ра. ÷ю публ≥кац≥ю можна назвати прологом до зр≥лоњ творчост≥ ’ем≥нгуе¤.

—правжн≥й усп≥х прийшов до письменника п≥сл¤ того, ¤к в≥н опубл≥кував св≥й перший роман "≤ сонце сходить" (друга назва -"‘≥Їста"). ≈п≥графом до цього роману Ї слова, ¤к≥ п≥зн≥ше стали всесв≥тньо в≥домими: "¬и вс≥ - втрачене покол≥нн¤", њх уперше по≠чула √ертруда —тайн в≥д ¤когось француза, власника гаража, ¤кий сказав своЇму молодому пом≥чников≥: "Ќ≥чого ви не вм≥Їте, ви -втрачене покол≥нн¤". —тайн передала ц≥ слова ’ем≥нгуеЇв≥. ѕ≥сл¤ публ≥кац≥њ "ф≥Їсти" вони стали широко в≥домими ≥ почали вико≠ристовуватис¤ дл¤ позначенн¤ певного соц≥ально-психолог≥чного феномена: словами "втрачене покол≥нн¤" називали людей, що пройшли через випробуванн¤ першоњ св≥товоњ в≥йни ≥ втратили не т≥льки ф≥зичне здоров'¤, але й в≥ру в розумн≥сть св≥ту, в житт¤, в майбутнЇ. Ќастроњ, глибинний б≥ль цих людей передавали у своњй творчост≥ письменники, ¤к≥ теж пройшли кр≥зь пекло в≥йни. —е≠ред них американц≥ ƒжон ƒос ѕассос ≥ ‘ренс≥с ‘≥цджеральд, англ≥Їць –≥чард ќлд≥нгтон, н≥мець ≈р≥х ћар≥¤ –емарк. Ѕезперечно, ≈рнест ’ем≥нгуей у своњх творах багато розпов≥даЇ про це покол≥нн¤, травмоване в≥йною, ≥ Ї представником л≥тератури Увтраченого покол≥нн¤Ф. “а в≥д ≥нших в≥н в≥др≥зн¤Їтьс¤ тим, що зум≥в побачити своЇ покол≥нн¤ не т≥льки в безнад≥њ, а й у пошуках позитивних вартостей житт¤.

2. —пр¤муванн¤ наступного роману ’ем≥нгуе¤ Ђѕрощавай, зброЇ!ї (1929) Ч гуман≥стичне запе-реченн¤ в≥йни, антим≥л≥таристський характер. ” 30-х роках в≥н видав також художньо-нарисов≥

книжки: Ђ—мерть пополудн≥ї, Ђ«елен≥ узг≥р'¤ јфрикиї. ј св≥й соц≥ально-психолог≥чний тв≥р про рибалку √арр≥ Ћефгана, котрий намагаЇтьс¤ боротис¤ з ворожим йому св≥том багат≥њв, ЂћаЇш ≥ не маЇшї ’ем≥нгуей пише п≥д впливом под≥й еко≠ном≥чноњ кризи у —Ўј.

” роки громад¤нськоњ в≥йни в ≤спан≥њ ’ем≥нгуей пров≥в багато м≥с¤ц≥в в оточеному ћадрид≥ ≥ на фрон≠т≥, написав низку нарис≥в та статей про героњчних ≥спанських республ≥канц≥в, п'Їсу Ђѕ'¤та колонаї ≥ роман Ђѕо кому подзв≥нї (1940), в ¤ких розпов≥дав про кривав≥ та траг≥чн≥ роки громад¤нськоњ в≥йни. √ерой цього твору (¤к ≥ в б≥льшост≥ твор≥в письмен≠ника) Ч американець, ¤кий живе ≥ д≥Ї на чужин≥.

’ем≥нгуей був людиною неординарною, ф≥зич≠но витривалою, мужньою, сильною. ” 60-р≥чно-му в≥ц≥ в≥н мав зр≥ст 185 см, 90 кг ваги, м≥г поц≥ли≠ти з п≥столета на в≥дстан≥ п≥всотн≥ метр≥в у цигар≠ку, ¤ка була в рот≥ когось ≥з знайомих; в молод≥ роки в≥н висто¤в раунди проти чемп≥она важкоњ ваги; входив у кл≥тку з левами; був непоганим спринтером, ум≥в, н≥би справжн≥й матадор, убити бика, був прекрасним ¤хтсменом, г≥рськолижни≠ком, плавцем, снайпером, рибалкою (одного разу вп≥ймав рибу вагою 468 фунт≥в).

” роки другоњ св≥товоњ в≥йни ’ем≥нгуей у чин≥ майора мав свою Ђарм≥юї (100 багнет≥в), ¤ка була моторизованою ≥ з ¤кою в≥н бував у тилу у н≥мц≥в далеко в≥д арм≥њ; одного разу зв≥льнив французьке м≥сто, вв≥йшов у ѕариж скор≥ше за командуючого, за що мало не потрапив до в≥йськового суду, бо зг≥д≠но ≥з ∆еневською конвенц≥Їю кореспонденти не мали права брати в руки зброю, а ’ем≥нгуей був в≥йськовим кореспондентом. ’ем≥нгуей багато пи≠сав про в≥йну Ївропейських народ≥в проти фашиз≠му. ѕ≥д час ц≥Їњ в≥йни разом ≥з друз¤ми в≥н плавав на своњй ¤хт≥ Ђѕ≥ларї, вистежуючи н≥мецьк≥ п≥двод≠н≥ човни ≥ викликаючи л≥таки —Ўј. Ќав≥ть думав зустр≥тис¤ з таким човном, пришвартуватис¤ до нього ≥ п≥д≥рвати себе разом ≥з ним.

” повоЇнний час письменник видав опов≥дан≠н¤ ≥ невеликий роман про другу св≥тову в≥йну Ђ«а р≥кою у зат≥нку деревї. ” цей пер≥од американ≠ська л≥тература була в занепад≥, њњ виводить ≥з цього стану саме ’ем≥нгуей Ч у 1952 роц≥ в≥н пише ф≥≠лософську пов≥сть Ђ—тарий ≥ мореї, за ¤ку одер≠жав Ќобел≥вську прем≥ю. ÷ей тв≥р мав нечуваний усп≥х, в≥н розпродавс¤ за 48 годин у к≥лькост≥ 5 м≥льйон≥в 435 тис¤ч прим≥рник≥в.

ƒовгий пер≥од ’ем≥нгуей жив на  уб≥ (1939-1960) в м≥стечку —ант-‘ранц≥ско де ѕаула, непода≠л≥к в≥д √авани. “¤жка хвороба, неможлив≥сть пл≥дно працювати, невдоволенн¤ пол≥тичною ситуац≥Їю у —Ўј на початку 50-х рок≥в Ч так званою Ђхолод≠ною в≥йноюї Ч призвод¤ть письменника до депре≠с≥њ. ¬ 1960 роц≥ в≥н повертаЇтьс¤ у —Ўј. …ого л≥ку≠ють, але невдало, ≥ в 1961 роц≥ у порив≥ в≥дчаю в≥н постр≥лом ≥з в≥нчестера пок≥нчив ≥з житт¤м.

1	2

Ќазва: ≈рнест ’ем≥нгуей
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (3463 прочитано)