Література світова > Життєвий і творчий шлях Гете. Проблематика твору “Фауст”

Людство завжди намагалося зрозумiти навколишнiй свiт, пояснити природнi явища i сутнiсть буття. Достатньо згадати бiблiйну оповiдь про Єву, яка скуштувала яблука з дерева пiзнання, працi алхiмiкiв епохи Вiдродження, спрямованi на винахiд "фiлософського каменя", за допомогою якого можна буде перетворити метал на золото i здобути "елiксир життя", що повертає молодiсть i здоров'я.

Але саме в епоху Вiдродження людина пройнялась вiрою у свою всемогутнiсть, що викликало новий сплеск церковної диктатури i вилилось у вогнище iнквiзицiї, спрямованих на вияв i знищення демонiв. Тодi з'явилось безлiч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких i легенда про доктора Георгiя Фауста, яка у безлiчi перекладiв стала духовно рiдною цiлiй Європi.

Але Фауст був героєм саме для Гете, бо жив у ньому протягом шiстдесяти рокiв. За цю трагедiю, яка стала символом всього життя письменника, Гете брався за рукопис в передсмертнi хвилини i пiд час тяжкої хвороби в дев'ятнадцять рокiв, пiсля хвороби i короткочасної слiпоти на п'ятдесят першому роцi i на сiмдесят п'ятому, коли боявся, що не встигне його завершити. Можливо тому кiнець трагедiї i став своєрiдною сповiддю поета перед життям. Адже генiй Гете було визнано за життя, тому для нього "метою життя є саме життя". I ось саме цьому життю вiн пiдводить пiдсумок: "Не може вiчнiсть поглинути мої дiла, мої труди". А оскiльки Фауст жив у поетовi, то вiн i змiнювався разом з Гете. Дев'ятнадцятирiчний поет передав своєму героєвi тривоги власної юної душi i визначив його в особис-тому лiрично-драматичному планi. Можна навiть розглядати твiр як автобiографiчний, бо в ньому вiдбилась духовна еволюцiя автора. Герой Гете пройшов самотнiй шлях, хоча прагнув повноти життя. Але все життя за ним iшла тiнь Мефiстофеля, як його внутрiшнiй голос, як його друге я:

У мене в грудях двi душi живуть,
Мiж себе вкрай не схожi i ворожi.
Одна впилась жадливо в свiт земний
I розкошує в нiм в любовнiй млостi,
А друга рветься в тузi огневiй
У неба рiднi високостi.

I тут з'являється Мефiстофель як посланець духа землi. Власне, друге Я Фауста стає зримим. Мефiстофель уособлює всi пориви Фауста, його жагу до повноти життя. Фауст готовий вiддати душу за цю повноту, за те, щоб вимовити: "Спинися, мить! Прекрасна ти!". Але саме Мефiстофель є уособленням усього зла, що живе в Фаустi. Отже, коли Фауст живе пориванням, - вiн з Мефiстофелем заодно, а коли його облягають сумлiння, - вiн розлучається з Мефiстофелем, як з чимось потворним i ганебним. Мефiстофель тут рiзний: то привабливий, то вiдразливий.

Мефiстофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корiнням - у цьому ж його суть. А Фауст подолав дух заперечення i зневiри творчою працею, в якiй Мефiстофель не бачить сенсу, вважаючи перемогу за собою. Для Мефiстофеля вся мiра життя людини в тому, щоб поставити на її душi печать. У боротьбi за душу людини Мефiстофель постає метушливим i розгубленим. А сцена його боротьби з трояндами сповнена iронiї i глибокого смислу, адже, забувши про душу Фауста, вiн висловлює власнi невiдомi почуття до ангелiв.

Образ Мефiстофеля уособлює в собi дух заперечення i руйнування. Але вiн не може знищити основне - життя. Вiн теж творить через заперечення. Фауст i Мефiстофель постiйно сперечаються, але цим вони лише взаємно поповнюють єдину iдею. Гете не завжди стоїть за Фауста i проти Мефiстофеля. Часто вiн мудро визнає правильнiсть думок i вчинкiв.

У Фауста i Мефiстофеля автор вклав певнi людськi риси. Фауст - незадоволений, "дiяльний генiй", пристрасний, готовий палко кохати й ненавидiти, вiн здiбний робити трагiчнi помилки. Натура гаряча i енергiйна, вiн дуже чутливий, його серце легко поранити, iнодi вiн егоїстичний i завжди безкорисний, чуйний, людяний. Фауст шукає. Розум його в постiйних сумнiвах i тривогах. Страждання Фауста причепливе, пристрасне прагнення до iстини. Фауст - це жага осягання, вулканiчна енергiя пiзнання. Фауст i Мефiстофель - два антиподи. Перший голодний, другий насичений, перший пожадливий, другий ситий досхочу, перший рветься "за межi", другий знає, що там немає нiчого, там пустота, i Мефiстофель грає з Фаустом, як з нерозумним хлопчиком, дивлячись на всi його поривання як на пустощi, примхи, i весело ним потакає - адже у нього, Мефiстофе ля, договiр iз самим Богом.

Мефiстофель урiвноважений, пристрастi i сумнiви не хвилюють його. Вiн дивиться на свiт без ненавистi i любовi, вiн зневажає його. У його колючих реплiках багато сумної правди. Це не тип злодiя. Вiн знущається над гуманним Фаустом, який губить Маргариту, та в його глузуваннях звучить правда, гiрка навiть для нього - духа темряви й руйнування. Це тип людини, стомленої тривалим спостереженням за злом i зневiреної в доброму початку свiту. Мефiстофель не вiрить нi в добро, нi в зло, нi в щастя. Вiн бачить недосконалiсть свiту i знає, що вона - вiчна, що нiяк її не переробити. Вiн смiється над людиною, яка з усiєю своєю нiкчемнiстю намагається щось виправити у свiтi. Для нього це втiха, i вiн смiється. Смiх цей поблажливий. Мефiстофель навiть жалiє людину, думаючи, що джерело всiх його страждань - то сама iскра Божа, яка веде людину до iдеалу, до досконалостi, недосяжна, як зрозумiло це йому, Мефiстофелю.

Мефiстофель розумний. Скiльки iронiї, знущання над удаваною вченiстю, марнославством людським у його розмовi зi студентом, який сплутав його з Фаустом!

Теорiя, мiй друже, суха,

Та зеленiє життя древо.

Отже, друге Я Фауста, яке уособлювало бажання злого, переможене силою добра, жагою творчостi i безсмертям людської думки.

Прочитавши трагедiю "Фауст", можна зробити висновок, що свiт тримається на протистояннi творчого духу (Фауст) i духу заперечення i руйнацiї, сумнiву i зневiри (Мефiстофель).

Список використаноi лiтератури:

А.С.Пушкин: "Избранные сочинения" - Москва, "Художественная

литература", 1990 г. 654 ст.

"Замок Монсальват": Легенды средневековья - Москва, "Энигма",

1994 г. 352 ст.

И.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художественная литература",

1978 г. 512 ст.

Аникст: "Фауст" Гете || И.В. Гете "Фауст" ст. 5-26.

1	2

Назва: Життєвий і творчий шлях Гете. Проблематика твору “Фауст”
Дата публікації: 2005-02-23 (1931 прочитано)