Ћ≥тература св≥това > ѕольський романтизм 19 стол≥тт¤ в л≥тератур≥

ѕольський романтизм 19 стол≥тт¤ в л≥тератур≥

’≤’ ст. маЇ величезне значенн¤ дл¤ розвитку нац≥ональних л≥тератур окремих словТ¤нських крањн. ÷≥ народи пройшли складний ≥сторичний шл¤х. ” ’≤’ ст. т≥льки –ос≥¤ мала б≥льш-менш гарн≥ умови дл¤ розвитку нац≥ональноњ культури. ќкрем≥ украњнськ≥ земл≥ перебували п≥д рос≥йським та австро-угорським впливом. Ѕолгар≥¤ страждала п≥д турецьким гн≥том. ѕ≥сл¤ к≥нцевоњ поразки Ќаполеону територ≥ю ѕольщ≥, правл¤ч≥ кола ¤коњ примикали до наполеон≥вськоњ коал≥ц≥њ, було розпод≥лено м≥ж –ос≥йською ≥мпер≥Їю, јвстро-”горщиною й ѕрус≥Їю. ¬ результат≥ б≥льш≥сть словТ¤нських народ≥в не мала нав≥ть нац≥ональноњ осв≥ти. «гадаЇмо, наприклад, н≥мецькомовну ѕрагу або рос≥йськомовний  ињв. Ќазван≥ умови призвели до в≥дставанн¤ розвитку нац≥ональних л≥тератур. ¬≥дсутн≥сть нац≥ональноњ осв≥ти ≥ статусу державних дл¤ нац≥ональних мов призвели до того, що у ’≤’ ст. мови словТ¤нських народ≥в т≥льки починають формуватис¤ ¤к мови нац≥ональних л≥тератур. ” ’≤’ ст. починаЇтьс¤ м≥цний нац≥онально-визвольний рух, особливо у ѕольщ≥, „ех≥њ, —ловаччин≥. –омантизм ¤к мистецтво нац≥онального, виключного й героњчного, набуваЇ у цьому сенс≥ особливого значенн¤. —аме епоха романтизму даруЇ пол¤кам ћ≥цкевича й —ловацького, украњнц¤м Ц Ўевченко.

√оловною темою польського романтизму завжди була тема свободи, особливо свободи нац≥ональноњ. Ћ≥тература романтизму грала у цьому звТ¤зку велику революц≥йну роль. ¬она надихнула пол¤к≥в на повстанн¤, ¤ке почалос¤ у 1830 р. ≥ було жорстоко придушено рос≥йською арм≥Їю у 1831 р. –еакц≥¤ з боку рос≥йського ур¤ду ( а саме на територ≥њ, ¤ка була п≥дконтрольн≥й йому, вибухнуло повстанн¤ ) була жорсткою: ¬аршавський ун≥верситет було закрито, твори ћ≥цкевича й —ловацького заборонен≥. “ому л≥тературне житт¤ зосередилось в ем≥грац≥њ ( ћ≥цкевич, —ловацький, Ўопен та ≥н. ). ¬ ем≥грац≥њ зТ¤вл¤ютьс¤ Уѕан “адеушФ ћ≥цкевича, У орд≥анФ —ловацького, УЌебожествена комед≥¤Ф  расинського. ¬елич духу народу, ¤кий не скоривс¤ п≥д численною перевагою ворог≥в, стаЇ головним мотивом польських художник≥в.

≤мТ¤ јдама ћ≥цкевича набуло дл¤ пол¤к≥в особливого значенн¤. ¬≥н вважаЇтьс¤ символом нац≥ональноњ своЇр≥дност≥, г≥дност≥ польського народу, ¤кий в≥в багатов≥кову боротьбу за отриманн¤ незалежност≥. “ворч≥сть ћ≥цкевича прийн¤то розпод≥л¤ти на три пер≥оди: - ранн≥й, в≥ленсько-ковенський ( до 1824 ).  ращими творами цього пер≥оду вважають Уќду до молодост≥Ф ( 1820 ) УЅалади й романсиФ ( 1822 ), поему У√ражинаФ ( 1823 );

-рос≥йський ( 1824 Ц 1829 ) Ц У римськ≥ сонетиФ ( 1826 ), У онрад ¬алленродФ ( 1828 );

-пер≥од ем≥грац≥њ ( 1830 Ц 1855 ) Ц зак≥нчено Уƒз¤диФ, створено Уѕана “адеушаФ.

¬≥н народивс¤ в родин≥, ¤ка завжди спов≥дувала демократичн≥ ≥деали. …ого батько колись примкнув до Ќаполеону, тому що бачив у Умаленькому капрал≥Ф визволител¤ пол¤к≥в. ” ¬≥ленському(¬≥льнюському) ун≥верситет≥ молодий јдам ћ≥цкевич очолюЇ поетичний рух студент≥в. ” 1822 р. , п≥д час публ≥кац≥њ УЅалад й романс≥вФ, в≥н додаЇ до своЇњ першоњ зб≥рки передмову Уѕро романтичну поез≥юФ, в ¤к≥й розпов≥даЇ про Ївропейський романтизм, про необх≥дн≥сть розвитку романтичного мистецтва у ѕольщ≥. —ила романтичного мистецтва, на думку ћ≥цкевича, пол¤гаЇ у опор≥ на нац≥ональний характер ≥ нац≥ональну ≥стор≥ю, у зображенн≥ ориг≥нальн≥й особистост≥ кожного народу. ”сю першу зб≥рку пронизано в≥рою у чудо, ¤ке ≥снуЇ у реальному св≥т≥, але побачити його можна т≥льки Уочима душ≥Ф( У–омантикаФ ). ” 1823 р. зТ¤вл¤Їтьс¤ поема У√ражинаФ, ¤ку було створено на основ≥ одн≥Їњ ≥з героњчних стор≥нок польсько-литовсько-б≥лоруськоњ ≥стор≥њ ( у ’≤’ ст. пол¤ки, литовц≥ й б≥лоруси вважали себе Їдиним народом. ћ≥цкевич народивс¤ на б≥лоруськ≥й земл≥, осв≥ту отримав на територ≥њ сучасноњ Ћитви ). ” середньов≥чч≥ хрестоносц≥ тевтонського ордену пост≥йно атакували прибалт≥йськ≥ й п≥вн≥чнорос≥йськ≥ земл≥. ¬они в≥дбирали над≥ли в кор≥нних мешканц≥в, робили њх рабами. ѕ≥д час страждань народу п≥д ≥ноземним гн≥том ћ≥цкевич створюЇ поему про героњчне минуле, про в≥дчайдушний вчинок кн¤гин≥ √ражини, ¤ка очолила литовське в≥йсько тод≥, коли њњ чолов≥к перебував у горах на полюванн≥. Ћ≥рико-драматична поема Уƒз¤диФ ( Уѕоминанн¤Ф або Уƒ≥диФ ) стала дл¤ ћ≥цкевича твором, до ¤кого в≥н повертавс¤ усе житт¤. Уƒз¤диФ розпов≥дають про звТ¤зок м≥ж живими й померлими, про посмертну кару дл¤ тих, хто не жалкував нещасних, гнобив вбогих.

” 1823 р. ћ≥цкевича було заарештовано Уза участь у таЇмних зборахФ. якийсь час його протримали у тюрм≥, а пот≥м вислали до –ос≥њ. ÷арський ур¤д нам≥рено культивував рос≥йськ≥ звТ¤зки талановитого поета, спод≥ваючись на Уперевихованн¤Ф, на те, що пров≥нц≥йний юнак перейметьс¤ великодержавним духом, ¤к це вже було з де¤кими ≥ншими польськими поетами. “ому ћ≥цкевича починають публ≥кувати майже не вс≥ столичн≥ журнали, його охоче приймають у шл¤хетних в≥тальн¤х. јле не до шл¤хетних в≥талень т¤гнетьс¤ душа поета. ¬≥н завТ¤зуЇ т≥сну дружбу ≥з декабристами ( особливо з –илЇЇвим ), товаришуЇ з ѕушк≥ним ( правда, п≥зн≥ше њхн≥ шл¤хи роз≥йшлис¤ ). ¬≥дв≥давши ћоскву, ѕетербург, ќдесу, у 1825 р. поет прињжджаЇ до  риму. Ќедавно завойований  рим тод≥ ≥ще не позбувс¤ сх≥дного колориту. ¬раженн¤ в≥д побаченого вилились у блискуч≥ У римськ≥ сонетиФ ( 1826 ). –ос≥йськ≥ чиновники помил¤лис¤: поет не забув р≥дну ѕольщу. ƒоказом цього Ї поема У онрад ¬алленродФ (1828 ), в ¤к≥й ћ≥цкевич знову звертаЇтьс¤ до нац≥ональноњ ≥стор≥њ, до героњчноњ боротьби ≥з хрестоносц¤ми.

” 1829 р. ћ≥цкевич залишаЇ –ос≥ю. ѕоверненн¤ на батьк≥вщину йому заборон¤ють, тому в≥н вињжджаЇ до Ќ≥меччини. ” ¬еймар≥ зустр≥чаЇтьс¤ з •ете, пот≥м њде до Ўвейцар≥њ, ≤тал≥њ. ¬ –им≥, у 1830 р., в≥н взнаЇ про початок повстанн¤ ≥ в≥дразу ж вирушаЇ на батьк≥вщину, але його затримують на австр≥йському кордон≥ ≥ не пускають на п≥дконтрольну –ос≥њ територ≥ю. “ак почавс¤ пер≥од ем≥грац≥њ. ƒо к≥нц¤ житт¤ ћ≥цкевич не побачить ѕольщ≥. ¬≥н буде переживати це дуже бол≥сно, ≥ продовжуючи Уƒз¤диФ, згадаЇ геро¤, ¤кий зТ¤вивс¤ в ц≥й драматичн≥й поем≥ ≥ще п≥д час њњ задуму, на основ≥ старовинноњ легенди про те, ¤к до будинку св¤щеника вноч≥ прийшов дивний г≥сть ( ≤” частина ). ƒоросл≥ розгублюютьс¤, ≥ т≥льки д≥ти розум≥ють, що перед ними Ц мертвець. √≥сть розкриваЇ ксьондзу свою душу. ÷е √юстав, ¤кий недавно ск≥нчив житт¤ самогубством через коханн¤. ј перетворили природне коханн¤ на трагед≥ю сусп≥льн≥ забобони, ¤к≥ не дозвол¤ють люд¤м з р≥зних каст любити одне одного. —проби св¤щеника вт≥шити нещасну душу, ¤ка не може отримати спокою, не до чого не привод¤ть. √юстав буде в≥чно бродити по земл≥, поки люди не перебудують сусп≥льство так, щоб природним почутт¤м й прихильност¤м н≥чого не заважало. якщо на батьк≥вщин≥ легенда про √юстава ц≥кавила ћ≥цкевича б≥льш у русоњстському дус≥, то в ем≥грац≥њ в≥н знову повертаЇтьс¤ до нењ, тепер вже на новому р≥вн≥. ¬≥н створюЇ ≤≤≤ частину Уƒз¤д≥вФ, в ¤к≥й додаЇ нов≥ факти до б≥ограф≥њ душ≥ √юстава. ѕ≥сл¤ самогубства люди знаход¤ть на ст≥н≥ латинський надпис: У“ут помер √юстав й народивс¤  онрадФ. “обто, не зазнавши щаст¤ на земл≥, душа √юстава зв≥льнюЇтьс¤ в≥д земного коханн¤ ≥ йде на зустр≥ч в≥дчайдушному служ≥нню батьк≥вщин≥. “аким чином поет переосмислюЇ й образ середньов≥чного геро¤  онрада ¬алленрода, до ¤кого вже звертавс¤ в однойменн≥й поем≥. ≤сторичний  онрад загинув за батьк≥вщину, але його дух не залишив нескорен≥ земл≥. ѕоез≥¤ ћ≥цкевича Ї глибоко патр≥отичною й сповненою громад¤нського обовТ¤зку, але вона може ≥ л¤кати своњм протисто¤нн¤м рел≥г≥йному фатал≥зму. ≤нколи поет наближуЇтьс¤ до байрон≥чного демон≥зму. √ероњчний  онрад протистоњть величезн≥й –ос≥њ ( У”ривокФ ), ¤ку ћ≥цкевич зображуЇ ¤к крањну безправТ¤ й несправедливост≥. ѕетербург, дл¤ ћ≥цкевича, - м≥сто —атани, ћ≥дний вершник Ц символ тиран≥њ. ѕродовженн¤ Фƒз¤д≥вФ глибоко образило ѕушк≥на, ¤кий в≥дпов≥в в≥ршем Уќн между нами жилФ. –ос≥йський поет назвав ћ≥цкевича Узлобним поетомФ, звинуватив його у невд¤чност≥. ѕушк≥н абсолютно не розум≥в патр≥отичних почутт≥в п≥дкорених –ос≥Їю народ≥в. –¤док У—мирись,  авказ, идет ≈рмоловФ ¤скраво св≥дчить про це. ѕ≥д час польського повстанн¤, ¤ке дл¤ пол¤к≥в обернулось численними людськими жертвами, ѕушк≥н разом ≥з ∆уковським видали зб≥рку У¬о славу русского оружи¤Ф, ¤ку не м≥г прийн¤ти ћ≥цкевич. јле не т≥льки суперечки зазнав поет на територ≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. …ого боротьбу п≥дтримали √ерцен, –илЇЇв, ‘ранко. У”ривокФ ≥з Уƒз¤д≥вФ включаЇ в себе не т≥льки критику Увеличезноњ вотчини цар¤Ф, а ≥ поез≥ю У–ос≥йським друз¤мФ, в ¤к≥й поет в≥ддаЇ належне памТ¤т≥ загиблих декабрист≥в.

¬ умовах ем≥грац≥њ, п≥д час викладанн¤ спочатку греко-римськоњ л≥тератури в Ћозанн≥, а пот≥м Ц словТ¤нських л≥тератур у —орбонн≥, ћ≥цкевич створюЇ гранд≥озне полотно Уѕана “адеушаФ, поеми про нац≥ональну своЇр≥дн≥сть ѕольщ≥. «далека все бачитьс¤ в ≥д≥личному ключ≥, ≥ ћ≥цкевич естетизуЇ старовинний побут, нац≥ональний характер, р≥дний пейзаж. ¬≥н показуЇ старопольский св≥т, ¤кий в≥дтворюЇ по-гомер≥вськи детально, хоча ≥ ≥рон≥зуЇ з приводу свари м≥ж двома шл¤хетськими родами √орешк≥в ≥ —оплиць. —ебе самого поет зображуЇ в образ≥ молодого яцека —оплиц≥, п≥днесеного, але самотнього поета. —в≥т √орешк≥в ≥ —оплиць, ¤ким так любуЇтьс¤ автор, безповоротно йде у минуле, разом ≥з старовинним побутом, домашн≥м господарством, нањвними смаками ≥ забобонами, разом ≥з ориг≥нальною кухнею ≥ не менш ориг≥нальними правовими в≥дносинами. √орешки ≥ —оплиц≥ запов≥дають молодому пан “адеушу зберегти польську культуру ≥ повернути народу незалежн≥сть.

” 1855 р. ћ≥цкевич кидаЇ спок≥йне житт¤ у ѕариж≥ ≥ разом ≥з польським загоном вирушаЇ до —тамбулу, де спод≥ваЇтьс¤ прийн¤ти участь у рос≥йсько-турецьк≥й в≥йн≥ на сторон≥ “урц≥њ, спод≥ваючись, хоча б таким чином допомогти власному народу. јле його чекаЇ скора смерть. ” тому ж, 1855 р. в≥н помираЇ у —тамбул≥ в≥д холери. «араз ≥снуЇ б≥льш, н≥ж 30 памТ¤тник≥в нескореному поету. Ќайб≥льш в≥домим ≥з них Ї Уѕ≥л≥гримФ Ѕурдел¤, ¤кий стоњть у ѕариж≥ на набережн≥й —ени.

1

Ќазва: ѕольський романтизм 19 стол≥тт¤ в л≥тератур≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (649 прочитано)