Ћ≥тература св≥това > ”олт ”≥тмен (1819-1892)

”олт ”≥тмен (1819-1892)

ѕочатки поетичного житт¤ ”олта ”≥тмена були звичайними дл¤ його часу ≥ його крањни. ћайбутнього автора УЋист¤ травиФ ¤к ≥ належить Ц нарекли батьковим ≥менем: перв≥сток ”≥тмен мав бути ¬альтером, ¤кий ставитиме будинки на Ћонг-јйленд≥, лагодитиме дир¤в≥ дахи ≥ нав≥шуватиме на стайн¤х двер≥. “ак думали в родин≥, де росло девТ¤теро д≥тей ≥ кожному вже в≥д початку накреслювалас¤ завтрашн¤ дол¤. Ќ≥хто не знав, що найстарший син зречетьс¤ родинних план≥в Ц стане ¤кимось ”олтом, - ≥ на тридц¤ть шостому роц≥ житт¤ видасть книгу УЋист¤ травиФ ≥ обезсмертить ≥м'¤ ”≥тмен≥в.

”олт не любить зосереджуватис¤ вдома. ¬≥н виходив з јмерики сучасноњ у завтрашню, ≥ шл¤хи його були довгими й нелегкими.

¬ с≥мнадц¤ти штатах побував ”≥тмен у 1848 роц≥, мандруючи п≥шки. —ам в≥н вважав так≥ мандри необх≥дними дл¤ себе й був посл≥довний, зд≥йснюючи задумане.

ƒес¤тки б≥ограф≥в скоментували п≥зн≥ше цей нахил до усам≥тненн¤, шукаючи в ньому м≥стичних переживань, намагалис¤ зрозум≥ти, чому серед л≥с≥в поет чувс¤ не г≥рше, а часом Ц л≥пше, н≥ж у людському товариств≥. Ќебагатосл≥вний у всьому, що стосувалос¤ план≥в ≥ його переконань, неквапний у руках, ”олт рано здобув репутац≥ю л≥нивого дивака ≥ не надто соромивс¤ цього. “рохи працював з батьком, будуючи ≥ продаючи хатки дл¤ новосел≥в, допомагав ≥ншим, але у всьому, де ставав за пом≥чника був так само без≥н≥ц≥ативним та пасивним, ¤к ≥ тод≥, коли працював журнал≥стом чи складачем у пров≥нц≥йн≥й газет≥.

”≥тмен усв≥домив свою мету десь в середин≥ житт¤, й воно под≥лилос¤ на дв≥ половини, зовс≥м не под≥бн≥. ¬≥н пов≥льно ≥ обережно в≥дкривавс¤ люд¤м, хоч об≥дав з ними, сперечавс¤, сп≥вав. ўе змалку батьки ”≥тмена мр≥¤ли про вселюдську р≥вн≥сть. ”олт у це переконано в≥рив. ѕоез≥¤ ”≥тмена Ц той вибух, що здавс¤ п≥зн≥ше неспод≥ваним багато дл¤ кого, - визр≥ла у його повед≥нц≥ й уподобанн¤х, у взаЇминах з ≥ншими людьми. ѕоет доростав до власноњ книжки, ¤к дозр≥ваЇ ¤блун¤, непом≥тна спершу в чагарниках. ¬≥н був посл≥довно ц≥льним у житт≥ своЇму й св≥тосприйманн¤, що б не робив.

ƒивно, але ¤к≥сний розрив м≥ж не довгим пер≥одом газет¤рства ≥ працею л≥тератора ”≥тмена Ц разючий. ≤ статт≥ його ≥ перша пов≥сть У‘ранкл≥н ≈вансФ, ≥ нав≥ть перш≥ його в≥рш≥ Ц н≥що не в≥щувало ген≥альноњ зб≥рки УЋист¤ травиФ.

У«емл¤ ≥ море, риби ≥ птиц≥, небесна простор≥нь та небесн≥ т≥ла, л≥сист≥ гори ≥ р≥ки Ц то все непоган≥ темиФ але народ чекаЇ в≥д поета, щоб той вказав на щось значн≥ше за красу й г≥дн≥сть, пов'¤зан≥ з н≥мими предметами довкола, чекають в≥д нього, аби вказав, де пролегла стежка, що ЇднаЇ д≥йсн≥сть з людськими думками. Уѕоет знав, чого прагне, ≥ нин≥ вже залежало, чи стане таланту дл¤ зд≥йсненн¤ задум≥в. ”≥тмен не запоб≥гав перед читачем, в≥н под≥л¤в з ним працю маЇтт¤.Ф „итач пост≥йно маЇ брати на себе належну частину роботиЕФ

”≥тменов≥ повертали першу його книжку майже вс≥, кому в≥н дарував њњ. Ћише американський письменник ≈мерсон (1803-1882) захоплено прив≥тав поета. ”≥тмен сто¤в перед тис¤чами очей ≥ не бачив доброзичливих пом≥ж ними. ¬ирували пл≥тки, друз≥ в≥дверталис¤, не бажаючи вп≥знавати його, ганьба л¤гла на родину, ≥ јмерика, ¤ка невдовз≥ пишатиметьс¤ ним, не прийн¤ла ”≥тмена. Ќайб≥льший гуман≥ст Ќового св≥ту, в≥н прийшов, щоб жити у негуманн≥ часи.

”≥тменову зб≥рку сл≥д читати п≥др¤д Ц в≥рш за в≥ршем, р¤док за р¤дком. “ой специф≥чний ритм, що ≥снуЇ в ориг≥нал≥ й так важко в≥дтворюЇтьс¤ в перекладах, теж Ї частиною ”≥тменовоњ поетики Ц так н≥хто не писав до нього.

”≥тмен осв≥дчувавс¤ у любов≥ всьому людству, прагнучи виповнити душевним добром ц≥лу планету. Ўкола його Ц не лише вм≥нн¤ писати дл¤ вс≥х, це вм≥нн¤ любити.

”≥тмен мислив м≥льйонними категор≥¤ми. Ќав≥ть говорили про себе сам, поет озирав себе збоку, наче владар, що пильно вдивл¤Їтьс¤ в обличч¤ п≥дданих. ”≥тмен фанатично в≥рив у прогрес, найб≥льшим болем його було, що:

У“ис¤ч≥ людей ≥дуть за такими людьми,

що в людей не в≥р¤тьФ.

(УƒумкаФ)

¬≥н вишукував добре ≥ високе начало в кожн≥й ≥з душ. ÷е був рац≥ональний пошук. ”≥тмена не ставл¤ть до реЇстру американських пол≥тик≥в. јле, так чи ≥накше, кожен р¤док його нав≥¤но сучасними поетов≥ битвами, а в пророцтвах своњх поет ви¤вивс¤ далекогл¤дним за багатьох президент≥в.

¬ ”≥тмена все було по-справжньому. Ќав≥ть брутальн≥сть його була життЇвою, природною, такою, що њњ не можна соромитис¤. ¬≥н говорив з людьми, наче з самим собою, але не призначен≥ до такоњ щирост≥, сп≥врозмовники не розум≥ли поета. ¬≥н говорив перш за все до тих ≥ в≥д ≥мен≥ тих, що працюють. јле й роб≥тництво не зразу почуло свого поета: ”≥тменов≥ слова не знайшли в≥длунн¤ в загал≥, до ¤кого було њх кинуто. ј поет прагнув ус≥м прищепити свою любов до житт¤ не п≥дсолодженого, а справжнього, пропахлого землею, молоком, цеглою ≥ кров'ю. ¬≥н Ц ¤к нард, що в≥чно лишаЇтьс¤ життЇлюбом; ”≥тмен прагнув злитт¤ з народом ≥ стати його речником.

¬≥н жив у своњй јмериц≥, привТ¤заний до нењ своњм походженн¤м, кор≥нн¤ми творчост≥ - геть ус≥м. —першу вона створила його, а пот≥м в≥н уз¤вс¤ зм≥нювати њњ. “а Ц не лише јмерику бачив перед собою поет, не лише њњ слухав. ”≥тмен дививс¤ над голови недолугих пол≥тик≥в та над голови швидкоплинних дн≥в. ¬≥н бачив ™вропу, де революц≥њ терп≥ли поразки, щоб з≥братис¤ до наступного кидка, поет розмовл¤в з пол≥тичними ем≥грантами. ”≥тмен присв¤чуЇ в≥рш ѕаризьк≥й комун≥ (У‘ранц≥¤Ф), пише заклик Уѕереможному Ївропейському революц≥онеров≥Ф Е я в≥рний поет кожного бунт≥вника Усв≥туФ. ”≥тмен соц≥ально самовизначивс¤, в≥н прагне подолати рабство ≥ посл≥довно й в≥дкрито боретьс¤, щоб зд≥йснити цю мр≥ю.

ѕоети стверджують народи своњм словом ≥ складають дл¤ них бойов≥ г≥мни та колисков≥ п≥сн≥. ”≥тмен був не т≥льки речником јмерики, в≥н був њњ дзеркалом, у ¤кому в≥дбилис¤ ус≥ складн≥ й суперечлив≥ шл¤хи њњ крањни. ÷е був поет справд≥ нац≥ональний.

”≥тмен лишивс¤ одним з найб≥льш ¤скравих промовц≥в на безперервному всепланетному в≥ч≥, де точитьс¤ суперечка про прийдешн≥сть.

ѕоез≥¤ ”≥тмена т¤жить до всеос¤жного еп≥чного в≥дображенн¤ житт¤. …ого ≥дейна насичен≥сть не випадково привернула увагу ¬.¬.ћа¤ковського, ѕабло Ќерузи, Ќазима ’≥кмета.

Ћ≥тература:

ƒит¤ча енциклопед≥¤. ¬идавництво У–ад.школаФ.  ињв Ц 1965

 оротке ¬. Ћист¤ безсмертних трав. ¬идавництво худ.л≥т. Уƒн≥проФ  ињв, 1969.

ѕоез≥њ. ¬идав худ.л≥тер. Уƒн≥проФ  ињв, 1969.

1

Ќазва: ”олт ”≥тмен (1819-1892)
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1160 прочитано)