Ћог≥ка > ≈тапи розвитку сучасноњ лог≥ки

≈тапи розвитку сучасноњ лог≥ки

ѕлан:

—учасна лог≥ка

Ћог≥ка в ”крањн≥

¬ ≥стор≥њ лог≥ки вид≥л¤ють два етапи:

1. ¬≥д лог≥ки ƒавнього св≥ту до виникненн¤ у дру≠г≥й половин≥ XIX ст. сучасноњ лог≥ки.

2. ¬≥д другоњ половини XIX ст. до наших дн≥в.

Ќа першому етап≥ лог≥ка переважно вир≥шувала проблеми, поставлен≥ ще јр≥стотелем. ¬ останн≥ п≥вто≠ра стол≥тт¤ в н≥й в≥дбулись ¤к≥сн≥ зм≥ни. ўоправда, пе≠редумови цих зм≥н з'¤вилис¤ ще тод≥, коли Ћейбн≥ц запропонував ≥дею численн¤ ≥ в≥дпов≥дну формал≥зова≠ну мову. ÷ю ≥дею, ¤к зазначалось, сучасники не зро≠зум≥ли ≥ зрештою забули. ѕроте в друг≥й половин≥ XIX ст., а тим б≥льше в XX ст. на людство чекала ц≥≠ла злива ≥дей, завд¤ки ¤ким сучасна лог≥ка перейшла наукову революц≥ю. Ќазвемо лише де¤ких видатних учених, ¤к≥ зробили ≥стотний внесок у њњ розвиток.

ƒжордж Ѕуль (1815Ч1864) Ч один ≥з засновник≥в математичноњ лог≥ки. ѕоклавши в основу своњх досл≥джень аналог≥ю м≥ж алгеброю ≥ лог≥кою, в≥н розро≠бив в≥дпов≥дне лог≥чне численн¤, в ¤кому застосував закони й операц≥њ математики (додаванн¤ клас≥в, мно≠женн¤ тощо). јлгебро-лог≥чний метод дав можлив≥сть Ѕулю ви¤вити нов≥ типи висновк≥в, ¤к≥ не враховува≠лись у традиц≥йн≥й силог≥стиц≥. ¬≥н детально проана≠л≥зував закони комутативност≥, асоц≥ативност≥, дис≠трибутивност≥ .

ќгастес де ћорган (1806Ч1871) Ч засновник ло≠г≥чного анал≥зу в≥дношень, зокрема запропонував фор≠мулу суджень в≥дношенн¤, ¤ка нагадуЇ сучасну фор≠мулу ЂаRbї. ¬≥н сформулював основн≥ принципи лог≥≠ки висловлювань ≥ лог≥ки клас≥в. ” розроблен≥й ним алгебр≥ в≥дношень анал≥зував операц≥њ додаванн¤, мно≠женн¤ тощо. ” математичн≥й лог≥ц≥ ћорган сформулював закони, ¤к≥ нос¤ть його ≥м'¤ Ч Ђзакони де ћорганаї.

√отл≥б ‘реге (1848Ч1925) заклав основи лог≥чноњ семантики. ” своњй фундаментальн≥й прац≥ Ђќсновн≥ закони арифметикиї в≥н побудував систему формал≥≠зованоњ арифметики на основ≥ розробленого ним роз≠ширеного численн¤ предикат≥в з метою обірунтуванн¤ ? ≥дењ про зведенн¤ математики до лог≥ки.

≤дењ ‘реге багато в чому наперед визначили розви≠ток лог≥ки XX ст.: в≥н ув≥в пон¤тт¤ лог≥чноњ функц≥њ й розр≥зненн¤ властивостей речей ≥ в≥дношень (а в≥дпо≠в≥дно одном≥сних ≥ багатом≥сних лог≥чних функц≥й); вперше ув≥в символи дл¤ позначенн¤ квантор≥в; ув≥в пон¤тт¤ ≥стинн≥сного значенн¤ тощо.

‘реге систематично досл≥джував в≥дношенн¤ м≥ж мовними виразами ≥ предметами, ¤к≥ позначаютьс¤ цими виразами; розкрив в≥дм≥нн≥сть м≥ж значенн¤м ≥ смислом мовних вираз≥в. …ого прац≥ розц≥нюютьс¤ ¤к початок нового етапу в розвитку математичноњ (символ≥чноњ) лог≥ки.

„арлз-—амдерс ѕ≥рс (1839Ч1914) Ч родоначаль≠ник сем≥отики (загальноњ теор≥њ знак≥в). ” своЇму чис≠ленн≥ в≥н використовував ¤к строгу, так ≥ нестрогу диз'юнкц≥њ. ѕ≥рс сформулював закони матер≥альноњ ≥мпл≥кац≥њ. “ривалий час його прац≥ не були в≥дом≥ широк≥й науков≥й громадськост≥.

ƒавид √≥льберт (1862Ч1943) дос¤г значних усп≥х≥в у застосуванн≥ методу формал≥зац≥њ в тлумаченн≥ ло≠г≥чних умовивод≥в, у розробц≥ численн¤ висловлювань ≥ предикат≥в, у досл≥дженн≥ акс≥оматизац≥њ знань. ¬≥н зд≥йснив строго акс≥оматичну побудову геометр≥њ ≈вкл≥да, що наперед визначило подальший розвиток досл≥джень з акс≥оматизац≥њ наукового знанн¤, запропонував розгорнутий план обірунтуванн¤ математики шл¤хом њњ повноњ формал≥зац≥њ. ўоправда, ц¤ програ≠ма ви¤вилась незд≥йсненною, проте њњ ≥дењ спричинили виникненн¤ метаматематики (теор≥њ доведень).

јльфред-Ќорт ”айтхед (1861Ч1947) у сп≥вавторс≠тв≥ з Ѕ. –асселом написав тритомну працю Ђѕринципи математикиї, ¤ка зробила значний внесок у розвиток математичноњ лог≥ки.

Ѕертран –ассел (1872Ч1970) маЇ велик≥ заслуги у сфер≥ розробки мови сучасноњ лог≥чноњ символ≥ки. ¬≥н систематично виклав теор≥ю численн¤ висловлювань ≥ теор≥ю клас≥в. ” книз≥ Ђѕринципи математикиї разом з ”айтхедом розвинув математичну лог≥ку способом акс≥оматизац≥њ й формал≥зац≥њ числень висловлювань, клас≥в ≥ предикат≥в, а також теор≥ю тип≥в ¤к способу переборенн¤ парадокс≥в.  р≥м того, –ассел досл≥джу≠вав лог≥чний аспект проблеми ≥снуванн¤, лог≥чний статус дескрипц≥њ, природу де¤ких парадокс≥в тощо.

ƒжузеппе ѕеано (1858Ч1932) запропонував ≥дењ, завд¤ки ¤ким було зд≥йснено перех≥д в≥д староњ алгеб≠ри лог≥ки до математичноњ в њњ сучасному вигл¤д≥. ¬≥н ув≥в прийн¤т≥ в сучасн≥й математичн≥й лог≥ц≥ символи (Ч знак входженн¤ елемента до т≥Їњ чи ≥ншоњ мно≠жини; Ч знак включенн¤ множини;Ч знак об'Їд≠нанн¤ множин;Ч знак перетину множин), сформу≠лював систему акс≥ом дл¤ арифметики натурального р¤ду.

ѕлатон ѕорецький (1846Ч1907) першим у –ос≥њ розробив ≥ читав курс математичноњ лог≥ки. ¬≥н уза≠гальнив ≥ розвинув дос¤гненн¤ ƒж. Ѕул¤, ”.-—. ƒжевонса, ≈. Ўредера у сфер≥ алгебри лог≥ки. «начне м≥с≠це у прац¤х ѕорецького займала Ђтеор≥¤ насл≥дк≥вї. Ќим узагальнена теор≥¤ силог≥стики традиц≥йноњ лог≥ки, проанал≥зован≥ де¤к≥ несилог≥стичн≥ м≥ркуванн¤ тощо.

«начним Ї внесок у розвиток сучасноњ лог≥ки ≥ де¤≠ких ≥нших учених, зокрема представник≥в льв≥всько-варшавськоњ школи, до ¤коњ належали  . “вардовський, я. Ћукасевич, —. Ћесьневський, ј. “арський, “.  отарб≥ньський,  . јйдукевич та ≥н. ¬они багато зробили дл¤ розвитку лог≥чноњ семантики, теор≥њ мно≠жин, модальноњ й багатозначноњ, математичноњ лог≥ки, дл¤ розв'¤занн¤ металог≥чних ≥ методолог≥чних проб≠лем тощо.

10.7. « ≥стор≥њ лог≥ки в ”крањн≥1

™ п≥дстави вважати, що де¤к≥ прац≥ античних мис≠лител≥в з лог≥ки стали в≥домими в  ињвськ≥й –ус≥ вже в XI ст. Ќайб≥льш знаними серед античних мислител≥в були јр≥стотель ≥ ѕлатон.

ѕри написанн≥ цього п≥дрозд≥лу використан≥ матер≥али Ђ≤стор≥њ ф≥лософ≥њ в ”крањн≥ї у 3-х томах.

ѕисемн≥ пам'¤тки другоњ половини XV ст. (серед ¤ких були й книги науково-природничого зм≥сту: трактати з метаф≥зики та лог≥ки, астроном≥чна та аст≠ролог≥чна л≥тература) св≥дчать про культурно-л≥тера≠турне пробудженн¤ в ”крањн≥. —аме в той час завд¤ки старанн¤м кињвських книжник≥в-в≥льнодумц≥в з'¤в≠л¤ютьс¤ переклади книг науково-енциклопедичного характеру п≥д загальною назвою Ђјристотелевы вратаї, або Ђ“айна¤ тайныхї, лог≥чних трактат≥в араб≠ського ф≥лософа XI Ч початку XII ст. јль-√азал≥ (так звана ЂЋогика јвиасафаї). “од≥ ж у  иЇв≥ була зд≥й≠снена комп≥л¤ц≥¤ староукрањнською мовою лог≥чних праць середньов≥чного Їврейського вченого ћойсе¤ ћаймон≥да. ¬она в≥дома п≥д р≥зними назвами Ђ–еч≥ ћойсе¤ ≈гипт¤нинаї, Ђ—ловесница ћойсе¤ ≈гипт¤нинаї, Ђ нига, глаголема¤ логикаї тощо. ЂЋогика јвиасафаї та Ђ–ечи ћойсе¤ ≈гипт¤нинаї в≥д≥грали важливу роль у поширенн≥ лог≥чних знань, оск≥льки ірунтовно знайомили читач≥в з основним зм≥стом Ђќрганонуї јр≥стотел¤.  р≥м цих праць, в ”крањн≥ на той час був в≥домий трактат ≤. ƒамаск≥на Ђƒиалектикаї (де розгл¤далис¤ так≥ лог≥чн≥ питанн¤: сп≥вв≥д≠ношенн¤ ун≥версального ≥ одиничного; визначенн¤ роду, виду й ≥ндив≥да; власноњ ≥ випадковоњ ознак; тлумаченн¤ ар≥стотел≥вських категор≥й; д≥алектичн≥ методи: п≥дрозд≥л, визначенн¤, розв'¤занн¤ (анал≥з) ≥ доведенн¤).

” XVI ст. ”крањна зазнала впливу –еформац≥њ. «ростала мережа протестантських навчальних закла≠д≥в. ќсобливий вплив мала –ак≥вська академ≥¤, де нав≠чалос¤ близько тис¤ч≥ студент≥в, серед ¤ких було чи≠мало украњнц≥в. Ћог≥ку ≥ метаф≥зику там читали в≥до≠м≥ вчен≥ X. —тегман та X. ќстородт.

 урс д≥алектики та риторики читали в братських школах на рубеж≥ XVIЧXVII ст., зокрема у льв≥вськ≥й школ≥, орган≥зован≥й Ћьв≥вським ”спенським брат≠ством. ўоправда, в цей час спостер≥галось негативне ставленн¤ до Ђ¤зыческих любомудрцевї та њх твор≥в, особливо ф≥лософських та лог≥чних. ÷е ви¤вилось у порадах ≤. ¬ишенського Ћьв≥вському братству (не вда≠ватис¤ до зовн≥шньоњ ф≥лософ≥њ, поганських јр≥стотел≥в ≥ ѕлатон≥в), в Ђјлфав≥т≥ духовномуї ≤.  опинського та ≥нших тогочасних автор≥в.

ѕроте негативне ставленн¤ до ф≥лософ≥њ та лог≥ки поступово зм≥нилос¤ на краще. “ак, ћ. —мотрицький, ¤кий значною м≥рою ще дотримувавс¤ названоњ тради≠ц≥њ, висловлюючи негативне ставленн¤ до використан≠н¤ ф≥лософ≥њ та лог≥ки п≥д час розв'¤занн¤ теолог≥чних проблем, зм≥стом своњх праць суперечив ц≥й традиц≥њ. ¬≥н звернувс¤ до лог≥ко-дедуктивного виведенн¤, ло≠г≥чних операц≥й ≥ метод≥в, розроблених зах≥дноЇвро≠пейською схоластикою ≥ вдосконалених подальшим розвитком ф≥лософ≥њ. ѕод≥бне можна сказати ≥ про 3.  опистенського, ¤кий теж, всупереч традиц≥њ дл¤ аргументац≥њ своњх погл¤д≥в у процес≥ викладу бого≠словсько-догматичних проблем, вдавс¤ до ф≥лософ≠ських пон¤ть, лог≥чних прийом≥в ≥ операц≥й, розроб≠лених у зах≥дноЇвропейськ≥й ф≥лософ≥њ.

ѕоширенню лог≥чних знань спри¤ла д≥¤льн≥сть вченого гуртка друкарн≥  иЇво-ѕечерськоњ лаври. ” цей час сп остер≥гавс¤ рух в≥д патристики до схоласти≠ки ≥ гуман≥стичних ≥дей. ƒо реч≥, схоластику не пот≠р≥бно розгл¤дати ¤к ц≥лковито негативне ¤вище, оск≥льки вона, абсолютизуючи духовн≥сть, була Ђг≥м≠настикою розумуї, забезпечувала той розвиток абстрактного мисленн¤ ≥ лог≥чного виведенн¤, без ¤кого неможливо було перейти до вищих етап≥в ≥сторико-ф≥лософського прогресу, в тому числ≥ й гуман≥зму.

Ћог≥ка була обов'¤зковим предметом вивченн¤ в  иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ. ўоправда, оск≥льки во≠на скомпрометувала себе в середн≥ в≥ки слугуванн¤м теолог≥њ, то ¤к у «ах≥дн≥й ™вроп≥, так ≥ в ”крањн≥ (в  и≠Їво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ) ¤кийсь час було модно п≥дпор¤дковувати лог≥ку риториц≥. ѕричому,! кожен викладач риторики складав власний курс. “а зрештою лог≥ка пос≥ла одне з пров≥дних м≥сць у систем≥ лекц≥й≠них ф≥лософських курс≥в  иЇво-ћогил¤нськоњ акаде≠м≥њ. ѕро њњ високий авторитет у цьому навчальному заклад≥ св≥дчать численн≥ висловлюванн¤, на¤вн≥ у ф≥≠лософських курсах, лог≥ку називали Ђочима розумуї, Ђзорею мисленн¤ї, Ђоракулом ≥стиниї, Ђдорогою до мудрост≥ї. ¬еликого значенн¤ надавали лог≥ц≥ в≥тчиз≠н¤н≥ просв≥тники. ¬они розр≥зн¤ли лог≥ку Ђприходнуї ≥ Ђштучнуї, тобто лог≥ку ¤к науку.

1	2

Ќазва: ≈тапи розвитку сучасноњ лог≥ки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-01 (3079 прочитано)