Логіка > Загальна характеристика доведення і спростування

Загальна характеристика доведення і спростування

Будь-яке судження про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути прийняте за істину тільки після того, як ми переконаємося у його істинності.

В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх із дійсністю, за допомогою органів почуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження «Замок, на який замикалися двері будинку потерпіло- го, має сліди пошкодження», досить оглянути цей замок

Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може буті встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті без­посередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упев­нитися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочи­ну»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і так далі. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряє­ться не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів.

Доведення — це процес думки, що полягає в обгрун­туванні істинності якогось положення за допомогою ін­ших положень, істинність котрих установлена раніше.

Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є діяння небез­печне для суспільства». Для цього ми наводимо такі два судження:

1) «Всякий злочин є діянням суспільне небезпечним»;

2) «Одержання хабара є злочин» — і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.

Доведення є умовиводом. У нашому прикладі воно від­бувається у формі одного умовиводу. У більшості випад­ків доведення є складними, вони складаються не з од­ного, а багатьох умовиводів.

Термін «доведення» вживається в кількох значеннях.

1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обгрунтовується істинність того чи іншого поло­ження.

2. Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, ме­муари тощо.

3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає дове­дення як мисленний процес.

Спростування

Доказ тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

Спростуванням називається процес мислення, за до­помогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому.

Спростування може бути спрямоване проти тези, про­ти аргументів або проти способу доведення (міркуван­ня). Згідно з цим розрізняють такі способи спростуван­ня:

спростування тези;

спростування аргументів;

3) спростування зв'язку тези з аргументами.

1. Спростування тези

Спростування, спрямоване безпосередньо проти тези, можна досягти різним шляхом.

а) Теза може бути спростована за допомогою дове­дення істинності нової тези, котра суперечить спросто­вуваній.

Цей спосіб спростування грунтується на закон виключеного третього, за яким два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них обов'язково хибне. Варто тільки в суперечці чи дискусії довести, що істинною є нова теза, що заперечує Спростовування тези, і остання буде спростована. Це спросту­вання будується так. Коли треба спростувати тезу, ще суперечить тій, котру ми спростовуємо, і доводимо її істинність. А потім, спираючись на закон виключеного третього, робимо висновок про хибність спростовуваної тези.

б) Теза може бути спростована завдяки виведенню з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведен­ням тези до абсурду (безглуздості). Спростування в та­ких випадках відбувається так. Припустімо, що спросто­вувана теза є істинною. Але, якщо теза є істинною, то й наслідок, виведений з такої тези, як із основи, також має бути істинним. Виводять цей наслідок так. Якщо виявиться, що виведений з тези наслідок є хибним, то від хибності наслідку за правилами умовно-категорич­ного силогізму доходять висновку про хибність і самої основи спростовуваної тези.

2. Спростування аргументів

Спростування досить часто спрямоване безпосеред­ньо не проти тези, а проти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різними способами.

а) Шляхом доведення хибності аргументів.

Якщо в ході спростування буде встановлено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, є хибними, то тим самим буде доведено, що спростовувана теза не об­грунтована. Наприклад, доводиться теза про те, що «Потерпіла Л. була психічно хвора» таким чином: «Усі самовбивці—психічно хворі. Л. заподіяла собі смерть. Отже, Л. була психічно хворою». Це доведення можна спростувати встановленням того, що більший засновок у ньому («Усі самовбивці — психічно хворі») є хибним.

б) Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обгрунтовується висунута теза, є для тези недо­статньою.

Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається не­обгрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи. Цей спосіб спростування широко використовується в судовій практиці, зокрема, коли обгрунтування винності обвинувачуваного ведеться за допомогою побічних до­казів.

в) Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними.

Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомо­гою котрих обґрунтовується теза, самі потребують до­ведення істинності, то доведення вважається спросто­ваним, а висунута теза визнається необгрунтованою.

У судовій практиці доказ вважається спростованим, якщо встановлено, що висновки у справі грунтуються не на достовірно відомих фактах, а на передбаченнях, тобто таких судженнях, істинність котрих не доведена.

г) Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обгрунтовується ви­сунута теза, є неякісним.

У судовій практиці такий спосіб спростування спрямований на те, щоб довести неякісність показань того чи іншого свідка, потерпілого, обви­нувачуваного, висновку експерта. Якщо установлено, що показання свідка чи іншої особи є неякісне, таке, кот­рому не можна вірити, то це означає, що показання свідка і факти, повідомлені ним, не можуть бути взяті за основу висновку у справі.

3. Спростування зв'язку тези з аргументом

Суть цього способу спростування полягає в доведен­ні неспроможності демонстрації.

Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена з по­рушенням правил умовиводу, у формі котрого здійсню­вався доказ, то таке доведення вважається спростова­ним.

Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а у нас обидва засновки стверджувані, тому істинного висновку із них зробити не можна.

1

Назва: Загальна характеристика доведення і спростування
Дата публікації: 2005-03-01 (983 прочитано)