Ћог≥ка > «акони формальноњ лог≥ки

«акони формальноњ лог≥ки

ћисленн¤ людини в≥дбуваЇтьс¤ не хаотично, а п≥дл¤гаЇ певним лог≥чним законам.

ѕ≥д законом лог≥ки розум≥ють внутр≥шн≥й, необх≥дний, суттЇвий зв¤зок м≥ж думками.

ќсновними законами формальноњ лог≥ки Ї: закон тотожност≥, закон достатньоњ п≥дстави, закон суперечност≥, закон виключеного третього.

‘ормально-лог≥чн≥ закони Ц це закони правильноњ побудови ≥ зв¤зки думки. «акони лог≥ки виражають так≥ суттЇв≥, загальн≥, неодм≥нн≥ властивост≥ мисленн¤, ¤к визначен≥сть, несуперечн≥сть, посл≥довн≥сть ≥ обгрунтован≥сть.

«акони лог≥ки, будучи специф≥чними законами мисленн¤, неодноразово пов¤зан≥ ≥з законами обЇктивного св≥ту, погоджуютьс¤ з ними. У«акони мисленн¤ ≥ закони природи необх≥дно погоджувати м≥ж собою, ¤кщо т≥льки вони належно п≥знан≥Ф (ћаркс.  ., ≈нгельс ‘. “вори).

«акони лог≥ки об'Їктивн≥, вони не створен≥ людським розумом, не продиктован≥ мисленню самим мисленн¤м, ¤к стверджуЇ ≥деал≥зм, а Ї в≥дображенн¤м законом≥рно≠ст≥ об'Їктивного св≥ту. Ђ«акон лог≥ки Ї в≥дображенн¤ об'Їктивного в суб'Їктивн≥й св≥домост≥ людиниї 1.

¬иражаючи основн≥ властивост≥ мисленн¤, закони ло≠г≥ки мають свою основу, своЇ джерело .в об'Їктивних речах.  ожний лог≥чний закон в≥дображаЇ певну сторо≠ну д≥йсност≥, њњ властивост≥ ≥ в≥дношенн¤, маЇ св≥й ана≠лог ≥ под≥бн≥сть у природ≥. “ак, закон тотожност≥ Ї в≥доб≠раженн¤м ¤к≥сноњ визначеност≥ речей ≥ ¤вищ, а закон достатнього обгрунтуванн¤ в≥дображаЇ причинно-насл≥дковий зв'¤зок м≥ж предметами ≥ ¤вищами св≥ту.

«акони лог≥ки ≥снують ≥ д≥ють незалежно в≥д вол≥ ≥ бажанн¤ людей. ћисленн¤ людини стих≥йно п≥дл¤гаЇ законам лог≥ки.  ожна людина незалежно в≥д того, чи знаЇ вона про ≥снуванн¤ закон≥в лог≥ки чи н≥, мислить у в≥дпов≥дност≥ до закон≥в лог≥ки.

‘ормально-лог≥чн≥ закони мають загально-людський характер. ¬они Їдин≥ дл¤ вс≥х людей, незалежно в≥д њхньоњ класовоњ чи нац≥ональноњ належност≥. ¬с≥ люди мис≠л¤ть за одним ≥ тим же законом лог≥ки. Ђќск≥льки процес мисленн¤ сам виростаЇ ≥з в≥домих в≥дношень, сам Ї при≠родним процесом, то д≥йсно ос¤гаюче мисленн¤ може бути т≥льки одним ≥ тим же, в≥др≥зн¤ючись т≥льки за ступенем, у залежност≥ в≥д зр≥лост≥ розвитку ≥, зокрема, розвитку органу мисленн¤ї.

«акони лог≥ки Ї знар¤дд¤м п≥знанн¤ д≥йсност≥, необ≠х≥дною умовою точного, адекватного в≥дображенн¤ мисленн¤м зовн≥шнього св≥ту. ўоб мисленн¤ приводило нас до ≥стини, воно маЇ в≥дпов≥дати вимогам формально-лог≥чних закон≥вЧзакону тотожност≥, суперечливост≥, виключеного третього та достатньоњ п≥дстави.

ѕорушенн¤ вимог закон≥в лог≥ки призводить до того, що мисленн¤ стаЇ неправильним, нелог≥чним. ” практи≠ц≥ мисленн¤ трапл¤ютьс¤ дво¤кого роду лог≥чн≥ помил≠ки, пов'¤зан≥ з порушенн¤м вимог закон≥в лог≥ки: соф≥з≠ми та паралог≥зми.

«акон тотожност≥ формулюЇтьс¤ так: будь-¤ка думка про предмет у процес≥ даного м≥ркуванн¤ тотожна сама соб≥, ск≥льки б раз≥в вона не повтор¤лась.

ƒумка тотожна сама соб≥ тод≥, коли вона стосуЇтьс¤ одного й того ж предмета ≥ њњ зм≥ст залишаЇтьс¤ одним ≥ тим же, ск≥льки раз≥в вона висловлюЇтьс¤. якщо ж зм≥ст думки зм≥нюЇтьс¤ або вона в≥дноситьс¤ до ≥ншого пред≠мета, то така думка не може вважатис¤ т≥Їю ж самою, тотожною сам≥й соб≥, це буде уже ≥нша думка.

«акон тотожност≥ у вигл¤д≥ формули записуЇтьс¤ так:

ј Ї ј, або ј = ј

«акон суперечност≥ твердить: два протилежн≥ вислов≠люванн¤ не Ї одночасно ≥стинними; в крайньому раз≥ одне ≥з них неодм≥нно хибне. Ќаприклад, не можуть бути одночасно ≥стинними судженн¤: Ђѕетренко Ї сп≥в≠учасником даного злочинуї, Ђѕетренко не Ї сп≥вучасником даного злочинуї. ќдне з цих суджень обов'¤зково хибне.

«акон суперечност≥, ¤к ≥ будь-¤кий формально-лог≥ч≠ний закон, застосовний т≥льки до таких суджень, у кот≠рих ≥детьс¤ про один ≥ той же предмет, в один ≥ той же час ≥ в тому ж самому в≥дношенн≥. якщо ж у судженн¤х ≥детьс¤ про р≥зн≥ предмети або про р≥зн≥ ознаки одного й того ж предмета, то так≥ судженн¤ не Ї суперечними ≥, отже, до них закон суперечност≥ незастосовний. “ак, не Ї суперечним судженн¤: Ђѕальто, викрадене у потер≠п≥лого, було коричневимї ≥ Ђѕальто, знайдене у обви≠нуваченого, не було коричневимї, ¤кщо предметом дум≠ки цих суджень Ї р≥зн≥ пальта.

«акон суперечност≥ не д≥Ї, ¤кщо в судженн¤х ≥детьс¤ про один ѓ той же предмет, але предмет вз¤то у р≥зний час. “ак судженн¤ Ђѕетренко Ї осуднийї ≥ Ђѕетренко е неосуднийї Ч обидва можуть бути ≥стинними, ¤кщо у першому з них маЇтьс¤ на уваз≥ один час (наприклад, до зд≥йсненн¤ злочину), а у другому Ч ≥нший час (п≥д час зд≥йсненн¤ злочину або п≥сл¤ нього).

«акон достатньоњ п≥дстави формулюЇтьс¤ так: будь-¤ка ≥стинна думка маЇ достатню п≥дставу.

≤з закону достатньоњ п≥дстави випливаЇ, така його вимога: будь-¤ка думка може бути ≥стинною т≥льки тод≥, коли вона обгрунтована. “ак, дл¤ того, щоб судженн¤ Ђѕетренко е сп≥вучасником цього злочинуї було визнане ≥стинним, необх≥дно привести п≥дстави його ≥стинност≥, тобто треба висловити р¤д суджень, ≥з ¤ких би неодм≥н≠но випливало твердженн¤ про те, що ѕетренко справд≥ Ї сп≥вучасник цього злочину. якщо ж таких суджень на≠ведено не буде, то висловлене положенн¤ (Ђѕетренко Ї сп≥вучасник цього злочинуї) не може вважатис¤ ≥с≠тинним.

«акон достатньоњ п≥дстави Ї в≥дображенн¤м необх≥д≠ного взаЇмозв'¤зку, ≥снуючого м≥ж предметами ≥ ¤вища≠ми навколишнього св≥ту, а саме: в≥дображенн¤м причинно-насл≥дкових в≥дношень, генетичних зв'¤зк≥в ≥ т. д. як у сам≥й д≥йсност≥ кожне ¤вище маЇ свою причину, свою реальну п≥дставу, без котроњ воно не могло б ви≠никнути й ≥снувати, так ≥ в мисленн≥ будь-¤ка думка маЇ свою достатню п≥дставу.

1

Ќазва: «акони формальноњ лог≥ки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-01 (1847 прочитано)