Ѕ≥олог≥¤ > Ѕудова рослин

Ѕудова рослин

ѕлан.

«агальн≥ ознаки вищих рослин.

–ослинн≥ тканини њх класиф≥кац≥¤.

¬иди тв≥рних тканин њх будова та значенн¤ в рослинному орган≥зм≥.

4. ¬иди покривних тканин.

–ослинн≥ тканини

–ослинн≥ орган≥зми можуть бути одно ≥ багатокл≥тинними. “≥ло однокл≥тинноњ рослини складаЇтьс¤ лише з одн≥Їњ кл≥тини, ¤ка ≥ зд≥йснюЇ вс≥ необх≥дн≥ життЇв≥ функц≥њ та процеси (живленн¤, диханн¤, вид≥ленн¤, розмноженн¤).

“≥ло багатокл≥тинноњ рослини складаЇтьс¤ ≥з сукупност≥ кл≥тин, групи ¤ких спец≥ал≥зуютьс¤ на виконанн≥ певних ‘ункц≥й. “ак≥ спец≥ал≥зован≥ групи кл≥тин у рослин≥ утворюють тканини. “канина Ч це сукупн≥сть кл≥тин, що мають сп≥льне походженн¤, однакову форму ≥ виконують одну й ту саму функц≥ю (або тканина Ч це ст≥йкий, тобто законом≥рно повторюваний, комплекс кл≥тин, ¤к≥ под≥бн≥ за походженн¤м, будовою ≥ пристосован≥ до виконанн¤ одн≥Їњ або к≥лькох функц≥й). ћ≥ж кл≥тинами в де¤ких тканинах знаходитьс¤ м≥жкл≥тинна речовина, ¤ка не маЇ кл≥тинноњ будови залежно в≥д виконуваноњ функц≥њ вид≥л¤ють так≥ типи тканин: тв≥рна, основна, пров≥дна, покривна, механ≥чна, багато з них можна под≥лити на др≥бн≥ш≥ групи. ѕокривна, пров≥дна, механ≥чн≥ ≥ основн≥ тканини (пост≥йн≥ тканини) рослини виникають з тв≥рноњ тканини, кл≥тини ¤коњ безперервно д≥л¤тьс¤ ≥ дають початок пост≥йним тканинам.

“в≥рна тканина, або меристема, складаЇтьс¤ з кл≥тин невеликого розм≥ру з тонкою оболонкою ≥ великим ¤дром, ¤к≥ щ≥льно прил¤гають одна до одноњ без м≥жкл≥тинних простор≥в. «а розм≥щенн¤м на рослин≥ розр≥зн¤ють верх≥вков≥, б≥чн≥ ≥ вставн≥ тв≥рн≥ тканини. ¬ерх≥вковою (ап≥кальною) називають тв≥рну тканину верх≥вки стебла (конус наростанн¤), верх≥вки корен¤ (д≥л¤нка под≥лу), верх≥вок њхн≥х б≥чних в≥дгалужень. Ѕ≥чна тканина закладаЇтьс¤ всередин≥ стебла й корен¤ ≥ зумовлюЇ р≥ст стебла ≥ корен≥в у товщину. ¬ставна (≥нтеркал¤рна) буваЇ в певних д≥л¤нках стебла ≥ листка (наприклад, б≥л¤ основи м≥жвузл¤ стебла злакових рослин), њњ кл≥тини забезпечують вставний, або ≥нтеркал¤рний, р≥ст стебла.

«а походженн¤м тв≥рн≥ тканини бувають первинними ≥ вторинними. ѕервинна тв≥рна тканина зумовлюЇ розвиток проростка ≥ первинний р≥ст орган≥в, тобто це кл≥тини зародкових стебла ≥ корен¤, що д≥л¤тьс¤. ¬торинна тв≥рна тканина виникаЇ з первинноњ. ƒо нењ належить, наприклад, камб≥й, под≥л кл≥тин ¤кого даЇ р≥ст стебла ≥ корен¤ в товщину у дводольних рослин. « кл≥тин тв≥рноњ тканини (меристеми) формуютьс¤ вс≥ ≥нш≥ типи тканин.

ќсновну тканину зазвичай називають виповнювальною (або паренх≥мою), оск≥льки вона створюЇ н≥би основу орган≥в ≥ заповнюЇ прост≥р м≥ж пров≥дними й арматурними тканинами. –озр≥зн¤ють три групи основних тканин: асим≥л¤ц≥йну, запасливу ≥ пов≥троносну (аеренх≥му).

ќсновна асим≥л¤ц≥йна тканина розм≥щена в ус≥х зелених частинах рослин. њњ кл≥тини м≥ст¤ть хлоропласти, в ¤ких зд≥йснюЇтьс¤ процес фотосинтезу. ќсновна запаслива тканина заповнюЇ м'¤к≥ частини листк≥в, плод≥в, серцевину стебел та корен≥в. ” њњ кл≥тинах в≥дкладаютьс¤ на запас поживн≥ речовини. ќсновна пов≥троносна тканина багата, ¤к правило, на м≥жкл≥тинн≥ пром≥жки, заповнен≥ пов≥тр¤м. ћ≥жкл≥тинники, сполучаючись у загальну с≥тку, забезпечують газообм≥н рослин.

ѕокривна тканина Ч це еп≥дерма (еп≥дерм≥с), корок та к≥рка. «а походженн¤м еп≥дерма (шк≥рка) Ч первинна покривна тканина Ч розвиваЇтьс¤ з ап≥кальноњ меристеми. ≈п≥дерма вкриваЇ фотосинтезуюч≥ органи рослини ≥ молод≥ корен≥. Ќайчаст≥ше маЇ один шар живих, без хлоропласт≥в, т≥сно притиснених одна до одноњ кл≥тин. —т≥нки кл≥тин звивист≥ ≥ мають р≥зну товщину. «вернен≥ до зовн≥шнього середовища ст≥нки товщ≥ ≥ часто вкрит≥ товстим шаром кутикули (пл≥вка з жиропод≥бних речовин). «ахисн≥ властивост≥ еп≥дерми можуть п≥дсилюватис¤ р≥зними виростами Ч волосками.

як правило, еп≥дерма функц≥онуЇ на рослин≥ впродовж одного року (точн≥ше, впродовж вегетац≥йного пер≥оду). « часом, найчаст≥ше п≥д ос≥нь, зам≥сть еп≥дерми на стебл≥ утворюЇтьс¤ вторинна покривна тканина Ч корок, що входить до складу перидерми, ¤ка, на в≥дм≥ну в≥д еп≥дерми, утворюЇтьс¤ лише на стеблах та корен¤х.

 орок Ч багатошарова мертва тканина, що утворюЇтьс¤ за рахунок вторинноњ меристеми (коркового камб≥ю). ќболонки кл≥тин корка потовщен≥ ≥ просочен≥ речовиною, за складом близькою до жир≥в, майже непроникною дл¤ води й пов≥тр¤. ÷≤ кл≥тини щ≥льно з≥мкнен≥ м≥ж собою (м≥жкл≥тинник≥в немаЇ) ≥ виконують основн≥ захисн≥ функц≥њ.  л≥тини корка мертв≥, наповнен≥ пов≥тр¤м або смолистими чи дубильними речовинами.

 ≥рка утворюЇтьс¤ на зм≥ну корку, тому њњ ≥нод≥ називають третинною покривною тканиною. “ипова к≥рка спостер≥гаЇтьс¤ у деревних рослин. ѕеридерма п≥д натиском розростанн¤ стебла в товщину через 2Ч3 роки розриваЇтьс¤. ¬ глибших шарах кори закладаютьс¤ нов≥ д≥л¤нки коркового камб≥ю, ¤к≥ утворюють нов≥ шари корку. ÷≥ нов≥ в≥дмерл≥ шари тканин ущ≥льнюютьс¤, деформуютьс¤ ≥ утворюють к≥рку (блок р≥знор≥дних в≥дмерлих тканин).

‘ункц≥њ покривних тканин Ч захист орган≥в в≥д випаровуванн¤, висиханн¤, охолодженн¤, р≥зних пошкоджень. –азом з тим кл≥тини еп≥дерми забезпечують газообм≥н (продихов≥ кл≥тини) ≥ всмоктуванн¤ роди та розчинених у н≥й речовин (кл≥тини еп≥блеми з кореневими волосками).

«а зовн≥шн≥м вигл¤дом, будовою ≥ б≥олог≥чними особливост¤ми вищ≥ рослини дуже р≥зноман≥тн≥. ƒо них кр≥м кв≥ткових ≥ голонас≥нних належать папорот≥, хвощ≥, плауни ≥ мохи. —учасних вищих рослин в≥домо не менш ¤к 300 тис. вид≥в, а на думку де¤ких ботан≥к≥в Ч не менш ¤к 500 тис.

¬ищ≥ рослини Ч це новий етап еволюц≥йного розвитку рослинного св≥ту. ” них виробилось багато р≥зних властивостей ≥ пристосувань до житт¤ в р≥зних умовах суходолу. « вищих рослин найб≥льшого розвитку ≥ пристосуванн¤ до наземного способу житт¤ дос¤гли покритонас≥нн≥.

” процес≥ тривалоњ еволюц≥њ сформувались вегетативн≥ органи: кор≥нь та паг≥н ≤ зм≥нен≥ та пристосован≥ до наземного середовища органи розмноженн¤. ¬елика поверхн¤ стиканн¤ ≥з зовн≥шн≥м середовищем дос¤галась значним галуженн¤м надземноњ ≥ п≥дземноњ частин. ”складнилась анатом≥чна будова, сформувались тканини. –озвинулась покривна тканина, ¤ка захищаЇ рослину в≥д зайвого випаровуванн¤. ѕотреба в надходженн≥ води й м≥неральних солей до надземних орган≥в та зворотному в≥дтоку орган≥чних речовин з листк≥в в ус≥ ≥нш≥ органи рослин зумовила формуванн¤ пров≥дноњ тканини. ј з≥ зб≥льшенн¤м фотосинтезуючих орган≥в (листк≥в) розвинулась асим≥л¤ц≥йна тканина. «'¤вились також запаслива, механ≥чна та ≥нш≥ тканини.

ƒл¤ вищих рослин характерним Ї ч≥тко виражене чергуванн¤ двох покол≥нь: статевого (гаметоф≥та) ≥ безстатевого (спороф≥та). —пороф≥т почав поступово дом≥нувати над гаметоф≥том. Ћише у мохопод≥бних гаметоф≥т переважаЇ над спороф≥том.

” процес≥ еволюц≥њ статевий процес ускладнивс¤, утворились багатокл≥тинн≥ статев≥ органи, ¤к≥ захищали ¤йцекл≥тину в≥д висиханн¤. ∆≥ноча гамета Ч ¤йцекл≥тина Ч –ухлив≥, з джгутиками сперматозоњди у досконал≥ших тип≥в рослин (покритонас≥нних) перетворились на сперм≥њ без джгутик≥в, втративши здатн≥сть до самост≥йного пересуванн¤. ≤ ¤кщо у б≥льш давн≥х наземних рослин (мох≥в, плаун≥в, хвощ≥в ≥ папоротей) спостер≥гаЇтьс¤ залежн≥сть процесу запл≥дненн¤ в≥д на¤вност≥ води, то у б≥льш високоорган≥зованих тип≥в (б≥льш≥сть голонас≥нних ≥ вс≥ покритонас≥нн≥) спостер≥гаЇтьс¤ вже повна незалежн≥сть статевого розмноженн¤ в≥д краплиннор≥дкоњ води.

—пороф≥т Ч нестатеве диплоњдне покол≥нн¤, на ¤кому утворюютьс¤ органи нестатевого розмноженн¤ Ч споранг≥њ. ¬ них п≥сл¤ редукц≥йного под≥лу утворюютьс¤ гаплоњдн≥ спори. « них розвиваЇтьс¤ гаплоњдний гаметоф≥т.

Ћ≥тература:

ј. ќ. —люсарев, ќ. ¬. —амсонов, Ѕ≥олог≥¤  ињв ¬ища школа 2002 р.

1

Ќазва: Ѕудова рослин
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-07 (1360 прочитано)