јрх≥тектура > јрх≥тектура ≥ мистецтво ¬≥зант≥њ V-VIII ст.

јрх≥тектура ≥ мистецтво ¬≥зант≥њ V-VIII ст.

¬ ≥стор≥њ культури навр¤д чи можна знайти мистецтво складн≥ше, н≥ж в≥зант≥йське Ц перш за все поЇднанн¤м основ, ¤к≥ здавались непоЇднуваними, бо ту схрещувались найр≥зноман≥тн≥ш≥ художн≥ традиц≥њ. “руднощ≥ становленн¤ такого мистецтва, важк≥ пошуки нового стилю випливали також ≥з складност≥ тих завдань, ¤к≥ христи¤нська церква, що утверджувалась, ставила перед мистецтвом.

 онстантинополь вбирав у себе все Ц ≥ абстрактних орнамент —ходу, ≥ те живе, що уц≥л≥ло в≥д важкоњ застиглоњ сили –иму, ≥ нову арх≥тектуру храм≥в та багатооб≥ц¤юч≥ дос¤гненн¤ мозањчного мистецтва, л≥н≥йну виразн≥сть с≥р≥йськоњ художньоњ школи та шл¤хетне в≥длунн¤ елл≥н≥зму Ц словом, вс≥ пошуки ≥ вс≥ впливи, що перепл≥тались у багатонац≥ональному св≥т≥, Ц а пот≥м поступово переплавл¤в це все у струнку художню систему.

ўќб храм вм≥стив ¤кнайб≥льше мир¤н, христи¤нське зодчество вз¤ло за зразок античн≥ пр¤мокутн≥ споруди Ц так зван≥ базил≥ки, розпод≥лен≥ на к≥лька повздовжн≥х частин-неф≥в. “акий тип храму ≥з середн≥м просторим ≥ високим нефом, а надал≥ Ц на —ход≥ Ц ≥ поперечним, що надавав храмов≥ форми хреста, одержав назву базил≥кального. ¬иник й ≥нших тип храму Ц з куполом у центр≥, зобовТ¤заний по¤вою, напевне, зодчим √руз≥њ та ¬≥рмен≥њ. якщо храм був м≥сцем молитовного сп≥лкуванн¤, його внутр≥шн¤ будова ≥ опор¤дженн¤ набували першоступеневого значенн¤. —орок в≥кон У—в¤тоњ —оф≥њФ, прор≥заних п≥д нап≥всферичним куполом у товщ≥ ст≥н та н≥ш, заливали св≥тлом оздоблений мозањками внутр≥шн≥й прост≥р храму, а у велик≥ св¤та тут запалювались кандел¤бри у вигл¤д≥ дерев, ср≥бн≥ пан≥кадила й лампи. —в≥тле, золотаве тло мозањк, свого роду УкамТ¤ного живописуФ, запалювало серц¤ ≥ своњм с¤¤нн¤м викликало стан екстазу. ћозањки сприймалис¤ не ¤к площина ≥ не ¤к глибина, а ¤к ¤кийсь ≥нших св≥т, надчуттЇвий, потойб≥чний, трансцендентний, в ¤кому ф≥гури наче вис¤ть у нематер≥альному, пронизаному св≥тлом середовищ≥.

ѕершого розкв≥ту в≥зант≥йське мистецтво дос¤гло у VI стол≥тт≥ при ≤мператор≥ ёстин≥ан≥. ¬еличезна ≥мпер≥¤ була найб≥льшою ≥ найсильн≥шою державою ™вропи. “ут ≥снувала величезна к≥льк≥сть рем≥сничих майстерень, безл≥ч купц≥в. ¬ одн≥й лише столиц≥ в цей час було споруджено тридц¤ть церков, ¤к≥ с¤¤ли золотом, ср≥блом ≥ р≥знокольоровими мармурами. —в¤та —оф≥¤ постала серед низ найпершою. ƒл¤ нењ –им постачав колони з порф≥ру, вз¤т≥ з храму бога сонц¤, ≈фес Ц колони ≥з зеленого мармуру, ус≥ к≥нц≥ ≥мпер≥њ Ц мармур р≥дк≥сних пор≥д. ¬≥доме й в≥зант≥йське ср≥бло VI ст. Ц багато прикрашен≥ хрести, чаш≥, ковш≥, тарел≥, позначен≥ великою майстерн≥стю. ѕроцв≥тало у ¬≥зант≥њ р≥зьбленн¤ по слонов≥й к≥стц≥. «разок цього мистецтва Ц трон арх≥Їпископа ћаксим≥л≥ана в јрх≥Їпископському музењ в –авенн≥. ƒужец≥кавий ≥ диптих ≥з зображенн¤м циркових сцен (V ст.), ¤кий вид≥л¤Їтьс¤ ¤скрав≥стю ≥ тонким виконанн¤м ф≥гур зв≥р≥в.

ўе одн≥Їю видатною памТ¤ткою ¬≥зант≥њ того часу н≥к≥йськ≥ мозањки з церкви ”сп≥нн¤ у Ќ≥кењ (ћала јз≥¤), в образах ¤ких ст≥льки багатства та емоц≥йноњ сили, ов≥¤ноњ елл≥нською красою, що вона могла б нал¤кати догматик≥в христи¤нства.

ќднак у V≤≤ ст. в≥зант≥йська культура пережила тривалу кризу, повТ¤зану з виникненн¤м ≥коноборчого руху, представники ¤кого вважали зображенн¤ Ѕога у людськ≥й зовн≥шност≥ профанац≥Їю рел≥г≥њ. ≤мператорська влада, п≥дтримавши цей рух, почала масово знищувати ≥кони, натом≥сть прикрашаючи церкви рослинними орнаментами.  оли ж врешт≥-решт перемогли прихильники ≥кон, вони у свою чергу нищили ц≥ орнаменти, не рахуючись з њх художньою ц≥нн≥стю.

ѕ≥сл¤ де¤ких вагань художн¤ творч≥сть ц≥леспр¤мовано обрала св≥й шл¤х. ќднак тепер мозањки, фрески та ≥кони мусили виражати найглибшу духовн≥сть, щоб не виникало сумн≥ву в њх прав≥ передавати сутн≥сть божества. —п≥ритуал≥зм стаЇ переважаючим, ф≥гури втрачають свою матер≥альн≥сть, обличч¤ набувають аскетичного характеру, прост≥р спрощуЇтьс¤ ≥ схематизуЇтьс¤. ” мистецтв≥ ввод¤тьс¤ сувор≥ канони, воно передаЇ лише духовну сутн≥сть св≥ту ≥ людини.

ћозањки монастирськоњ церкви у ƒавн≥ (б≥л¤ јф≥н) Ц можливо вершина зр≥лого в≥зант≥йського стилю ’≤-’≤≤ ст. Ц другий пер≥од п≥дйому в≥зант≥йського мистецтва. ” цей час в≥дбуваЇтьс¤ розкв≥т станкового живопису Ц ≥конопису ≥з застосуванн¤м вже не воскових барвник≥в, а ¤Їчноњ темпери. Ќа жаль, нев≥домо, хто Ї автором одн≥Їњ з найв≥дом≥ших ≥ найпрекрасн≥ших ≥кон, що називаЇтьс¤ у нас ¬олодимирською Ѕогомат≥рТю. ¬же у 1155 р. вона була у  иЇв≥, а нин≥ знаходитьс¤ в ћоскв≥. ѕрекрасний образ виражаЇ св≥тову скорботу Ц таку ж величну ≥ дов≥чну, ¤к рад≥сть бутт¤.

™ у в≥зант≥йськ≥й культур≥, кр≥м ≥кон, майстерн≥ декоративн≥ ф≥л≥гранн≥ заставки, книжков≥ ≥люстрац≥њ, зразки емал≥.

–оманська культура: л≥тург≥¤ та карнавал.

” культов≥й арх≥тектур≥ романського пер≥оду дерево вит≥снив кам≥нь.  ам≥нь зам≥нив дерево також ≥ в фортечних мурах. що оточували замок феодала. “ип феодального замку складавс¤ саме в цю епоху: в≥н сто¤в на п≥двищенн≥, на зручному дл¤ спостереженн¤ й оборони м≥сц≥ ≥ був символом влади феодала над навколишн≥ми земл¤ми.

—клавс¤ стиль романськоњ арх≥тектури. —увор≥сть, простота гладких ст≥н (р≥зьбленн¤ лише на кап≥тел¤х колони) Ц в ќверн≥, надм≥р зовн≥шнього декору Ц в ѕуатьЇ, величн≥ храми у Ќорманд≥њ ≥ Ѕургунд≥њ. ÷еркви, збудован≥ на дороз≥ до Усв¤тих м≥сцьФ, були величезн≥ за розм≥рами, розрахован≥ на велику к≥льк≥сть п≥л≥грим≥в та м≥сцевих параф≥¤н.

’≤-’≤≤≤ ст. Ц час розкв≥ту монументального мистецтва: ¤к живопису, так ≥ скульптури. –озписи вкривали ст≥ни ≥ склеп≥нн¤ храм≥в, скульптура була ≥ в ≥нтерТЇр≥, ≥ назовн≥. ƒискус≥њ в галуз≥ теолог≥њ, виникненн¤ Їресей (проти одн≥Їњ папа у 1210 р. оголосив нав≥ть хрестовий пох≥д) та ≥н. Ц все це призвело до того. що мистецтво на вимогу церкви повинно було не т≥льки виховувати й наставл¤ти, а й застрашувати. «в≥дси обовТ¤зковий У—трашний судФ, апокал≥псичн≥ вид≥нн¤, ордал≥њ, ≥стор≥¤ страждань ≥ смерт≥ ≤суса ’риста (У—траст≥ ’ристов≥Ф), жит≥¤ св¤тих Ц страдник≥в за в≥ру. ¬иникаЇ застрашливе зображенн¤ чорта. Ѕоротьба за людську душу м≥ж ангелами ≥ сатаною стаЇ улюбленим мотивом романського мистецтва.

–озвиваЇтьс¤ книжкова м≥н≥атюра, що становить собою живу та ¤скраву розпов≥дь (заголовна л≥тера, ≥н≥ц≥ал розростались у ц≥лу картину). яскрав≥ барви, оклад з металу, слоновоњ к≥стки, коштовного кам≥нн¤, емал≥ перетворювали середньов≥чний рукопис у коштовну р≥ч.  ниги переписували ченц≥ в спец≥альних майстерн¤х Ц скриптор≥¤х (особливо славилис¤ скриптор≥њ французьких, англ≥йських та ≥рландських монастир≥в). ќкремоњ уваги заслуговуЇ карол≥нзька рукописна книга. ”  арол≥нзьк≥й ≥мпер≥њ (к≥нець V≤≤≤ Ц перша половина ≤’ ст.) виникло к≥лька великих центр≥в виготовленн¤ книг.

–оманський пер≥од Ц це пора найвищого розкв≥ту середньов≥чноњ культури: св≥тськоњ л≥тератури ≥ поез≥њ, театру, в ¤кому ставл¤ть ≥ м≥стер≥њ, ≥ св≥тськ≥ фарси; музики, де на зм≥ну ун≥сону прийшло багатоголосс¤ церковних хорових г≥мн≥в.

—ередньов≥чний героњчний епос репрезентований такими л≥тературними памТ¤тками, ¤к французька Уѕ≥сн¤ про –оландаФ, ≥спанська Уѕ≥сн¤ про мого —≥даФ, н≥мецька Уѕ≥сн¤ про Ќ≥белунг≥вФ, в≥рменська поема Уƒавид —асунськийФ та ≥н. Ќ≥мецький героњчний епос Уѕ≥сн¤ про Ќ≥белунг≥вФ, складений очевидно м≥ж 1200-1210 рр. придворним шп≥льманом (¤к називали брод¤чих поет≥в, актор≥в ≥ музикант≥в), ірунтуЇтьс¤ на под≥¤х ≥ легендах раннього середньов≥чч¤ Ц епохи великого переселенн¤ народ≥в, зокрема на легендах, повТ¤заних ≥з завоюванн¤м ™вропи гунами на чол≥ з јттилою (™тцелем) у V ст. нев≥домий талановитий поет виклав два цикли народних легенд, ¤к≥ ≥снували ще з V≤ ст.: ≥стор≥ю траг≥чного коханн¤ н≥дерландського королевича «игфр≥да ≥ бургундськоњ принцеси Ѕрунг≥льди, а також ≥стор≥ю загибел≥ корол≥вства, заснованого у V ст. сх≥дногерманським племенем бургунд≥в (н≥белунг≥в), ¤ке у 436 р. захопили гуни. ÷е монументальний тв≥р, що включаЇ 39 УавентюрФ (п≥сень, частин) ≥ маЇ 9 тис¤ч р¤дк≥в.

—аме в пер≥од середньов≥чч¤ остаточно складаЇтьс¤ образ лицар¤ (рицар¤) ¤к вз≥рц¤, що уособлюЇ р¤д неодм≥нних Ц в≥дпов≥дно до ц≥нностей епохи Ц достоњнств.

«азвичай лицар мав походити з хорошого роду, але ≥нод≥ у лицар≥ посв¤чували за вин¤тков≥ воњнськ≥ подвиги. «годом Ц ≥ все част≥ше в м≥ру розвитку м≥ст Ц можна було купити цей прив≥лей. «ростанн¤ рол≥ бюргерства змусило ел≥ту виробл¤ти кодекс, ¤кий можна було б протиставити нам≥рам Утретього стануФ п≥дн≥матис¤ на все вищ≥ щабл≥ у сусп≥льств≥. “ому в куртуазн≥й л≥тератур≥ герой неодм≥нно вихвал¤вс¤ чудовим генеалог≥чним деревом. Ћицар мав бути вродливим, що звичайно п≥дкреслювали його шати, р¤сно прикрашен≥ золотом ≥ коштовним кам≥нн¤м; пасували вбранню обладунок ≥ упр¤ж. ” хрон≥ста четвертого хрестового походу слово УблагородноФ означало те саме, що й УблагоФ, Урозк≥шноФ, УпречудовоФ.

Ћицар мав бути сильним, бо ≥накше не зм≥г би носити обладунок вагою 60-80 к≥лограм≥в.

Ќайстрашн≥ше обвинувачуванн¤ дл¤ лицар¤ Ц брак мужност≥. ўоб уникнути звинуваченн¤ у бо¤гузтв≥, лицар ладен забути про усп≥х справи, ¤к≥й служить.

ƒвобоњ лицар≥в ≥з закритим обличч¤м Ї в куртуазних романах темою траг≥чних ≥стор≥й, в ¤ких лицар, п≥дн¤вши забрало переможеного, переконуЇтьс¤, що вбив близького родича або улюбленого друга. «вичай закривати обличч¤ забралом по¤снюЇтьс¤, на думку ћонтескТЇ, тим. що д≥стати удар в обличч¤ вважалось особливо ганебним: вдарити в обличч¤ можна було т≥льки людину низького званн¤.

 оли ми сьогодн≥ говоримо про лицарську повед≥нку, то звичайно маЇмо на уваз≥ ставленн¤ до ворога ≥ ставленн¤ до ж≥нки.

1	2	3

Ќазва: јрх≥тектура ≥ мистецтво ¬≥зант≥њ V-VIII ст.
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (5582 прочитано)