ћедицина > —татеве вихованн¤

√ромадська думка Ч за своЇю сутн≥стю цей метод Ї колективною вимогою. јдже, обговорюючи вчинок учн¤, колектив прагне, щоб той усв≥домив свою провину. ќбговорювати чи критикувати треба не особист≥сть вихованц¤, а вчинок, його шк≥длив≥сть дл¤ колективу, сусп≥льства й самого порушника. –озмова маЇ бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку. ѕ≥д час обговоренн¤ обов'¤зково визначають шл¤хи подоланн¤ недол≥к≥в. «а допомогою громадськоњ думки учн¤ легше переконати в хибност≥ його погл¤д≥в чи в неналежн≥й повед≥нц≥, н≥ж в ≥ндив≥дуальн≥й бес≥д≥. ”чень бачить, ¤к реагують однокласники на поради педагога ≥ член≥в колективу, пересв≥дчуЇтьс¤, що його погл¤ди н≥хто не п≥дтримуЇ, ≥ починаЇ прислухатис¤ до порад виховател¤.

√отуючись до обговоренн¤ повед≥нки учн≥в, досв≥дчен≥ вчител≥ уникають надм≥рного втручанн¤ в розмову.  оли колектив сам даЇ оц≥нку й ухвалюЇ р≥шенн¤, учень сприймаЇ це серйозн≥ше, оск≥льки бачить, що педагог не налаштовував проти нього член≥в колективу, вони мають власну думку.

ƒо обговоренн¤ негативних вчинк≥в одних ≥ тих самих вихованц≥в не варто звертатис¤ надто часто, оск≥льки њх реакц≥¤ на критичн≥ зауваженн¤ притуплюЇтьс¤, а ≥нш≥ члени колективу, бачачи в≥дсутн≥сть результат≥в, знев≥рюютьс¤ в можливост¤х громадськоњ думки. ¬исоко оц≥нюючи роль громадськоњ думки у вихованн≥ школ¤р≥в, ¬. —ухомлинський вказував, що не повинно бути предметом обговоренн¤ в колектив≥:

1) повед≥нка дитини (п≥дл≥тка, юнака), причиною ¤коњ Ї ¤вн≥ або прихован≥ ненормальност≥ в с≥м'њ, зокрема антигромадськ≥ вчинки батьк≥в, сварки, скандали, незгоди м≥ж батьком ≥ мат≥р'ю; д≥ти розум≥ють взаЇмозв'¤зок м≥ж своЇю повед≥нкою ≥ житт¤м с≥м'њ, тому оголенн¤ т≥ньових стор≥н цього житт¤ пригн≥чуЇ њх;

2) повед≥нка або окрем≥ вчинки, що об'Їктивно Ї протестом проти грубост≥, свавол≥ старших, оск≥льки п≥дл≥ток у такому раз≥ вважаЇ осуд несправедлив≥стю щодо себе;

3) вчинки п≥дл≥тк≥в, що Ї результатом допущеноњ педагогом помилки;

4) вчинок, зумовлений тим, що вчитель припустивс¤ необ'Їктивност≥ в оц≥нц≥ знань учн¤;

5) неправильний вчинок, по¤сненн¤ ¤кого потребуЇ розпов≥д≥ про глибоко особист≥, дружн≥ стосунки учн¤ з≥ своњми однол≥тками чи ≥з старшим або молодшим другом, тому що наштовхуванн¤ на в≥дверт≥сть у такому раз≥ учень переживаЇ ¤к спонуканн¤ до зради, виказуванн¤ друга;

6) поганий вчинок, мотиви ¤кого пов'¤зан≥ з особливост¤ми стосунк≥в у с≥м'њ, про ¤к≥ д≥т¤м рано знати ≥ ¤к≥ не можна њм роз'¤снювати.

≈фективн≥сть громадськоњ думки у вихованн≥ школ¤р≥в залежить в≥д ум≥лого њњ використанн¤. ¬она маЇ бути спр¤мована на тих, хто на нењ зважаЇ, њњ сл≥д обережно застосовувати в робот≥ з учн¤ми з п≥двищеною емоц≥йн≥стю.

√ромадська думка ¤к метод вихованн¤ формуЇтьс¤ заздалег≥дь, а не тод≥, коли треба обговорити вчинок, що ставс¤ в колектив≥. ”сп≥шне њњ формуванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ за Їдиних педагог≥чних вимог до учн≥в, ч≥ткоњ системи учн≥вського самовр¤дуванн¤ ≥ систематичноњ роботи з учн≥вським активом, на¤вност≥ анал≥зу житт¤ та д≥¤льност≥ школ¤р≥в у св≥тл≥ моральних норм, стимулюванн¤ учн≥в до висловленн¤ власноњ думки, колективного анал≥зу конфл≥ктних ситуац≥й та њх вир≥шенн¤, привчанн¤ учн≥в критично самост≥йно оц≥нювати думки ≥ ¤вища, аргументовано обстоювати власну думку.

¬правл¤нн¤ ¤к метод пол¤гаЇ у поступовому створенн≥ умов, в ¤ких учень виконуЇ певн≥ д≥њ з метою виробленн¤ необх≥дних ≥ закр≥пленн¤ позитивних форм повед≥нки.

” школ≥ учень щодн¤ вправл¤Їтьс¤ у виконанн≥ розпор¤дку дн¤ ≥ вимог шк≥льного режиму, в навчальн≥й ≥ трудов≥й д≥¤льност≥. якщо на кожн≥й д≥л¤нц≥ житт¤ ≥ д≥¤льност≥ в≥н дотримуватиметьс¤ суворих вимог, що змушують його ч≥тко виконувати своњ обов'¤зки, в≥н пост≥йно вправл¤тиметьс¤ в позитивн≥й повед≥нц≥, у нього виробл¤тьс¤ в≥дпов≥дн≥ навички ≥ звички.

«в≥сно, важко заздалег≥дь придумати вправи, ¤к≥ можна було б рекомендувати педагогов≥ на вс≥ випадки. ” ц≥й справ≥ потр≥бн≥ вдумливий п≥дх≥д, творч≥сть ≥ майстерн≥сть виховател¤. ќднак можна сформулювати низку вимог, ¤ких сл≥д дотримуватис¤ при використанн≥ цього методу: обірунтуванн¤ необх≥дност≥ вправл¤нн¤; доступн≥сть вправ; њх систематичн≥сть; достатн¤ к≥льк≥сть вправ дл¤ формуванн¤ певних навичок ≥ звичок повед≥нки.

ѕривчанн¤ ¤к метод вихованн¤ ірунтуЇтьс¤ на вимоз≥ до учн¤ виконати певн≥ д≥њ. ¬ир≥шальним чинником у привчанн≥ Ї режим житт¤ та д≥¤льност≥ школ¤ра. …ого виховна функц≥¤ пол¤гаЇ в тому, що режим забезпечуЇ пост≥йн≥сть, неперервн≥сть зусиль, заощаджуЇ енерг≥ю людини, привчаЇ вчасно виконувати будь-¤ку роботу, до систематичного, неухильного дотриманн¤ встановлених вимог. ј. ћакаренко вважав, що шк≥льний режим виконуЇ свою корисну функц≥ю лише за умови, що в≥н точний, педагог≥чне доц≥льний, загальний ≥ визначений.

ћетод привчанн¤ в≥д≥граЇ особливу роль у вихованн≥. Ќер≥дко учень не усв≥домлюЇ важливост≥ й значенн¤ пропонованого йому виду повед≥нки. ” такому раз≥ в≥д нього вимагають поводитис¤ належним чином, керують ним у процес≥ д≥¤льност≥, ускладнюючи методи роботи. Ќаприклад, у такий спос≥б учн¤ привчають бути вв≥чливим, дисципл≥нованим, читати книжки тощо. якщо сьогодн≥, завтра, п≥сл¤завтра в≥д вихованц¤ домагатис¤ бажаного, з часом у нього сформуютьс¤ в≥дпов≥дн≥ навички повед≥нки, в≥н усв≥домить правильн≥сть, слушн≥сть, необх≥дн≥сть висунутих вимог, почне виконувати своњ обов'¤зки.

1	2

Ќазва: —татеве вихованн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (2078 прочитано)