Ѕ≥олог≥¤ > ƒжгутиков≥. ќсновн≥ представники. ќсобливост≥ будови ≥ функц≥њ орган≥в

ƒжгутиков≥. ќсновн≥ представники. ќсобливост≥ будови ≥ функц≥њ орган≥в

ƒжгутиков≥. ќсновн≥ представники. ќсобливост≥ будови ≥ функц≥њ орган≥в. —поровики. √емоспорид≥¤. –иси орган≥зац≥њ споровик≥в. ∆иттЇвий шл¤х мол¤р≥йного плазмод≥¤. ≤нфузор≥њ. ≤нфузор≥¤-туфелька. ќсобливост≥ будови та функц≥њ орган≥зму. √убки. «агальна характеристика, будова ≥ життЇв≥ особливост≥ типу.

 лас джгутикових об'ЇднуЇ найпрост≥ших, що мають один або к≥лька джгутик≥в. ƒжгутиков≥ Ч дуже своЇр≥дна група орган≥з≠м≥в. ќдн≥ з них Ч типов≥ рослинн≥ форми, що мають хлороф≥л ≥ живл¤тьс¤ т≥льки автотрофно шл¤хом фотосинтезу; ≥нш≥ Ч хлоро≠ф≥лу не мають ≥ живл¤тьс¤ т≥льки гетеротрофне, що пор¤д з де¤кими ≥ншими особливост¤ми св≥дчить про приналежн≥сть њх до св≥ту тва≠рин. Ќарешт≥, де¤к≥ джгутиков≥ Ч м≥ксотрофи; вони Ї н≥би зв'¤≠зуючими ланками м≥ж рослинами ≥ тваринами.

≈вглена маЇ веретенопод≥бну форму т≥ла. Ќа пе≠редньому к≥нц≥ маЇ один джгутик. “≥ло вкрите пел≥кулою. ядро одне. ¬ цитоплазм≥ багато др≥бних хроматофор≥в, що мають хлоро≠ф≥л. Ѕ≥л¤ переднього к≥нц¤ розм≥щена скоротлива вакуол¤ з резер≠вуаром, що в≥дкриваЇтьс¤ назовн≥ б≥л¤ основи джгутика. ѕор¤д ≥з скоротливою вакуолею розм≥щене червоне св≥тлочутливе в≥чко Ч стигма.

Ќа св≥тл≥ евглена синтезуЇ орган≥чн≥ речовини з неорган≥чних, под≥бно до зелених рослин, а в темнот≥ вона втрачаЇ хлороф≥л ≥ жи≠витьс¤ звичайно осмотично розчиненими у вод≥ готовими орган≥ч≠ними речовинами.

 ом≥рцев≥ джгутиков≥ Ц поодинок≥ або колон≥альн≥ форми, що мають особливий протоплазматичний ком≥рець, ¤кий оточуЇ джгутик ≥ в≥д≥граЇ роль в уловлюванн≥ поживних часток.

—поровики Ч виключно паразитичн≥ форми. Ѕ≥льш≥сть спорови≠к≥в паразитуЇ всередин≥ кл≥тин р≥зних тканин безхребетних ≥ хре≠бетних тварин, а також людини. ’арактеризуютьс¤ складним цик≠лом розвитку, чергуванн¤м статевого ≥ безстатевого розмножень ≥ утворенн¤м у б≥льшост≥ спор, под≥бних до цист ≥нших найпрост≥≠ших. —пори мають густу оболонку ≥ м≥ст¤ть один або к≥лька др≥бних зародк≥в, так званих спорозоњт≥в. « орган≥зму живител¤ спори вивод¤тьс¤ в зовн≥шнЇ середовище ≥ можуть проковтуватис¤ ≥ншим живителем, ¤кий таким шл¤хом заражаЇтьс¤. ” де¤ких спорови≠к≥в Ч мал¤р≥йних плазмод≥њв Ч ус≥ стад≥њ розвитку проход¤ть в орган≥зм≥ њх живител≥вЧлюдини, птах≥в, комар≥в. ¬ цих споро≠вик≥в спорозоњти розвиваютьс¤ в т≥л≥ комара ≥ передаютьс¤ птахам або людин≥ з слиною комара при укус≥. ” зовн≥шнЇ середовище, отже, спорозоњти мал¤р≥йних плазмод≥њв не попадають, ≥ спори тому не утворюютьс¤.)

” р¤ду споровик≥в на де¤ких стад≥¤х розвитку Ї джгутики, що св≥дчить про спор≥дненн¤ споровик≥в з джгутиковими.

√емоспорид≥њ (Ќaemosporidia). ¬ин¤тково шк≥дливу роль в≥≠д≥грають споровики р¤ду кров'¤них споровик≥в Ч гемоспорид≥й, до ¤кого належать мал¤р≥йн≥ плазмод≥њ Ч збудники мал¤р≥њ Ч т¤ж≠кого трансм≥сивного захворюванн¤ людини. Ќайб≥льш поширен≥ три види мал¤р≥йних плазмод≥њв.  ожний вид спричинюЇ захворю≠ванн¤ певною формою мал¤р≥њ:

Plasmodium vivax Ч збудник триденноњ мал¤р≥њ,

Plasmodium malariae Ч збудник чотириденноњ мал¤р≥њ,

Plasmodium falciparum Ч збудник троп≥чноњ мал¤р≥њ.

÷≥ види плазмод≥њв трохи в≥др≥зн¤ютьс¤ один в≥д одного своЇю морфолог≥Їю ≥ тривал≥стю пер≥од≥в безстатевого розмноженн¤.

∆иттЇвий цикл мал¤р≥йних плазмод≥њв зв'¤заний ≥з зм≥ною живител≥в. ќдна частина цього циклу проходить в орган≥зм≥ люди≠ни, де в≥дбуваЇтьс¤ безстатеве розмноженн¤ плазмод≥њв; друга його частина проходить в орган≥зм≥ специф≥чного переносника ма≠л¤р≥њ Ч самки мал¤р≥йного комара Anopheles, де зд≥йснюЇтьс¤ ста≠теве розмноженн¤ плазмод≥¤. ќтже, дл¤ мал¤р≥йних плазмод≥њв людина Ч пром≥жний живитель, а самка комара Anopheles Ч оста≠точний. «аражаючись плазмод≥¤ми при ссанн≥ кров≥ хворого на ма≠л¤р≥ю, комар пот≥м заражаЇ ≥ншу людину, ввод¤чи њй плазмод≥њв з своЇю слиною при укус≥.

«будник мал¤р≥њ вводитьс¤ комаром у кров людини в стад≥њ спорозоњта. ¬еретеновидн≥ рухлив≥ спорозоњти проникають у кл≥ти≠ни ст≥нок кровоносних судин ≥ в тканину печ≥нки, селез≥нки та ≥нших орган≥в, набувають тут амебопод≥бноњ форми, зб≥льшуютьс¤ в роз≠м≥рах ≥ починають розмножуватис¤ множинним под≥лом (шизо≠гон≥¤, або мерул¤ц≥¤). ¬ ц≥й стад≥њ розвитку плазмод≥й називаЇтьс¤ шизонтом, а утворен≥ в результат≥ його под≥лу молод≥ особини Ч тканинними мерозоњтами.  ожний шизонт даЇ початок к≥льком де≠с¤ткам др≥бних мерозоњт≥в, ¤к≥ заглиблюютьс¤ в ≥нш≥ тканинн≥ кл≥≠тини, под≥л¤ютьс¤ там ≥ дають наступне покол≥нн¤.

ќписаний процес тканинноњ шизогон≥њ може повторюватис¤ к≥лька раз≥в. ÷¤ частина життЇвого циклу плазмод≥¤ д≥стала назву тканинного, або позаеритроцитарного циклу.

≤нфузор≥њ Ч найб≥льш високоорган≥зован≥ однокл≥тинн≥. ƒи≠ференц≥юванн¤ њх т≥ла ≥ спец≥ал≥зац≥¤ р≥зних органоњд≥в дос¤гаЇ в них такого ступен¤ складност≥, що т≥льки однокл≥тинн≥сть Ї п≥д≠ставою називати ≥нфузор≥њ Ђнайпрост≥шимиї. Ѕ≥льш≥сть з них живе в пр≥сн≥й ≥ морськ≥й вод≥.

ќрганоњдами руху в ≥нфузор≥й Ї численн≥ др≥бн≥ в≥йки. ядер велике ¤дро Ч макронуклеус ≥ мале ¤дро Ч м≥кронуклеус; дл¤ р¤ду ≥нфузор≥й характерною Ї на¤вн≥сть двох або к≥лькох м≥кронуклеус≥в.

“≥ло туфель≠ки вкрите в≥йками, рухи ¤ких ц≥лком координован≥. “у≠фелька маЇ, кр≥м того, здатн≥сть трохи стискуватис¤, згинатис¤ то≠що. “ак≥ рухи т≥ла туфельки зд≥йснюютьс¤ завд¤ки на¤вност≥ в ектоплазм≥ скоротливих ф≥брил Ч м≥онем. ≈ктоплазма м≥стить також численн≥ паличковидн≥ т≥льц¤ Ч трихоцисти, ¤к≥ Ї органоњдами захисту ≥ нападу. ѕри д≥¤нн≥ будь-¤кого подразника трихоцисти викидаютьс¤ назов≠н≥ у вигл¤д≥ найтоншоњ нитки, к≥нцевий в≥дд≥л ¤коњ маЇ гв≥здкопод≥бний вигл¤д. ядер Ч два: макронуклеус ≥ м≥кронуклеус.

Ќа одн≥й ≥з стор≥н т≥ла ту≠фельки Ї особлива заглибина, що називаЇтьс¤ передротовою, або перистомом. Ќа дн≥ перистома знаходитьс¤ рот, або цитостом, що веде в короткий канал Ч глотку, або цитофаринкс. ѕеристом маЇ численн≥ в≥йки, ¤к≥ служать дл¤ захоп≠ленн¤ поживних часточок з навколишнього середовища. ѕро≠йшовши через рот ≥ глотку, част≠ки поживи попадають в ендо≠плазму; навколо часток поживи утворюютьс¤ травн≥ вакуол≥, ¤к≥ перем≥щуютьс¤ в ендоплазм≥ певним шл¤хом, поки перетрав≠люЇтьс¤ пожива. Ќеперетравлен≥ залишки видал¤ютьс¤ з т≥≠ла через спец≥альний отв≥р (порошницю), що лежить б≥л¤ заднього к≥нц¤ т≥ла.

ќрганоњди вид≥ленн¤ пред≠ставлен≥ двома пульсуючими вакуол¤ми, що лежать б≥л¤ переднього ≥ заднього к≥нц≥в т≥ла.  ожна пульсуюча вакуол¤ складаЇтьс¤ з пульсуючого резерву≠ара ≥ довгих канал≥в, що впадають у нього, по ¤ких у резервуар надход¤ть продукти розпаду з р≥зних частин т≥ла. ѕри скороченн≥ резервуара його вм≥ст виводитьс¤ в навколишнЇ середовище через вид≥льну пору. ѕульсуюч≥ вакуол≥ скорочуютьс¤ по черз≥.

–озмножуютьс¤ туфельки безстатевим ≥ статевим способами. Ѕезстатеве розмноженн¤ в≥дбуваЇтьс¤ поперечним под≥лом надвоЇ. ѕод≥лов≥ всього т≥ла передуЇ под≥л надвоЇ макронуклеуса ≥ м≥кро-нуклеуса.

—татеве розмноженн¤ зд≥йснюЇтьс¤ кон'югац≥Їю. ÷ей процес проходить ось так. ≤нфузор≥њ тимчасово з'Їднуютьс¤ попарно своњ≠ми перистомами, макронуклеус кожного кон'юганта роз≠чин¤Їтьс¤, а м≥кронуклеус в результат≥ двох посл≥довних под≥л≥в розпадаЇтьс¤ на чотири частини. “ри з них розчин¤ютьс¤, а четверта под≥л¤Їтьс¤ ще раз надвоЇ. ќдна з утворених таким шл¤хом частин м≥кронуклеуса (стац≥онарне ¤дро) лишаЇтьс¤ на м≥сц≥, а друга (блукаюче ¤дро), разом з цитоплазмою, ¤ка њњ обвол≥каЇ, перем≥щуЇ≠тьс¤ в т≥ло другого кон'юганта. ¬ цей же час блукаюче ¤дро разом з обвол≥каючою його цитоплазмою другоњ ≥нфузор≥њ переходить у т≥ло першоњ.  он'юганти н≥би взаЇмно запл≥днюють один одного. ѕ≥сл¤ цього в т≥л≥ кожноњ ≥нфузор≥њ частини свого ≥ чужого м≥кронуклеус≥в зливаютьс¤, ≥нфузор≥њ розход¤тьс¤, в кожн≥й ≥з них з нового ¤дра розвиваютьс¤ макро- ≥ м≥кронуклеус, ≥ ≥нфузор≥њ починають под≥л¤тис¤.

√убки Ч найпрост≥ше орган≥зован≥ багатокл≥тинн≥ тварини, що не мають н≥ справжн≥х орган≥в, н≥ диференц≥йованих тканин ≥ дуже своЇр≥дно побудован≥ з двох шар≥в кл≥тин. ” св≥тов≥й фаун≥ в≥домо до 5 тис. вид≥в тварин цього типу.

∆ивуть губки переважно в мор¤х; де¤к≥ живуть у пр≥сних во≠дах. ÷е Ч нерухомо сид¤ч≥ тварини, що мають вигл¤д нарост≥в, к≥рок ≥ под≥бних утворень на стеб≠лах п≥дводних рослин, на камен¤х тощо. “акого виду губка ¤вл¤Ї собою колон≥ю, що утвори≠лас¤ пупкуванн¤м ≥ складаЇтьс¤ з численних особин, ¤к≥ так зрос≠лис¤ м≥ж собою, що встановити меж≥ м≥ж окремими ≥ндив≥дуумами немаЇ можливост≥. ѕроте серед губок Ї й поодинок≥ форми, наприклад губка Ascetta, ≥ на њх приклад≥ найлегше скласти у¤влен≠н¤ про будову губок.

Ascetta маЇ вигл¤д бокала, одним к≥нцем (Ђп≥дошвоюї) прикр≥пленого до субстрату. Ќа к≥нц≥, протилежному до Ђп≥дошвиї, Ї великий отв≥р Ч оскулум, що: веде у внутр≥шню порожнину, ¤ка нази≠ваЇтьс¤ атр≥альною. ѕо вс≥й поверхн≥ губ≠ки розкидан≥ численн≥ др≥бн≥ пори, ¤к≥ ведуть у канальц≥, що пронизують ст≥нку т≥ла ≥ в≥дкриваютьс¤ в атр≥альну порожнину.

—т≥нку т≥ла губки становл¤ть:

шар плоских кл≥тин, що утворюють зов≠н≥шн≥й покрив т≥ла ≥ вистилку канальц≥в;

шар хоаноцит≥в Ч джгутико-ком≥рцевих кл≥тин, що вистилають атр≥альну порожнину.

ћ≥ж названими шарами кл≥тин Ї драг≠листа маса Ч мезогле¤, що м≥стить нечис≠ленн≥ кл≥тини: склероблати, ¤к≥ проду≠кують скелетн≥ утворенн¤ (у Ascetta Ч вапнист≥ голки), п≥гментн≥ кл≥тини, ста≠тев≥ ≥ розкидан≥ поодинц≥ нервов≥.

∆ивл¤тьс¤ губки так: вода з зависли≠ми в н≥й найдр≥бн≥шими частками поживи надходить через пори ≥ канальц≥ в атр≥альну порожнину ≥ вихо≠дить з нењ через оскулум; при цьому частки поживи захоплюютьс¤ джгутико-ком≥рцевими кл≥тинами (хаоноцитами), ¤к≥ вистилають атр≥альну порожнину, ≥ всередин≥ цих кл≥тин перетравлюютьс¤ (фагоцитоз).

1	2

Ќазва: ƒжгутиков≥. ќсновн≥ представники. ќсобливост≥ будови ≥ функц≥њ орган≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-07 (1199 прочитано)