Мовознавство > Даль Володимир Іванович
Даль Володимир ІвановичСторінка: 1/2
План 1. Біографія 2. Даль і Пушкін 3. Даль і Шевченко 4. Літературна діяльність Володимира Даля
1. Біографія У листопаді 2001 року виповнилося 200 років із дня народження Володимира Івановича Даля, козака Луганського, як він сам себе називав. Якби навіть він створив “Толковый словарь живого великорусского языка” науковець, вже прославив би своє ім'я. Цій роботі В. І. Даль присвятив близько піввіку! Але Даль був не тільки лексикографом, а й талановитим хірургом, етнографом, морським офіцером, інженером-самоучкою, натуралістом, філологом, археологом, істориком, статистиком, письменником, видатним діячем культури, почесним академіком російської Академії наук. Народився В. І. Даль 10 листопада 1801 року в місті Луганську, куди його батько Іван Даль приїхав із дружиною влітку 1798 року. Цьому місту було тоді всього 3 роки, воно виникло одночасно з казенним ливарним заводом, побудованим на річці Лугань. Батько В. І. Даля, Йоганн Даль, був сином офіцера датської королівської армії Матвія Даля, який виїхав із Росії до Данії. Йоган не знав, що в нього є російські корені. Закінчивши в Німеччині Йенський університе, він блискуче оволодів німецькою, англійською, французькою, російською, єврейською, грецькою та латинською мовами. Слава про талановитого лінгвіста дійшла до російського двору, і Катерина II вирішила запросити Йоганна Даля до Санкт-Петербурга на посаду бібліотекаря. Це відбувалося в середині 80-х років XVIII століття. Молодий учений прибув у російську столицю і вирішив залишитися. З цього часу він підписується Іван Матвіїв син Даль. Вивчив медицину, вважався чудовим лікарем, тому директор Олонецьких, Кронштадтських і Луганського заводів, дійсний статський радник Карл Карлович Гаскойн перевів Івана Даля старшим лікарем на Луганський ливарний завод. Улітку 1798 року Іван Даль приїхав із дружиною в Лугань і оселився в одноповерховому білому будинку на Англійській вулиці. Нині тут музей В. І. Даля. Працював Іван Матвійович сумлінно. Він не міг спокійно дивитися на жахливі життєві умови робітників і написав доповідну Гаскойну. Після цього Гаскойн звелів переселити робітників із землянок у казарми та створити для них лазарет. У 1799 році Даль подав на ім'я государя імпе ратора прохання про прийняття його “со всем потомством у наиверноподданство”. 14 грудня того ж року Іван Матвєєв син Даля був приведений до присяги. Десятого листопада 1801 року в доктора Даля народився син. Батько назвав свого первістка давньоруським ім'ям Володимир. Так у родині датчанина Івана Даля та німкені по батькові й француженки по матері (Марія Іванівна Фрайтах походила зі стародавнього французького роду де Мальї), народився Козак Луганський, автор “Толкового словаря живого великорусского языка”, один з найкращих знавців російської мови. У будинку Даля говорили тільки російською, хоча Марія Даль володіла німецькою, англійською, французькою мовами. Бабуся ж Володі, Марія Іванівна, була перекладачкою. Коли одного разу Марія Іванівна запитала маленького Володю, чи хоче він стати перекладачем, хлопчик відповів: “Ні. Не хочу увесь час шукати слова”. Тоді ніхто не міг припустити, що полювання за словами стане головною ознакою його життя.
2. Даль і Пушкін У 1832 році була надрукована перша книга казок Володимира Даля, що принесла йому літературне визнання. У жовтні цього ж року автора книги заарештували за те, що в його казках містилося глузування з уряду. Виручив Даля В. А. Жуковський, який був наставником великого князя Олександра Миколайовича. Великий князь звернувся до царя з проханням, і Даля звільнили. Успіх книги був несподіваним для автора, хоча її швидко вилучили з продажу. Володимир Іванович хотів подарувати книгу О. С. Пушкіну, оскільки давно мріяв познайомитися з улюбленим поетом. Жуковський обіцяв посприяти цьому, але все якось не виходило. І тоді Даль вирішив діяти сам. Після одруження Олександр Сергійович жив на Великій Морській, куди й вирушив Даль. З перших слів вони знайшли спільну мову і почувалися як давні приятелі. Пушкін із захватом читав подаровані йому казки вголос, захоплювався прекрасною російською мовою. Даль сказав Пушкіну, що працює над збиранням слів і вже має їх тисяч двадцять. Тоді Олександр Сергійович порадив йому зробити словник живої російської мови. З цієї зустрічі зав'язалася дружба двох великих літераторів. Вдруге вони зустрілися в 1833 році в Оренбурзі, де Володимир Іванович прожив вісім років. Олександр Сергійович, задумавши написати “Історію Пугачовського бунту”, приїхав до цього міста, щоб оглянути місце дії. Зупинився він у губернатора В. О. Перовського. Володимир Іванович Даль добре знав історію Оренбурга, і Пушкін разом з ним вирушив місцями, де діяв Пугачов. Усі п'ять днів Пушкін і Даль були поруч. Вони дуже багато говорили, ділилися планами: поет мріяв написати про Петра І. Їздити на полювання. Коли воно бувало вдалим, гість радів, як дитина. Перед від'їздом з Оренбурга Пушкін провів вечір у Даля. Бесіда видалася жвавою, Пушкін весело, сміявся й багато говорив. Двадцятого вересня Пушкін виїхав із Оренбурга. Наприкінці 1836 року, супроводжуючи губернатора, прибув до Санкт-Петербурга. В. І. Даль, де знову зустрілися з Олександром Сергійовичем. 27 січня Олександр Сергійович був смертельно поранений. Про це Даль довідався лише наступного дня. Негайно ж він вирушив на Мойку. Біля будинку поета побачив натовп. Ледь протиснувся до квартири. Лікар Аренд на всі питання про самопочуття Пушкіна тільки знизував плечима. Будинок Олександра Сергійовича повнився найближчими друзями поета: Данзас, Плетньов, В'яземський, Мещерський, Тургенєв, Карамзін. Даль увійшов до кабінету, де лежав поет. Поруч з ним сидів Василь Андрійович Жуковський, який побачивши Даля, підвівся й поступився місцем поруч з поетом. Хворому дали опіум, йому стало набагато легше. Даль узяв руку пораненого. Відчувши пульс Володимир Іванович на мить повірив, що Пушкін виживе. Олександр Сергійович уважно спостерігав за Далем. Він вірив йому, і від того почувався легше. До вечора наступного дня Даль помітив, що у хворого підвищилася температура й почастішав пульс. Даль не відходив від постелі хворого, намагаючись зробити усе можливе для врятування поета, але Пушкіну дедалі гіршало. Пушкіну ставало все гірше. “Будь ласка, швидше...”, – шепотів Олександр Сергійович, тихим стогоном, аби не потривожити дружину. Вранці йому стало зовсім погано. Він щохвилини слабшав. Життя закінчувалося. Даль не відходив від товариша. Перед смертю настало коротке полегшення, поет попросив морошки. Наталя Миколаївна принесла ягоди. Пушкін не зводив із неї очей. Він прощався. Коли Наталя Миколаївна пішла, Олександр Сергійович попросив підняти його. Володимир Іванович виконав прохання. Пушкін подивився широко розкритими очима і вимовив: “Життя закінчене, важко дихати, душить”. Це були останні словапоета. Даль закрив очі покійного. Похоронну відправу мали проводити в Ісакіївському соборі. Однак, царський уряд боявся заворушень, тому місце відправи змінили Найближчі друзі на плечах винесли труну і поставили на сани. Даль у сутінках не впізнав місце, куди привезли покійного. Це була церква Конюшенного відомства. Однак, 1 лютого до церкви зійшлося багато народу, аби попрощатися з великим поетом. За словами Софії Карамзіної, багато департаментів просили дозволу не працювати в цей день, щоб мати можливість схилити голову перед труною митця. У ніч на 3 лютого до церкви під'їхав віз, на нього поставили труну й вирушили до Михайлівського. Через тиждень після поховання було написано вірш “На смерть поета” тоді ще мало відомого поета Михайла Лермонтова. Наталя Миколаївна Пушкіна 15 лютого залишила Петербург. Жуковський, Данзас і Даль зробили для неї усе, що могли. Незабаром залишив столицю і Володимир Іванович Даль. У дорожньому блокноті він накидав план статті “Смерть Пушкіна”.
3. Даль і Шевченко Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною. Улітку 1841 року він повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для лікарень і навчальних закладів столиці. Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі. Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі, переважно члени Імператорської Академії наук: професор Медико-хірургічної академії Микола Іванович Пирогов, натураліст Карл Максимович Бер, мореплавець і географ Федір Петрович Литке, Фердинанд Петрович Врангель, а також старі друзі – поети Одоєвський, Жуковський, Язиков. Одного разу на “далевський четвер” друзі запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу сподобався Далю, а Тараса Григоровича до сліз вразило те, якою чудовою “рідною мовою” володів Володимир Іванович. Минуло чотири роки. Молодий художник, випускник академії Тарас Шевченко прийшов попрощатися з Володимиром Івановичем: їхав на батьківщину. Він став професором малювання Київського університету. Але у 1847 році Шевченка заарештували разом із іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Покарання було жорстоким: “Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус...”
Назва: Даль Володимир Іванович
Дата публікації: 2005-03-07 (1008 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
