ћовознавство > ≤сторизми та архањзми в л≥тературних творах

≤сторизми та архањзми в л≥тературних творах

≤—“ќ–»«ћ» Ч слова або стал≥ словосполученн¤, ¤к≥ означують реал≥њ, що вийшли з ужитку й належать до старовини. як стил≥стичний зас≥б ≤. в≥дтворюють ≥сторичний колорит певноњ доби. „исленн≥ ≤. в творах Ўевченка засв≥дчують його добру об≥знан≥сть у галуз≥ ≥стор≥њ та побуту ƒавнього –иму (кесар, раб, т≥ара, патриц≥й, конглав, терма, глад≥атор, амфора тощо), ƒавньоњ √рец≥њ (г≥некей, гетера, в≥сон тощо), ≤удењ (фарисей, бурнус, равв≥, Їсей, х≥тон тощо), а також ћалоњ јз≥њ, Ѕлизького —ходу, ™гипту, ™вропи (сарацин, копт, фараон, трубадур, галльський лег≥он, автодафе, чура, тал¤р та ≥н.). ќсновними джерелами ≤. пер≥оду козаччини були дл¤ Ўевченка У раткое описание ћалоросс≥иФ, л≥тописи —ам≥йла ¬еличка та —амовидц¤, У≤стор≥¤ рус≥вФ. « добою козаччини повТ¤зан≥ назви: 1) чин≥в в≥йськовоњ ≥Їрарх≥њ (гетьман, отаман, кошовий, полковник, есаул, старшина, козак лейстровий, коп≥тан), 2) р≥зного роду в≥йськових угруповань (в≥йсько, табор, к≥ш, товариство, обоз, компан≥йц≥), 3) атрибут≥в влади (клейноди, булава, бунчук, знамено, труба), 4) зброњ, в≥йськового спор¤дженн¤ (гак≥вниц¤, спис, ратище, чайка, байдак, панцир, намет).

≤. в творах Ўевченка, з одного боку, позначен≥ п≥днесен≥стю, що поЇднуЇтьс¤ з героњзац≥Їю, часом романтизованою г≥пербол≥зац≥Їю под≥й минувшини: У” труби затрубили, // ” дзвони задзвонили, // ¬дарили з гармати, // «наменами, бунчугами // √етьмана укрилиФ (У” нед≥леньку у св¤туюФ), УЌе вернутьс¤ запорожц≥, // Ќе встануть гетьмани, // Ќе покриють ”крањну // „ервон≥ жупани!Ф (Уƒо ќсновТ¤ненкаФ), а з другого Ч пройн¤т≥ ≥рон≥Їю, зневагою, забарвлен≥ гротесково (найчаст≥ше при зображенн≥ й характеристиц≥ ворог≥в украњнського народу, р≥зного роду нападник≥в, поневолювач≥в): УЕј з шкур наших // —об≥ багр¤ницю // ѕошив жилами твердими // ≤ заклав столицю // ¬ нов≥й р¤с≥Ф (У—он Ч ” вс¤кого сво дол¤Ф), Уяк цариц¤ по  иЇву // « Ќечосом ходилаЕ // ≤ ћежигорського —паса // ¬ноч≥ запалила. // ≤ по ƒн≥пру у золот≥й // √алер≥ гул¤ла, // Ќа пожар той погл¤дала, // Ќишком усм≥халасьФ (УЌевольникФ).

≤., нав≥¤н≥ ≥стор≥Їю час≥в  ињвськоњ –ус≥, виконують у Ўевченкових текстах функц≥ю в≥дтворенн¤ колориту минувшини, напр.: русич≥ (населенн¤  ињвськоњ –ус≥ ≥ во¤ки кињвських кн¤з≥в) Ч Уƒопировали // ’оробр≥ русич≥ той пир, // —ват≥в упоњли, // ј сам≥ прост¤глис¤ // «а землю руськуюФ (У« передсв≥та до вечораФ), шелом (старовинний головний уб≥р, ¤кий захищав во¤ка в≥д удар≥в холодноњ зброњ) Ч У« передсв≥та до вечораЕ // Ѕр¤жчить шабл¤ о шеломи, // “р≥щать списи гартован≥Ф (там само); улуси (селища або табори кочовник≥в) Ч Уѕот¤гли в своњ улуси // « турками татареФ (У«аступила чорна хмараФ), дружина (у  ињвськ≥й –ус≥ Ч заг≥н кн¤з≥вського в≥йська) Ч Уѕо двору тихо походжаЇ // —тарий веселий –огволод. // ƒружина, отроки, народ //  ругом його во злат≥ с¤ютьФ (У÷ар≥Ф).

≤сторизми Ўевченко вживаЇ у пр¤мому й переносному значенн¤х, пор.: орда Ч пр¤ме: татарське в≥йсько (УЅула колись шл¤хетчина, // ¬ельможна¤ пан≥; // ћ≥р¤лас¤ з москал¤ми, з ордою, з султаномФ. ЧУ√айдамакиФ), орда Чпереносне: натовп або взагал≥ велика к≥льк≥сть кого-, чого-небудь (У«а балом бал у генерала, // «а генеральшою чимала // ќрда пан≥в ≥ панич≥вФ. Ч УѕетрусьФ); отаман Ч пр¤ме: виборний начальник збройного загону у козак≥в (УЌаш отаман √амал≥¤, // ќтаман завз¤тий, // «абрав хлопц≥в та й поњхав // ѕо морю гул¤тиФ. Ч У√амал≥¤Ф), отамане, отамани Ч переносне: ¤к форма звертанн¤ до козак≥в (УЌе в —≥нопу, отамани, // ѕанове молодц≥, // ј у ÷арград, до султана, // ѕоњдемо в гост≥!Ф Ч У≤ван ѕ≥дковаФ); переносне значенн¤ збер≥гаЇ ≥менник отаман у звертальних сполуках типу батьку-отамане (батьки-отамани), брате-отамане (брати-отамани), отамани товариш≥ (У’од≥м, батьки-отамани, // ” ‘астов в нед≥люФ. Ч УЎвачкаФ; У«≥брав “арас козаченьк≥в // ѕоради прохати. // Уќтамани товариш≥, // Ѕрати моњ, д≥ти! // ƒайте мен≥ порадоньку, // ўо будем робити?Ф Ч У“арасова н≥чФ). ƒе¤к≥ ≤. функц≥онують лише в переносному значенн≥, напр.: сатрап (про цар¤ ћиколу ≤ та його прислужник≥в) Ч УЌайшовсь-таки один козак // ≤з м≥л≥она свинопас≥в, // ўо царство все оголосив Ч // —атрапа в морду затопивФ (УёродивийФ); в≥зант≥йство (оф≥ц≥йна рел≥г≥¤) Ч Уј панство буде колихать, // ’рами, палати муровать, // Ћюбить цар¤ свого пТ¤ного, // “а в≥зант≥йство прославл¤ть, // “а й б≥льше, бачитьс¤, н≥чогоФ (Уя не нездужаю, н≥врокуФ).

„асто вживаний у Ўевченкових текстах ≤. гайдамака, гайдамак (козак-повстанець, учасник боротьби проти пануванн¤ польських пом≥щик≥в в ”крањн≥ 17Ц18 ст.) завд¤ки романтизац≥њ ≥сторичних под≥й та њх д≥йових ос≥б переосмислюЇтьс¤ ¤к Успоборник св¤тоњ вол≥Ф, напр.: У—ини моњ, гайдамаки! // —в≥т широкий, вол¤ Ч // ≤д≥ть, сини, погул¤йте, // ѕошукайте дол≥Ф (У√айдамакиФ); пор. пр¤ме значенн¤: Уя не старець, пане! // я, ¤к бачте, гайдамакаФ (там само).

як лексичний художн≥й зас≥б ≤. розширюють функц≥ональн≥ можливост≥ поетичного слова-образу й нер≥дко переростають у Ўевченкових творах на слово-символ.

Ћ≥тература:

–огаль ћ.—.  нижна мова ¤к одно з джерел ≥сторичноњ в≥йськовоњ терм≥нолог≥њ в поез≥¤х “.√.Ўевченка // ƒжерела мовноњ майстерност≥ “.√.Ўевченка. Ч  ., 1964.

ј–’јѓ«ћ» (грец.arcatoz Ч стародавн≥й) Ч слова, що Ї давн≥ми, колишн≥ми назвами реал≥й ≥ вийшли ≥з загального вжитку, а њх заступили ≥нш≥ синон≥м≥чн≥ лексичн≥ одиниц≥. як стил≥стичний зас≥б ј. традиц≥йно використовуютьс¤ в художн≥й л≥тератур≥ дл¤ в≥дтворенн¤ ≥сторичноњ реальност≥ й тогочасноњ мови героњв, дл¤ наданн¤ мов≥ урочистост≥, п≥днесеност≥, дл¤ характеристики негативних ¤вищ, ¤к зас≥б створенн¤ ≥рон≥њ, сатири та сарказму. ” поез≥њ Ўевченка р≥зн≥ художн≥ функц≥њ виконують власне лексичн≥ ј.: вертоград (сад), чертог (палац), рет¤зь (ланцюг), оливо (ол≥вець), лиц¤ (щоки), воњ (во¤ки), лан≥ти (щоки), живот (житт¤), пр¤ (сп≥р), глаголи (слова, мова); лексико- словотв≥рн≥ ј.: возл≥сс¤ (узл≥сс¤), подруж≥Ї (подружж¤, подруга), правдолюб≥Ї (правдолюбн≥сть), телець (тел¤), возв≥стити (спов≥стити), возвеселити (звеселити), восп≥вати (осп≥вувати); лексико-фонетичн≥ ј.: врата (ворота), враг (ворог), глава (голова), древо (дерево), злото (золото); семантичн≥ ј.: подлий (незнатний), позорище (видовище), витати, в≥тати (бути присутн≥м де-небудь), товариш (старшинське козацьке званн¤). —еред ј., використаних Ўевченком, значну частину становл¤ть церковнословТ¤н≥зми, зокрема створен≥ поетом за лексично-словотв≥рними вз≥рц¤ми давньоруськоњ мови.

ј. Ї орган≥чним елементом у Ўевченкових творах, що мають жанров≥ ознаки молитви, г≥мну; в подражан≥¤х, пересп≥вах Ѕ≥бл≥њ (УћолитваФ, молитви яна √уса в У™ретикуФ ≥ молодого неоф≥та в поем≥ УЌеоф≥тиФ, У√≥мн черничийФ, У≤са≥¤. √лава 35 (ѕодражан≥Ї)Ф, Уѕодражан≥Ї ≤Їзек≥њлю. √лава 19Ф, Уќс≥¤. √лава ’≤”. ѕодражан≥ЇФ).

ƒл¤ збереженн стил≥стики першоджерела у пересп≥вах з≥ У—лова о полку ≤горев≥мФ Ўевченко використовуЇ лексичн≥ та лексико-словотв≥рн≥ ј., напр.: У¬ ѕутивл≥-град≥ вранц≥-раноФ, УЧ ѕолечу, каже, зигзицеюФ, У–укав бобровий омочуЕ// ќмию кров суху, отруФ, Уна кн¤з¤, ладо моЇ милеФ, УћоЇ весел≥Ї укравФ (Уѕлач ярославниФ); У¬ степу, в незнаЇмому пол≥, // —ереди земл≥ половецькоњФ, Уѕоникли ≤горев≥ ст¤з≥Ф (У« передсв≥та до вечораФ). —тил≥зац≥йну функц≥ю виконуЇ семантичний ј. пригода у словосполученн≥ на пригоду (на допомогу): У“о повертаЇ // “ой ≤гор в≥йсько на пригоду // “ому буй-туру ¬севолодуФ (там само). ” пересп≥вах поет вдаЇтьс¤ до архањчноњ форми звертанн¤ давн≥х русич≥в до бог≥в Ч господине (ц¤ форма збереглас¤ з дохристи¤нських час≥в, коли слова господь ≥ господин не розр≥зн¤лис¤): УЧ ¬≥трило-в≥тре, господине!Ф (У¬ ѕутивл≥-град≥ вранц≥-раноФ), УЧ ¬≥трило-в≥тре м≥й Їдиний, // Ћегкий, крилатий господине!Ф, У—в¤тий, огненний господине!Ф (Уѕлач ярославниФ).

” поез≥¤х, де простежуЇтьс¤ в≥дгом≥н козацьких л≥топис≥в, привертають увагу функц≥онально навантажен≥ мовн≥ одиниц≥ книжного характеру Ч лексичний ј. Їси, що увиразнюЇ авторську ≥рон≥ю, спр¤мовану на персон≥ф≥кований образ: У„игрине, „игрине, // ћ≥й друже Їдиний, // ѕроспав Їси степи, л≥си // ≤ всю ”крањнуФ (У„игрине, „игринеФ); лексико-словотв≥рн≥ ј.: нарожденний, послан≥Ї, незр¤щий (У≤ мертвим, ≥ живимФ), перш≥ два ј. п≥дкреслюють давню жанрову традиц≥ю, трет≥й автор використовуЇ дл¤ створенн¤ сатиричноњ тональност≥ розпов≥д≥); лексикол≥зована архањчна форма Їлико мога, що служить дл¤ посиленн¤ метафоризац≥њ зображуваного: У¬иступили з-за лиману // « турками татари. // ≤з ѕол≥сс¤ шл¤хта л≥зе, // ј гетьман-попович // ≤з-за ƒн≥пра напираЇ Ч // ƒурний —амойлович. // « –омоданом. ћов та галич, // ¬крили ”крањну, // “а й клюють Їлико могаЕФ (У«аступила чорна хмараФ). —тароукрањнськ≥ ј., нав≥¤н≥ л≥тописами, несуть у творах Ўевченка р≥зне художнЇ навантаженн¤ Ч увиразнюють авторське застереженн¤ в≥дступникам: У”мийтес¤! образ Ѕожий // Ѕагном не скверн≥теФ (У≤ мертвим, ≥ живимФ); п≥дсилюють уњдливо-саркастичну характеристику земл¤к≥в з психолог≥Їю меншовартост≥: У олись будем // ≤ по-своЇму глаголать // як н≥мець покаже // “а до того ж й ≥стор≥ю // Ќашу нам розкаже, Ч // ќтойд≥ ми заходимось!..Ф (там само); надають переконливост≥ авторським закликам п≥знати справжню ≥стор≥ю ”крањни: Уѕрочитайте знову // “ую славу. “а читайте // ќд слова до слова, // Ќе минайте ан≥ титли, // Ќ≥же т≥њ коми, // ¬се розбер≥тьЕта й спитайте // “ойд≥ себе: що ми?..// „ињ сини? ¤ких батьк≥в?Ф (там само).

ѕо-р≥зному реал≥зуЇ Ўевченко семантику оф≥ц≥йно-шанобливого почесного називанн¤ украњнських гетьман≥в ≥ польських пан≥в Ч ¤сновельможний; пор. позитивний зм≥ст контексту: Уясновельможний, на ворон≥м кон≥, // Ѕлисне булавою Ч море закипитьЕФ (У√айдамакиФ), ≥рон≥чна оц≥нка конфедерат≥в у пр¤м≥й мов≥ персонажа: У∆артувать, // „и що, ти хочеш?Ф Уя? « панами? //  рий Ѕоже! «араз, дайте встать, // ясновельможн≥ (нишком Ч свин≥)Ф (там само), р≥зко негативна оц≥нка д≥¤льност≥ тих украњнських гетьман≥в, ¤к≥ служили не своЇму народов≥, а сус≥дн≥м корол¤м ≥ цар¤м: УЕќсь що // ¬аш≥ славн≥ Ѕрути: // –аби, подножки, гр¤зь ћоскви, // ¬аршавське см≥тт¤ Ч ваш≥ пaни // ясновельможн≥њ гетьманиФ (У≤ мертвим, ≥ живимФ).

1	2

Ќазва: ≤сторизми та архањзми в л≥тературних творах
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (1142 прочитано)