Мовознавство > Історія розвитку українського правопису

У середині 19 ст. в Гали­чині робилися спроби латинізації українського алфавіту. Після здобуття Україною незалежності Цент­ральна Рада 17 січня 1918 видала «Головні пра­вила українського правопису», але вони не встиг­ли впровадитися в практику. У травні 1919 Українська Академія наук схвалила «Найголовніші правила ук­раїнського правопису» (вид. 1921), які стали ос­новою всіх наступних правописів. Новий пра­вопис, затверджений РНК УСРР 1928 (т. з. скрипниківський), передбачав, зокрема, літеру г для іншомовних слів, запозичених після 1860, позначення м'якості іншомовного л (аероплян, бльокада, блюза) та ін. У 1933 цей право­пис було переглянуто і значно перероблено (вилучено літеру г, змінено правило вживання роду в деяких іншомовних словах, скасовано по­м'якшення іншомовного л тощо).

В кінці 30-х рр. постало питання про нове врегулювання українського правопису. Новий проект українського правопису за редакцією М. Грунського, підготовлений у 1940, через воєнні обста­вини не було прийнято. Після деяких уточнень і виправлень у 1946 вийшов «Український пра­вопис», а в 1960 - його 2-е, доповнене й виправлене І видання. Третє видання «Українського правопи­су» 1990 базується, як і попередні, на фонематичному принципі, який доповнюється морфологічним (уніфіковане написання префіксів, коренів, суфіксів і закінчень незалежно від їхніх пози­цій в слові і впливів асиміляційно-дисиміляційних про­цесів), традиційно-історичним (подвійна функ­ція літер я, ю, є, вживання літери щ) і диференційним (написання великої літери в сло­вах, написання слів разом, окремо і через де­фіс) принципами. У ньому відновлено літеру г, дещо змінено вживання літер і та й у власних іншомовних назвах тощо. Виправлене і доповне­не 4-е видання «Українського правопису» 1993 істотно не відрізняється від попереднього, але в ньому поширено правило передавання іншо­мовного і через и після «дев'ятки» на низку власних назв, розши­рено сферу використання закінчень -у(ю) в родовому відмінку іменників II відміни, уточнено правило написання складних слів тощо.

Список використаної літератури:

Огієнко І. Нариси з історії української мови: Система українського правопису. Варшава, 1927;

Жовтобрюх М. А. До історії українського правопису. «Мовознавство», 1937, № 11-12;

Москаленко А. А. Нарис історії українського алфавіту і правопису. О., 1958;

Москален­ко А. А. Історія українського правопису (рад. період). О., 1968;

Нім-чук В. В. Мовознавство на Україні в ХIV-ХVІІ ст. К., 1985;

Український правопис: так і ні (Обговорення нової редакції «Укр. пра­вопису»). К., 1997.

1	2

Назва: Історія розвитку українського правопису
Дата публікації: 2005-03-07 (1730 прочитано)