Мовознавство > Суб’єктивно-модальне значення неможливості у стосунку до семантики безособовості

Отже, семантика структурної схеми безособових речень органічно пов’язана, провокує суб’єктивно-модальне значення неможливості. У прямих висловленнях, побудованих за схемою безособових речень, це значення, як уже зазначалося, само собою виражається ще й модальними лексемами. Водночас у непрямих висловленнях, де їх немає, формування семантики неможливості зумовлене специфічним лексико-семантичним наповненням предикатної позиції. Відповідно виділяються безособові конструкції, предикатні позиції яких заповнюють:

1) лексеми на позначення станів психофізіологічного неспокою (не віриться, не спиться, не лежиться, не сидиться). Наприклад: Мені в ту ніч чогось не спалось; В отаку місячну ніч не лежиться на верблюдосхожому ліжкові, [коли в грудях хор соловейків співає] (Із творів В.Винниченка); Щосуботи, по роботі, не сидиться паруботі; Чогось уже не п’ється одному (Із творів Л.Костенко); [Я не посмів не повірить йому], але ж… щось не вірилось (В.Винниченко);

2) лексема не дано. Наприклад: [Росли ми в дощ, не слухали ще лекцій, для нас “учора” вже було "давно"], і неповторний смуток ретроспекцій було ще нам осмислить не дано (Л.Костенко); Він знав таке, що нам не дано знати (Леся Українка); Ніколи нікому народи спинити в путі не дано! (В.Сосюра); Либонь, для тебе не дано вартнішого зазнати за цього, [що спішить вікно, як світ, заколисати] (В.Стус);

3) заперечна дієслівна екзистенційна лексема не бути з обов’язковим об’єктним поширювачем у формі родового відмінка. Наприклад: І вже віки нема од вас рятунку (Л.Костенко). Нема йому (зрадникові) прощення (Б.Грінченко); Йому вже в це місто нема вороття (Л.Костенко); [Чи не щодень до сповіді стаю], та жодної мені нема покути (В.Стус); [Бо він народ]. Йому нема заміни (М.Вінграновський); І нема на це ради, [як нема ради на смерть] (І.Вільде); А коли ми вирушали, не було нам стриму… (Л.Костенко).

Стани психофізіологічного неспокою, на позначення яких вживаються предикатні лексеми не віриться, не спиться, не лежиться, не сидиться, не співається тощо, Н.Д.Арутюнова визначає як неконтрольовані, зауважуючи, що вони – “самодостатні, не залежні від людини” [2,с.806]. Самодостатність, незалежність від людини тяжіють до тієї ж фатальності. Фатальність у тому, що людина хоче і намагається реалізувати свою волю (досягти бажаного стану), але, незважаючи на все, їй це не вдається. Наприклад: [Я не посмів не повірить йому], але ж… щось не вірилось (В.Винниченко). - Міркуй: “Попри те, що я повірив, старався повірити, бо мусив, таки не можу повірити до кінця, щось не дозволяє”. Мовець змушений визнати неможливість досягти бажаного стану, фатальну зумовленість ситуації. Отже, лексико-семантичне оформлення підтримує те загальне значення фатальності, що творить семантика структурної схеми безособових речень.

Специфіка таких безособових речень, як стверджує Н.Арват, особливо яскраво виявляється у порівнянні з двоскладними реченнями з активним суб’єктом – агентом. У зв’язку з цим наводиться таке міркування: "Рисакову не сидиться на місці. Його руки весь час у русі / Рисаков не сидить на місці. В безособовому реченні виражається певний стан людини, яка через сильне душевне хвилювання не може спокійно сидіти на місці, ця тривога і хвилювання виражаються в рухах рук. Отже, ми розуміємо, що людина все ж сидить, а не встає і ходить. Друге речення виражає, навпаки, саме те, що людина не сидить, а встає і ходить. Особові речення виражають конкретну дію чи стан (Я працюю; Я не сплю). Безособові речення – завжди стан з відтінком мимовільності, неусвідомленості” [1,с.74].

Незмінна дієслівна форма не дано у предикатній позиції безособових конструкцій наштовхує на думку про суб’єкт подання – силу, яка не виражається прямо, але мовець може мислити джерелом такого подання "щось трансцедентальне, з чим зв’язані поняття Долі, Закону, Бога” [5,с.110]. Такі безособові речення виражають неможливість здійснити певні дії, процеси, досягнути якогось стану з огляду на невідому вищу силу, яка стоїть на перешкоді їх реалізації. Людина не може перебрати на себе функцію сили, яка стоїть на перешкоді реалізації її волі, і капітулює.

Сполучення “заперечне дієслово зі значенням буття + віддієслівний дериват у формі родового відмінка”, що заповнюють предикатну позицію безособових конструкцій, усвідомлюються як напівусталені. Наприклад: нема рятунку, нема прощення, нема вороття, нема покути, нема заміни тощо. Пор.: нема книги, нема квітів, нема людей тощо. Загальне значення сполук із заперечним дієсловом зі значенням буття і віддієслівним дериватом можна визначити як невідворотність, крайню межу стану справ, що знову ж таки пов’язано з фатальністю, неможливістю змінити ситуацію. Загальне значення таких сполук корелює із семантикою структурної схеми безособових конструкцій, де вони вживаються. Н.І.Грішина розглядає навіть можливість трансформації речень з такими сполуками у конструкції з не дано: “Нам встречи нет. Мы в разных станах (А.Ахматова) – “нам не дается/не дана/не (пред)назначена встреча; нам не встречаться/не встретиться” [6, с.110]. Пор.: Нема йому (зрадникові) прощення (Б.Грінченко) – “йому не дано/не призначено/не судилось прощення; йому не проститься; його не простити; його не можна простити”. У сполуках із заперечною екзистенційною лексемою та віддієслівним дериватом теж можна простежити наявність невідомої вищої сили, з якою асоціюються Бог, Закон, Доля, як специфічної перешкоди для реалізації дії, процесу, досягнення стану.

Отже, зв’язок суб’єктивно-модального значення неможливості та безособовості опосередкований осмисленням статусу фатальності.

Водночас специфічне лексико-семантичне наповнення предикатних позицій підтримує семантику структурної схеми безособових речень, стабілізуючи вираження у їхній структурі суб’єктивно-модального значення неможливості.

Безособові конструкції є центром системи висловлювань зі значенням неможливості.

Пристосованість безособових речень до вираження семантики неможливості пояснюється, по-перше, семантикою їх структурної схеми, по-друге, специфікою лексико-семантичного наповнення предикатних позицій. Семантика структурної схеми, що постає як реалізація в дійсності станів, процесів, які не залежать від волі людини, обтяжена фатальністю. Усвідомлення фатальності вказує неможливість змінити хід подій. Лексико-семантичне наповнення безособових конструкцій здатне підтримувати, конкретизувати загальне значення фатальності і тим самим бути чинником, релевантним для формування суб’єктивно-модального значення неможливості.

Використана література

1. Арват Н.Н. Безличные предложения в современном русском языке. Черновцы, 1965. С.6 – 80.

2. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. Москва: Языки русской культуры, 1999. С. 793-814.

3. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.,1955.

4. Белошапкова В.А. Современний русский язык. М.:Высшая школа, 1989.

5. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993.

6. Гришина Н.И. Семантика предложений дативного типа: класс “Детям радость – нет забот” // Синтаксис: Изучение и преподавание. Сборник работ учеников В.А. Белошапковой. М.: Московский государственный университет имени Н.В.Ломоносова, 1997. С. 105-107.

7. Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.

8. Шмелева Т. Смысловая организация предложения и проблема модальности // Актуальные проблеми русского синтаксиса. М.: МГУ, 1984. С.78 - 99.

1	2

Назва: Суб’єктивно-модальне значення неможливості у стосунку до семантики безособовості
Дата публікації: 2005-03-07 (554 прочитано)