ћовознавство > —ухомлинський про роботу над словом

—ухомлинський про роботу над словом

ƒл¤ в≥дродженн¤ ”крањни, нац≥ональноњ св≥до≠мост≥ народу, науки й культури велике значен≠н¤ маЇ творча спадщина видатних педагог≥в ≥ методист≥в.

¬агомий внесок у розвиток методики украњнськоњ мови зробив ¬асиль ќлександрович —ухомлинський (1918Ч1970).

ѕедагог справд≥ народний, глибоко нац≥ональний, —ухомлинський за вс≥Їњ розмањтост≥ ≥нтерес≥в ≥ енцикло≠педичност≥ знань був передус≥м учителем украњнськоњ мови й л≥тератури.

√оловне завданн¤ словесника, за його переконан≠н¤м, Ч це виховати в дитини любов до р≥дноњ мови. ¬читель повинен зробити р≥дне слово основою духов≠ного св≥ту дитини. јдже р≥дна мова Ч одна-Їдина на все житт¤, тому треба знати, берегти, збагачувати њњ. ” своЇму записнику ¬.—ухомлинський занотовуЇ: Ђƒв≥ р≥д≠н≥ мови Ч це так само безглуздо, ¤кби ми намагалис¤ у¤вити, що одну дитину народили дв≥ матер≥. ” дитини Ї одна мати. –≥дна. ƒо смерт≥. ƒо останнього подихуї. ÷ими словами видатний педагог висловив своЇ педаго≠г≥чне кредо.

ћетодична спадщина ¬.—ухомлинського досить ба≠гатогранна ≥ глибока: в≥н торкаЇтьс¤ проблем форму≠ванн¤ мовноњ культури ¤к учн≥в, так ≥ вчител≥в-словесни≠к≥в, конкретних методичних питань щодо р≥зних мов≠леннЇвих р≥вн≥в.

”с¤ педагог≥чна д≥¤льн≥сть вченого спр¤мовувалас¤ на те, щоб ЂжиттЇдайне джерело Ч багатство р≥дноњ мови Ч було в≥дкрите дл¤ д≥тей з перших крок≥в њхньо≠го житт¤ї1. ” багатьох його прац¤х (Ђ—лово р≥дноњ мо≠виї, Ђƒжерело невмирущоњ криниц≥ї, Ђ–≥дне слової, Ђ—лово про слової, ЂЌа трьох китахї) знаходимо в≥д≠пов≥д≥ на актуальн≥ питанн¤: ¤к навчити дитину сприйма≠ти, розум≥ти слово ≥ вдало використовувати його в ус≠ному й писемному мовленн≥.

’то серцем в≥дчуваЇ слово й може передати найтонш≥ в≥дт≥нки людськоњ думки ≥ переживанн¤, той п≥дн≥ма≠Їтьс¤ на сходинку високоњ людськоњ культури. ≤ навпа≠ки, низька мовна культура зб≥днюЇ духовний св≥т люди≠ни. ≤з живоњ думки ≥ слова Ђпочалос¤ становленн¤ лю≠дини: мисль, вт≥лена в слово, п≥дн¤ла нас над приро≠дою, над ус≥ма речами ≥ ¤вищами, над епохами ≥ стол≥т≠т¤ми. —лово вв≥брало в себе найтонш≥ порухи наших по≠чутт≥в; в ньому закарбувалас¤ душа, звичањ, традиц≥њ, ра≠дост≥ ≥ бол≥ народу Ч вс≥ його духовн≥ ц≥нност≥, творе≠н≥ стол≥тт¤миї.

ќволод≥нн¤ культурою слова Ї неодм≥нною переду≠мовою усп≥шного навчанн¤ ≥ розумового розвитку дити≠ни. —лово й думка нерозривно пов'¤зан≥.  оли учень учитьс¤ висловлювати думку, в≥н обов'¤зково вдоскона≠люЇ ≥ мисленн¤. ¬ираженн¤ думки словом даЇ змогу заглиблюватись у суть п≥знаваного.

“им часом ми нер≥дко забуваЇмо про найважлив≥ше джерело знань Ч довк≥лл¤, змушуЇмо д≥тей зубрити, тамуючи њхню думку, забуваЇмо те, чого вчили ЂЇмен≠ський, ѕесталоцц≥, ”шинський.

—ухомлинський ¬. ¬ибран≥ твори: ” 5 т. Ч “.«. Ч —.202. (ƒал≥ цитуЇмо за цим виданн¤м.)

—ухомлинський радить вести д≥тей до невичерпного й в≥чно нового джерела знань Ч у природу: в сад, у л≥с, на берег р≥чки, в поле. «вертати увагу на найтонш≥ в≥д≠т≥нки кольор≥в, звук≥в, рух≥в. –озкрити д≥т¤м людську працю ¤к творч≥сть. ”се це маЇ в≥дображатис¤ в слов≥.

” ѕавлиськ≥й школ≥ присв¤чувалис¤ спец≥альн≥ уроки таким словам, ¤к зор¤, веч≥р, степ, поле, р≥чка, дзюр-чить, мерехтить, гримить...

—ухомлинський вимагав в≥д учн≥в коп≥ткоњ роботи над словом, його значенн¤м та емоц≥йним забарвлен≠н¤м. ¬≥н наголошував на тому, що чутлив≥сть до зм≥сту ≥ краси мови Ђвиробл¤Їтьс¤ тод≥, коли людина розум≥Ї ≥ в≥дчуваЇ гру слова: його внутр≥шнЇ зм≥стове багатство, емоц≥йне забарвленн¤ї.

 расу слова особливо можна в≥дчути в поез≥њ. «а≠хоплюючись в≥ршем чи п≥снею, д≥ти чують музику сло≠ва, проймаютьс¤ найтоншими емоц≥йними в≥дт≥нками р≥дноњ мови. Ўкол¤р д≥стаЇ велику насолоду, повторю≠ючи слова, що запали йому в душу. —ухомлинський прагнув, щоб д≥ти в≥дчували й переживали музику пое≠тичного слова. Ќа лон≥ природи в т≥ хвилини, коли хлоп≠чики й д≥вчатка були зачарован≥ красою навколишнього св≥ту, в≥н читав њм в≥рш≥. Ђќдного разу ми вийшли в по≠ле; перед нами в≥дкривс¤ чудовий вид на став, у глиби≠н≥ ¤кого тр≥пот≥ло в≥ддзеркаленн¤ верб. я прочитав д≥≠т¤м р¤дки з в≥рша “араса Ўевченка:

“ихесенько в≥тер в≥Ї,

—тепи, лани мр≥ють,

ћ≥ж ¤рами, над ставами

¬ерби зелен≥ють...ї

ƒ≥ти повторювали за вчителем, твор¤чи живий сло≠весний образ. Ќасолоджуючись красою побаченого, на≠магалис¤ висловитис¤ так, щоб зазвучала мелод≥¤ сло≠ва. ” так≥ хвилини душу дитини проймаЇ поетичне нат≠хненн¤. ƒ≥ти шукають ≥ знаход¤ть слова дл¤ висловлен≠н¤ своњх почутт≥в, думок, переживань. «ворушити дит¤≠че серце Ч означаЇ в≥дкрити ще одне життЇдайне дже≠рело думки. Ђ—ила цього джерела в тому, Ч казав —у≠хомлинський, Ч що слово в≥дбиваЇ не т≥льки предмет, ¤вище, даЇ њм означенн¤ в людськ≥й мов≥, а й вт≥люЇ глибоко особист≥ сприйманн¤, почутт¤, переживанн¤ї.

” дитинств≥ кожна людина Ч поет. јле вчитель слушно зауважував, що було б нањвним думати, н≥би по≠етичне натхненн¤ приходить ¤к чудесний дар. ƒушу пробуджуЇ почутт¤ прекрасного. якщо це почутт¤ не ви≠ховувати, учень залишитьс¤ байдужим до краси приро≠ди ≥ слова. ѕоетична творч≥сть Ч найвищий ступ≥нь мов≠ноњ культури, ¤ка виражаЇ сутн≥сть людськоњ культури. ѕедагог переконував, що поетична творч≥сть доступна кожному ≥ не Ї прив≥леЇм особливо обдарованих, що вона Ч таке саме законом≥рне ¤вище, ¤к малюванн¤, адже малюють ус≥, через це проходить кожна дитина. Ђ“а поетична творч≥сть стаЇ звичайним ¤вищем у духов≠ному житт≥ д≥тей лише тод≥, коли вихователь в≥дкриваЇ перед д≥тьми красу навколишнього св≥ту й красу слова. як любов до музики не можна виховати без музики, так ≥ любов до поетичноњ творчост≥ не можна виховати без творчост≥ї.

ќсобливу увагу вчитель звертав на виразн≥сть, пра≠вильн≥сть мови. ёнаки й д≥вчата любл¤ть висловлювати своњ думки в бес≥дах з друз¤ми ≥, висловлюючись, не≠мовби прислухаютьс¤ до кожного слова, зважують йо≠го повноту, зм≥стовн≥сть, виразн≥сть. ” цьому в≥ц≥ зрос≠таЇ ≥нтерес до краси слова, посилюЇтьс¤ емоц≥йна наси≠чен≥сть мови.

Ѕезграмотн≥сть, невиразн≥сть мови, недор≥куват≥сть педагог прир≥внював до нев≥гластва: Ђ... ожне слово

маЇ св≥й зм≥ст, невм≥нн¤ вибрати потр≥бне слово Ч те саме, що зам≥сть гостро заструганого ол≥вц¤ на уроц≥ малюванн¤ користуватис¤ цв¤хом...ї

¬.—ухомлинський учив д≥тей замислюватис¤ над сло≠вом: що воно означаЇ ≥ коли його краще вживати. ƒл¤ цього вже в початкових класах учн≥ мали записну кни≠жечку Ч Ђ—ловесну скринькуї. ƒо нењ занотовували слова, ¤к≥ здавалис¤ ц≥кавими чи незрозум≥лими. ¬чи≠тель пот≥м по¤снював д≥т¤м значенн¤ або емоц≥йне за≠барвленн¤ слова. ” Ђ—ловесну скринькуї вм≥щувалис¤ також звороти, фрази, реченн¤, що сподобалис¤ учнев≥.

ѕодорож≥ до джерел живого слова тривають ≥ в п≥д≠л≥тковому в≥ц≥ та в роки юност≥. “воритьс¤ скарбниц¤ р≥дноњ мови, а одночасно проходить активний процес розумового, морального й естетичного вихованн¤. јд≠же слово не т≥льки розгортаЇ пон¤т≥йну систему, а й впливаЇ на д≥¤льн≥сть емоц≥йноњ сфери мозку. Ђя не у¤вл¤ю викладанн¤ мови, Ч переконував ¬.—ухомлин≠ський, Ч без поход≥в ≥ екскурс≥й по р≥дному краю, без спогл¤данн¤ картин природи, без ви¤ву почутт≥в у сло≠вах. Ќа берез≥ р≥чки, в пол≥, б≥л¤ н≥чного багатт¤, в ку≠рен≥ п≥д тихий шум ос≥ннього дощу ¤ вчу д≥тей вислов≠лювати думку про те, що њх оточуЇ. –ад≥ю, що мо¤ лю≠бов до слова передаЇтьс¤ д≥т¤м, захоплюЇ њхн≥ думки й почутт¤. ¬они в≥дчувають красу, аромат, найтонш≥ в≥д≠т≥нки слова, твор¤ть своњ опов≥данн¤-м≥н≥атюри про при≠роду, складають в≥рш≥. „утлив≥сть до краси слова Ч це величезна сила, що облагороджуЇ духовний св≥т дити≠ни. ” ц≥й чутливост≥ одне з джерел людськоњ культуриї.

¬еликого значенн¤ надавав в≥н учн≥вським творам, бо Ђскладанн¤ твор≥в Ч це загальнопедагог≥чна проб≠лема, в≥д розв'¤занн¤ ¤коњ залежить розумовий розви≠ток д≥тей, багатство њхнього духовного житт¤ї. ” ѕавлиш≥ з перших дн≥в перебуванн¤ в школ≥ д≥тей учили ду≠мати про те, що вони бачать, ≥ говорити про те, що во≠ни думають. —постер≥гаючи ¤вища природи, д≥ти скла≠дали твори з натури.

“ворч≥сть словом Ч це складний процес, ¤кий акти≠в≥зуЇ розумову й псих≥чну д≥¤льн≥сть дитини, Ђце н≥ з чим не зр≥вн¤нний духовний стан, у дитини рад≥сно б'Їтьс¤ серце, вона в≥дчуваЇ приплив енерг≥њ, переживаЇ горд≥сть творц¤ї.

”чений доводить, що складати твори-м≥н≥атюри д≥ти можуть нав≥ть у пер≥од дошк≥льноњ п≥дготовки, бо сприйн¤тт¤ довк≥лл¤ в них досить гостре й активне. —а≠ме дит¤че мисленн¤ схильне до творчост≥. “реба вести учн≥в на берег р≥чки, ставу, разом з ними спостер≥гати, ¤к с≥даЇ сонце за горизонт, в≥дсв≥чуютьс¤ р≥зними бар≠вами вода, поле, луки; допомогти дитин≥ знайти потр≥б≠не слово дл¤ висловленн¤ думки, побудови фрази.

”продовж навчального року учн≥ початковоњ школи писали по п'¤ть-ш≥сть твор≥в з натури, у 5Ч7-х класах Ч по с≥м-в≥с≥м, у 8Ч10-х Ч по три-чотири. —кладати твори, за порадою вченого, д≥ти повинн≥ ще в пер≥од дошк≥льноњ п≥дготовки, а починати записувати њх сл≥д у трет≥й чверт≥ першого року навчанн¤. ” 5Ч7-х класах даютьс¤ теми, пов'¤зан≥ з програмними творами. ” власних роботах школ¤р≥ висловлюють своњ думки, ставленн¤ до житт¤, до людей, до навколишнього.

ƒобра об≥знан≥сть —ухомлинського з особливост¤ми мовленн¤ учн≥в дала йому змогу визначити оптимальний вар≥ант творчих роб≥т з мови. ќсь де¤к≥ теми твор≥в, що њх писали учн≥.

1-й клас. Ўк≥льний сад.  в≥ти б≥л¤ школи. ¬еч≥рн¤ зо≠р¤. ѕерша весн¤на кв≥тка. —ут≥нки. –ибки .в аквар≥ум≥.

2-й клас. Ћ≥то ≥ ос≥нь. ∆уравл≥ в синьому неб≥. њжачок готуЇтьс¤ до зими. ≤ п≥д сн≥гом у л≥с≥ житт¤. як зерно стаЇ хл≥≠бом. Ћаскавий в≥терець,

3-й клас. —х≥д сонечка. ќс≥нь у саду. як працюють бджоли. ќс≥нн≥ кв≥ти. ѕерший сн≥г. ¬еселка. ћоЇ цуцен¤. ¬ес≠н¤ний дощ.

1	2

Ќазва: —ухомлинський про роботу над словом
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (1493 прочитано)