ћовознавство > ‘онетичн≥ закони мови ≥ правила правопису

‘онетичн≥ закони мови ≥ правила правопису

ћожна по-р≥зному п≥дходити до визначенн¤ правил правопису. Ќаприклад, у сучасн≥й англ≥йськ≥й мов≥ слова пишутьс¤ так, ¤к вони писалис¤ ще в ’≤V ? ’V ст., хоч њхн¤ вимова за цей час суттЇво зм≥нилас¤. ќтож написанн¤ майже кожного слова треба запамТ¤товувати - ≥ це створюЇ значн≥ правописн≥ труднощ≥. ” сербськ≥й, б≥лоруськ≥й мовах, навпаки, слова пишутьс¤ так, ¤к вони вимовл¤ютьс¤, ≥ через це ≥нод≥ одне й те саме слово в р≥зних формах набуваЇ дуже в≥дм≥нного вигл¤ду. Ќаприклад, сербське слово отац УбатькоФ в родовому в≥дм≥нку маЇ форму оца, у кличному - оче; б≥лоруське с¤стра УсестраФ в називному множини маЇ форму сЄстры, а в родовому множини - с¤сцЄр. ” цьому раз≥ виникають труднощ≥ з ототожненн¤м того самого слова в його р≥зних формах.

¬ украњнському правопис≥ п≥сл¤ багатьох пошук≥в встановивс¤ фонетично-морфолог≥чний принцип написанн¤ сл≥в. «а цим принципом, з одного боку, враховуЇтьс¤ сьогодн≥шнЇ звучанн¤ слова, а з другого - його зовн≥шн≥й вигл¤д залишаЇтьс¤ майже незм≥нним незалежно в≥д фонетичних в≥дм≥нностей в р≥зних формах. ≤ все-таки тут переважаЇ фонетичний принцип. ÷е зобов'¤зуЇ при укладанн≥ правописних правил максимально враховувати фонетичн≥ закони мови.

“ривалий час украњнський алфав≥т був позбавлений букви і, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, в украњнськ≥й усн≥й мов≥ ≥снував колись ≥ Ї сьогодн≥ (іанок, іеліотати, іедзь, іава, ремиіати, дриіати та ≥н.). ≤гноруванн¤ його загрожувало порушити систему приголосних звук≥в украњнськоњ мови, у ¤к≥й ус≥ приголосн≥ об'Їднуютьс¤ в групи по чотири: Ї чотири шипл¤ч≥ ж, дж, ш, ч, чотири свист¤ч≥ з, дз с, ц, чотири зубн≥ несвист¤ч≥ л, н, д, т, було б також чотири губн≥ м, в, б, п, ¤кби не п'¤тий запозичений звук ф; так само Ї чотири задньоротов≥ приголосн≥ і, г, к, х. ќтже, група задньоротових приголосних без звука і стала б вин¤тком у загальн≥й фонетичн≥й структур≥ мови.

Ѕукву і п≥сл¤ гострих дискус≥й було повернуто в украњнський алфав≥т 1990 року, але т≥льки дл¤ позначенн¤ в≥дпов≥дного звука в небагатьох питомих украњнських, давно запозичених ≥ зукрањн≥зованих словах. “им часом питанн¤ про використанн¤ букви і в ≥ншомовних словах недавнього походженн¤, надто у власних назвах людей, залишилос¤ неврегульованим. Ѕез жодних зм≥н це правило було перенесене ≥ в нин≥ чинний правопис 1993 року виданн¤. ќтже, поверненн¤ букви і в наш алфав≥т поки що не можна вважати посл≥довним ≥ завершеним: де¤к≥ виданн¤ й дал≥ ≥гнорують њњ, а де¤к≥ ? вживають њњ зовс≥м недоречно. “ака невизначен≥сть розхитуЇ ¤к правописн≥, так ≥ орфоеп≥чн≥ норми украњнськоњ мови.

¬иникають проблеми також ≥з використанн¤м букви (≥ звука) ф. «вук, позначуваний нею, чужий дл¤ украњнськоњ мови: в≥н прийшов до нас з ≥ншомовними словами ≥ ви¤вивс¤ п'¤тим (отже, зайвим) у груп≥ губних приголосних. “ому украњнська мова законом≥рно тривалий час не приймала його, передаючи ≥ншими звуками (’ома, ѕилип, ћарта, квасол¤ тощо). ≤ хоч в≥н уже приживс¤ в наш≥й мов≥, але й тепер Ї ц≥лком виправдане, зумовлене фонетичним ладом украњнськоњ мови прагненн¤ по можливост≥ звузити обс¤г його вживанн¤. ѕрирод≥ украњнськоњ мови б≥льше в≥дпов≥даЇ звучанн¤ (й написанн¤) сл≥в з≥ звуком т (логаритм, ортограф≥¤, ортопед≥¤, п≥тон, “адей, √олгота, √етсиманський ), н≥ж ≥з звуком ф (логарифм, орфограф≥¤, орфопед≥¤, п≥фон, ‘адей, √олгофа, √ефсиманський тощо). “им часом чинний правопис, посилаючись на традиц≥ю (насправд≥ запроваджену верховенством рос≥йськоњ мови, у ¤к≥й звук ф ц≥лком природний: в≥н вписуЇтьс¤ в систему ¤к парний дзв≥нкому в), нер≥дко закр≥плюЇ звук ф ≥ в тих словах, ¤к≥ свого часу були засвоЇн≥ украњнською мовою ≥з звуком т (м≥т, ортограф≥¤, патос, катедра, Ѕористен тощо).

«акон милозвучност≥ украњнськоњ мови вимагаЇ усуненн¤ насамперед зб≥гу голосних, а пот≥м - зб≥гу приголосних. ѕишемо й вимовл¤Їмо з року в р≥к, балка в степу, поле й л≥с, дощ≥ йдуть, хоч р≥к у р≥к, ¤р у степу, л≥с ≥ поле, дощ ≥де. «≥¤нн¤, тобто зб≥г голосних, у питомих украњнських словах допустиме лише на меж≥ преф≥кса й корен¤: виорати, приозерний, наодинц≥. ¬ ≥нших позиц≥¤х у незапозичених словах з≥¤нн¤ не буваЇ. ÷ю законом≥рн≥сть мова прагне перенести й на запозиченн¤. Ќаприклад, латинськ≥ слова materia, patiens, ruina в нашу мову запозичено ≥з вставним приголосним звуком й: матер≥¤, пац≥Їнт, руњна; усунено з≥¤нн¤ в запозичених ≥менах ћарк≥¤н,  упр≥¤н; нема його в таких словах, ¤к ман≥¤к, параф≥¤льний; б≥льш≥сть латинських сл≥в ≥з зб≥гом голосних au передано через ав: autor - автор, inauguro - ≥навгурац≥¤. ѕроте в чинному правопис≥ цього принципу дотримано далеко не завжди, через що маЇмо чимало сл≥в ≥з невластивими украњнськ≥й мов≥ з≥¤нн¤ми, ¤к≥ можна було б усунути за вже на¤вними зразками: матер≥альний - матер≥¤льний, ген≥альний - ген≥¤льний, тр≥умф - тр≥юмф, аудитор≥¤ - авдитор≥¤, ауд≥Їнц≥¤ - авд≥Їнц≥¤ тощо. Ќав≥ть латинське слово projectus (≥з звуком й м≥ж голосними в мов≥-джерел≥) не зрозум≥ло чому передано ≥з з≥¤нн¤м: проект, хоч у спор≥днених ≥з ним словах звук й збережено: суб'Їкт, об'Їкт ? ≥ отже, лог≥чно воно мало б писатис¤ й звучати: проЇкт.

«≥ткненн¤ двох голосних можливе лише тод≥, коли м≥ж ними, цими голосними, Ї пауза, бо пауза в цьому випадку сприймаЇтьс¤ ¤к приголосний. ” чинному правопис≥ це враховано т≥льки дл¤ випадк≥в, ¤кщо паузу позначено розд≥ловим знаком. ј ¤к же бути, коли паузу на письм≥ не позначено ≥ немаЇ п≥дстав позначати њњ, ¤к, наприклад, у реченн¤х: ¬осени ≥ горобець багатий; ¬и утрьох та зл¤кались вовка, а ми усеми та т≥кали в≥д сови (нар. творч≥сть)? ” цих прикладах зб≥ги голосних ц≥лком в≥дпов≥дають законам мови, але не узгоджуютьс¤ з правилами правопису. ” такому раз≥, очевидно, треба вдосконалювати правила.

¬ украњнськ≥й мов≥ м'¤кими не можуть бути губн≥ м, в, б, п, ф, шипл¤ч≥ ж, дж, ш, ч (пом'¤кшуютьс¤ лише подовжен≥ шипл¤ч≥: затишш¤, роздор≥жж¤, р≥ччю), задньоротов≥ і, г, к, х, ¤к це властиво рос≥йськ≥й чи польськ≥й мовам. якщо ж в украњнськ≥й мов≥ колись таке трапл¤лос¤, то або вид≥л¤вс¤ звук й (п'¤ть), або приголосний подовжувавс¤ (н≥ччю), або в≥дбувалос¤ чергуванн¤ приголосних (могти - можу), або в запозичених словах ≥нод≥ така незаконом≥рна м'¤к≥сть ≥гнорувалас¤ (парашут, жур≥, парфумер≥¤). “ому з погл¤ду украњнськоњ мови неприродно звучать слова в такому написанн≥, ¤к бюро, купюра, фюзел¤ж, г¤ур,  ¤хта, ѕ¤сецький тощо. ”крањнець (¤кщо не пристосовуЇтьс¤ до французькоњ чи рос≥йськоњ орфоеп≥њ) њх звичайно вимовл¤Ї ≥з звуком й: б'юро, куп'юра, ф'юзел¤ж, г'¤ур,  '¤хта, ѕ'¤сецький ≥ под. Ќав≥ть б≥льше того, звук й чуЇтьс¤ (може, й не так виразно) м≥ж губним та голосним а ≥ в таких словах, ¤к св¤то, р≥здв¤ний, моркв¤ний (через що нер≥дко трапл¤ютьс¤ помилки в написанн≥ под≥бних сл≥в), не кажучи вже про позиц≥ю, коли губний стоњть п≥сл¤ сонорного: мавп¤чий, черв'¤к, комп'ютер, парф¤нський (у цих словах п≥сл¤ губного приголосного ч≥тко чуЇтьс¤ звук й). “им часом чинний правопис, ¤к це й видно з вище наведених приклад≥в, не завжди в таких випадках дозвол¤Ї ставити апостроф.

ѕодовженн¤ приголосних в украњнськ≥й мов≥ в≥дбуваЇтьс¤ або на меж≥ морфем (беззвучний, туманний, розр≥сс¤), або перед зак≥нченн¤м м≥ж двома голосними внасл≥док повноњ прогресивноњ асим≥л¤ц≥њ звука й (житт¤, колосс¤, ос≥нню, н≥ччю), або ¤к результат ≥нших фонетичних процес≥в (козаччина, бовван≥ти, останн≥й). ўе може подовжуватис¤ приголосний н зокрема в суф≥ксах прикметник≥в ≥з значенн¤м великоњ м≥ри ¤кост≥ та в старослов'¤н≥змах (здоровенний, неск≥нченний, огненний).

“ому перенесенн¤ з ≥нших мов в украњнську подвоЇнн¤ букв на позначенн¤ приголосних не завжди законом≥рне й доц≥льне (це лише створюЇ додатков≥ правописн≥ труднощ≥). «окрема, видаЇтьс¤ штучним подвоЇнн¤ букв у власних географ≥чних назвах, бо х≥ба не все одно, ¤к написати: √аванна (так писали колись) чи √авана; Ћ≥ссабон (рос≥¤ни тут подвоюють букву с) чи Ћ≥сабон (ми не подвоюЇмо букви с); јппен≥ни, јпенн≥ни, јпен≥нни чи јпен≥ни. ƒо реч≥, американц≥ назву своЇњ р≥чки пишуть з трьома подвоЇнн¤ми: Mississippi, ми ж тим часом робимо лише одне: ћ≥сс≥с≥п≥, а можна було б об≥йтис¤ й без нього: ћ≥с≥с≥п≥. Ѕез подвоЇнн¤ букв ми пишемо неукрањнськ≥ за своњм походженн¤м назви ќдеса, “иса, ≥ це аж н≥¤к не перешкоджаЇ ≥дентиф≥кац≥њ цих топон≥м≥в. ѕодвоЇнн¤ приголосних доц≥льне т≥льки в ≥ншомовних власних назвах людей - таким чином ми уникаЇмо плутанн¤ з де¤кими близькими за звучанн¤м, але не тотожними пр≥звищами та ≥менами р≥зних народ≥в.

«айвою з фонетичного погл¤ду Ї буква й, ¤ка дублюЇ звук й, позначуваний буквами Ї, њ, ¤, у словах типу фойЇ, √авайњ, √ой¤, ‘ейЇрбах, ¤к ≥, наприклад, у словах буЇр, ро¤ль, фа¤нс, у ¤ких за чинним правописом њњ вже не треба писати.

‘онетика мови перебуваЇ в пост≥йному, хоч ≥ малопом≥тному рус≥. ” давнину, на певному етап≥ розвитку украњнськоњ мови, сталос¤ ототожненн¤ звук≥в ≥ та и (на письм≥ вони тод≥ позначалис¤ в≥дпов≥дно буквами и та ы). ќтже, прадавн¤ форма родового в≥дм≥нка однини ≥менника ≤≤≤ в≥дм≥ни [радост≥] законом≥рно була перетворилас¤ на [радости]. ўе “.Ўевченко писав (користуючись рос≥йською граф≥кою): благодаты, сповиды, висты. јле з ¤кихось причин (скор≥ш усього п≥д впливом к≥нцевого м'¤кого приголосного) зак≥нченн¤ -и прижилос¤ не в ус≥х ≥менниках ц≥Їњ в≥дм≥ни, у частини з них залишилос¤ зак≥нченн¤ -≥, а дал≥ сталос¤ вир≥внюванн¤ зак≥нчень ≥менник≥в ≤≤≤ в≥дм≥ни, ¤к≥ вс≥ були переор≥Їнтован≥ на -≥. ” проект≥ найнов≥шоњ редакц≥њ украњнського правопису (1999 р≥к) пропонуЇтьс¤ повернутис¤ до попереднього стану: У” родовому в≥дм≥нку однини ≥менники ≤≤≤ в≥дм≥ни на -ть за другим приголосним корен¤ (основи), а також слова кров, любов, ос≥нь, с≥ль, –усь, Ѕ≥лорусь мають зак≥нченн¤ -и: в≥сти, незалежности, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, –уси, Ѕ≥лоруси. ¬с≥ ≥нш≥ ≥менники мають зак≥нченн¤ -≥: бо¤зн≥, галуз≥, ноч≥, ос≥, печ≥, подорож≥, т≥н≥, стал≥ та ≥н.Ф ¬насл≥док такого поверненн¤ до давн≥х форм, по-перше, втрачаЇтьс¤ ун≥ф≥кац≥¤ зак≥нчень ≥менник≥в ≤≤≤ в≥дм≥ни ≥, по-друге, виникають омон≥м≥чн≥ форми, ¤к-от: дерть - дерти, борть - борти, стар≥сть - старости, напасть - напасти, пов≥сть - пов≥сти, масть - масти, хвор≥сть - хворости, зл≥сть - злости, зар≥сть - зарости, парость - парости, круговерть - круговерти, повсть - повсти, брость - брости, кисть - кисти, користь - користи ≥ под. ќчевидно, зважаючи на це, та ще на те, що вс¤к≥ правописн≥ новац≥њ сприймаютьс¤ сусп≥льством неохоче, тим б≥льше ¤кщо вони, ц≥ новац≥њ, не п≥дкр≥плюютьс¤ розмовною мовою ≥ не випливають ≥з сучасних мовних закон≥в, варто було б не напол¤гати на прийн¤тт≥ ц≥Їњ зм≥ни до чинного правопису.

1	2

Ќазва: ‘онетичн≥ закони мови ≥ правила правопису
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (1714 прочитано)