ћузика > –обота над словом у хор≥

–обота над словом у хор≥

ѕлан

–обота над дикц≥Їю.

¬окал≥зац≥¤ л≥тературного тексту.

ƒиханн¤ ≥ артикул¤ц≥¤.

–обота над дикц≥Їю.

—п≥в Ц це вид музичного мистецтва в ¤кому музика орган≥чно повТ¤зана з словом. ƒикц≥¤ Ц це ч≥тка вимова сл≥в у сп≥в≥ та в розмовн≥й мов≥. вона пол¤гаЇ в активн≥й вимов≥ приголосних звук≥в, що спри¤Ї б≥льш ч≥ткому формуванню голосних. ¬имова приголосних маЇ бути ч≥ткою, короткою, ≥ виразною в≥д неправильноњ ≥ не ч≥ткоњ вимови приголосних губитьс¤ виразн≥сть слова, зм≥ст виконуваного твору, ≥ ¤к≥сть звучанн¤ голосу.

” формуванн≥ мовних та сп≥вацьких звук≥в велику роль в≥д≥граЇ јртикул¤ц≥¤. “а частина голосового апарату де формуютьс¤ звуки мови називаЇтьс¤ артикул¤ц≥йною, а органи ¤к≥ вход¤ть до його складу Ц артикул¤ц≥йними органами. ƒо них вход¤ть ротова порожнина, ¤зик, п≥днеб≥нн¤, нижн¤ щелепа, глотка, гортань. –обота цих орган≥в направлена на утворенн¤ звук≥в мови (голосних, приголосних), називаЇтьс¤ артикул¤ц≥Їю. ћовноартикул¤ц≥йний апарат повинен бути завжди в≥льний в≥д скованост≥, натуральним, естетичним. ¬ажко поЇднувати ч≥тку вимову слова ≥ бездоганну дикц≥ю (легато).  оли рухаютьс¤ органи голосового апарату, сп≥в набуваЇ великоњ легкост≥ ≥ ¤сност≥. „≥тка ≥ правильна робота артикул¤ц≥йних орган≥в створюЇ добру дикц≥ю ≥ навпаки. —п≥воча дикц≥¤ залежить в≥д правильного формуванн¤ голосних. ”с≥ початкуюч≥ сп≥ваки, невм≥ло користуютьс¤ своњм голосовим апаратом. ѕричиною Ї користуванн¤ при сп≥в≥ мовними навиками роботи артикул¤ц≥йного апарату. “ому ч≥тка вимова звук≥в вимагаЇ пост≥йного тренуванн¤ артикул¤ц≥йного апарату. —л≥д зазначити що надм≥рне п≥двищенн¤ активност≥ артикул¤ц≥йного апарату може вивести вокальну вимову з позиц≥йного звучанн¤, а текст твору зробити штучним ≥ неприродн≥м.

ѕитанн¤ диханн¤, дикц≥њ ≥ артикул¤ц≥њ.

ƒосл≥дженн¤ процесу сп≥вочого диханн¤ показали, що неможливо строго розпод≥лити типи диханн¤ в сп≥в≥. ≤снуючий пол≥ диханн¤ на верхньореберне, нижньореберне (д≥афрагматичне) ≥ грудне дуже точний. –озмова може йти про примусову участь в процес≥ сп≥вочого диханн¤ тоњ чи ≥ншоњ частини дихального апарату.

” практиц≥ сп≥вочого диханн¤ головне м≥сце пос≥даЇ нижньореберне диханн¤ при ¤кому тиск пов≥тр¤ регулюЇтьс¤ рухами д≥афрагми при вдиху в видиху. ƒ≥афрагма ¤к в≥домо, в орган≥зм≥ людини д≥лить грудну ≥ черевну полоси. ¬ процес рац≥онального вихованн¤ ≥ використанн≥ д≥афрагма перетворюЇтьс¤ в мТ¤зисту (мускулисту) тканину ¤ка регулюЇ силу тиску видихаючого пов≥тр¤, ≥ стаЇ опорою вокального звуку. ѕри нижньореберному д≥афрагматичному диханн≥ вдих ≥ видих регулюЇтьс¤ д≥афрагмою Ц њњ рух вперед, а не всередину з такою ≥нтенсивн≥стю, ¤ка необх≥дна при виконанн≥ звук≥в чи фраз р≥зноњ динам≥ки. ¬идих при цьому отримуЇ направленн¤ вверх ≥ в той же час викликаЇ коливанн¤ голосових складок.

 ожний вдих повинен бути коротким, а видих (довгим) (т¤гучим). якщо сп≥вак чи учасник хору вм≥Ї правильно використовувати опору на д≥афрагму. ¬олод≥нн¤ правильним нижньореберним диханн¤м при опор≥ на д≥афрагму, надаЇ велик≥ переваги над ≥ншими способами диханн¤. «вуки на опор≥ д≥афрагми далеко в≥длунн≥ њх чути в будь-¤к≥й динам≥ц≥ звучанн¤ чи нав≥ть в найв≥ддален≥ших кутках величезних за розм≥рами прим≥щень.

«а освоЇнн¤м вокально правильних навичок повинн≥ сл≥дкувати кер≥вники наукових хор≥в, а також викладач≥ спец≥ального диригуванн¤, ¤к≥ пров≥р¤ють виконанн¤ голосом окремих парт≥њ хорового складу.  ожний кер≥вник хору зобовТ¤заний волод≥ти знанн¤ми ≥ вокальними навичками.  р≥м того треба памТ¤тати що виконанн¤ хоровоњ партитури вимагаЇ правильного ≥ виразного донесенн¤ до слухача його тексту. “ому необх≥дно з великою увагою в≥дноситис¤ не т≥льки до вокального виконанн¤, а й до виконанн¤ ч≥ткоњ дикц≥њ ≥ артикул¤ц≥њ. ¬иконанн¤ окремих голосних в процес≥ сп≥ву чи при розп≥рц≥ хору спри¤Ї розвиванню ≥ покращенню ¤кост≥ звуку, но не ч≥ткоњ дикц≥њ. Ѕ≥льш ефективним способом виховуванн¤ дикц≥њ ¤вл¤Їтьс¤ поЇднанн¤ (приголосних ≥ голосних (сп≥в по складах) тому, що кожна голосна п≥сл¤ приголосноњ вид≥л¤Їтьс¤ ¤сн≥ше. ¬ такому раз≥ дл¤ розвитку доброњ дикц≥њ в хор≥ ц≥леспр¤мовано використовувати розсп≥вку словами з розучуваного тексту.

¬ихованн¤ хорового сп≥вака-ансамбл≥ста.

ўоб створити хор художнього значенн¤, необх≥дно укомплектувати його сп≥ваками-ансамбл≥стами. ѕомилкою було б гадати, що дл¤ сп≥ву ≥ хор≥, ¤кий претендуЇ на званн¤ художньоњ одиниц≥, досить мати лише голос ≥ слух. Ќ≥ на¤вн≥сть голосу ≥ слуху становить т≥льки одну з необх≥дних умов дл¤ того, щоб бути учасником хору. ѕо¤снимо це наочн≥ше. ƒл¤ того, щоб орган≥зувати оркестр, необх≥дно мати не т≥льки т≥ або ≥нш≥ музичн≥ ≥нструменти, але й людей, ¤к≥ повн≥стю волод≥ють мистецтвом гри на них.  ожному зрозум≥ло, що дл¤ цього майбутн≥м оркестрантам треба вчитис¤.

“еж саме потр≥бно й хоровому сп≥ваков≥, ≥ в≥н повинен оволод≥ти так званою виконавською техн≥кою.

¬имоги до сп≥вака хору.

ѕ≥д виконавською техн≥кою треба розум≥ти ось що: вм≥нн¤ в≥льно розпор¤джатис¤ своњми голосовими даними, тобто давати найтонш≥ в≥дт≥нки у висот≥ звука, сил≥ його ≥ характер≥, витонченн¤ вм≥нн¤ сп≥вати ≥нтервали й гами; розвинене гармон≥йне чутт¤, нерозривно повТ¤зане з чутт¤м ансамблю; вм≥нн¤ сприймати ≥ передавати ритм виконуваного твору ≥ р≥зноман≥тн≥ його в≥дт≥нки; розвинене ≥ пок≥рне вол≥ сп≥вака диханн¤; добру дикц≥ю, музично-теоретичну грамотн≥сть, ¤ка давала б можлив≥сть сприймати даний музичний матер≥ал не т≥льки природною музичною ≥нтуњц≥Їю, але й ц≥лком св≥домо.

¬же перел≥к ус≥х елемент≥в, що вход¤ть до складу пон¤тт¤ Двиконавськоњ техн≥киФ переконуЇ нас у тому, що сп≥ваков≥-ансамбл≥стов≥ треба серйозно вчитис¤.

”м≥нн¤ волод≥ти голосом набуваЇтьс¤ наполегливою роботою над вихованн¤м його природних даних. ≤накше, кажучи, сп≥вак повинен навчитис¤ подавати з максимальною точною ≥нтонац≥Їю, красивий, сп≥вучий звук, ¤кий маЇ бути ДзакритимФ.

÷е вм≥нн¤ набуваЇтьс¤ шл¤хом практичного показу з боку вчител¤. але сп≥в нерозривно повТ¤зуЇтьс¤ з диханн¤м. ¬≥д диханн¤ залежать сила, тривал≥сть, ≥ р≥вн≥сть звуку. “≥льки вправи ≥ св≥дом≥ спостереженн¤ над процесом диханн¤ дадуть можлив≥сть сп≥ваков≥ п≥дкорити його своњй вол≥. ¬ажка ≥ наполеглива прац¤ приведе до вм≥нн¤ швидко настроювати голосов≥ складки на даний тон, тобто дасть можлив≥сть дос¤гти вокальноњ, техн≥чноњ гнучкост≥ ≥ в≥льност≥ у в≥дтворенн≥ звук≥в, що швидко йдуть один за одним.

Ќайважлив≥шим моментом у р≥зноман≥тних дос¤гненн¤х вокальноњ техн≥ки сп≥вака, базою, на ¤к≥й будуЇтьс¤ його техн≥чна дозр≥л≥сть, Ї чистота ≥нтонац≥њ. ќрган, ¤кий керуЇ ≥ контролюЇ ≥нтонац≥йну точн≥сть, Ї слух вокал≥ста. ќтже, розвиток ≥ вихованн¤ слуху Ц це одна з най≥стотн≥ших передумов дл¤ дос¤гненн¤ вокально-ансамблевоњ техн≥ки.

–обота над ч≥ткою вимовою при сп≥в≥ вокал≥з≥в.

—п≥ванн¤ вокал≥з≥в на голосн≥ або ≥з закритим ротом можна проводити так:

—п≥вають тон≥ку, динам≥ку ≥ верхню тон≥ку, тривал≥стю по дв≥ дол≥ в пом≥рному темп≥ на одне диханн¤. ѕеред сп≥вом вокал≥з≥в сл≥д показати, ¤к треба правильно розкривати рота, виконуючи той або ≥нший голосний звук.

≤накше кажучи, необх≥дно подбати про правильну артикул¤ц≥ю голосних.

√олосна ј. при њњ вимов≥ рот розкрити наст≥льки, щоб можна було пом≥ж передн≥ми зубами покласти великий палець ребром. ѕ≥д час сп≥ванн¤ вокал≥з≥в або поточного репертуару треба вс≥л¤ко дбати про подачу звука бездоганноњ ≥нтонац≥йноњ точност≥ ≥ прийн¤того тембру, вимагати так званого закритого звуку. як це дос¤гаЇтьс¤ Ц н≥ розпов≥д¤ми, н≥ описами не по¤снити. ќбовТ¤зково сл≥д практично показати закрити звук ≥ так званий Дб≥лийФ. —при¤ти закритому звуковоњ до де¤коњ м≥ри може держанн¤ п≥дбор≥дд¤ трохи вниз. ћожна вказати ще один зас≥б дл¤ здобутт¤ закритого звуку, а саме: спочатку подати звук (першу мить) затуленим ротом, а тод≥, швидко його розтуливши, артикулювати потр≥бний голосний звук.

√олосний ќ. √уби трохи випнут≥ вперед

√олосний ”. ѕри його артикул¤ц≥њ губи сильно випнут≥ вперед.

√олосна ≤. –от майже закритий, а губи трохи в≥дтул¤ютьс¤ в≥д передн≥х зуб≥в.

√олосна ≈. –от набуваЇ положенн¤ нап≥вусм≥шки. ÷ей часто артикулюють неправильно, отже при сп≥в≥ вокал≥з≥в чи взагал≥ при подач≥ ¤когось слова з наголошенн¤м ДеФ треба бути дуже й дуже уважним. ¬окал≥зи на голосн≥ ≥з затуленим ротом поступово ускладнюютьс¤. ¬≥д сп≥ванн¤ головних ступен≥в (тон≥ки, дом≥нанти ≥ верхньоњ тон≥ки) можна перейти до арпеджуванн¤ маж.тризвуку ≥ сп≥ву гам. «годом вводитьс¤ сп≥в арпеджованого дом≥нант (7) акорду ≥ його розвТ¤занн¤ Ц техн≥чного тризвуку.

÷ей момент треба використати, ¤к початок вихованн¤ гармон≥чного чутт¤.

¬с≥ вправи у вокал≥зах сп≥вають у спок≥йному темп≥, а згодом набирають швидкого.

„ерез де¤кий час можна використати м≥нор, спочатку арпеджуючи тон≥чний тризвук ≥ дом≥нантсепт, а згодом ≥ гаму вс≥х трьох вид≥в (натуральний, гармон≥чний, мелодичний м≥нор).

√ами треба сп≥вати в р≥зних розм≥рах ≥ ритмах.

Ќаприклад:

ѕодан≥ вправи можна сп≥вати, сульфеджуючи або локал≥зуючи на ¤кий-небудь голосн≥й, або на склад≥: ма, ба, та, ту, ≥ т.д.

ѕри сп≥ванн¤ склад≥в необх≥дно вимагати ч≥ткоњ ≥ твердоњ, з п≥дкресленн¤м, вимови приголосних м, б, д, т ≥ т.д.

√аму сп≥вають спочатку ƒо мажор ≥ ƒо м≥нор, а згодом корисно сп≥вати гами тих тональностей в ¤ких написано твори, що вивчаютьс¤. ƒуже корисно сп≥вати елементарн≥ секвенц≥њ. ¬загал≥ у вибор≥ початкових вправ надаЇтьс¤ широке поле дл¤ педагог≥чноњ винах≥дливост≥ кер≥вника.

Ѕеручи до уваги склад хору, його особливост≥ ≥ вокально-техн≥чну п≥дготовку, можна вправи й вокал≥зи комб≥нувати на вс≥ способи, маючи при цьому одну мету Ц виховати з сп≥вак≥в хору артист≥в-ансамбл≥ст≥в.

1	2

Ќазва: –обота над словом у хор≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (853 прочитано)