ћузика > —олом≥¤  рушельницька, њњ житт¤ Ч неперевершений усп≥х ≥ пост≥йне зреченн¤

—олом≥¤  рушельницька, њњ житт¤ Ч неперевершений усп≥х ≥ пост≥йне зреченн¤

ясноока д≥вчинка, —олюн¤, Ћюн¤, Ћюнечка, весела ≥ жвава, непок≥рна ≥ спритна, з серцем, переповненим любов'ю, рад≥сно п≥знавала св≥т. ¬она б≥гала селом, ¤к ус≥ д≥ти; вона зачудовано в≥рила легендам ≥ старанно поралась у кв≥тнику. “а що б не робила, все сп≥вала ≥ сп≥вала, ≥ не було к≥нц¤-краю тим п≥сн¤м. —тр≥мк≥ весн¤н≥ пахощ≥ чи золотий ос≥нн≥й щем лише задавали тон њњ сп≥вам.

ј ще в т≥й дитин≥ змалечку були неаби¤ка р≥шуч≥сть та нестримне бажанн¤ знань, глибоких, досконалих. (ѕройде час, ≥ —. рушельницька вивчить с≥м Ївропейських мов, ¤кими сп≥ватиме ≥ розмовл¤тиме).

—олом≥¤ завжди вм≥ла насто¤ти на своЇму, захистити себе. ўе зовс≥м малою вона в≥двоювала у матер≥ право гратис¤ з сус≥дським ¬ладиком, а не з панським нудним √еником. ѕ≥зн≥ше Ч "висп≥вала долю" на ≥спит≥ у професора Ћьв≥вськоњ консерватор≥њ ¬алер≥¤ ¬исоцького, не зважаючи на те, що з≥ здачею документ≥в зап≥знилас¤. ¬она зум≥ла захистити себе й тод≥, коли написала в≥дкритого, гордого ≥ буквально розгромного листа польськ≥й прес≥, що намагалас¤ принизити њњ, вже в≥дому ≥ вельми шановану у св≥т≥.

ћати —олом≥њ, “еодора —авчинська, красива, енерг≥йна ≥ дуже працьовита ж≥нка, привчила д≥тей своњх любити, ц≥нувати будь-¤ку роботу ≥, можливо, саме њй —олом≥¤ завд¤чувала своњм ум≥нн¤м трудитис¤ пост≥йно, наполегливо, "до паморок≥в".

«даЇтьс¤, н≥хто так не рад≥в доньчиним сп≥вам, ¤к њњ коханий тато, јмврос≥й  рушельницький. ÷е в≥н плекатиме ту сп≥вочу душу; це в≥н повезе —олюню в “ерноп≥ль, де вона почне сп≥вати у хор≥ та по-справжньому вчитис¤ гри на фортеп≥ано у професора ¬ладислава ¬шел¤чинського; це в≥н св¤то в≥ритиме у свою донечку та њњ оксамитовий голос, а вона, в свою чергу, завжди буде старатис¤ виправдати ту велику в≥ру ≥, заради свого батька, своЇњ родини, свого народу, намагатиметьс¤ стати б≥льшою, варт≥сн≥шою, досконал≥шою.

"ќ-го! Ћюн¤ сп≥ваЇ", Ч говорили люди ≥ заслуховувались, ¤к  рушельницька засп≥вала:

ѕерший раз, д≥вчинонько,

ѕерший раз

ѕоклонис¤ мат≥ноньц≥

«а сто раз

або:

ќй б≥да мен≥ ¬ чуж≥й сторон≥...

"“о щоб ви були ¤к≥ весел≥, Ч казали очевидц≥, Ч ви мусили плакати. јле ¤к вона засп≥вала веселоњ, то щоб ви мали ¤кий т¤гар на серц≥, вам робилос¤ легко".

” 17 рок≥в юна ≥ чар≥вна —олом≥¤ постала перед першим вибором. “од≥шн≥ галицьк≥ закони визначали, що доньц≥ св¤щеника ≥ наречен≥й поповича не випадаЇ марити сп≥вом та музикою, а може ще й мр≥¤ти про сцену треба думати про господарство ≥ жити ¤к належитьс¤.

 оли —олюн¤ зрозум≥ла, що њњ майбутн≥й чолов≥к, красивий чорноокий «енон √утковський, не под≥л¤Ї њњ захоплень та погл¤д≥в на св≥т, "не любить сп≥в, а зам≥сть опери вол≥Ї цирк", вона, г≥рко плачучи, призналась братов≥, що не хоче того вес≥лл¤, але боњтьс¤ зганьбити родину. ≤ знову саме батько не дасть занапастити свою дитину, наважитьс¤ п≥ти проти загальноњ думки, не побоњтьс¤ осуду та пл≥ток ≥ в≥дправить дочку до старшоњ сестри ќсипи, в польське м≥сто Ќиськ.

—олом≥¤ вперше була змушена залишити р≥дний д≥м ≥ поњхати у добров≥льне засланн¤. јле, здаЇтьс¤, г≥ркота першого коханн¤ ≥ першого розчаруванн¤ далас¤ њй легко, адже вона була зовс≥м молодою ≥ так прагнула зд≥йснити свою мр≥ю Ч вчитис¤ музики ≥ сп≥ву, та й усе житт¤ ще було попереду.

"ѕригн≥чений стан, що було охопив њњ, в≥длет≥в ≥ не повертавс¤. Ќатом≥сть зр≥ло переконанн¤, що н≥хто ≥нший не зможе њњ зробити щасливою, доки вона не знайде власноњ дол≥ в сам≥й соб≥". ” 19 рок≥в  рушельницька починаЇ навчанн¤ у Ћьв≥вськ≥й консерватор≥њ, буквально вразивши професора ¬.¬исоцького силою свого чаруючого ср≥бл¤стого голосу та гордою красою. ¬она була старанною, дисципл≥нованою студенткою, з суворим внутр≥шн≥м самоконтролем. —олом≥¤ завжди пам'¤тала, що вчитьс¤ на позичен≥ батьком грош≥, ¤к≥ в≥н в≥ддав њй, в≥дриваючи в≥д ≥нших д≥тей. ¬она ж могла в≥дд¤чити т≥льки справжн≥м усп≥хом ≥ тому працювала, невтомно працювала, а в талант св≥й в≥рила щиро. ѕ≥д час навчанн¤ в консерватор≥њ —олом≥¤ познайомилас¤ з адвокатом “еоф≥лом ќкуневським. ¬они часто зустр≥чались, ¤кось в≥н запросив њњ на веч≥рку, а згодом Ч осв≥дчивс¤. "ўе довго не спала —олом≥¤, пригадуючи цю розмову, пригадуючи його слова, вираз обличч¤ ≥ ту хвилюючу теплоту, ¤ка вирувала в н≥й, коли в≥н наближавс¤. ¬она хот≥ла бачити його знов, хот≥ла ходити з ним вулиц¤ми Ћьвова, сп≥вати дл¤ нього. ќ! ÷ього вона хот≥ла ¤кнайб≥льше". јле —олом≥¤ не була певна, що “.ќкуневський до к≥нц¤ розум≥Ї њњ одержим≥сть сп≥вом.  оли ж наступного дн¤ вона збилась, виконуючи ар≥ю, чим викликала гн≥в професора, то б≥льше не дозволила соб≥ дати волю почутт¤м. —олом≥¤, можливо, всупереч власному серцю переборола себе.

’≥ба ж дл¤ розваг прињхала вона до Ћьвова? «а нењ хвилюЇтьс¤ ≥ на нењ покладаЇтьс¤ вс¤ родина, це ж через нењ жодна сестра не маЇ приданого. ¬она не маЇ права розчарувати над≥њ, спод≥ванн¤ дорогих њй людей ≥ тим б≥льше не маЇ права згубити св≥й талант.

—олом≥¤ ще завз¤т≥ше беретьс¤ до роботи, усп≥шно зак≥нчуЇ консерватор≥ю, а дал≥ Ч дебют у Ћьв≥вському ќперному.

ѕ≥зн≥ше, в лист≥ до ћ.ѕавлика вона, вагаючись, напише: "... без прац≥ жити не можу, але ≥ жити мен≥ хочетьс¤, тобто ужити всього на ц≥м св≥т≥... ¤к погодити т≥ дв≥ крайност≥...". Ќа що ћ.ѕавлик в≥дпов≥сть: "... ¬и маЇте пронести славу нашоњ п≥сн≥... ƒо д≥тородд¤ Ї м≥льйони, а велика сп≥вачка —олом≥¤  рушельницька Ч одна".

ўе не раз випаде —олом≥њ можлив≥сть вибирати, ≥ той зр≥лий виб≥р вже не буде легким ≥ безбол≥сним, ¤к у юност≥ Ч в≥н вимагатиме справжнього зреченн¤, т¤жкого зреченн¤, зреченн¤ материнства.

≤ тод≥, нав≥ть на сам≥й вершин≥ слави, п≥д дощем кв≥т≥в та громом оплеск≥в —олом≥¤-ж≥нка, —олом≥¤-мати тихо дор≥кне —олом≥њ-сп≥вачц≥ своЇю ненародженою донечкою. јле це буде згодом.

ј поки що в≥д дебюту —. рушельницькоњ у Ћьв≥вському ќперному театр≥ вс≥ були в захопленн≥, родина Ч щаслива, а сама —олом≥¤, хоч ≥ дуже рад≥ла похвалам, розум≥ла, що не вистачаЇ њй знань ≤ техн≥ки, в≥дчувала, що њњ артистичн≥ зд≥бност≥ вартують б≥льшого.  оли ж назбирала грошей ≥ отримала батьк≥вське благословенн¤, поњхала вчитись в ≤тал≥ю “ам, на чужин≥, чекала —олом≥ю неспод≥ванка, незаслужена ≥ катастроф≥чна.

«наменита фауста  респ≥ визначила, що у п. рушельницькоњ не меццо-сопрано, ¤к вважалось, а л≥рико-драматичне сопрано. ÷е був удар дол≥, це означало, що треба все починати спочатку, все, ¤кщо, звичайно, голос ще не втратив своњх природних можливостей.

—олом≥¤ почала, змогла почати, чим на все житт¤ вразила, полонила серце фаусти  респ≥ ≥ стала њњ найулюблен≥шою ученицею.

ј дал≥ прийшли усп≥х, визнанн¤ ≥ захопленн¤, сцени ≤тал≥њ, ‘ранц≥њ, ≤спан≥њ, јмерики... ÷е був тр≥умф. як зазначив видатний критик –. ортопасс≥, у перш≥ дес¤тир≥чч¤ XX ст. на оперних сценах св≥ту царювали чотири особи чолов≥чоњ стат≥ Ч Ѕатт≥ст≥н≥, “≥тто –уффо, Ўал¤п≥н ≥  арузо. ≤ т≥льки одна ж≥нка спромоглас¤ с¤гнути њх висот ≥ стати поруч з ними. Ќею була —олом≥¤  рушельницька.

ƒе б не виступала знаменита сп≥вачка, вона завжди в≥дчувала себе украњнкою ≥ славила св≥й народ, його п≥сн≥. якось польськ≥ студенти хот≥ли орган≥зувати њй "кот¤чий концерт" т≥льки за те, що —олом≥¤ п≥дкреслювала своЇ украњнське походженн¤: "... по правд≥, то мен≥ наймил≥ше моЇ село Ѕ≥ла коло “ернопол¤. ѕ≥сл¤ ћ≥лану ¤ була там на св¤та. як то добре ."

Ќав≥ть тод≥, у найб≥льш зор¤ний час, дл¤ —олом≥њ кожен виступ залишавс¤ найв≥дпов≥дальн≥шим ≥ супроводжувавс¤ принципами, що не зм≥нювались прот¤гом усього њњ артистичного житт¤.

як в≥домо, "... з першого ≥ до останнього свого виступу —олом≥¤ користувалась т≥льки своњми, нею задуманими ≤ п≥д њњ кер≥вництвом пошитими костюмами".

ј ще "... зранку, в день вистави, вона замовкала ≥ не розмовл¤ла н≥ з ким, аж до вињзду в театр. ”весь день в≥ддавалась зосередженост≥ ≥ вживанню в образ... од¤галас¤ ≥ за годину до вистави приходила чи прињздила в театр".

” нењ закохувались скр≥зь, де вона з'¤вл¤лась, але вона, ¤к написала в лист≥ до ћ.ѕавлика: "... з≥ставила вс≥ гадки про житт¤ на боц≥, а в≥ддалас¤ вс≥Їю душею мистецтву".

„и жал≥ла про те? Ќапевно, н≥. “вердо н≥. “а в серц≥

—олом≥њ пекучою блискавкою зринатиме г≥ркий лист њњ матер≥, “еодори  рушельницькоњ: "—онечко, —олюню, прости мене, ти всесв≥тньо знана артистка, але серце моЇ стигне... Ѕо ¤ мати, ¤ вас восьм≥рко виносила п≥д серцем. ¬она, мо¤ фантаз≥¤, теж, бувало, с¤гала за обр≥њ, за небокрай... “а ¤ кроку не могла ступити без мисл≥ о вас... “и п≥шла найдальше, стала великою людиною. “о добре, —олюню. “а ще ¤ хот≥ла твоњх д≥ток бавити. Ќе судилос¤, м≥й соловейку. —мутку м≥й, радосте ≥ гордосте мо¤..."

«алишилась незд≥йсненою та солодка, наймил≥ша мр≥¤ —олом≥њ-матер≥ ≥ лише на крихту зд≥йснилась ≥нша мр≥¤ Ч мр≥¤ —олом≥њ-сп≥вачки Ч сп≥вати дл¤ свого народу.

1

Ќазва: —олом≥¤  рушельницька, њњ житт¤ Ч неперевершений усп≥х ≥ пост≥йне зреченн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (744 прочитано)