ћузика > “ворч≥сть ƒжуззепе ¬ерд≥

“ворч≥сть ƒжуззепе ¬ерд≥

якось знамениту ≥тал≥йську сп≥вачку ƒжузепп≥ну —треппон≥, котра стала дружиною ¬ерд≥ й уже прожила з ним багато рок≥в, запитали про њњ чолов≥ка. ¬≥дпов≥дь пролунала дивовижна: Ђ¬ерд≥ Ч чудовий композитор, але ¤к людина в≥н ще кращий!ї ” цьому символ≥чно виражено саму суть мистецтва ген≥ального оперного маестро. “≥льки морально досконала людина могла творити музику, сповнену такого сп≥вчутливого розум≥нн¤ суперечливоњ природи людськоњ душ≥ Ч високоњ та ницоњ, любл¤чоњ та страждаючоњ, спаленоњ злобою та ненавистю ≥ спроможноњ на найвищ≥ жертви самозреченн¤. «≥гр≥та сп≥вчутт¤м, творч≥сть ¬ерд≥ живе за м≥рками, сп≥льними дл¤ вс≥х людей земл≥. «вернена до кожного, зрозум≥ла будь-¤кому недосв≥дченому слухачев≥ та гл¤дачев≥, вона во≥стину планетарна в ц≥й своњй загальнодоступност≥, косм≥чне й божественне, поза¤к засобами оперного мистецтва стверджуЇ велику ≥стину: Ѕог Ї любов.

«а довге житт¤ славетного ≥тал≥йського маестро випало йому помандрувати з сон¤чноњ ≤тал≥њ на береги Ќеви, у холодний ѕетербург. …ого жител≥ гар¤чими оплесками й нечуваним ентуз≥азмом, викликаним премТЇрою написаноњ дл¤ ѕетербурга опери Ђ—ила дол≥ї, помТ¤кшили своЇму знаменитому гостю сувор≥сть кл≥мату рос≥йськоњ ≥мперськоњ столиц≥. ¬≥дтод≥ вже майже п≥втора стол≥тт¤ не припин¤Їтьс¤ тр≥умфальний х≥д опер ¬ерд≥ оперними сценами св≥ту. ѓх не вдалос¤ скинути з корабл¤ сучасност≥ вс≥м тим, хто пророчив смерть оперного жанру й усього класичного мистецтва. Ќав≥ть ¬олодимир ћа¤ковський, котрий епатував публ≥ку футуристичними випадами, в одн≥й з≥ своњх поем зворушено слухав, ¤к ангели на небесн≥й тверд≥ славно висп≥вували п≥сеньку Ђ—ерце красун≥ схильне до зрадиї.

ѕочаток нового тис¤чол≥тт¤ входить в ≥стор≥ю ¤к усесв≥тн≥й р≥к ¬ерд≥. —кр≥зь, де Ї оперн≥ театри й де любл¤ть оперу, в≥дбуваютьс¤ урочист≥ акц≥њ на честь стор≥чч¤ з дн¤ смерт≥ композитора, стор≥чч¤, ¤ке утвердило справжнЇ безсмерт¤ його мистецтва. Ќе залишилис¤ обд≥леними й шанувальники оперного мистецтва ”крањни. ѕод≥Їю, що сколихнула весь  ињв, став фестиваль ЂAve Verdiї, проведений у ст≥нах Ќац≥ональноњ опери завд¤ки зусилл¤м њњ дирекц≥њ та спри¤нню низки орган≥зац≥й, зокрема ћ≥н≥стерства закордонних справ ≤тал≥њ, посольства ≤тал≥њ в ”крањн≥, автономноњ област≥ ‘р≥ул≥-¬енец≥¤ ƒжул≥¤, мер≥њ м≥ста –има, оперних театр≥в –има й √енуњ.

ѕод≥бно до корабл¤, що пливе через вузьку протоку в широкий океан, верд≥њвський фестиваль у  иЇв≥ обходив рифи й долав шторми, переживав загрозу с≥сти на м≥лину, на нього чигала небезпека збитис¤ з маршруту. ƒл¤ його орган≥затор≥в це було складне р≥вн¤нн¤ з багатьма нев≥домими. јле тепер, коли незабутн≥й фестивальний тиждень залишивс¤ позаду, можна см≥ливо стверджувати, що св¤то в≥дбулос¤. ѕереможц¤ми в ньому передус≥м стали наш≥ украњнськ≥ артисти, ус¤ трупа Ќац≥ональноњ опери, ¤к≥ г≥дно витримали серйозне творче випробуванн¤. ¬ражала кињвська публ≥ка, ¤ка вщерть заповнювала залу ≥ безпомилково реагувала на вс≥ ¤вн≥ удач≥ й чемним мовчанн¤м зустр≥чала не завжди усп≥шн≥ виступи.

‘естиваль почавс¤ гала-концертом, завершивс¤ виконанн¤м –екв≥Їму. “аке обрамленн¤ ц≥лком в≥дпов≥дало задуму й характеру проведених урочистостей.  онцерт, дозволив в≥дразу представити головне, те, чим особливо дороге вс≥м мистецтво ¬ерд≥. ∆итт¤ душ≥, багатюща гама емоц≥й розкриваютьс¤ в його творах передус≥м через тепле ≥ трепетне, багате нюансами звучанн¤ людського голосу. ¬ерд≥ був великим реформатором ≥тал≥йського бельканто. —пираючись на досв≥д ≥ дос¤гненн¤ своњх попередник≥в, в≥н розширив пал≥тру тембрових барв, п≥дсилив потужн≥сть ≥ драматичну експрес≥ю звуковилученн¤, нерозривно звТ¤зав тип голосу з характером персонажа. ¬ оперному виконавств≥ сформувалос¤ таке пон¤тт¤, ¤к верд≥њвськ≥ голоси: героњчний тенор, драматичний баритон, ¤кий маЇ особливу повноту, силу звуку, широту д≥апазону сопрано, соковите звучанн¤ мецо-сопрано. —аме так≥ голоси ми почули в концерт≥, ¤ким в≥дкрили фестиваль. Ѕезумовне л≥дерство в ньому було за нашою гостею з ≤тал≥њ ‘ранческою —кањн≥ Ч справжн≥й майстер бельканто, дивовижно тонкий музикант ≥ натхненна артистка. «давалос¤, що њњ сп≥в зачаровував не лише публ≥ку, а й оркестр Ќац≥ональноњ опери, ¤кий акомпанував њй. √оловний диригент ¬олодимир  ожухар пров≥в увесь концерт на великому п≥дйом≥, створивши атмосферу чутливоњ взаЇмод≥њ голосу з оркестром, ум≥ло п≥дтримуючи та скеровуючи сол≥ст≥в.

ѕочавшись ≥з високоњ ноти, фестиваль на так≥й сам≥й висот≥ завершивс¤. ¬иконанн¤ ун≥кального –екв≥Їму ¬ерд≥ Ч завжди под≥¤. ÷ього разу справлене ним враженн¤ можна передати одним словом: потр¤с≥нн¤. ”с≥ три творч≥ ланки, що забезпечили цей нечуваний усп≥х, Ч хор, оркестр, четверо сол≥ст≥в Ч постали в ч≥тк≥й взаЇмод≥њ, продемонструвавши високий профес≥онал≥зм ≥ глибоке проникненн¤ в багатий образний лад ц≥Їњ неймов≥рноњ музики. ¬правним керманичем, котрий пров≥в звивистими шл¤хами пол¤рних душевних стан≥в могутню музичну флотил≥ю, показав себе ≥тал≥йський диригент јлесс≥о ¬лад. …ого ≥нтерпретац≥ю визначали сильна диригентська вол¤, запальний темперамент, досконале волод≥нн¤ мистецтвом св≥тлот≥н≥, коли п≥сл¤ руйнуючих ст≥ни гучних кульм≥нац≥й наставала зосереджена тиша, коли нестримна рад≥сть неспод≥вано охоплювала на гребен≥ крайнього в≥дчаю, а образ страх≥тливоњ велич≥ ÷ар¤ —лави поЇднувавс¤ з благанн¤м про милосерд¤, з оплакуванн¤м втрат, ≥з мр≥Їю про блаженний в≥чний спок≥й. ј високо над сценою вис≥в дивовижний портрет мудрого старц¤. ¬≥н ледь усм≥хавс¤ в сиву бороду, дививс¤ таким уважним ≥ приЇмним погл¤дом з≥ своЇњ незбагненноњ далечини ≥, здавалос¤, слухав разом ≥з нами створений ним √≥мн “вор≥нню, у ¤кому, под≥бно до ‘ранциска јссизського, зум≥в назвати нашою сестрою-вт≥шителькою нав≥ть к≥стл¤ву —мерть.

ћузика ¬ерд≥, будучи горд≥стю ≤тал≥њ, цього серц¤ всього Ївропейського мистецтва, водночас формуЇ навколо себе велике братерство музикант≥в св≥ту. ” братерському Їднанн≥ виступили в –екв≥Їм≥ ≥тал≥йськ≥ й украњнськ≥ сол≥сти: сопрано  армела јполлон≥о, мецо-сопрано ћар≥лена ћонтуоро, тенор ћихайло ƒ≥дик, бас “арас Ўтонда. як завжди, на висот≥ був чудовий хор Ќац≥ональноњ опери, п≥д кер≥вництвом Ћьва ¬енедиктова. ≤ в ≥нших фестивальних акц≥¤х роль хору була надзвичайно вагомою. ¬≥домо, що в операх ¬ерд≥ хоров≥ сцени ≥ численн≥, ≥ багатофункц≥ональн≥. ќсобливо це стосуЇтьс¤ ЂЌабуккої, де хор виступаЇ ¤к головна д≥йова особа.

« пТ¤ти показаних прот¤гом фестивального тижн¤ спектакл≥в (саме ц≥ пТ¤ть опер ¬ерд≥ вход¤ть у нин≥шн≥й репертуар театру) ц≥лком виправдали спод≥ванн¤ налаштованоњ на св¤то публ≥ки лише два. ќбидв≥ ц≥ прац≥ в≥дносно нов≥, в обох склад був переважно св≥й власний. «а час, що минув п≥сл¤ премТЇри, кињвська Ђјњдаї н≥би здобула особливу стаб≥льн≥сть, вив≥рен≥сть ≥ глибину. ћонументальн≥сть њњ зорового образу не маЇ зайвоњ помпезност≥. –озмахом ≥ масштабн≥стю декорац≥й, створених льв≥вськими художниками “адеЇм ≥ ћихайлом –≥ндзаками, п≥дкреслюЇтьс¤ напружен≥сть траг≥чноњ кол≥з≥њ, ¤ка викликаЇ в памТ¤т≥ образи античноњ трагед≥њ. ’ороше враженн¤ справив тенор ≥з –ос≥њ ќлег ¬≥деман, котрий сп≥вав парт≥ю –адамеса. ≤нш≥ парт≥њ виконували сол≥сти нашоњ Ќац≥ональноњ опери. як завжди, впевнено почувалас¤ в рол≥ јњди —в≥тлана ƒобронравова. ћогутню постать еф≥опського цар¤ јмонасро створив ≤ван ѕономаренко, ¤кий був так само виразним ≥ в головн≥й парт≥њ в опер≥ ЂЌабуккої. ѕо-царськи величною, по-ж≥ночому глибоко страждаючою в≥д нерозд≥лених почутт≥в була Ћюдмила ёрченко Ч јмнер≥с. ѓй удалос¤ створити дивовижно багатогранний ≥ траг≥чно потужний образ, ¤кий найб≥льше в≥дпов≥даЇ духу спектаклю загалом. ÷ей дух виразно передавали й хори з њхн≥ми вражаючими контрастами. ÷≥л≥сн≥стю та глибиною в≥др≥зн¤лас¤ продумана диригентська ≥нтерпретац≥¤ ¬олодимира  ожухар¤. Ђјњдаї г≥дно представл¤Ї сьогодн≥шнЇ обличч¤ театру, св≥дчить про його велик≥ творч≥ можливост≥.

јн≥тр≥шки не втратив свою ¤скраву сцен≥чну форму та ¤к≥сн≥сть музичного вт≥ленн¤ й такий спектакль, ¤к Ђ–≥голеттої. √оловну парт≥ю виконав у ньому сол≥ст ’арк≥вськоњ опери ћикола  оваль. ¬≥н орган≥чно вписавс¤ в продуману концепц≥ю кињвськоњ постановки, вигл¤дав дуже переконливо й у вокальному, ≥ в акторському план≥. —вого геро¤ ћ. оваль показав траг≥чно приреченим, пригн≥ченим т¤гарем фатальноњ неминучост≥ навислоњ над ним катастрофи. ¬одночас його –≥голетто Ч людина сильноњ вол≥, потужного, хоча й прихованого темпераменту. ƒуже орган≥чною, л≥рично проникливою була ќльга ЌагорнаЧƒжильда. ћТ¤ко й водночас наповнено лунав голос сп≥вачки, р≥вний у вс≥х рег≥страх, ≥з чистими й сильними верхами. Ќепогано вигл¤дав у рол≥ √ерцога й јндр≥й –оманенко, хоча йому ще сл≥д попрацювати над удосконаленн¤м своЇњ вокальноњ майстерност≥. ћТ¤ко, без натиску, рельЇфно вид≥л¤ючи л≥ричн≥ стор≥нки музики й п≥дкреслюючи драматичн≥ кульм≥нац≥њ, домагаючись пластичност≥ фразуванн¤, природноњ ритм≥чноњ пульсац≥њ, пров≥в спектакль його диригент-постановник ћикола ƒ¤дюра.

Ќа жаль, не все було благополучно в ≥нших спектакл¤х, ≥ саме в тих, де головним козирем мав стати виступ гастролер≥в.  урйозом можна було назвати Ђ“рав≥атуї, у ¤к≥й парт≥ю ¬≥олети виконувала сп≥вачка з  анади  р≥ст≥на  омацу. Ѕуквально з перших репл≥к ¬≥олети стало ¤сно, що голос сп≥вачки абсолютно не годитьс¤ дл¤ нашоњ сцени, не спроможний пробитис¤ через оркестр ≥ загалом не маЇ оперних достоњнств. —кор≥ше њњ можна у¤вити в камерному репертуар≥. якщо перший акт було фактично провалено, то надал≥ основний удар прийн¤ли на себе виконавц≥ головних чолов≥чих парт≥й: јльфред Ч ¬олодимир √ришко, ∆орж ∆ермон Ч досв≥дчений м≥цний сп≥вак з ≤тал≥њ јнтон≥о —альвадор≥. ќстанн≥й маЇ потужний драматичний баритон, був переконливий у сцен≥чному план≥, хоча л≥ричн≥ кантиленн≥ м≥сц¤ прозвучали в нього менш виразно. як завжди, добре сп≥вав ≥ впевнено тримавс¤ на сцен≥ ¬олодимир √ришко, оговтавшись в≥д початкового шоку, викликаного в ус≥х першим актом. «гадалос¤ на ц≥й вистав≥ г≥рке саркастичне зауваженн¤ ¬ерд≥ стосовно невдалоњ постановки його опери Ђ—имон Ѕокканеграї, провал ¤коњ спричинила в≥дсутн≥сть хорошого виконавц¤ головноњ парт≥њ. ЂЅокканеграї без Ѕокканегри?! Ч спересерд¤ вигукував композитор. Ч ¬≥др≥жте в людини голову й подив≥тьс¤, що з цього вийде!

1	2

Ќазва: “ворч≥сть ƒжуззепе ¬ерд≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (846 прочитано)