Ѕ≥олог≥¤ > «агальна характеристика гриб≥в-паразит≥в

«агальна характеристика гриб≥в-паразит≥в

Ћишайники Ч це особлив≥ орган≥зми, в т≥л≥ ¤ких об'Їднан≥ водорост≥ й гриби в нов≥ комплекси симб≥отичних орган≥зм≥в з но≠вими морфолог≥чними, ф≥з≥олог≥чними та еколог≥чними власти≠вост¤ми. ¬≥домо б≥льше 20 тис. лишайник≥в.

¬≥д ≥нших орган≥зм≥в, у тому числ≥ ≥ в≥д окремих гриб≥в ≥ водо≠ростей, вони в≥др≥зн¤ютьс¤ за формою, будовою, характером обм≥≠ну речовин, особливими лишайниковими речовинами, способами розмноженн¤, пов≥льним ростом (в≥д 1 до 8 мм на р≥к).

—лань лишайника складаЇтьс¤ з переплетених ниток грибни≠ц≥ Ч г≥ф Ч ≥ розташованих м≥ж ними кл≥тин або ниток водоростей. –озр≥зн¤ють два основних типи м≥кроскоп≥чноњ структури слан≥ лишайник≥в: гомеомерний ≥ гетеромерний. Ќа по≠перечному зр≥з≥ лишайника гомеомерного типу видно, що слань утворена хаотично переплетеними г≥фами гриба, пом≥ж ¤ких роз≠кидан≥ окрем≥ кл≥тини або нитки водоростей. ÷≥ лишайники утво≠рюють групу, в≥дому п≥д назвою слизистих лишайник≥в, оск≥льки водорост≥ вид≥л¤ють слиз, в ¤кий занурен≥ кл≥тини гриба ≥ водо≠рост≥. ¬ лишайнику гетеромерного типу кл≥тини водоростей зосе≠реджен≥ в одному шар≥, ¤кий називаЇтьс¤ гоч≥д≥альним шаром. ѕ≥д ним знаходитьс¤ серцевина, ¤ка складаЇтьс¤ ≥з пухко роз≠ташованих ниток гриба. «овн≥шн≥ми шарами лишайника Ї щ≥льно з≥мкнут≥ грибн≥ г≥фи, ¤к≥ називаютьс¤ корковими шарами. «а до≠помогою грибних ниток, що в≥дход¤ть в≥д нижньоњ кори, лишайник прикр≥плюЇтьс¤ до субстрату, на ¤кому росте. ” де¤ких лишайник≥в нижн¤ кора в≥дсутн¤ ≥ в≥н зростаЇтьс¤ з субстратом г≥фами сер≠цевини.

¬одоростевий компонент лишайника (ф≥коб≥онт) представле≠ний синьозеленими, зеленими, жовтозеленими ≥ бурими водорост¤≠ми. ѕредставники 28 род≥в цих в≥дд≥л≥в водоростей вступають у симб≥оз з грибами. Ќайпоширен≥ший ф≥коб≥онт лишайник≥в Ч зелена водорость требукс≥¤, в ≥нших зелених Ч хлорела, хлорокок. ≤з синьозелених водоростей найб≥льш звичайними в талом≥ лишайник≥в Ї носток ≥ глеокапса.††††††††††††††††††††

Ѕ≥льш≥сть цих водоростей зустр≥чаЇтьс¤ у в≥льноживучому стан≥, але де¤к≥ зустр≥чаютьс¤, лише в лишайниках (требукс≥¤, кокком≥кс тощо), у в≥льному стан≥ поки що не ви¤влен≥. ¬одорост≥ в слан≥ лишайника дуже зм≥нюють св≥й зовн≥шн≥й вигл¤д. ќсобливо це стосуЇтьс¤ нитчастих водоростей, ¤к≥ в лишайнику розпадаю≠тьс¤ до окремих кл≥тин ≥ зм≥нюютьс¤ до невп≥знанност≥. ¬ лишай≠нику водорост≥ стають б≥льш ст≥йкими до високих температур, можуть переносити тривале висушуванн¤. ѕри культивуванн≥ њх на штучних середовищах (окремо в≥д гриб≥в) набувають вигл¤д, характерний дл¤ в≥льноживучих форм.

—лань лишайник≥в р≥зноман≥тна за формою, розм≥рами, будо≠вою, забарвленн¤м.  ол≥р слан≥ зумовлений на¤вн≥стю п≥гмент≥в у оболонках г≥ф ≥ плодових т≥лах лишайник≥в. –озр≥зн¤ють п'¤ть груп п≥гмент≥в: зелен≥, син≥, ф≥олетов≥, червон≥ ≥ коричнев≥. ѕ≥г≠менти утворюютьс¤ т≥льки на св≥тл≥. „им б≥льше св≥тла в м≥сц≥ зростанн¤ лишайник≥в, тим ¤скрав≥ше вони мають забарвленн¤.

«а морфолог≥чними ознаками лишайники под≥л¤ютьс¤ на к≥рко≠в≥, листуват≥ ≥ кущист≥.

” коркових, або накипних, лишайник≥в слань маЇ вигл¤д за≠барвленоњ к≥рочки або нальоту, що приростаЇ дуже щ≥льно до субстрату. “овщина к≥рочок р≥зна Ч в≥д ледве пом≥тного накипу або порошкопод≥бного нальоту до 0,5 см, д≥аметр Ч в≥д к≥лькох м≥л≥метр≥в до 20Ч«ќ см. –остуть накипн≥ лишайники на поверхн≥ грунт≥в, г≥рських пор≥д, кор≥ дерев ≥ кущ≥в, оголен≥й деревин≥, що гниЇ. ÷¤ група лишайник≥в найб≥льш багата видами (близько 80 %), що зустр≥чаютьс¤ в р≥зних умовах.

Ћистуват≥ лишайники мають форму пластинок р≥зного забар≠вленн¤, розташованих горизонтально на субстрат≥ (пармел≥¤, ст≥нна золот¤нка). «вичайно пластинки округл≥, 10Ч20 см у д≥≠аметр≥. ’арактерною особлив≥стю листуватих лишайник≥в Ї неод≠накове забарвленн¤ ≥ будова верхньоњ ≥ нижньоњ поверхн≥ слан≥. ” б≥льшост≥ з них на нижн≥й частин≥ слан≥ утворюютьс¤ органи кр≥пленн¤ до субстрату Ч ризоњди, ¤к≥ складаютьс¤ ≥з з≥браних у пучки г≥ф. –остуть вони на поверхн≥ грунту, серед мох≥в. Ћисту≠ват≥ лишайники у пор≥вн¤нн≥ з накипними Ї б≥льш високоорган≥-зованими формами.

” кущистих лишайник≥в слань стеблепод≥бноњ форми, при≠кр≥плюЇтьс¤ до субстрату невеликими д≥л¤нками нижньоњ частини, а верхн¤ частина розгалужена ≥ п≥дн¤та над поверхнею або звисаЇ з дерев под≥бно до косматих грив Ч Ђбородат≥ лишайникиї. «а р≥внем орган≥зац≥њ кущист≥ лишайники Ч вищий етап розвитку слан≥, њхн¤ слань буваЇ р≥зних розм≥р≥в: в≥д к≥лькох м≥л≥метр≥в до «ќЧ50 см. Ѕородат≥ лишайники можуть дос¤гати 7Ч8 м (усне¤). ƒо кущистих лишайник≥в в≥днос¤тьс¤ цетрар≥¤, алектор≥¤, нейропогон, еверн≥¤ тощо.

–озмножуютьс¤ лишайники в основному вегетативне Ч части≠нами слан≥, ¤к≥ не е спец≥ал≥зованими Ђорганамиї вегетативного розмноженн¤.  р≥м того, розмноженн¤ проходить ≥зид≥¤ми (ви≠ростами слан≥), а також соред≥¤ми (невеличкими утворами, ¤к≥ складаютьс¤ з кл≥тин водоростей, обплетених г≥фами гриб≥в). —оред≥њ та ≤рид≥њ Ч особлив≥ Ђорганиї розмноженн¤ лишайник≥в (див. рис. 2.30, в) ¤к комплексних орган≥зм≥в. √риби ≥ водорост≥, що вход¤ть до складу лишайника, також збер≥гають властив≥ њм способи розмноженн¤. —оред≥њ утворюютьс¤ всередин≥ слан≥ в гон≥д≥альному шар≥ листуватих та кущистих лишайник≥в. —фор≠мован≥ соред≥њ виштовхуютьс¤ ≥з слан≥ назовн≥, п≥дхоплюютьс¤ ≥ рознос¤тьс¤ в≥тром. ѕри спри¤тливих умовах вони проростають у нових м≥сц¤х ≥ утворюють нов≥ лишайники. —оред≥¤ми розмно≠жуЇтьс¤ близько «ќ % лишайник≥в.

≤зид≥њ Ч вирости верхньоњ к≥рочки слан≥. ћають вигл¤д зернин: цил≥ндричних або коралопод≥бних вирост≥в або маленьких листоч≠к≥в. ¬середин≥ цих вирост≥в знаход¤тьс¤ кл≥тини водоростей, ото≠чених г≥фами гриба. Ќа в≥дм≥ну в≥д соред≥й ≥зид≥њ не висипаютьс¤ на поверхню слан≥, а разом з його шматочками в≥дламуютьс¤ тва≠ринами чи людиною ≥ в спри¤тливих умовах розростаютьс¤ у ли≠шайник. –озмноженн¤ ≥зид≥¤ми зустр≥чаЇтьс¤ у-15 % лишайник≥в.

∆ивленн¤ лишайник≥в зд≥йснюЇтьс¤ за рахунок процесу фото≠синтезу у кл≥тинах водоростей. —интезован≥ при цьому орган≥чн≥ речовини використовуютьс¤ грибом. ƒиханн¤, поглинанн¤ води ≥ м≥неральних солей забезпечуЇ грибний компонент (м≥коб≥онт) слан≥ лишайника. јктивн≥сть процес≥в фотосинтезу, диханн¤, по≠глинанн¤ води ≥ м≥неральних солей залежить в≥д осв≥тленост≥, температури, вологост≥. ≤нтенсивн≥сть фотосинтезу у лишайник≥в при оптимальних умовах значно нижча, н≥ж у автотрофних рослин. ѕроте орган≥чних речовин утворюЇтьс¤ достатньо, щоб забезпечи≠ти нормальну життЇд≥¤льн≥сть лишайник≥в.

Ћишайники невибаглив≥ до умов середовища ≥ характеризую≠тьс¤ високою ст≥йк≥стю до впливу неспри¤тливих фактор≥в. ¬они можуть рости у найр≥зноман≥тн≥ших умовах осв≥тленн¤ ≥ воло≠гост≥, легко перенос¤ть тривал≥ пер≥оди без води, р≥зк≥ коливанн¤ температури, але по-р≥зному реагують на забрудненн¤ пов≥тр¤. ƒе¤к≥ з них не витримують нав≥ть малого забрудненн¤ пов≥тр¤ ≥ гинуть, ≥нш≥ Ч живуть лише в населених пунктах, у тому числ≥ ≥ промислових м≥стах. ¬ивчивши цю особлив≥сть лишайник≥в, њх можна використовувати ¤к б≥о≥ндикатори дл¤ оц≥нки чистоти пов≥тр¤.

–остуть лишайники на найр≥зноман≥тн≥ших субстратах: кам'¤нистих породах, грунт≥, кор≥ дерев, хвоњ, листках в≥чнозелених - рослин, мохах, гниюч≥й деревин≥ та ≥нших рослинних рештках. ¬они можуть посел¤тис¤ на скл≥, шк≥р≥, зал≥з≥, ганч≥рках та ≥нших предметах, при цьому головна умова дл¤ њх поселенн¤ Ч трива≠л≥сть перебуванн¤ предмета в нерухомому стан≥.

’арактерна б≥олог≥чна особлив≥сть лишайник≥в Ч утворенн¤ . так званих лишайникових кислот, ¤к≥ в≥дкладаютьс¤ на поверхн≥ г≥ф у вигл¤д≥ кристал≥в, паличок, зерн¤ток ≥ т. д. Ќими зумовлений кол≥р лишайник≥в. ¬≥домо до 150 лишайникових кислот, ¤к≥, кр≥м лишайник≥в, н≥де не зустр≥чаютьс¤. Ѕ≥олог≥чне значенн¤ њх ще не вивчене. ƒе¤к≥ з них мають антиб≥отичн≥ або токсичн≥ власти≠вост≥ ≥, очевидно, виконують захисну функц≥ю.

” зв'¤зку з широким розповсюдженн¤м лишайники в≥д≥грають , важливу роль у природ≥ ¤к продуценти б≥омаси. —ел¤чись на г≥р≠ських породах, вони спри¤ють вив≥трюванню њх, а п≥сл¤ в≥дми≠ранн¤ утворюють невелику к≥льк≥сть гумусу, на ¤кому можуть осел¤тис¤ ≥нш≥ рослини. ќсь чому њх називають Ђп≥онерами рос≠линност≥ї. Ћишайники служать укритт¤м ≥ њжею дл¤ багатьох безхребетних тварин. Ќими живл¤тьс¤ ≥ де¤к≥ крупн≥ хребетн≥.

Ћишайники широко використовуЇ людина в своњй господар≠ськ≥й д≥¤льност≥. ѕерш за все це ц≥нний корм дл¤ п≥вн≥чних олен≥в (¤гель). ƒе¤к≥ ≥з них використовуЇ в њжу люд¤на (цетрар≥¤ ≥с≠ландська, умб≥л≥кар≥¤ њст≥вна). ” њжу людина використовуЇ також види роду асп≥цил≥¤, в≥дом≥ п≥д назвою Ђманна небеснаї. ≤з ли≠шайник≥в отримують спирт (цетрар≥¤ ≥сландська, де¤к≥ види кладо≠н≥й), лакмус (леканора, рочела), фарби (охролех≥¤, де¤к≥ види рочел), њх використовують ¤к сировину дл¤ парфюмерноњ про≠мисловост≥ (еверн≥¤ сливова), в медицин≥ дл¤ виготовленн¤ л≥к≥в (цетрар≥¤, леканора, лобар≥¤ тощо).

¬раховуючи пов≥льний р≥ст лишайник≥в, њх використанн¤ маЇ бути планом≥рним, щоб не завдати непоправноњ шкоди природ≥.

1

Ќазва: «агальна характеристика гриб≥в-паразит≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-07 (582 прочитано)