Наукознавство > Гіпотетична реконструкція і принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні

Однак, з точки зору Поппера, хоча й неможливо встановити iстиннiсть людських переконань, є способи виявити їх хибнiсть. Не можна видiлити iстину в науковому пiзнаннi, але постiйно виявляючи та вiдкидаючи хибу, можна наблизитись до iстини. Це виправдовує наше прагнення до пiзнання та обмежує скептицизм.

"Проблему знаходження критерiя, котрий би дозволив нам провести розрiзнення мiж емпiричними науками, з одного боку, i математикою, логiкою, а також "метафiзичними" системами, - з iншого, я називаю, - говорить Поппер, - проблемою демаркацiї"[2. -с.55]. Саме ця проблема, за його власним визнанням, зацiкавила Поппера на самому початку його наукової дiяльностi. В той час широко розповсюдженою була та думка, що виходила ще вiд Бекона та Ньютона, згiдно якої наука вiдзначається використанням iндуктивного методу, який припи­­­сує починати iз спостережень, з констатацiй фактiв, а потiм схо­­­дить до узагальнень. Цю думку пiдтримували i логiчнi емпiристи, якi прийняли в якостi критерiя демаркацiї верифiкованiсть. Нага­­­даємо, що сам Поппер починав свою дослiдницьку дiяльнiсть у Вiднi - iсторичному центрi методологiї iндуктивiзму кiнця ХIХ - поч. ХХ ст.

Однак, К.Поппер вiдкинув iндукцiю та верифiкованiсть в якостi критерiя демаркацiї. Цi критерiї вбачають характерну рису науки в обгрунтованостi та достовiрностi, протиставляючи її особливостям не науки (наприклад, метафiзики ), яка недостовiрна та ненадiйна. У свою чергу, повна обгрунтованiсть та достовiрнiсть у науцi пос­­­тають як недосяжнi iдеали, а можливiсть лише часткового пiдтверд­­­ження не може строго демаркувати науку вiд не науки: наприклад, вчення астрологiв про вплив зiрок на долi людей пiдтверджується величезним емпiричним матерiалом. Тому Поппер не хоче розглядати в якостi вiдзначальної особливостi науки обгрунтованiсть лише деяких її положень чи їх емпiричну пiдтверджуванiсть. Пiдтвердити можна все, що завгодно, але це ще не свiдчить про науковiсть. Тому, те позитивне, що деяке мiркування чи система мiркувань говорять про фiзичний свiт, проявляється не в пiдтверджуваностi їх досвiдом, а в тому, що досвiд може їх спростувати. Якщо система спростовується за допомогою досвiду, то вона дiйсно вступає у зiткнення з реаль­­­ним станом речей. А це саме й свiдчить про те, що вона щось каже про свiт. Виходячи з таких мiркувань, в якостi критерiя демаркацiї має прийматися фальсифiкованiсть, тобто емпiрична спростову­­­ванiсть: "...деяку систему я вважаю емпiричною або науковою тiльки в тому випадку, якщо вона може бути перевiрена досвiдом. Iнакше кажучи,... вiд наукової системи я вимагаю, щоб вона мала таку логiчну форму, котра уможливлює її видiлення в негативному ро­­­зумiннi: для емпiричної наукової системи повинна iснувати мож­­­ливiсть бути спростованою досвiдом..."[2. -с.63].

Таким чином, щоб вiдповiсти на питання про те, чи є деяка сис­­­тема тверджень науковою або ненауковою, треба спробувати спросту­­­вати її; якщо це вдається, то дана система без сумнiву є науковою, бо її змiст i логiчна форма дозволила її фальсифiкацiю. Отже, саме з формою побудови наукового знання (логiчною структурою) пов'язана можливiсть або неможливiсть фальсифiкацiї. Тим самим система нау­­­кового знання розглядається фальсифiкацiонiзмом змiстовно. Якщо знання щось розповiдають про свiт, то воно ставиться у вiдношення до дiйсностi, як її "картина". А оскiльки мова про систему знання як "картину свiту" можна вести тiльки за умови визнання, що вiдбу­­­вається пiзнання та усвiдомлення суб'єктом властивостей незалежно вiд нього iснуючого об'єкта, тодi фальсифiкацiонiзм слiд визнати поверненням до класичних настанов теорiї пiзнання, яка абстра­­­гується вiд проблем пов'язаних iз розглядом системи знання у якостi "мовної гри", чи iнформацiї. Не заперечуючи наявнiсть влас­­­тивостi системи знання виконувати функцiонально-iнструментальну роль, тобто - бути системою iнформацiї, методологiя фаль­­­сифiкацiонiзму визначає, що властивiсть знання бути науковим не має безпосереднього зв'язку з мовленням, герменевтичними вправами.

Звертаючись до метафiзичного аспекта концепцiї розвитку науки та статусу наукового знання К.Поппера, слiд звернутися до ме­­­тафiзичного обгрунтування методологiї критичного рацiоналiзму в межах вчення про три онтологiчнi свiти.

У своїх останнiх працях Поппер розвинув концепцiю "об'єктивно­­­го" знання. Вiн називає знання "третiм свiтом", який iснує поруч з iншими "свiтами". "Для пояснення цього виразу, - пише вiн, - я хо­­­чу вказати на те, що якщо не сприймати надто серйозно слово "свiт" як "унiверсум", то ми можемо розрiзнити три таких свiти або унiверсуми: по-перше, свiт фiзичних об'єктiв або фiзичних станiв; по-друге, свiт станiв свiдомостi чи розумових станiв; i, по-третє, свiт об'єктивного змiсту мислення, зокрема наукового та поетичного мислення та творiв мистецтва"[3.-p.439-440]. "Третiй свiт" Поппера має, за його власним визнанням, багато спiльного з платонiвським свiтом iдей та з гегелiвським об'єктивним духом.

До перелiку об'єктiв "третього свiту" Поппер вiднiс теоретичнi системи, проблеми, проблемнi ситуацiї, критичнi аргументи i, зви­­­чайно ж, змiст журналiв, книг, бiблiотек.

Iдея автономiї кожного iз унiверсумiв є центральноє в теорiї "третього свiту". Хоча "третiй свiт" є витвором людини, згiдно з концепцiєю Поппера, вiн iснує та розвивається незалежно вiд людини за своїми власними законами. Виходячи з концепцiї "третього свiту", Поппер висуває три свої центральнi епiстемологiчнi тези. Суть їх полягає ось в чому.

1.Традицiйна епiстемологiя вiд Юма, Берклi, Локка, Канта i до Рассела вивчала знання та мислення в суб'єктивному планi, тобто вона мала справу iз свiтом суб'єкта, iз сутностями "другого свiту". Теорiя об'єктивного знання, на вiдмiну вiд неї, повинна займатись науковими теорiями та науковою аргументацiєю. "Знання в об'єктивному розумiннi, - пише Поппер, - є знання без пiзнаючого суб'єкта".

2. Справжнiм заняттям епiстемологiї повинно бути вивчення на­­­укових проблем та проблемних ситуацiй, наукових гiпотез та теорiй, наукових дискусiй i аргументацiї, ролi дослiдних даних в наших те­­­оретичних конструкцiях, змiсту наукових журналiв та книг, тобто автономiї "третього свiту".

3. Епiстемологiя, що вивчає "третiй свiт", може допомогти зрозумiти "другий свiт" (суб'єктивну свiдомiсть) i, зокрема, свiт суб'єктивних процесiв мислення; проте зворотне є невiрним.

Запропонована К.Поппером "теорiя трьох свiтiв', яку вiн впер­­­ше виклав у доповiдi на III-му Мiжнародному конгресi з логiки, ме­­­тодологiї та фiлософiї науки в Амстердамi, дозволила розглядати фальсифiкацiю як загальнонауковий методологiчний принцип, яким ко­­­ристуються науковцi у своїх мiжгрупових вiдносинах. Коли представ­­­ники однiєї школи шукають шляхи для спростування теоретичних поло­­­жень своїх наукових конкурентiв, вони здiйснюють фальсифiкацiю ­­­спростовують або доводять грунтовнiсть певних теорiй.

Список використаної літератури

1. Поппер К. Реализм и цель науки//Современная философия науки: знание, рациональность, ценность в трудах мыслителей Запада. -М.,1996.

2. Поппер К.Р. Логика и рост научного знания. -М.,1983.

3. Popper K.R. Objective Knowlende. An Evolutionari Approach.-Oxford,1979.

1	2

Назва: Гіпотетична реконструкція і принцип демаркації К.Поппера в науковому пізнанні
Дата публікації: 2005-03-07 (1000 прочитано)