Наукознавство > Проблема реконструкції наукового знання

Поняття "реконструктивна рефлексiя" було розгорнуте Нельсоном Гудменом i обґрунтоване Хiларi Патнемом, за допомогою якого Н.Гуд­­­мен пропонує розглядати "конфлiктуючi" норми, стандарти i суджен­­­ня, що лежать у пiдвалинах тiєї чи iншої системи наукових знань. На вiдмiну вiд "рацiональної реконструкцiї"(I.Лакатос) "реконс­­­труктивна рефлексiя не втрачає своєї цiнностi в наслiдок виявлення факту, що мрiя про унiверсальну та єдину реконструкцiю [рацiональ­­­ну реконструкцiю - курсив авт.] нашого свiту є утопiя" [2.-с.490]. Будь яка реконструкцiя фрагментарна. I здається, що деструкцiя єдиний варiант реконструкцiї, яка з самого початку визнавала фраг­­­ментарнiсть власної реконструкцiї. Однак, деконструкцiя не спраць­­­овує, коли "нашi" фрагментарнi реконструкцiї, а також реконс­­­трукцiї, що протистоять "нашим", дозволяють досягати "легкого вза­­­їмного регулювання" (Гудмен) норм i стандартiв, умоглядних осново­­­положень, яке становить продуктивне джерело їх змiни.

Отже, завдяки реконструктивнiй рефлексiї фрагментарне реконс­­­труювання стає здатним до зворотного зв'язку, до рацiонального самокоректування норм i стандартiв: заснованi на усталених нормах i стандартах реконструкцiї дозволяють вiдкривати факти, якi приз­­­водять до змiни уявлень, що складали джерело цих норм i стандартiв [позитивне визначення реконструктивної рефлексiї]. Таким чином, наявнi норми i стандарти наукового пiзнання (i будь-якого iншого) складаючи iсторичний здобуток стають непересiчною (тобто абсолют­­­ною, а не релятивною) умовою нових, кращих, бiльш ефективних норм i стандартiв. Яскравим прикладом слугує вiдкриття аномальних явищ, якi стали джерелом наступних за класичною фiзикою I.Ньютона теорiй - вiдносностi та квантової механiки, з вiдповiдними методологiями, стандартами i нормами.

Читач знайомий з основами фiлософiї Гегеля i марксизму одразу помiтить спорiдненiсть реконструктивної рефлексiї зi знаменитою "дiалектичною спiраллю" розвитку через повернення до попередньо пройдених етапiв (основне положення дiалектичного методу).

Проте, ця схожiсть не є тотожною. На вiдмiну вiд принципiв дiалектики Гегеля i Маркса, як вчення про розвиток Унiверсуму, принцип реконструктивної рефлексiї, будучи спорiдненим з дiалек­­­тичним методом, не ототожнює дискурсивну процедуру побудови мiрку­­­вання з властивостями буття за межами цих мiркувань.

Зазначенi дiалектичнi фiлософiї є типовими зразками вчення, що тяжiють до описiв Унiверсуму через виявлення єдиної першопричини усiх процесiв подiй. Однак, вiдрефлексованi переконання про на­­­явнiсть єдиної субстанцiї вимагають доведення, що вона (субс­­­танцiя) вже вiдома, вже визначенi та описанi усi її iстотнi влас­­­тивостi. За iнших уявлень неможливо вести розмову про єдину субс­­­танцiю взагалi [Детально див.:14.-с.119-127].

Мовчазне (невiдрефлексоване) прийняття положення, що вже визна­­­ченi та описанi властивостi субстанцiї, вимагає, щоб iснуюче у ми­­­нулому, сучасному чи майбутньому тлумачили як "продукт" (саморуху, саморозвитку, самореалiзацiї) однiєї єдиної субстанцiї (наприклад: природа, дух, матерiя). При цьому редукцiя полягає у тому, щоб буття витлумачити як модифiкацiю, трансформацiю та метаморфозу об­­­раної теоретиком субстанцiї, її "першоначала". А реалiзацiя да­­­ного принципу вiдбувається через процедуру редуктивного пiдведення явищ пiд наперед означенi всезагальнi властивостi першоначала. От­­­же, у виглядi останнього, ми маємо фiлософiю ототожнення субс­­­танцiї та форм iснування.

Але таке ототожнення не орiєнтує на примноження вже набутого знання про iснуюче. Фактично, переказ , що пропонує нам така фiло­­­софiя "вiдмовляється" вiд доведення, оскільки у ньому воно немож­­­ливе, бо "усе є одне й те саме" (чи дух - чи матерiя). Звiдси на­­­роджується антирефлексивне бажання шукати "тисяча + ще одну" де­­­монстрацiю дiалектики Природи. Вiдповiдно не iснує проблеми з'ясу­­­вання взаємозв'язку рiзних форм iснування, бо рiзноманiсть це лише "позiрнiсть".

Науковий рацiоналiзм, на вiдмiну вiд зазначеного типу фiлософс­­­твування, визнає за можливе начало наукових мiркувань тiльки озна­­­чення основоположних характеристик самого себе, своєї думки як пiдстави для наступних думок, а не iснуючого поза думкою. Дiйснiсть для науки завжди є те невiдоме, що потрiбно пiзнати. Iнакше наука втрачає сенс свого iснування. Для наукового свiгляду обов'язково повинно буди щось невiдоме.

Спираючись на реконструктивну рефлексiю фiлософський дискурс у якостi власної онтологiї має "свiт" наявного знання, а не чутт­­­єво наочну реальнiсть. Тому по вiдношенню до вже здобутого в про­­­цесi пiзнання така рефлексiя стає методологiчною засадою визнання наявностi чогось невiдомого людинi, що є джерелом сумнiву, щодо можливостi позбутися незнання перенесенням на сферу невiдомого вже вiдомого. Тобто даний дискурс явно вийшов за межi аристотелiвської традицiї, для викладу науки якої використовувалася схема, що скла­­­далася з двох елементiв: об'єктивна дiйснiсть i картина цiєї дiйсностi.

Використана література

1. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом язы­­­ка//Аналитическая философия науки: становление и развитие. -М.,1998.

2. Патнем Х. Реализм с человеческим лицом//Аналитическая фило­­­софия науки: становление и развитие. -М.,1998.

3. Борн М. Размышления и воспоминания физика: Сборник статей. -М.,1977.

4. Аристотель. Метафизика//Сочинения: В 4-х тт. -М.,1976. -Т.1.

5. Ратников В.С. Физико-теоретическое моделирование: основания, развитие, рациональность. -К.,1995.

6. Чуйко В.Л. Iнтерпретацiя та реконструкцiя наукового знан­­­ня//Фiлософська думка. -N5. -К.,1999.

7. Рорти Ричард. После философии - демократия//Боррадори Дж.Американский философ: Беседы с Куайном и др.-М.,1998.

8. Lyotard J.-F. La Condition postmoderne. Rapport sur le savoir. -Paris,1979.

9. Чуйко В.Л. Гносеологiчнi проблеми аналiзу процесу техно­­­логiчного використання наукового знання// Проблеми фiлософiї. N91. -К., 1992.

10. Платон. Диалоги.-М.,1986.

11. Див.: Лосев А.Ф. Миф, число, сущность. -М.,1994.

12. Price D.J. de S. Science Since Babylon. -Vale,1961.

13. Жак Деррiда у Москвi. -М.,1992.

14. Чуйко В.Л. Про методологiчну недосконалiсть монiзму// Фiло­­­софськi читання пам'ятi Павла Копнiна -К.,1997.

15. Чуйко В.Л.Конструирующее мышление и технологическое приме­­­нение науки//Философские проблемы современного естествознания. -Вып. 72. -К.,1990.

16. Кондаков Н.И. Сравнение // Логический словарь-справочник. -М.,1975.

17. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.

18. Категории диалектики, их развитие и функции. -К.,1980.

19. Кузанский Н. Сочинения в двух томах. -Т.1. -М.,1979.

20. Ильенков Э.В. Проблема противоречия в логике//Диалектичес­­­кое противоречие. -М.,1979.

21. Декарт Р. Сочинения в 2-х тт. -Т.1. -М.,1989.

22. Эмпирик С. Сочнения в 2-х тт. -Т.2. -М.,1976.

23. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. -М.,1988.

24. Дэвидсон Д. Пост-аналитические перспективы//Американский философ: Беседы с Куайном, Дэвидсоном и др. -М.,1998.

25. Чуйко В.Л. Гносеологiчний аналiз класичних методологiй фiлософiї науки// Вiсник Київського унiверситету iменi Тараса Шев­­­ченка. -Вип,26.-К.,1997.

26. Кант И. Критика чистого разума. -Симферополь,1998.

27. Кант И. Пролегомены. -М.,1934.

28. Касавiн I.Т. "Мiграцiя. Креативнiсть. Текст. Проблеми нек­­­ласичної теорiї пiзнання". -М.,1999.

29. Лук'янець В.С., Кравченко О.М., Озадовска Л.В. Сучасний на­­­уковий дискурс: оновлення методологiчної культури. -К.,2000.

30. Дубинин Н.П. Что такое человек. -М.,1983.

31. Энгельс Ф. Диалектика природы//Маркс К., Энгельс Ф. Соч.2-е изд.-Т.20.

32. Салтовський О.I. Основи соцiальної екологiї. -К.,1997.

33. Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность. -М.,1996.

1	2	3	4	5	6

Назва: Проблема реконструкції наукового знання
Дата публікації: 2005-03-07 (1955 прочитано)