Наукознавство > Проблеми реконструкції в науковому пізнанні

Коли Фейєрабенд наполягає на принципi безмежного примноження гiпотез, важко позбавитись вiд думки, що висувається дещо проти­­­лежне принциповi впертостi. В деякiй мiрi тут вiн слiдує за Ляйбнiцем, принципи методу котрого виглядали цiлком протилежними один одному (такими є, наприклад, принципи всезагальних вiдмiннос­­­тей i безперервностi), але гносеологiчно та онтологiчно становили єднiсть. Принцип помноження гiпотез протистоїть принципу їх впер­­­тостi i об'єднується з ним девiзом "все довзолено". Рекомендуючи не довiряти жоднiй теорiї, як би там багато i яким б вагомими не були факти для її пiдтвердження, Фейєрабенд радить не довiряти i тим фактам, котрi її спростовують чи хоча б з нею не узгоджуються. Дозволяючи зберiгати довiру до даної теорiї, вiн переносить реко­­­мендацiю про довiру i на всi можливi альтернативи.

Таким чином, теза пролiферацiї означає рекомендацiю зберiгати будь-яку альтернативу, що приймається, а теза про мiцнiсть - спря­­­мовувати довiльний вибiр на що завгодно.

Фейєрабенд радить без вагань запускати в дiю принцип пролiфе­­­рацiї вже при наявностi хоча б одного факту, що суперечить данiй теорiї. В цьому вiдношеннi даний принцип повнiстю спiвпадає з принципом фальсифiкованостi Поппера у найбiльш раннiй його ре­­­дакцiї. Але принцип пролiферацiї в цiлому йде шляхом подальшої суб'єктивiзацiї науки: адже його автор припускає застосування ць­­­ого принципу i за вiдсутностi всякого фальсифiкуючого факту, ще до появи такого i незалежно вiд того, як ми оцiнюємо перспективи його появи. I все ж, услiд за Поппером, фальсифiкуючi факти рано чи пiзно з"являться i всяка теорiя є не бiльше нiж гiпотезою, припу­­­щенням, тимчасовим замiнником знання; в майбутньому всяка дана те­­­орiя все рiвно буде вiдкинута i замiнена iншою, також тимчасовою побудовою. Однак, Фейєрабенд зауважує, що "жодна теорiя нiколи не узгоджується (за межами помилок обчислювання) з наявними дани­­­ми"[13. -с.275]. в абсолютному вiдношеннi i що завжди є не тiльки факти, якi не можуть бути поясненi нею в рамках даної теорiї, але й факти, якi не вкладаються в цi рамки, а навiть при теперiшньому станi теорiї їй суперечать. Вiдповiдно, нiколи не буває абсолюнто повного пiдтверження теорiї, а експерименти не є абсолютним кри­­­терiєм.

На думку Фейєрабенда, у випадку застосування принципу "роби, що бажаєш" в методологiчних та теоретичних розмiрковуваннях "аргумен­­­ти будуть носити дiалектичний характер, тобто вони будуть спира­­­тись на мiнливу рацiональнiсть, а не на фiксовану множину стан­­­дартiв..."[13. -с.268]. Пiд мiнливою рацiональнiнстю розумiється настанова вченого на "заготовлення" альтернативних теорiй, прогляд множини рiзних гiпотез i припущень, в тому числi й прямо альтерна­­­тивних одна однiй.

Обидва методологiчних принципи Фейєрабенда прямують до спiвпадiння i спираються на контрiндукцiю. Однак, це, водночас, i конрдедукцiя, оскiльки Фейєрабенд вiд виведення одних iстин з iнших, так само як i вiд порiвняння старих i нових тверджень за ступенем об'єктивностi знання, що мiститься в них. В такому випад­­­ку, якi б альтернативи не висувались, їх вже не можна оцiнювати з точки зору збiльшення чи зменшення прийнятностi конкуруючих (як нових, так i старих) тверджень та теорiй: конвенцiоналiзм всiх їх в однаковiй мiрi оцiнює як квазiгiпотези.

Пiзнання, за Фейєрабендом, "не являє собою поступове наближення до iстини, а швидше є океаном, що збiльшується, взаємно несумiсних (можливо, навiть неспiврозмiрних) альтернатив, якi вносять внесок не в наукову iстину, а в розвиток нашої свiдомостi" [13. -с.282]. Це один з виразiв антикумулятивiзму - концепцiї iсторiї науки, яка пропонується Фейєрабендом услiд за Куном та Поппером. У своєму скрайньому варiантi ця концепцiя заперечує, що в науковому пiзнаннi зберiгається деяке стале ядро об'єктивних iстин. Тим са­­­мим вiдкидається факт розвитку у вiдноснiй iстинi моментiв iстини абсолютної.

Розмiрковування про взаємонеперекладуванiсть iдей, а тому - i про рiвноцiннiсть наукових теорiй та мiфiв, виявляє, що апелюють не тiльки до фактiв теоретичної навантаженостi емпiричних конста­­­тацiй, а й до тих фактiв iсторiї науки, якi свiдчать про повернен­­­ня до деяких попереднiх уявлень, однак тепер, це починає вiдбува­­­тися не тiльки на рiвнi емпiрiї. Таким чином, коли мова йде про неспiвмiрнiсть, тодi скорiше за все плутається два рiвня сприйнят­­­тя знання: епiстемологiчний i методологiчний. Вони дiйсно неспiвмiрнi, якщо спiвставляти їх безпосереднiм чином.

Література

1. Дюгем П. Физическая теория, ее цель и строение. Спб. 1910.

2. Тулмин Ст. Концептуальные революции в науке//Структура и развитие науки. -М.,1978.

3. Кун Т. Структура научных революций. -М.,1975.

4. Тулмин Ст. Человческое понимание. -М.,1984.

5. Toulmin S. The philosophy of science. -London,1953.

6. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.

7. Lakatos J. History of science and its rational reconstructions//Scientific revolution. -Cembridge,1970.

8. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструк­­­ции//Структура и развитие науки. -М.,1978.

9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследователь­­­ских програм. -М.,1995.

10. Дэвидсон Д. Об идее концептуальной схемы//Аналитическая фи­­­лософия: Избранные тексты. -М.,1993.

11. Антология кинизма: Фрагменты сочинений кинических мыслите­­­лей. -М.,1984.

12. Тулмин Ст. Человеческое понимание. -М.,1984.

13. Фейерабенд П.К. Избранные труды по методологии науки. -М.,1986.

14. Чуйко В.Л. Нацiональна мова науки як феномен iсторiї культу­­­ри//Проблеми фiлосософiї. -К.,1991, N88.

1	2	3	4	5

Назва: Проблеми реконструкції в науковому пізнанні
Дата публікації: 2005-03-07 (1476 прочитано)