Наукознавство > Система наукового знання

Тим самим Пiрс пiдкреслював iснування буттєво-дiйсного зв'язо­­­ку, який iснує мiж ймовiрнiстю та iндукцiєю, i, по сутi, обгрунто­­­вував iндуктивну логiку, котра сьогоднi виступає як галузь логiки ймовiрностей. Проте, в гносеологiчному планi його фалiбiлiзм вис­­­тупає як заперечення онтологiчного статусу поняття "необхiдностi" взагалi: "Спробуйте верифiкувати будь-який закон природи, - писав Пiрс, - i Ви виявите, що чим точнiшi Вашi спостереження, тим певнiше будуть вони показувати безладнi вiдхилення вiд закону... Прослiдкуйте їх причини достатньо глибоко, i Ви змушенi будете припустити, що вони завжди викликанi довiльною детермiнацiєю, або випадком"[Цит. за:23.-с.282].

Фалiбiлiзм Пiрса має двоїсту, суперечливу природу. З одного боку, вiн вiдкриває шлях для скептичного релятивiзму стосовно мож­­­ливостей теоретичного пiзнання, котрий зрiвнює теоретичну науку, релiгiю i здоровий глузд. З другого - виражає вимогу антидогматич­­­ного емпiричного дослiдження: намiренно випробувати природу заради самого випробування.

Саме спроба подолати фалiбiлiзм стала визначальною для усього неопозитивiзму. Логiка, з позицiї логiчного позитивiзму, - це нау­­­ка, що вiдзначається тавтологiчним, а отже - аналiтичним (i в ць­­­ому розумiннi - апрiорним), характером. Тому логiчний аналiз побу­­­дований за формальними вимогами емпiричного дослiдження дозволяє за допомогою спостереження довести, чи є дослiджуване речення тав­­­тологiєю або суперечнiстю (запереченням тавтологiї) - тодi воно належить до сфери логiки й математики; чи воно є змiстовним вис­­­ловлюванням, тобто не є нi тавтологiєю, анi суперечнiстю - тодi воно є фактичним реченням емпiричної науки.

Нагадаємо, що принцип верифiкацiї у якостi суто логiчної проце­­­дури був сформульований Шлiком у роботi "Всезагальна теорiя пiзнання" (1918) i розглядався як особливий метод емпiричної пе­­­ревiрки, який використовується iндуктивними науками. Шлiк вiдзна­­­чав, що принцип верифiкацiї був висунутий ще прагматизмом, але ос­­­таннiй не помiтив, що верифiкацiя, по сутi, є емпiрично-логiчним встановленням тотожностi двох суджень (їх просте спiвставлення).

"Принцип верифiкацiї", як основоположний принцип Вiденського кола, у завершенiй формi був уточнений Ф.Вайсманом у статтi "Логiчний аналiз поняття ймовiрностi" (1930) у виглядi положення: "Якщо нiяк не можна вказати, коли речення iстинне, то це речення зовсiм не має сенсу, адже сенс речення є метод його верифiкацiї".

У свою чергу Дж.Мур ввiв спецiальну процедуру аналiзу, яка полягає у тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. Однак, при такому розумiннi аналiзу (яке є характерним i для пiзнiшої лiнгвiстичної фiлософiї) виникає одне утруднення. Саме поняття аналiзу передбачає, що вiдбувається роздiлення складного на простi компоненти, цi компо­­­ненти розрiзняються, виявляється способ конструювання компонентiв у цiле i т.д. Так, геометрична фiгура, яка має назву "куб" уяв­­­ляється як складне трьохмiрне тiло, утворене площинами; аналiз ку­­­ба вимагає вияснення кiлькостi цих площин, їх форми та спiввiдно­­­шень. А що ж робити з реченням "Це рука"? Чи це абсолютно просте, елементарне поняття, чи воно може бути пiддане аналiзу-розкладен­­­ню? Мур вiдповiдає на це питання ствердно, а такими елементами вважав "чуттєвi данi".

Проте виявилося, що тодi треба мати експлiкацiю поняття "чуттєвi данi". Адже саме поняття данi свiдомостi, але аж нiяк не вiдчуття, вони є так само нетотожнiми вiдчуттям, як бачення коль­­­ору не тотожнє самому кольоровi. Тому поняття може подаватися че­­­рез систему висловлювань, що за своїм походженням може мати аксiоматично-дедуктивну природу. Однак, його використання та дослiдження пiдпорядковане логiко-емпiричним процедурам. Тобто, у формi висловлювання, текстiв поняття постають як емпiрична даннiсть, яку можне дослiджувати iндуктивними методами.

Розглядаючи теорiю, будь-яку впорядковану систему знань як логiчну структуру (систему висловлювань), що може емпiрично дослiджуватися методологiя iндуктивiзму стає на шлях принципово заперечення герменевтики. Герменевтика для неопозитивiстiв є варiант метафiзики, а не науки. Остання завжди має предмет свого дослiдження у формi емпiрично даної реальностi, яка вивчається iндуктивно.

Революцiйне значення вiдкриття можливостi розглядати теорiю, систему знань, принципи, науку як предмет iндуктивного дослiджен­­­ня, критики неопозитивiзму, здебiльшого не розумiють i досi. Так чи iнакше, iсторично саме ця iдея набула найбiльшого впливу на ддолю науки та практики кiнця ХХ ст. Нескладний неупереджений аналiз одразу виявляє, що мова йде про принципово новий предмет дослiдження - iнформацiю та iнформацiйну систему. Просто застарiла термiнологiя дещо завуальовує суть справи.

Оскiльки вислювлювання чи система висловлювань розглядаються iндуктивiстами у якостi повiдомлення, що емпiрично наявне, тодi взагалi всерiвно чи мова йде про принцип, принципи, систему аксiом, теорiю. Мова йде про iнформацiю, що може мати рiзнi форми наявностi. У свою чергу нагадаємо, що поняття "iнформацiя" було впроваджено ще за часiв античностi. "Informatio"(лат.) - означає повiдомлення. А "informare" - приведення до певної форми. А Якщо мова йде про повiдомлення у певнiй формi, що може за К.Шенноном вимiрюватися та "знiмати невизначенiсть ситуацiї", тодi використо­­­вуватися воно може виключно iнструментально, як щось емпiрично на­­­очне.

Слiд визнати, що формування методологiї науки першою фiлософiєю науки виявило одну з фундаментальних властивостей цого фiлософсь­­­кого напрямку: фiлософiя науки здатна обгрунтовувати, формувати новi напрямки наукових дослiджень, новi науки.

Література

1. Конт О. Дух положительной философии. -СПб.,1910.

2. Уэвелл В. История индуктивных наук в 3-х тт. -Т.1. -СПб., 1897.

3. Тюхтин В.С. Диалектико-материалистический принцип отражения и творческий характер познания // Творческая природа научного поз­­­нания. -М.,1984. -с.15-26.

4. Спенсер Г. Происхождение науки. -СПб., 1898.

5. Ебер М. Прагматизм, дослiдження його рiзних форм. -К.,1995.

6. Джемс В. Прагматизм. -К.,1995.

7. Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления. - М., 1915.

8. Карнап Р. Философские основания физики. Введение в философию науки. - М., 1971.

9. Carnap R. The Methodological Character of Theoretical Concepts//Minnesota Studies in the Philosophy of Science. -Minneapolis,1956.

10. Карнап Р. Значение и необходимость. - М., 1959.

11. Тарский А. Введение в логику и методологию дедуктивных на­­­ук. - М., 1948.

12. Weiberg J. Review of Studia Philosophica, v.I // The Philosophical Review, v.XLVII.

13. Авенариус Р. Критика чистого опыта. Т.1,2. - М., 1907-08.

14. Мах Э. Познание и заблуждение. Очерки по психологии иссле­­­дования. -М.,1909.

15. Мах Э. Анализ ощущений и отношение физического к психичес­­­кому. -М.,1908.

16. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы. - М., 1957.

17. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.

18. Шлик М. О фундаменте познания//Аналитическая философия: Избранные тексты. -М.,1993. -с.33-50.

19. Куайн У. Вещи и их место в теориях//Аналитическая филосо­­­фия: Становление и развитие. -М.,1998. -с.322-342.

20. Конт О. Курс положительной философии в 3-х тт. -Т.1. -СПб., 1899.

21. Милль Дж.С. Система логики силлогистической и индуктивной. -СПб.,1914.

22. Рутковский Л.В. Критика методов индуктивного доказательст­­­ва//Избранные труды русских логиков ХIХ века/Составитель Н.И.Кон­­­даков.-М.:Из-во АН СССР,1956.

23. Хилл Т.И. Современные теории познания. -М.,1965.

1	2

Назва: Система наукового знання
Дата публікації: 2005-03-07 (735 прочитано)